Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
VII VIII.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
905.73 Кб
Скачать

8.6. Мистецтво Польщі.

Особливості розвитку мистецтва країн зазначеного регіону у ХІХ столітті визначаються специфікою політичної та економічної ситуації, піднесенням національно-визвольної боротьби, що особливо активізується після хвилі європейських революцій 1848 – 1849 років. Цей спалах загальнонародного руху, що прокотився по всій Європі, сприяв у Румунії, Чехії та Словакії, Угорщині та Польщі усталенню почуття патріотизму, формуванню національної самосвідомості народу. Це безпосередньо вплинуло на стан та подальший розвиток культури і мистецтва, стимулювало утворення самобутніх національних художніх шкіл. На змінунормативному класицизмута романтизму приходить мистецтво переважнореалістичної рієнтації, стерджуючись у середині ХІХ століття як провідний напрямок більшості європейських шкіл. На перший план в цих національних художніх школах виходить історичний живопис, сповнений близькими длі всього народу національно-визвольними ідеями та героіко роммантичним пафосом. Фактично, звернення до героічних сторінок власної історії було однією з форм ствердження національної незалежності та – національної самобутності в мистецтві.

В Чехії мистецтво середини ХІХ століття досягло апогеюв творчості активного учасника Празького повстання Йозефа Манеса (1820 – 1871). В своїх творах митець звернувся до життя простого народу та рідної природи, обстоюючи у власній творчості загальноєвропейські реалістичні ідеї.В монументально трактованих композиціях Й.Манес відтворив героїчно-узагальнені образи селян Чехії. Він також писаввдалі портрети та пейзажі, такі як "Лабський край". Тему національної історії та визвольної боротьби в чеському мистецтві продовжував і послідовник Манеса Миколач Алеш (1852 – 1913).

В Угорщині найпомітнішою постаттю в мистецтві ХІХ століття був Міхай Мункачі (1844 – 1900). Виходець з незаможної сім'ї, він недовгоі з великими фінансово-побутовими труднощами навчається у Відні та Мюнхені. Велику роль у формуванні особистості митця відіграли відвідини Всесвітньох виставки 1867 року і знайомство з творчістю Г.Курбе. Визнання приходить до Мункачі після створення драматичної композиції "Камера засудженого на смерть". В цій та слідуючих роботах він відтворює образи простих селян, підіймаючи до європейського рівня національний побутовий живопис. В пізніші часи він оселяється в Парижі і в основному презентує парадно-портретний жанр. Характерною роботою цих років є автопортрет з дружиною в розкішній власній майстерні, знаний як "Ательє художника". До кращих робіт М.Мункачі 1880-х років належить портрет літнього вже земляка – уславленого Ференца Ліста. Значну роль в мистецтві центральноєвропейського регіону відіграли також Ніколас Григореску з Румунії та болгарин Іван Мирквічка.

Мистецтво Польщі.

Розподіл країни в 1795 році між Росією, Австрією та Прусією фактично позбавляє Польщу державності, але роздроблення країни стимулює прагнення зберегти національну єдність та самобутність, цілісність власної культури. Як і в інших європейських країнах, панівним напрямком першої третини століття був класицизм-ампір,найцікавішим представником якого у Польщі був учень Ф.Жерара А.Бродовський. Паралельно з класицистами працюють митці романтичних уподобань. Та найкращі досягнення польського мистецтва, зокрема – живопису – належать до реалістичного напрямку, найкращі досягнення якого формуються в середині століття.

Слід зауважити, що Польща протягом більшої частини століття залишалась аграрною країною і в національній культурі цього часу саме селяни стали символом життєдайності, вірності традиціям та надії на майбутнє. Тому специфікою поольських пейзажів чи побутових сцен став не привабливий мотив, як у барбізонців, а відчуття. що передовсім серед населення сільської місцевості можна знайти "справжню Польщу". Роль селянства як класу, як джерела і скарбниці народної культури обумовила своєрідність польської реалістичної школи.

Одним з визначних суспільних діячів 30-х – 40-х років століття і талановитим живописцем був Петро Міхаловський. Урядовець, що присвятив себе організації гірничої справи в країні, він також однаково віддано і яскраво працював як митець-романтик і як реаліст. Здебільшого майстер відображав історичні події, особливо -–кампанії Наполеона, якого обожнював, та давніші героїчні епізоди польського минулого. Залишились численні зображення – часто у вигляді ескізів та замальовок – кірасирів, гетьманів, вершники і коні. затяті бої, марші кавалерії тощо. В пізній фазі творчості Міхаловський часто звертається до портретів селян, виконуючи їх в стриманій сіро-рудаво-білій гамі. Моделями були парубки та чоловіки з його маєтків і митець трактує ці образи з пошаною, підкреслюючи гідність та самоповагу. Такі роботи як "Парубок",приваблюють майстерністю світлотіньового моделювання, живою, виразною фактурою.

В жанрі реалістичного пейзажно-побутового жанру. першої половини століття одне з чільних місць належить Яну Ф.Піварському (1795 – 1859). Точніше кажучи. в його композиціях поєднується зображення природи з побутовими сценами з життя нижчих верств населення. Типовим прикладом може бути полотно "Корчма "Останній грош"". Власне, ці вуличні міські та сільські сценки відтворені подекуди несміливо. з документальною детальністю, але вони прокладають шлях удосконаленню жанру. Учнем Піварського був талановитий графік та живописець Франц Костревський (1826 – 1911). Він активно співпрацював як іллюстратор у варшавськизх періодичних виданнях середини століття, таких як: "Колосся", "Мандрівник", "Ілюстрований тижневик" тощо і його численні графічні роботи досить широко та гостро змальовують тогочасне життя. В живописних полотнах він, як і його учитель, поєднує пейзажне тло, що нагадує голандську манеруз національними побутовими мотивами та типами людей, як у "Пожежі в містечку" "Продажі лісу".

Високим рівнем майстерності позначені твори Джозефа Шерментовського (1833 – 1876), який більшу частину життя провів у Парижі і сформувався як живописець під впливом барбізонців. Але майстер зберігає самобутність і техніки і тематики, створюючи суворі і правдиві, сумно-сіруваті в тоні композиції "Похорон селянина", "Сироти". Водночас, живописна обдарованість митця в тонкому за настроєм полотні "В парку", що випереджає за відтворенням яскравого враження імпресіоністів. До кращих робіт Шерментовського належить "Худоба, що спускається до водопою". Традиційні риси побутового живопису поєднуються тут з вишукано-розмаїтою гамою барв, що зазнають впливу м'якого денного світла, чисто пленерними ефектами.

Різноманітність зацікавлень притаманна творчості Войцеха Герсона.(1831 – 1901). Він писав типові для всіх польських жанристів мотиви вітчизняного села та звичаї і повсякденне життя його мешканців. Майстерним зразком цього напрямку є "Цвинтар у горах", де реальні враження зазнають творчої інтерпретації, втілюючись в досконалу гру барв сріблястого колориту. Митець писав також історичні композиції, такі як "Премислава", "Коперник, що викладає в Римі" тощо. Цікавим портретистом був Бонавентура Дамбровський (1807 – 1862). Чудовий портрет вроцлавського купця Пала Пеліццаро демонструє самовдоволену гідність і спокій впевненої у собі людини, виявляючи спецефічні риси представника "середнього класу".

Портретні традиції Дамбровського розвиває та удосконалює Генріх Родаковський (1823 – 1894), що навчався у Відні і Парижі і досяг визнання своїми роботами навіть серед паризьких художніх критиків. До найвідоміших творів майстра належить портрет генерала Генріха Дембінського, одного з воєначальників угорської революційної армії 1849 року. Портрет воконано в загальній золотисто-зеленаво-коричнюватійгамі з яскравими акцентами червоного та блакиті. Генерал сидить під навісою військового намету, спираючись щокою на кулак і його спокійна, сповнена глибокої задуми постать контрастує з динамічним рухом солдат на дальньому плані.

Гостортою соціально-політичного підтексту позначені твори Максиміліана Жеримського (1846 – 1874), що за короткий час недовгого життя виконав ряд високомайстерних творів з глибоким змістом і високотехнічних. Особливо цікавою є серія, присвячена військам повстанців: "Похід уланів", "Тривога в обозі повстанців", "Пікет повстанців" тощо. Події розвиваються пленері, композиції вирізняються увагою до деталей і, разом з тим, - свободою, лагідно-гармонійним колоритом. Ті ж риси притаманні і пейзажним творам майстра, таким як "Пейзаж із сходом сонця".

