2.3.4. Храм-чаитья

(рис. 2.3.5), але не знайти серед них двох з однакового зачіскою. А в одній з воєнних сцен — 300 персонажів, і кожне обличчя виражає інші емоції: готов­ність до бою, лють, нерішучість тощо. РозписиАджантивражають вмінням

2.3.5. Фреска Алжанти

митців передавати емоції, причому не тільки богів та людей, але й тварин. У живописіАджантипереважають людські естетичні ідеали,щоне властиве для сакрального мистецтва давнини. Наприклад, сцена «Принцеса,іцопомирає» зображає прекрасну дівчину з величезними очима. В неї гнучкі руки, тонка талія та широкі стегна — цей ідеал краси,щосклався в Стародавній Індії, зберігаєть­ся в країні й сьогодні. Ця сцена, як і всі інші розписи, дуже психологічна. Тривога та біль світяться в очах служниць, які підтримують принцесу.

Особливу увагу при розписі приділяли не тільки передачі емоційного стану, але й кольору. Тут існували свої закони: вибір кольору залежав від того, які фігури потрібно було зобразити. Богів та царів, наприклад, завжди зображали лише білою фарбою, але цією фарбою не можна було змальовувати персонажів, що втілюють зло. Розписи Аджанти свідчать про високий рівень розвитку в Індії образотворчого мистецтва, своєю майстерністю вони продовжують захоплювати й наших сучасників.

Розписи Аджанти, а також інших храмових комплексів, свідчать про те, як змінювався давньоіндійський живопис. Уже в І—ПІ ст.н.е.з'являються зобра­женняБудди, чого не було раніше. Постать Будди поєднувала фізичну та духов­ну красу. Важливішою тут є ідеалізація, а не портретність (портретна скульпту­ра в Індії взагалі не була поширена).

Але й нечисленні пам'ятки портретної скульптури були створені саме в цей період. Це здебільшого статуї правителів, в яких достатньо точно відтвореніхарактерні риси Їх облич,навіть деталі одягу.

В архітектурі Індії І—ПІ ст. також відбуваються зміни. Ступи набувають більш видовженої у висоту форми та споруджуються на підвищенні, що має сходи, та прикрашаються скульптурами Будди. Підвищення, ступу та огорожу довкола неї прикрашають різьбленням на теми легенд про Будду. На відомій ступі вАмараваті(II ст.),наприклад, відтворено всю історію життя Будди —від народження принца до того моменту, коли він став Буддою.

Загалом буддійське мистецтво не є похмурим, відірваним від життя. Навпа­ки, воно підкреслює скороминучу, плинну красу буття, однак позбавлене траге­дійності, бо персонажі цього мистецтвадосягай нірвани. Відчутно також, що буддійське (як і взагалі індійське) мистецтво високо цінувало саму людину, яка прирівнювалася до богів.

Музика в Стародавній Індії була в пошані. Серед музичних інструментів в Індії царицею була вина —ранньоіндійськаліра на зразок арфи. В основі індійської музики лежить одноголосся, тому велику роль у ній відігравав ритм (найчастіше цей ритм задавався ударними інструментами). Староіндійський музикант мав бути імпровізатором. В мелодії була одна ключова фраза, яку він і варіював по-різному. Поєднання мелодії, ритму, ладу створює певнурагу—«мелодію настрою». Існує давньоіндійське сказання про шістьраг,кожна з яких відповідає певному почуттю, переживанню, «смаку»{раса):мужність, героїзм, енергія тощо. Кожній расі відповідає не тільки музичнарага,але й певний колір: любовній — коричневий, комічній — білий, патетичній — сірий, чарів­ній — жовтий таін.

Виникає особливий вид індійського живопису на музичні теми — ваїніка. Гамма (сім нот) асоціюється з семи кольорами, кожна мелодія — з певною графічною формою(чіра).Як результат — в Індії «малюють музику», а картину

перекладають мовою музики. Окрім цього, кожна рага має поетичний комен­тар та супроводжується танцювальною позою.

Культура Стародавньої Індії — одна з найвищих точок людського духу, спро­ба зрозуміти світ і з'ясувати місце людини в ньому. Глибина філософсько-релі­гійного прозріння, однак, поєднується тут з ідеєю суцільної замкненості буття, що породжує культ чуттєвості та водночас прагнення пізнати приховані можливос­ті людини- Закономірним виявом кризи індуїзму став буддизм, який перетворився на світову релігію: він байдужий до метафізики та ідеї Бога й прагне лише допомогти, людині звільнитися від страждання шляхом заспокоєння почуття життя. У Стародавній Індії вся культура — політика та право, писемність, мистец­тво — підпорядковувалась розкриттю цього величного духовного пошуку, що становить невичерпний інтерес і для наших сучасників.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Створення давньоіндійського етносу та протоіндійськоїкультури.

2. Який духовний досвід аріївзакарбовано уБедах?Назвіть ключові понят­тя давньоіндійськоїрелігійно'філософськоїсистеми.

3. Охарактеризуйте в основних рисах пантеон індійських божеств. В чому полягали реформи брахманізму?

4. Дайтехарактеристикукастово-авторритарногоустрою староіндійського суспільства та його юридичних норм.

5. Що вам відомо про стан наукобо-осбітянськоїсправи у СтародавнійІндії?

6. У чому полягають особливості епосівМахабхарататаРамаянаяк.худож­ніх коментарів до Вед?

7. Змалюйте картину розвитку мистецтв у Стародавній Індії.

2.4. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ІРАНУ

2.4.1. Історична довідка.Цивілізація Ірану відома з III тис. дон.е.Саме слово «Іран» означає «країна аріїв» (пригадаймо, що арії, які мандрували на Схід, по дорозі поділилися на дві групи через релігійний конфлікт).

Іранське нагір'я населяло багато племен: гутії,касити,еламітитаін.Де­який час територія Ірану належала мідійцям, що успішно воювали з Ассирією.

Перські племена спочатку перебували в залежності від мідійськихцарів. У середині VIст.до н.е.вождь Кір II, засновник династіїАхеменідів,підняв повс­тання проти Мідії та захопив її, а потім підкорив всю Малу Азію,Вавилон, Сирію, Фінікію, Палестину та деякі області Середньої Азії до межі з Індією. Так виникла найбільша на той час держава —Ахеменідська.

Епоха Ахеменідів (середина VI ст, — 330 р.до н.е.) — період класичної культури Стародавнього Ірану. Класичний Іран починається з епохи царівКіраїї Великого іДаріяІ.

.

Ахеменідськадержава наприкінці IVст.дон.е.була завойованаАлександ-ромМакедонським. Після розпаду імперії, створеної останнім, більша частина Ірану увійшла до складуСелевкідськоїдержави зі столицею уВавилоні.Але у II ст. до н.е. парфяни захоплюютьСелевкідськудержаву та опановують весь Іран і Месопотамію. Парфянська держава існувала понад 100 років, поки один з нащадківСасана— князь з півдня Ірану — захопив її у III—IV ст. Виникає імперіяСасанідів,яка в пору найбільшої могутності поєднувала, окрім Ірану, Месопотамію,значну частину Закавказзя та Середньоїазії.

2.4.2. Зороастризм як релігійний світогляд іранців.Якщо віруванняпраіранцівбули практично тими,щой уаріїв-протоіндійців,то в Парфян­ському царстві чільною релігією стаєзороастризм(названий так за іменем про­рокаЗаратустри),абомаздаїзм(що пов'я­зано з визнанням верховним божествомАгура-Мазди,ВеликоюАгура)(рис. 2.4.1).