3.2.6. Фасади романських церков

простором нави лежала просто пласка стеля. Романські зодчі перейшли до аркового, напівкруглого склепіння центральноїнави.Воно було різних типів (циліндричне, хрестове, зімкнене тощо).

У церквах типу «зали» всі три нави мали однакову висоту.

Чимало елементів в романській архітектурі запозичено з Візантії, водночас — це принципово нова архітектура. Навіть куполи вже не обов'язково сфероїдальні —вони бувають подібні до намету абочотиригоанноїпризми; на них зверху встановлюються циліндричні«ліхтарі»з додат­ковим малим куполом (рис. 3.2.6).

У візантійців вівтар заглиблено в апсиду,відокремле­но іконостасом. В романській базиліці навіть за наявності апсиди зір ніде не зупиняється, прямуючи до відкритого вівтаря. Вхід до романської церкви починається з дзвіниці-вежі (часом — симетрично подвоєної з обох сторін фаса­ду). За візантійською традицією дзвіниця скромна, неви­сока й навіть стоїть окремо від церкви.

Характерний приклад романського храму — церквасен-Сернену Тулузі.

Масивні дзвіниці західного фасаду (головний вхід) та видовжена башта над середохрестям (центром церк­ви) творять рух угору, до неба. Водночасце.врівноважу­ється «земним», горизонтальним планом:приміїцення, де перебувають люди, сильно витягнуте і в довжину — як типова базиліка, і в ширину (цілих п'ятьнавзамість звичайних трьох).Таке планування створює настрій спо­кою, почуття захищеності й стабільності.

Світські споруди також відображали дух епохи. Лицарськазамки зводили на високому пагорбі або крутому березі річки- Стіни тароьиоточували двір, в центрі якого розташовувалась висока вежа —донжон.Ця вежа, що мала декілька поверхів, слугувала житлом володареві замку та була останнім при­криттям захисників у випадку облоги. Парадні зали лицарських замків прикра­шали скульптури, живопис, килими.

Місто також обносили високими кам'яними стінами, які з'єднувалися чис­ленними вежами. У цей час частими були війни, тому архітектура слугувала і практичним цілям: будинки були захистом від нападів. Цим і пояснюється те, що всі романські будинки мають вигляд фортець: масивні стіни, вузькі вікна, високі вежі, з яких можна спостерігати за ворогом. Типову картину являв, наприклад, французький міський ансамбль.

«Протягом XI—XIIст.формувався й тип французького середньовічного міста. В роман­ську епоху серед невисоких дерев'яних, глино­битних або цегляних будиночків виділялися будинки заможних громадян та подібний до не­великого замку палац єпископа,або місцевого феодала. Поступово склався й тип великого житлового будинку, менш суворого та войовни­чого за своїм виглядом, аніж феодальний за­мок. ЗХПст. почали будувати й перші кам'яні ратуші...».

3.2.7.Розпятгявсоооріу Кельт

Форми романських споруд були прости­ми, та їх прикрашали скульптурами — стату­ями та рельєфами (західна традиція дозволя­ла ікону у вигляді скульптури) і живописом на християнські сюжети. Іноді зображались і світські, проте важливі для суспільства події та особи.

Характерне «Розп'яття у Кельнському соборі», сповнене трагізму (рис. 3.2.7). Підкреслено'глибокими зморшками обвислість мертвого тілаХриста;голова розіп'ятого безсило впала на груди; зав'язана тяжкими складками пов'язка на тілі доповнює ритми скуйовдженого довгого волосся. Все вирізьблено твердою, впевненою рукою, і деякий примітивізм у деталях лише підкреслює силу й монументальність образу.

Стіни храмів часом прикрашалися, окрім скульптури та живопису, ще й тканими килимами. Так, килим із Байє(Франція) є одним з небагатьох художніх творів романського часу, що відображає історичні події. Цесімдесятиметрова смуга тканини (при висоті 5м)з вишитими на ній сценами завоювання Англії норманами, яка слугувала для прикрашення церкви й нагадувала про героїчне минуле. Тут багато точно зображених деталей (одяг, озброєння, форма кораблів).

Романські художники не прагнули створити «реальну» картину світу, тому зображення відверто умовні. Наприклад, щоби показати, що подія відбувається на лоні природи, спрощено зображали дерево або скелю. Схематично зображе­ний храм або просто ряд арок поруч з дійовою особою означав, що подія відбувається всередині храму.

Зображення людей також спростилися та стали більш примітивними порів­няно з античністю. Церква забороняла тоді вивчати людське тіло. Тому статуї або живописні зображення святих теж умовні, фігури на картинах виглядають не об'ємними,а пласкими. Розмір фігур залежав від ієрархії:Христосбув біль­ший за янголів та'апостолів, а ті, в свою чергу, — більші за звичайних людей. Головним для середньовічного художника було втілити ідею, ідеал, навчити, а не

дати життєво правдиве зобра­ження (рис, 3.2.8). Раціона­лізм західноїсвідомості виявив­ся в широкому використанні у розписахцерков замість пов­ного зображення того чи іншо­го святого лише його емблеми (Богоматір — червонаружа, святаАгнеса— агнець,Анто-нійПадуанський— лілія,ФранцискАсизький— стиг­мати,Ієронім— лев і карди­нальський капелюх тощо).

Епоха варварства позна­чилася на романському мис­тецтві, тому іноді поряд зі святими можна зустріти зо­браження фантастичних тва­рин і птахів, які прийшли з давніх язичницьких культів, хоча тепер ця традиція пере­осмислюється як багатство створеної Богом природи. Однак натури тут мало Для мистецтва того часу радше характерна любов до незвичайного,фантастич ного. Тому так часто трапляються, наприклад, сцени з АпокаліпсисуІоаиа в яких митця приваблюють усілякі фантастичні істоти.

Але загалом у романську епоху прикрашання церков, на відміну від візан тійськогозвичаю, радше засуджувалося. Наприклад, видатний церковний дія' епохиБернардКлервоський(XI—XIIст.)наказав забрати всі прикраси зцеркої м.Мілана (Італія), де служив; його проповіді насичені вкрай негативним ставленнямдо розкоші й пишнот у церкві.

«Зображають святого чи святу якомога краще, і вважають їх святими тил більше, чим більше накладено фарб... Ідо того,ж поміщають у церкві не вінці вбрані коштовностями, а цілі колеса,унизані лампадами, що не менш,нія лампади, сяють своїм коштовним камінням.Замість панікадил височать пере,;

очима нашими якісь дерева, створені дивною майстерністюхудожника з тяж­кої міді, що блищить коштовностями...».

Наприкінці XI йшов новий стиль

на початку XII ст. на зміну романському мистецтву при готичний, що розвивався до XIV ст.

Назва стилю походить від імені германського племені готів. Термін готикі виникає в Італії в епоху Відродження. Насправді готичний стильзапочаткувал» ще хрестоносці (церква Гробу Богоматері, храм Гробу Господнього у Єрусалимі)

М.