Після січневого повстання і до кінця ХІХ століття з одного боку посилюються царські утиски відносно Польщі, а з іншого – бурхливо розвиваються капіталістичні відносини, особливо в розвинених регіонах навколо Варшави та Лодзі. Активізується суспільна ідея позитивізму як програма всебічного економічного та суспільно-культурного розвитку при усвідомленні неможливості політичних змін. В галузі образотворчого мистецтва ці ідеї виявляються в посиленні реалістичних тенденцій з виразним суспільним забарвленням. Відносно сільської тематики пейзажно-побуьового живопису ці ідеї найповніше втілились в творчості талановитого учня Герсона Жозефа Хельмонського (1849 – 1911). Незважаючи на роки навчання у Мюнхені та багаторічне перебування у Парижі Хельмонський залишився типово польським живописцем. В його творах поєднуються вірність традиціям національного малярства попередніх часів навіть відносно колориту, сміливість характеристик і висока фахова майстерність. Турбуючись про загальну правдивість і вірність реаліям, митець захоплюється сміливістю жестів та динамізмом композиції. Часто зустрічається у Хельмонського мотив кінських запрягів чи перегонів. Іноді цей мотив набуває розвинутох фабули, як наприклад у "Від'їзді гостей взимку" або "Кінських торгах у Балці". Поряд з цим з'являються твори майже документально-оповідного характеру з повсякденного польського життя: "На фольварку", "Бабине літо" тощо. Одним з кращих творів митця є полотно "Перед корчмою" – з танцюючою серед болота вулиці юрбою підпитої сільської бідноти. Рівень високої фахової майстерності митці виявляється в майже гігантській "Четвірці" – блискучому щодо перспективної побудови полотні з запрягом коней, що несеться через пусте поле просто на глядача.

Цікавим майстром тогочасного живопису, що відображував життя і побут гуцулів, був Теодор Ахентович (1859 – 1936). Його "Коломийка" експресивно предає настрійвогнистого танцю гуцульської молоді на очах літніх глядачів, що згромадились на призьбі. Пізніше майстер переходить на техніу пастелі, створюючи делікатні жіночі та дитячі портрети. Пастеллю виконана і відома робота Ахентовича "Процесія Іордану" з ії акцентом на орнаменталізм лінії і поєднанні з характерністю образів.

Серед польських митців ХІХ століття найбільшої слави та загальноєвропейського визнання заслужив майстер, що поставив за мету своєї творчості відтворення героїчного минулого своєї країни. Ян Матейко (1838 – 1893) однаково віртуозно виявив себе і в історичному і в портретному жанрі. Вихованець Краківської школи красних мистецтв, Матейко в роки навчання багато сил і часу віддавретельному вивченню вітчизняної історії, побуту, звичаїв старої Польщі, виконуючи незчисленну кількість замальовок та ескізів архітектури, костюмів, предметів побуту тощо, а також начерків з натури. Певний відбиток на формування творчої особистості митця наклало і досить недовге навчання в Мюнхені та Відні, поїздки до Італії та Франції. Проте, справжнім джерелом натхнення для Матейка завжди був рідний Краків.

Вже його перше полотно як цілком самостійного автора зробило його відомим. Написаний під враженням переживань через поразку повстання 1861 року, "Станьчик на балу у королеви Бони" має автопортретний характер. В образі придворного блазня Матейко передає драму шляхетної людини, що вболіває за долю Вітчизни. Виразність композиції будується на контрастах: протиставленні блазнівського одягу Станьчика та його одухотвореного обличчя мислителя, нерухомістю постаті героя, що сидить глибокій задумі та рухливому натовпу придворних на другому плані. Після остаточного трагічного завершення польського повстання Матейко пише "Проповідь Скарги", що отримує золоту медальу Парижі. Героєм багатофігурної композиції став Петро Скарга, що виголошує полум'яну проповідь перед королем Зігмундом ІІІ Вазою, викриваючи байдужу бездіяльність та самозакоханість магнатів, що протистояли утворенню єдиної міцної держави. На зміну гірким роздумам Станьчика приходить сміливий виклик, активна дійовість Скарги.

Найуславленішим серед сучасників твором Матейка стала грандіозна "Грюнвальдська битва". Картина вражає як фаховою майстерністю так і глибиною виявлення суті події, дійсно історичною правдою. Справжнім героєм і події і композиції виступає народ, що завжди є нездоланним в єдності і загальному зусиллі. Всі образи воїнів з народу трактовані з великою симпатією. Композиційна побудова гігантського полотна ставить глядача в центр битви, робить його співучасником події і ніби затягує у вихорлюдських тіл та коней. Слід також віддати належне історико-художній обізнаності митця, що захоплює нас майже документальними деталями.

Своє захоплення добою Відродження та гордість за видатного співвітчизника тієї епохи майстер втілив у композиції "Коперник", де в образі уславленого вченого уособлено сміливо-допитливу наукову думку ренесансу. Тут в рівній мірі виявились і відчуття історичного часу і блискуче обдарування портретиста. Матейко виконав багато портретів на замовлення, що поєднують традиційні риси репрезентативного портрету з віртуозністю передачі матеріальності предмктів. Часто в таких роботах присутнє і щире почуття, як, наприклад, в численних портретах дітей художника. До кращих надбань польського портретного живопису належить і автопортрет митця – правдивий та лаконічний. Вся увага зосереджується на яскраво освітленому хворобливо-шляхетному обличчі, що ніби випромінює напруженість духовного життя, тугу та сумніви палкого емоційного серця автора.

В останні десятиліття ХІХ століття польське мистецтво підпорядковується в своєму розвитку загальноєвропейським тенденціям, не втрачаючи своєрідності. Зокрема, з 1880-х років набуває розповсюдження імпресіонізм, прибираючи національного забарвлення. Ще в 1882 році з'являється полотно, що вважається початком польського імпресіонізму. Його автором був Олександр Жеримський, молодший брат Максиміліана (1850 – 1901).Вихованець Варшавської малювальної школи та Мюнхенської академії, він спочатку виявив себе як здібний живописець-реаліст. В його роботах раннього періоду реалістичні засади збагачуються тонким аналізом гри кольорів під впливом світла. Тематика цих творів пов'язана з життям та турбоами варшавськоє бідноти: це "Єврейка з цитринами", "Пристань на Сольцю", відомі "Видобувачі піску". Наприкінці 1870-х років Жеримський приступає до втілення задуму у "стилі ретро", тобто, композиції з життя рококової доби, що отримує назву "В альтанці". Грунтуючись на ретельно опрацьованих етюдах, майстер виконоє полотно, головна мета якого – простежити зміни кольорів, обумовлені сонячним світлом. Локальні кольори поступаються місцем чистим пігментам, що гакладаються делікатним способом, близьким до дивізіонізму.

В наступному десятилітті Жеримський працює як пейзажист. Під час перебування в Парижі він захоплюється його мотивами. Серед кращих робіт циклу – "Вечір над Сеною" з її тонко відчутим та майстерно переданим станом сутінок, що темніють "просто на очах". Особливо віртуозно застосована тут технікароздільного мазка, особливо в зображенні води. Об'єктивна правда мотиву поєднується з чисто живописними цінностями образу. В пізніших роботах мистця італійського періоду посилюється ретельність обробки деталей і манери накладання барвного шару та грунтовність малюнку. В таких полотнах Жеримського як "Сади в Тіволі", "Італійський парк", "Сади вілли Боргезе" головною діючою особою є сонце, що робить яскравішою зелень, а тіні забарвлює у фіолетові тони. Віртуозна тежніка поєднується з окреслени насторєм в образах природи.

Більш послідовними та відданими ініціаторами польського імпресіонізму були два товариша – Панькевич та Подковінський, що познайомились в Малювальній школі і разом навчались де-який час в Академиї мистецтв в Петербурзі. З 1889 року вогни перебувають у Парижі і захоплюються ідеями імпресіоністів. Йозеф Панькевич (1866 – 1940) розпочинає самостійну творчість як відданий прихильник зазначеного напрямку цікавим полотном "Квітковий ринок перед церквою Сен-Мадлен". Але в роботі мають місце і цілком відмінні від "чистого імпресіонізму" риси: не втрачається виразний малюнок і простір вирішується традиційною прямою перцептивною перспективою, а не за допомогою планів. Лише барвна структура насичується блакиттю і тіні окреслюються кольором.

Виразно імпресіоністичними є роботи Панькевича наступних років, такі як "Літо". Тут має місце і "випадковість" композиції, і побудована на планах глибина. і виявлення простору через блакить, і способ млювання короткими "смужками" чи крапками. Пізніше Панькевич під впливом Боннара веде пошуки власного напрямку – так званого колоризму.

Владислав Подковінський (1866 – 1895). на відміну від Панькевича, ще до Парижу був популярним іллюстатором багатьох варшавських періодичних видань: "ллюсторваного тижневика", "Мандрівника" тощо, тому спочатку сподівається і у Франції працювати як графік. Та під впливом товариша він набагато послідовніше віддається новим живописним ідеям. Особливо плідними в його короткому житті були 1891 та 1892 роки, коли митець створив велику серію пленерних полотен в маєтках своїх знайомих Мокра Вєсь та в Хресному. Це – "Пейзаж з конюшиною", "Діти в садку", "В агрусті", "В садку" тощо. Сповнений світла, сонця та радощів життя "Люблін в сонці", де все вібрує спекотою та інтенсивними барвами. Соковиті тони жовтого, блакиті та зелені формують колористичну гаму. Картина "Мокра Вєсь" чудово відтворює стан спокійної природи в променях сонця, що заходить. Зовні ординарний мотив – сільський пейзаж з хатками на дальньому березі – переростає в чудовий ліричний образ рідної природи. Делікатно накладені дрібненькими мазками інтенсивні фарби формують рефлекси світла на будинках та листі дерев, кола на воді тощо.

Дещо іншими за манерою є варшавські пейзажі майстра цих років. Це стосується, передовсім. композицій "Вулиця Новий світ взимку" та "Новий світ влітку", що фіксують краєвид із вікна майстерні Подковінського. Остання з названих сяє блакитно-рожевими тонами, передаючи динаміку вуличного руху. Світло "розчиняє" контури людей, екіпажів, будинків, зберігаючи цілісність образів. Митець був також здібним портретистом. Про це свідчить автопортрет 1892 року, де автор з тонкою психологічною проникливістю відтворює стан людини, змученої фізичними стражданнями та духовними переживаннями. На обличчі – частково міцно освітленому. а частково майже злитому з тлом – вираз блю і, водночас, - допитливої уваги творця.В портреті приятеля майстра Ф.Ясенського виразно відчутні зміни в творчих зацікавленнях Подковінського. Здається, ніби з невизначено трактованого, вируючого тла проявляється обличчя чоловіказ виразними рисами і дещо загадковим виразом, виліплене широкими планами. Ця ніби "матеріалізація" обличчя з тла надає портретові символічного характеру.

Останні роботи Подковінського все більше тяжіють до символізму. Як і вже згаданий портрет Ф.Ясенського вони виконуються втемній колористичній гамі, обмеженій подекуди коричнево-чорною палітрою. Думки про смерть, що не полишають митця. матеріалізуються в композиціях типу "Танок кістяків", навіяних творчою уявою, що має маль спільного з реальною дійсністю. Ці роботи приносять популярність митцеві, але справжньої слави він досягає завдяки знаменитому полотну "Шаленство пристрастей", що вразило варшавську публіку. Типово символічний, цілком у руслі "кінця століття" твір фактично є зображенням оголеної жінкиверхи на чорному баскому коні, що мчить у бурхливому просторі. Кінь і вершниця летять у безвість як пристрасний порив, як вихор у світлі блискавиці. На обличчі жінки - –ираз чуттєвої екзальтації. композицію характеризує розмах. динаміка і гіпнотизм авторського бачення. Твір витримано в темній, майже чорній гамі; світлі плями – то тіложінки і її золотаве волосся. Ще більшої сенсаційності роботі надав неординарний вчинок автора: він порізав полотно на виставці (пізніше твір реставрували). Останні незавершені роботи митця – "На цвинтарі" та "жалобний марш" є надзвичайно символічними.

Майстром різнобічних зацікавлень виявив себе Леон Вищолковський (1852 – 1936). Він вчився у Герсона та Я.Матейка і на варшавський реалізм та кракіський історизм нашарувались враження від французького живопису кінця століття. Ранні роботи митця відображають історичні події ("Королевич Казимір та Длугш") і написані переважно в ясній, світлій гамі ("В будуарі"). Та справді високого рівня досягає майстер у 1890-і роки. Ціла серія полотен створена ним під час перебування в Україні, зокрема – в Білій церкві. В картинах "Рибалки", "Копання буряків", "Орання на Україні" тощо правдиво відтворені сцени важкої повсякденної праці та невибагливий відпочинок українських селян. В цих творах присутня чітка, продумана композиція та організація простору за законами тримірної лінійної перспективи, що не характерно для імпресіонізму. Але майстерно передане освітлення та формування колориту на основі контрасту додаткових барв в техніці, що нагадує дивізіонізм, наближає роботи до французького малярства.

Наприкінці століття Вищолковський захоплюється новими тенденціями, що виявились в європейськоому модерні і в його роботах починає домінувати не пастель, а акварель. Зокрема, він створює чуджову серію краєвидів Татр – велично-суворих, з скелястими урвищами і глибокими озерами, що тонуть в напівтемряві. Та характерно, що ці мотиви митець відтвоює за імпресіоністичною традицією серійно, пильно стежачи за змінами стану природи в різні пори дня ("Морське око", "Чорний став"). Вищолковський виконував також багато портретів знайомих літераторів, акторів, митців (Портрет Ж.Хельмонського). Полюбляв майстер і увіткові натюрморти.

Значною мірою пов'язав свій живопис із імпресіоністичною манерою і Ян станіславський (1860 – 1907), один з найцікавіших польських пейзажистів межі століть. Він теж подорожував по Україні і ряд його цікавих робіт створено саме в цей час. Це стосується і чудових, неодноразово відтворених "Будяків" і особливо – талановитого полтна "Вулики на Україні". Досить банальний мотив – сільські вулики, розміщені в садку – став приводом для виникнення дивної краси образу сяючої в сонячних променях природи.

В 1897 році Кракові виникає товариство "Мистецтво", представники якого пропагують ідеї європейського модерну, що отримав у Польщі назву Сецессія. Розпочинається доба "Молодої Польщі", яка триває в галузі культури до початку першої світової війни. В цей період найяскравішою постаттю національного мистецтва став Станіслав Виспянський (1869 – 1907), на диво різнобічно обдарована особистість: живописець і поет, сценограф, драматург та графік. Його улюбленою технікою в галузі образотворчого мистецтва була пастель, що найбільше відповідала прагненню фіксувати миттєві враження. Найцікавіші твори митця належать до портретного жанру. Для його портретівхарактерним є поєднання площинно трактованих плям чистого кольору та вибагливо трактованих лінійних гнучких ритмів, що розмежовують кольори. Тло часто перетворюється на декоративно стилізовану композицію, що активно формує образ ( портрети Г.Ліщинської, Е.Паренської тощо). Надзвичайно цікавою є експресивна композиція Виспянського "Опудала" як алегоричне авторське бачення тогочасної суспільної ситкації. Композиція вирішена в блакитно-рудавій та фіолетовій гамі і представляє фантастичний хоровод дванадцяти солом'яних опудал у світлі двох ліхтарів. їх фантастичні тіні відбиваютьсяу воді, а вдалині видніється силует вавельського собору.

Не менш цікавими є також виконані Виспянським в техніці пастелі ескізи вітражів для костьолу францисканців у Кракові. Як і створені ним ескізи з алегоричним відтворенням астральної системи Коперника ("Аполлон – астральна система Коперника"), вони позначені рисами справжнього монументалізму.

    1. Мистецтво Россії.

З 40-х років дякуючи Гоголю російська література стає трибуною, з якої досліджуються болючі питання сучасності. Тургєнєв, Толстой, Достоєвський - в літературі, російський театр - через Островського, російська музика - зусиллями " Могутньої купки", естетика - завдяки революціонерам - демократам, перш за все дякуючи Чернишевському, сприяла затвердженню реалістичного методу як основного в художній культурі середини та другої половини століття.

Пластичні мистецтва зайняли далеко не байдужу позицію щодо передачі конфліктів російського суспільного життя. Цікаво, що найшвидше найгостріші соціальні питання почав ставити жанровий живопис. Більш опосередковано та декілька пізніше рішуче заявляє про себе портрет і пейзаж, і , нарешті, історичний живопис, перш за все в творчості Сурикова.

Менш цікаво в цей період розвивається скульптура та архітектура. З кінця 30-х років здає свої позиції класицизм. Засоби його виразності суперечили тим новим задачам, які ставила архітектура другої половини ХІХ ст., яку називають ретроспективним стилізаторством або еклектикою ( від грецького слова "еклегейн" - вибирати). Художники - архітектори почали використовувати мотиви та закономірності архітектурних стилів минулих епох - готики, ренесансу, бароко, рококо. Особлива сторінка в російській архітектурі ІІ пол. ХІХ ст. - це доходні будинки. Однією з головних творчих проблем часу стала розробка моделі багатоквартирного житлового будинку.

Криза монументалізму в мистецтві другої половини століття дає себе взнаки і на розвитку монументальної скульптури. Пам`ятники стають дуже патетичними, роздрібленими за силуетом, деталізованими ( Мікешин "Тисячоліттю Росії"). Розвивається станкова скульптура, найбільш відомим майстром якої був Антокольський. В своїй творчості від підміняє відсутність монументальних засобів виразності зображенням "монументальних особистостей" - свідоцтво чому " Іван Грозний", " Петро І", " Вмираючий Сократ", " Спіноза", " Єрмак".

Живопис. У другій половині ХІХ століття критичне відношення до дійсності, яскраве відображення громадянської та моральної позиції, гостросоціальна направленість стають характерними і для живопису, в якому формується нова художня система бачення , висловлена в критичному реалізмі.

Душою критичного напрямку, який народжувався в живопису був В.Перов, показавший багато негативних сторін повсякденного життя: обман церковників(" Сільський хрестний хід на Паску", "Чаювання в Митищах"), безпросвітність життя російських селян ( " Проводи покійника", " Останній кабак у Застави"), побут міської бідноти ( " Тройця") та інтелігенції, вимушеної шукати зарабітку ("Приїзд гувенантки в купецький дім"). Вони прості за сюжетом, але пронизливі у своїй скорботі. До рубежу 60-70-х років належать кращі портретні роботи майстра: Достоєвського, Островського, Тургєнєва.

Навкруги Перова формувалися художники - жанристи відкритої соціальної направленості. Вони продовжували кращі традиції Федотова та Перова (Прянишников, Соломаткін).

В цей період в центрі офіційної школи - Петербургської Академії мистецтва - також починається боротьба за право мистецтва звернутися до реального життя, яка виливається в 1863 році в так званий бунт 14-ти. Ряд випускників Академії відмовилися писати програмну картину на тему скандінавського епосу, і, не одержавши дозвіл нав вільний вибір теми, вийшли з Академії, заснував "Петербургську артіль художників" ( Журавльов, Корзухін, Маковський, Морозов та ін.). А незабаром у Москві передові художні сили об`єдналися в "Товариство пересувних художніх виставок".

В 70-і роки прогресивний демократичний живопис одержує суспільне визнання. У нього з`являються свої критики - І.М.Крамський, В.В.Стасов, та свій колекціонер - П.М.Третьяков. Наступає період розквіту російського демократичного реалізму другої половини ХІХ століття.

Товариство пересувних виставок проіснувало більше 50 років ( до 1923 р.). Кожна його виставка була визначною подією в житті провінційного містечка. Передове мистецтво передвижників було відображенням революційно - демократичних ідей у вітчизняній культурі другої половини ХІХ століття. Соціальна спрямованість цього мистецтва та громадянський пафос ідеї виділяють його в європейському жанровому живопису ХІХ століття.

Товариство було створено за ініціативою Мясоєдова, підтримано Перовим, Ге, Крамським, Саврасовим, братами Маковськими та іншими митцями. В 70-х - 80-х роках до них приєдналися молоді художники, до складу яких входили Рєпін, Суриков, Васнєцов, Ярошенко, Савицький. З середини 80-х років участь у виставках приймають Сєров, Левітан, Полєнов.

З виходом чотирнадцяти " протестантів" авторитет Академії був значно підірваний. Хоч вона й залишалася головною художньою школою, все ж педагогічна система ( особливо з приходом П.П.Чистякова) набула нових рис.

Все більшу роль відігравало Московське училище живопису та ваяння, в якому в 40-х - 60-х роках навчалися О.Саврасов, В.Пукирьов, І.Шишкін, В.Перов та інші відомі в майбутньому художники. З самого початку в ньому був присутній інтерес до побутової картини, що робило цей навчальний заклад більш демократичним ніж Академія. В цьому велику роль відіграли В.Тропінін, та учень О.Венеціанова С.Зарянко, викладач училища з 1856 року, який виступав проти академічної системи копіювання, наголошуючи на необхідності приділяння більшої уваги зображенню з натури.

В подальшому - в 60-і роки в училищі починають викладати педагоги-демократи, педагогічні погляди яких тісно пов`язані з задачами боротьби за реалістичне національне мистецтво.

Вождем, теоретиком передвижництва був І.М.Крамський, для якого характерна віра в силу мистецтва, яке повинно формувати громадянські ідеали особистості та її удосконалювати. Частіше за все він звертався до євангельських сюжетів ( наприклад, " Христос в пустелі"). Роздуми одиноко сидячого на фоні кам`янистого пейзажу пустелі Христа, готовність принести себе в жертву заради високої мети - було дуже близьким народницькій інтелігенції 70-х років, а також поезії Некрасова. Художник писав про свій твір, що " це є вираз моїх особистих думок".

У жанрі портрету для художника цікавими є особистості високо духовні. Крамський створює цілу галерею образів визначних діячів російської культури - портрети Салтикова - Щедріна, Некрасова, Толстого , тобто тих, хто в своїх творах дає критичну негативну оцінку сучасним формам суспільного життя. Одним з кращих портретних робіт вважається створений майстром образ Л.Толстого. Вражає психологічна глибина індивідуальності великого письменника, яка розкрита завдяки використанню контрасту зовнішнього вигляду та внутрішньої значимості, допомагає чому також стриманість колориту. Вся увага глядача зосереджена на принизливому погляді письменника, що направлений прямо на глядача. Поряд з портретом Ф.М.Достоєвського, портрет Л.М.Толстого - найвище досягнення російського портретного живопису 70-х років. Написаний на заказ П.М.Третьякова цей портрет та інші портретні роботи ( Шевченка, Гончарова, Мельникова та інших) стали вагомим вкладом до галереї визначних діячів ХІХ століття, створених художниками - передвижниками.

В 1863 році виступив з першим самостійним твором виступив М.Ге. Це була "Таємнича вечеря", в якій прозвучала основна тема його творчості - драматичне зіткнення світогляду, тема краси душі, пожертви в ім"я справедливості. Майстер трактує традиційний сюжет як глибоко трагічний конфлікт характерів, який ми відчуваємо також в світлотіньових контрастах та динаміці поз. Деяка ідеалізація образу Христа не заважає прагненню художника до узагальнення форми, до її монументалізації, а навпаки робить тлумачення сюжету співзвучним ідеям свого часу.

М.Ге багато уваги приділяв портрету, зображуючи близьких йому людей, видатних діячів російської демократичної культури ( потрети Некрасова, Тургенева, Салтикова - Щедріна, Костомарова, Антокольського та інших). Його портрети відрізнялися від робіт Крамського своєю емоційністю, іноді навіть драматизмом. У вільній манері написаний портрет історика М.Костомарова, з яким художника зв"язували роки дружних стосунків. Для портретних робіт Ге характерний глибокий психологізм, велика етична сила. На першій виставці 1871 р. художник показує історичну картину " Петро І допитує свого сина Олексія", в якій прагне до конретності: конфлікт трактується ним не тільки як зіткнення двох особистостей, двох різних характерів, але й двох історичних сил.

Створючи цикл картин про страждання Христа майстер трактує їх як страждання суто людські( " Що є істина?", " Таємнича вечеря"). Наприклад, в "Голгофі" він з надзвичайною виразністю передає почуття людина перед стратою. З великою силою, правдивістю художник показує страшні душевні муки, що досягають апогею. Картина надзвичайно драматична, з експресивною трактовкою образу, напруженою колористичною гамою кольорів - все це підсилює звучання страждань герою твору.

Провідним жанром в 70-90 роки картини на побудові теми займають значне місце. Вже в першому своєму творі В.Максимов звертається до основної теми своєї творчості - зображення селянського життя, яке він сам знав прекрасно. В його роботах відтворюється художніми засобами образ післяреформенної Росії.

Важливі гострі проблеми суспільного життя піднімає Г.Мясоєдов, виступаючи з різкою критикою реформ 60-х років , драматизм життя селян після реформ відтворив також майстер багатофігурних композицій К.Савицький.

Одним з популярних художників-жанристів був В.Маковський, який зайняв помітне місце серед передвижників як майстер короткого юмористичного або драматичного оповідання, новелли в живопису. Він автор серії іллюстрацій до творів Гоголя. Ряд картин його присвячені побуту російського та українського селянства, але в той же час, Маковського найбільше цікавило життя різних верств суспільства міста. В картині " На бульварі", наприклад, ним піднімається важлива проблема післяреформенної Росії - негарний вплив міста на молодого сільського хлопця, який в нетверезому стані грає на гармошці, всім видом показуючи незацікавленість тими бідами й проблемами, про які розповідає йому молода дружина, яка приїхала до міста з маленькою дитиною. Підкреслює трагізм сцени осінній пейзаж, тонко написаний художником.

Жанрові твори М.Ярошенко можна назвати скоріше портретом-типом. "Кочегар" - це перше зображення робітника в російському живопису. Високоосвічена, гуманна людина, з сильним характером, ясним розумом майстер втілює в собі класичний тип художника-передвижника, якого не тільки хвилюють актуальні питання сучасності, але й який відгукується на них своїм мистецтвом. В картинах " Кочегар" та "Ув`язнений" вітчутно виявилися характерні особливості творчості Ярошенко: гуманізм, глибоке співчуття до революційного руху; при створенні картин - прагнення до психологічної виразності образів, любов до однофігурних композицій.

Та все ж увагу майстра привертає життя великого міста з його яскравими контрастами та протиріччями, його революційною боротьбою. В роботах "Студент" " Курсистка" Ярошенко створює узагальнений образ революційного студентсва другого етапу революційно - демократичного підйому в Росії. Взагалі, цикл картин, присвячений російській молоді, - цінний вклад Ярошенко в російський живопис.

Ярошенко - один з визначних майстрів портретного живопису. Більшість його творів такого плану, подібно портретам Крамського, написані на нейтральному тлі, без аксесуарів; вся увага художника зосереджена на зображенні обличчя та рук, які допомагають більш глибоко розкрити характер зображуваного. Такі портери І. Крамського, В. Максимова, Г. Успенського, М. Салтикова - Щедріна, Д.Менделеєва. Ми бачимо в цих роботах узагальнені риси кращих людей епохи - поєднання неповторно індивідуальних особливостей з типічним, національним. Шедевром потретного живопису Ярошенко є один з кращих портретів у російському живопису - актриси П.Стрепетової, в якому все сповнено внутрішнього трагізму. Він також сприймається як узагальнений образ передової російської жінки того часу.

Прослідковуючи історію розвитку демократичного жанрового живопису 70-90-х років, ми бачимо, що вона дала широке відображення життя післяреформенної Росії. Жанристи збагачували свій досвід використовуючи досягнення реалістичного портретного та пейзажного живопису. В результаті з"являються глибокі психологічні характеристики, зображення складних конфліктних ситуацій; перевтілення пейзажу в жанровій картині в живе середовище, в якому розвертається та чи інша дія.

Необхідність узагальнення, значимість зображуваних явищ визначають перехід від побутових сцен до творів сиснтетичного характеру, що визиває появу картин великих розмірів.

Своєрідним є шлях становлення також в 70-80-х роках батального жанру. В.Верещагін, слідуючи шляхом просвітительської віри в пізнавально - виховну силу мистецтва, показав весь жах війни та релігійного фанатизму. Одержавши за сімейною традицією воєнну освіту, Верещагін навчався також в Петербурзькій Академії мистецтв та в Парижі. Гуманізм майстра - намагання впливати мистецтвом на суспільну думку, повага до подвигу, до воїнського долгу, які він бачив в діях солдат. Участь у воєнних діях в Туркестанській армії в 1867 році мало вирішальний вплив на подальшу долю творчості Верещагіна. Свої военні враження художник передавав в серіях картин різних за сюжетами, об"єднаних подіями, які в них представлені, місцем де вони відбуваються та манерою виконання. В картинах Туркестанської серії ( " Після удачі", " Після невдачі") дається надзвичайно реалістичне зображення епізодів, як все відбувалося насправді. В картині " Смертельно поранений" показані останні хвилини життя людини, коли його рухи зафіксовані в життєвій достовірності, строго та документально.

Завершує Туркестанську серію " Апофеоз війни", картина яка задумана як образ-символ воєнного лиха. На рамі художник зробив підпис про те, що він присвячує картину " всім великим завойовникам, минулим, теперішнім та майбутнім". Етнографія Сходу приваблювала Верещагіна не менше ніж баталії. Прагнення до достовірності, любов до деталей, пристрасть до кольорової палітри характерна пейзажам, привяченим красі Сходу (" Двері Тамерлана").

Основу "Балканської серії" 1877-1881 р. представлено через образ героя війни - російського солдату. В центрі уваги художника стає не святкова, а повсякденна сторона, трагізм війни. Ми бачимо це навіть тоді, коли в картині "Шипка - Шейново. Скобелев під Шипкою" показано епізод переможного воєнного параду. І війська, і командуючий параду зображені на задньому плані. Увага глядача зупиняється на ще свіжих слідах боїв, на запорошених фігурах вбитих. Остання серія картин - " 1812 рік. Наполеон в Росії", в якій показаний розгром наполеонівської армії та героїзм російських партизан. Художник-воїн, демократ та патріот, Верещагін загинув в 1904 році в Порт - Артурі на броненосці " Петропавлівськ", підірваному японською міною, до останньої хвилини життя замальовуючи свої враження в альбом.

Характерний для побутового та батального жанрів демократизм характерний також для пейзажного жанру. Не звеличена природа з античними руїнами, не види Італії, а зовнішньо малоефектний середньоросійський пейзаж , сувора природа півночі стає головною темою живописців. Поглиблюються пошуки в області колориту, нових прийомів живописного зображення. Йде розвиток двох типів пейзажу: ліричного та епічного.

В історії російського пейзажного живопису О.Саврасову належить видатне місце: в його творчості знайшли відображення кращі традиції національного пейзажу попереднього періоду та закладені основи для подальшого розвитку цього жанру в майбутньому. Для Саврасова є характерним романтичне відношення до світу, правди в мистецтві, великому відчутті кольору. Вже на першій пересувній виставці глядачі побачили пейзаж О. Саврасова " Граки прилетіли", який відкрив собою цілу епоху в історії російського пейзажу. Простота обраного художником мотиву передається майстром з пронизливим відчуттям любові до цієї землі, з великою повагою акцентуються невловимі зразу прикмети місця й часу. Пейзаж Саврасова - пейзаж ліричний, камерний, інтимний. Він побудований на тонких відтінках настрою та на ніжній нюансировці кольору.

До майстрів епічного пейзажу можемо віднести І.Шишкіна, твори якого Стасов назвав " природою богатирського народу". Вже на першій виставці Товариства Шишкін виступає з картинами " Вечір", " Сосновий ліс". В 1878 році в картині " Жито" художник втілює епічно - величний образ рідної землі, з дуже детально виписаним переднім планом. В 80-і роки були створені найбільш вагомі твори майстра. В цей час складається остаточно його творчий метод, в основі якого лежить умова слідування натурі, її вивчення. При виписаності деталей ("Дубовий гай") художник не втрачає цілісності загального враження, а використовуючи гру світлотіней рельєфно виділивши основну групу дерев, об"єднує її з гаєм навкруги. Художник у своїх творах вирішує задачу великого композиційного пейзажу - картини, синтезуючи у своїх творах весь досвід вивчення російської природи на протязі тривалого часу(" В лісі графині Мордвинової"). Такі особливості художнього світосприйняття Шишкіна.

Видатним майстром епічного пейзажу став Ф.Васильєв. Вже в ранніх творах ми бачимо прагнення до поетичного перетворення малопомітних мотивів повсякденного життя . Картина " Після дощу" своїм ліризмом дуже близька Саврасову. Його твори сповнені глибоким настроєм та передають найменші зміни в природі: життя неба, предметів, при цьому зберігаючи узагальненість, цілісність картини, якій притаманне завжди велике поетичне почуття. Передаючи цю зміну станів природи, Васильєв використував тонкі кольорові відношення.

Особливе місце в пейзажному жанрі ІІ половини ХІХ ст. займає А.Куінджі з його вражаючими ефектами освітлення( " Українська ніч", "Березовий гай","Нічь на Дніпрі"), які надають пейзажам романтичного характеру, але з деякою театральністю, придуманістю, що відрізняє їх від інших творів передвижників-пейзажистів.

Багато художників, не являючись пейзажистами, залишили свій слід в пейзажному живопису другої половини століття. Серед них В.Полєнов, багато часу присвятивший побутовому та історичному жанрам, в картинах якого велику роль відіграє пейзаж( "Христос та грішниця"). Полєнов - реформатор російського живопису, який продовжує розвивати його на шляху пленера (особливо багато писав на пленері під час пенсіонерства у Франції). Після повернення на Батьківщину художник створює картину "Московський дворик"(1878), яка звучить як гімн патріархальній Москві, побаченій очима жителя Перербургу: типова московська щатрова дзвіниця та церква, московська садиба з ампірним портиком, дитяга гра - весь світ мирного побуту передав Полєнов у своєрідній повітряності пленерного живопису.

Провідником кращих традицій Саврасова та Васильєва у російському пейзажі кінця ХІХ століття був І.Левітан, кращий російський пейзажист, як називав його А.П.Чехов. На межі 80-90-х років він створює свої найвідоміші пейзажі "Березовий гай", "Вечірній звін", "Березень", "Золота осінь". У картині "Володимирка" Левітан засобами пейзажного живопису розповів про свої громадянські почуття, які склалися під впливом народних пісень та історичних відомостей про цей тракт, по якому вели на каторгу. Живописні пошуки Левітана підводять російський живопис майже до імпресіонізму. Він створює перш за все образи осені та весни - тих періодів в житті природи, коли нюанси настрою та фарб особливо багаті. Пейзаж у Левітана ліричний, навіть елегічний. Іноді він буває звінким, палаючим, але частіше засмученим, майже меланхолічним. Художник також є філософом, його роздуми сповнені сумом , думками про місце людини у Всесвіті, про її коротке земне існування(" Над вічним спокоєм").

Вершиною реалізму в російському живопису другої половини ХІХ століття справедливо вважається творчість Рєпіна та Сурикова, кожен з них створив монументальний героїчний образ народу.

І.Рєпін народився на Україні, але вчителем своїм вважав Крамського, з яким познайомився в Малювальній школі. Першою картиною, яка викликала активну реакцію суспільства були - " Бурлаки на Волзі". Створюючи її, Рєпін їздив на Волгу, шукав моделі, писав етюди. Картина вражає своєю виразністю, в ній ми знаходимо широкий спектр різних характерів та типажів. Берег Волги визначив положення групи зображених по горизонталі, починаючи від міцної фігури Каніна до майже падаючої фігури позаду; низький рівень горизонту дозволив прослідкувати чіткий силует темних фігур на тлі пейзажу. Завдяки фризовій композиції, як відмічають дослідники творчості Рєпіна, створюється монументальне, майже епічне враження. Залишаючи портретну схожість, Рєпін разом з тим прагнув типізації, узагальнення образів. Це синтетичне рішення дозволило трактувати невеликий епізод як серйозну соціальну проблему. Картина стала знаменною подією в художньому житті початку70-х років, але мала різносторонню реакцію на свою появу.

З середини 70-х років починається найбільш яскравий період творчості Рєпіна. Мабуть не було жанру, в якому б він не заявив про себе: портрети, портрети-типи, портрети-картини. Через конкретний образ в "Протодияконі" Рєпін створює типовий образ залишаючи всю гостроту індивідуальності. Композиційне рішення, коли фігура зображуваного заповнює собою весь простір - монументалізує образ. Стиль письма художника широкий, вільний, темпераментний, який малопомітно змінюється в залежності від моделі, яку портретує автор.

В побутовому живопису Рєпін створює монументальну роботу "Хрестовий похід в Курській губернії", яка символізує перемогу критичного реалізму в російському мистецтві того часу. Автор показує нам всі соціальні типи російської пореформенної Росії, яскраво демонструючи своє критичне ставлення до дійсності; з великим співчуттям зображуючи натовп, калік та мандрівників; кожен персонаж несе своє змістове та пластичне навантаження.

Цілий ряд картин написаний на історико-ревоглюційну тему. Це перш за все "Арешт пропагандиста", "Відмова від сповіді", " Не чекали". В картинах знайшла відображення майстерність художника-режисера, його тяжіння до психологізації образів, зображення драматичних ситуацій в жанровій картині, з яскравим розкриттям загального настрою сцен.

До 70-80-х років відносяться також основні твори Рєпіна історичного жанру: "Царівна Соф`я", "Іван Грозний та син його Іван 16 листопада 1581 року". Симфонією сміху, гімном свободолюбству, братству запорожців стала історична картина "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Композиційний центр картини - отаман Іван Сірко. Навкруги нього сміх розходиться хвилями. В картині багато різних типів і характерів, об`єднаних в єдиний моноліт любов`ю до Січі.

Рєпін був визначним портретистом, продовжуючи традиції Перова, Крамського, Ге, він залишив нам образи видатних письменників, композиторів, акторів. В кожному окремому випадку знаходив різні композиційні та колористичні рішення, якими міг виразно розкрити образ моделі, передати неповторне, індивідуальне. Перед нами - хворий, старий Писемський; Мусоргський, портрет якого був написаний за декілька днів до смерті композитора. Рєпін виявляє себе як майстер пленерного живопису, володіючий вмінням передавати найскладніші кольорові відтінки. Майстерність Рєпіна-портретиста знайшло відображення в передостанньому творі - "Святкове засідання Державної Ради 7 травня 1901 року в день столітнього ювілею від дня його заснування". Живописець заявив про себе також як теоретик мистецтва та талановитий письменник.

Великим був інтерес до історії у передової демократичної громадськості. Достатньо назвати праці М.Костомарова, І.Забєліна. Художники могли взяти для себе у них великий фактичний матеріал, подробиці побуту.

В творчості В.Сурикова історичний живопис знайшов своє сучасне розуміння. Це художньо відтворена національна історія, головним героєм якої є народ. Батьківщина Сурикова - Сибір, але в Москві, центрі народного життя, як зазначав художник, він пише перший відомий свій твір - "Ранок стрілецької страти". В ньому автор виявив глибокий історизм мислення та свою здібність чітко бачити основні, важливі етапи історії. Композиція цього монументального твору проста й лаконічна. Вона побудована на протистоянні. В лівій (більшій частині картини зображені стрільці, в правій - Петро та його сподвижники. Вся композиція ( особливо ліва її сторона) побудована на контрастах фігур, поглядів, поз. В цьому монументальному полотнищі позакано щось дещо більше, ніж смерть окремих особистостей. Це боротьба двох світів, боротьба не на життя, а на смерть. Ми ясно розуміємо на стороні кого симпатії самого художника. Характерну асиметричність мають архітектурні риси собору, що співвзвучні різноголосому хору стрільців та їх сімей; як і стрункі стіни та башти Кремля - чітким рядам петровських військ та спокійній позі Петра на коні.

Займаючись епохою Петра І, Суриков, прийшов до образу Меншикова. На картині " Меншиков в Березові" художник зобразив улюбленця Петра І за читанням Біблії в далекому Березові, куди був зісланий вельможа. Розкіш, яку зображає художник повинна була нагадувати про минуле життя володаря, прагнення до вищої, художньої правди характерна деталь цього твору. Картина побудована на виключному багатстві сполучень, на нюансировці кольору, зі сміливою, віртуозною передачею фактури тканин, світла, що пробивається крізь мерзле вікно.

Сурикова як майстра приваблювали героїчні особистості. На виставці 1887р. Він виставляє слідуюче велике полотно - "Бояриню Морозову". Тему картини було взято з ХУІІ ст., часу церковного розколу. Заможня бояриня Морозова виступила проти ніконовських реформ, за що була заслана далеко на північ. Перед засланняи її закуту в кандали провезли по вулицях Москви - саме цей момент і зобразив майстер. Довго тривали пошуки образу головної героїні, але результат цих пошуків був потрясінням для всіх бачивших картину.

Натовп оточуючий сани дуже різний. В правій його частині - співчуваючі боярині. В центрі та в лівій частині композиції, навпаки, показані ті, що насміхаються над нею. В цьому натовпі бояриня сприймається самотньо, її двохперстя, фанатичне обличчя, чорний одяг серед кольорового російського сприймається як символ кінця. Колорит картини розкриває історичну значимість того, що відбувається.

В кінці 80-х років Суриков створює жанрову картину "Взяття снігового містечка". В історичних картинах художник вибирає не трагічні ситуації, а сторінки славного національного минулого. Так створюється "Підкорення Сибіру Єрмаком", " Перехід Суворова через Альпи". Остання картина Сурикова " Степан Разін", побудова більше на фольклорному, ніж на реально існуючому матеріалі.

Поряд з Суриковим в російському історичному жанрі другої половини ХІХ століття працювали й інші художники. В творчості В.Васнецова фольклорний образ превалює навіть тоді, коли він зображує історичні події ("Після битви Ігоря Святославовича з половцями"). Ще частіше він звертається до казки, билини, епосу("Богатирі"). У 80-90-і роки Васнецов разом з іншими майстрами працює над розписами та іконами Володимирського собору в Києві, займається театрально-декораційним живописом.

Російське мистецтво кінця хіх - початку ХХ століття.

Кінець ХІХ - початок ХХ століття - переломна епоха у всіх сферах соціального, політичного та духовного життя. Складність життєвих процесів зумовили багатство форм художнього життя. Всі види мистецтва - живопис, театр, графіка, музика, архітектура виступили за обновлення художньої мови, за високий професіоналізм. Художники шукають гармонію та красу в навколишній дійсності, багато з них вбачають свою місію у вихованні почуття прекрасного.

Великий вплив на мистецтво початку ХХ століття мала революція 1905-1907 рр. Вона поляризувала художні сили, чітко визначила ідейні позиції багатьох творчих індивідуальностей, визвала до життя нові художні угруппування, організацію виставок, періодичних видань з питань образотворчого мистецтва.

Велику роль зіграло художнє об`єднання "Світ мистецтва", яке зібрало кращі художні сили в Петербурзі. Вони видавали свій журнал, вже своїм існуванням сприяли консолідації художніх сил в Москві, а також створенню "Спілки російських художників".

На межі століть сформувався стиль модерн, який став провідним у всіх сферах мистецтва, в першу чергу в архітектурі, закінчуючи графікою. В образотворчих мистецтвах стиль модерн виявив себе: в скульптурі - особливою виразністю силуету, динамічністю композицій, плинністю форм; в живопису - символікою образів.

В 90-х роках розвивається жанровий живопис, але дещо по іншому, ніж в "класичному" варіанті передвижників 70-80-х років. Наприклад, зовсім з іншого боку розкривається тема селянства, яке зовсім беззахисне - так зображує село С.Коровін. Існування в тяжкій праці показав А.Архіпов в картині "Прачки". Прийом часткової композиції, начебто випадкового кадру акцентує трагізм картини " В дорозі. Смерть переселенця" С.Іванова.

В 90-х роках в мистецтво входить художник, головним героєм картин якого - є робітник. В 1894 р. З`являється картина М.Касаткіна "Шахтарка", в 1895р.-"Вуглекопи. Зміна".

На межі віків дещо іншим був шлях розвитку іторичної теми. А.Рябушкін працює скоріше в історично-побутовому жанрі, ніж в чисто історичному. "Російські жінки ХУІІ століття в церкві", "Весільний потяг в Москві. ХУІІ століття" та інші - це побутові сцени з життя Москви. Характерна для майстра тонка стилізація, перш за все виявляється в площинності зображення, в побудові пластичного та лінійного ритму, в колориті, побудованому на яскравих мажорних тонах, в загальному декоративному рішенні. Іноді Рябушкін використовує сатиричні ноти, іронічне відношення до побуту.

Більше уваги приділяє пейзажу в своїх історичних композиціях А.Ванецов. Його улюбленою темою також є ХУІІ століття, але не побутові сцени, а архітектура Москви (" Вулиця в Китай-місті.Початок ХУІІ ст.").

Новий тип картини, в якому особливо засвоєні та перекладені на мову сучасного мистецтва фольклорні художні традиції, створив Ф.Малявін. Картини його глибоко символічні, експресивні, це станкові твори, які одержали у художника монументально-декоративну трактовку. "Сміх", "Вихор" - реалістичні зображення селянський дівчат, які дзвінко сміються або несуться в танку, це живопис з фактурним мазком, з узагальненою пластикою, відсутністю просторової глибини, з розташованням фігур на передньому плані, що заповнюють собою всю плоскіть картини. Малявін слідував у своєму живопису шляхом синтезу експресивного декоративізму та реалістичного зображення натури.

Образ Русі як ідеальний, зачарований світ, що знаходиться в гармонії з природою постає в творчості М.Нестерова. Вже в відомому творі "Видіння отроку Варфоломею" ми відчуваємо захват перед світом, перед кожним деревом, кожною травинкою. В них незмінним залишається глибоке ліричне почуття краси природи, через яку і передаються висока духовність героїв, їх відчуженість від мирської метушні.

Майстер присвятив декілька творів Сергію Радонежському, створивши образ високої духовності( "Юність преподобного Сергія","Праці преподобного Сергія"). Нестеров багато займався релігійним монументальним живописом: разом з Васнецовим розписував Київський Володимирський собор. В його прагненні до площинної трактовки композиції, ошатності, орнаментальності пластичних ритмів виявився вплив стилю модерн.

Для станкових творів художника характерною є стилізація, що виявилося в кращому творі, присвяченому жіночій долі -" Великий постриг", з узагальненістю силуетів, площинності фігур, уповільненим ритуальним ритмом світлих та темних плям. Як завжди у Нестерова одну з провідних ролей грає пейзаж.

Пейзажний жанр розвивається на межі століть теж по новому. Вже в ранніх роботах К.Коровіна вирішуються суто живописні проблеми- написати сіре на білому, чорне на білому і т.і. Для Коровіна світ - це буяння фарб. Він привніс в мистецтво реалістичні традиції своїх вчителів Саврасова, Полєнова, але мав інший погляд на світ, ставив перед собою зовсім інші задачі. В пейзажних роботах етюдного характеру, з насиченістю гострих, яскравих вражень від життя великого міста (" Парижські вогні"), показу різного часу дня, предметів, що розчиняються в світлоповітряному середовищі, виліплених динамічним, живим мазком вже відчувається імпесіоністичність живописного стилю майстра. На відміну від Мане, Моне, Пісарро, Коровін більш емоційний, імпульсивний, театралізований, звідси яскрава насиченість фарб та романтизм пейзажів ("Бульвар Капуцинок", "Париж вночі. Італійський бульвар").

Дар живописця особливо яскраво виявляє себе в театрально-декораційному живопису. Коровін підняв театральну декорацію та значення художника в театрі на нову вищу ступінь, що призвело до повного переосмислення ролі художника в театрі.

Новатором російського мистецтва на межі століть став В.Серов. Його "Дівчинка з персиками"(портрет Віри Мамонтової), "Дівчина, освітлена сонцем"(портрет Марії Симонович) - цілий етап в росіському мистецтві. Образи головних героїнь пронизані відчуттям радості життя. Це досягається завдяки "легкості" імпресіоністичного живопису, для якого характерним є "принцип випадкового", ліплення форми динамічним, вільним мазком, створюючим враження світлоповітряного середовища. Але на відміну від імпресіоністів Серов ніколи не розчиняє предмети в цьому середовищі так, щоб вони дематеріалізувалися, його композиція завжди усталена, маси знаходяться в рівновазі. А головне, завжди присутня цільність, узагальненість характеристики моделі.

В серії портретів художньої інтелігенції Серов інтерпретує їх образи глибоко індивідуально, на них лежить світло інтелектуальної виключеності та натхненного творчого життя. Античну колону нагадує фігура Єрмолової, що підкреслюється й вертикальним форматом картини. Але головним залишається обличчя - красиве, горде. Колорит будується на співставленні двох кольорів: чорного та сірого з великою кількістю відтінків.

В рамках того ж парадного портрету (портрет княгині Орлової) Сєров створює майже гротескний образ завдяки підкресленій увазі до деталей розкішного інтер`єру, а також акцентуванню деяких деталей. Така ж сама гротескність в картині "Петро І" створює образ скоріше не іронічний, як в портреті Орлової, а символічний, передаючий зміст цілої епохи. Цікавою є трактовка Сєровим історичної теми, зацікавленість якою виникла у майстра під впливом " Світу мистецтва".

В кінці ХІХ століття розпочинає свій творчий шлях видатний російський живописець М.Врубель. Вже в 90-і роки складається наповнений таємничістю та майже демонічною силою стиль письма Врубеля, який не спутаєш ні з яким більше. Він виліплює форму начебто мозаїку, завдяки гострим кускам різного кольору, начебто просвічуючи зсередини("Дівчина на тлі персидського килиму", "Ворожка"). Кольорові сполучення не відображають реальні відношення кольорів, а мають символічне значення. Врубель тяжіє до літературних сюжетів, прагнучи створити образи вічні, з великою духовністю. Ось чому, беручись за ілюстрації до "Демона" він відходить від принципа прямого ілюстрування і створює в 1890 році свого "Демона сидячого". Образ Демона - центральний у творчості майстра, його основна тема. Сучасники вбачали в "демонах" символ долі інтелігента - романтика, який намагається вирватися з реальності у світ мрій, але знову повертається на землю. Трагізм світосприйняття визначає і його портретні характеристики.

Найбільш зрілі свої графічні та живописні роботи Врубель створює на межі століть - в жанрі пейзажу, потрету, книжкової ілюстрації з характерним об"єднанням реального й фантастичного, орнаментальності, ритмічно складним рішенням. Як і Коровін , Врубель багато працює в театрі, кращі його декорації виконані до опер композитора Римського -Корсакова.

Прямим виразником символізма та одним з перших ретроспективістів був В.Борисов-Мусатов. Його твори - елегічний сум за старим дворянським побутом, за прекрасними дамами, майже неземними, вдягненими в старовинні костюми. Станкові твори майстра нагадують навіть не декоративне панно, а скоріше гобелени. Простір вирішується умовно, фігури знаходяться в роздумах, мріях, начебто нереальні.

Ця туга за минулим Борисова-Мусатова об`єднувала його з художниками "Світу мистецтва"-організації, яка викикла в 1898 році та об`єднала майстрів художньої еліти того часу. Початок йому поклали вечори в будинку О.Бенуа, присвячені мистецтву, літуратурі, музиці. Людей, які збиралися, об`єднувала любов до прекрасного та впевненість, що в оточуючій дійсності ця краса відсутня. "Світ мистецтва" став одним з масштабних явищ в російській художній культурі, в ньому брали участь майже всі відомі художники - Бенуа,Сомов, Бакст, Лансере, Головін, Добужинський, Врубель, Сєров,К.Коровін, Левітан, Нестеров, Рябушкін, Реріх, Кустодієв, Петров-Водкін, Малявін. Велике значення для формування цього об"єднання мала особистість С.Дягілєва, мецената й організатора виставок, а різніше-імпресаріо гастролей російського балету та опери за кордоном. За його редакцією з 1899 по 1904 роки видається журнал з тією ж назвою. Вже в перших номерах журналу було сформульовано основні положення представників об`єднання- це стосувалося виключно проблеми художньої форми і того, що головне завдання мистецтва-виховання естетичних смаків російського суспільства через знайомство з творами світового мистецтва. Представники "Миру мистецтва" висунули ідею про критика-художника, а не вченого-мистецтвознавця, який володіє високою професійною культурою. Тип такого критика втілював саме О.Бенуа. В березні 1903 року закрилася остання п`ята виставка "Світу мистецтва", в грудні 1904р. вийшов останній номер журналу. Більша частина художників перейшла в "Спілку російських художників".

Велику роль відіграв в діяльності об"єднання "Світ мистецтва" - О.Бенуа, живописець, графік, ілюстратор, театральний художник, режисер, теоретик мистецтва. Мислення Бенуа-це мислення театрального художника, природа в творчості якого сприймається у асоціативному взаємозв`язку з історією. Бенуа-ілюстратор - ціла сторінка в історії книги. Шедевром книжкової ілюстрації є графічне оформлення "Мідного вершника", головним героєм яких стає архітектурний пейзаж Петербургу. Діяльність Бенуа - художнього критика й історика-цілий етап в історії мистецтвознавчої науки.

Став відомим як театральний художник Л.Бакст, з цілою галереєю живописних та графічних портретів на перших виставках "Світу мистецтва". Позніше Бакст займався лише театрально-декораційною роботою, а виконані майстром декорації і костюми зробили його відомим на весь світ.

Всі основні проблеми книжкової графіки мають місце в творчості Є.Лансере. Архітектура займає велике місце в його історичних композиціях. В графіці М.Добужинського представлений не тільки Петербург часу Пушкіна або ХУІІІ століття, а сучасне місто, в передачі якого головним є відчуття трагізму.

Визначне місце в цей період займає М.Реріх, філософ, етнограф, юрист, історик, філолог. Характерною рисою його творчості є звернення до всього людства, заклик до дружнього об`єднання всіх народів, звідси особливий монументалізм та епічність його творів.

В 1903 році виникло одне з самих крупних виставочних об`єднань початку століття - "Спілка російських художників". Основним жанром художників став національний пейзаж, картини селянської Росії, в яких присутній інтерес до передачі світла й повітря, в яких колір набуває декоративного характеру. Серед учасників "Спілки" найбільш відомі К.Юон, створювавший панораму старої Москви, О.Рилов, Й.Грабар. В 1907 році була організавана виставка художників, послідовників Борисова-Мусатова " Блакитна троянда", провідним майстром якої вважається П.Кузнецов. Навкруги нього ще в роки навчання об`єдналися Сар`ян, Сапунов, Судейкін, Петров-Водкін, скульптор Матвєєв. На всій діяльності "Блакитної троянди" лежить відгук впливу стилістики модерну-площинно-декоративної стилізації форм, лінійних ритмів.

В 1910 році молоді художники - Кончаловський, Машков,Лєнтулов,Фальк та інші об`єдналися в організацію "Бубновий валет". Вони виступали проти символічної складної художньої мови "Блакитної троянди", їх вабило дослідження матеріальності світу, чітка конструкція картини, предметність форми, інтенсивність кольору. Не випадково саме натюрморт стане їх улюбленим жанром.

Архітектура. Нова епоха викликала до життя суттєві зміни в архітектурі, перш за все в архітектурі міста. Виникають нові типи архітектурних споруд: фабрики та заводи, вокзали, магазини, банки, кінотеатри. Велике значення мала поява нових будівничих матеріалів: залізобетону та металевих конструкцій, які дозволили перекривати гігантські простори, робити великі вітрини. Це період формування та утвердження стилю модерн, типовим прикладом якого в Росії була творчість Ф.Шехтеля, з притаманною йому асиметричністю споруд, органічним нарощуванням об`ємів, різним характером фасадів, введенням в архітектурний декор стилізованих зображень квітів, вітражів у вікнах з тим же мотивом орнаменту, різноманітної фактури матеріалів у оформленні інтер`єрів.

Модерн представлений також в Москві ( Будинок Рябушинського у Микитських воріт). Модерн в Петербурзі представлений будинком компанії Зінгер на Невському проспекті, в облицюванні споруди якого використані цінні породи каменю.

На початку століття мали місце також неоросійський стиль та неокласицизм в архітектурі. В будинку Половцева в Петербурзі, архітектора Фоміна, в повній мірі визначені риси цього стилю: вирішення фасаду в іоничному ордері, великі вікна напівротонди зимового саду, стилізований малюнок архітектурних деталей. В стилі неокласицизм працював архітектор Щуко.

Але модерн не тільки визначена конструктивна система, він самий послідовний стиль за цілісним підходом, ансамблевим рішенням інтер`єру. Модерн характерний також для меблів, тканин, килимів, вітражів, кераміки, скла, він відзначається скрізь своїми контурами та лініями, особливою колористичною гамою.

Російська скульптура на межі ХІХ-ХХ століть представлена декількома визначними іменами. Перш за все це П.Трубецький, метод якого дослідники називають імпресіоністичним; А.Голубкіна, характерною особливістю творчості якої є глибокий демократизм.; С.Коненков з конкретними, а не алегоричними образами сучасників. З`являється ряд талановитих молодих майстрів - Меркуров, Мухіна, Шадр, які в 10-і роки тільки починали свою свою творчу діяльність, працювали в різних напрямках, але залишалися вірними релістичним традиціям.

Контрольні запитання.

  1. Які стилістичні проблеми виникають в європейському мистецтві середини ХІХ століття і чому?

  2. Охарактеризуйте основні пам’ятники французької архітектури другої половини століття.

  3. Розкрийте значення творчості Е.Мане для формування нових ідей у французькому живописі?

  4. Проаналізуйте основні теорії та методи іспресіонізму.

  5. Поясність, які виражальні засоби та методи живопису та графіки Е.Дега об’єднують його з імпресіонізмом.

  6. Прослідкуйте еволюцію імпресіоністичних тенденцій в творчості О.Ренуара.

  7. Які риси особистості і творчості К.Моне обумовили його роль ватажка імпресіоністів?

  8. Охарактеризуйте творчість А. Сіслея, К.Пісарро та Б. Морізо

  9. У чому полягає новаторська роль О.Родена у європейській скульптурі?

  10. Які взаємозв’язки виявляються між імпресіонізмом та постімпресіонізмом?

  11. Розкрийте значення творчості П.Сезана для мистецьких пошуків майбутнього століття.

  12. Визначіть основні стилістичні особливості творів П.Гогена.

  13. Які живописні шукання та відкриття В.Ван Гога обумовили його вплив на наступні покоління живописців?

  14. Проаналізуйте етапи творчості А. Тулуз-Лотрека.

  15. Порівняйте живопис пуантелістів П. Сіньяка та Ж.Сьора з роботами імпресіоністів. Що спільного та відмінного?

  16. На яких концепціях базується творчість майстрів символізму? зокрема – Г.Моро та П. де Шавана?

  17. Які стилістичні риси поєднуються в творчості О.Редона?

  18. Які завдання ставили перед собою учасники групи “Набі”?

  19. Що різнить між собою таких набістів як П.Серюзьє і М.Демі від колег П.Боннара та Е.Вюйяра?

  20. Які суспільно-економічні та культурні обставини обумовили появу стилю модерн в європейському та світовому мистецтві рубежа століть?

  21. Проаналізуйте художні прийоми та методи стилю модерн.

  22. Які конкретні рішення знаходять майстри модерну в архітектурі?

  23. Розкрийте своєрідність стилістики модерну у декоративному мистецтві.

  24. Охарактеризуйте кращі досягнення митців модерну в монументально-декоративному та станковому живописі.

  25. Визначіть, які ідеї модерну обумовили розквіт книжкової графіки та плакату часів модерну.

Рекомендована література.

  1. Алпатов М.В. Этюды по всеобщей истории искусств.- М., 1979.

  2. Алпатов М.В. Этюды по истории русского искусства: В 2-х т.- М., 1967.

  3. Бартенев И.А., Батажкова В.Н. Очерки истории архитектурных стилей.- М., 1983.

  4. Болотина Н.С. Проблемы русского и советского искусства.- М., 1989.

  5. Вентури Лионелло. Художники нового времени.- М., 1956.

  6. Вентури Л. От Мане до Лотрека.- М.,1958.

  7. Виппер Б.Р. Статьи об искусстве .- М., 1970.

  8. Власов В.Г. Стили в искусстве. Словарь.- Т.1.- Спб.,1998.

  9. Всеобщая история искусств: В 6-и т. Т.6, части 1 и 2.- М., 1965-66.

  10. Гийу Ж.-Ф. Великие полотна.- М., 1995.

  11. История искусств стран Западной Европы от Возрождения до нпчала ХХ века.- М., 1988.

  12. Импрессинизм. Письма художников. Воспоминания Дюран-Рюэля. Документы.- Л., 1969.

  13. История русского искусства: В 2-х т..- Под ред. М.М. Раковй и И.В. Рязанцева.- М., 1979.

  14. Кагтор К. Тысячеглазый Аргус.- М., 1990.

  15. Мастера искусства об искусстве. Т.5. Кн.1-2.- М., 1969.

  16. Моран А. История декоративно-прикладного искусства.- М., 1982.

  17. Некрасова Е.А. Романтизм в английском искусстве.- М., 1975.

  18. Памятники мирового искусства. Русское искусство XIX- начала ХХ века.- М., 1972.

  19. Прокофьев В.Н. Об искусстве и искусствознании.- М., 1985.

  20. Ракова М.М. Русский натюрморт конца XIX – начала ХХ века.- М., 1975.

  21. Рославець О.М. Реалізм у живопису Франції ХІХ століття.- К., 1969.

  22. Русская художественная культура второй половины ХІХ века.- М., 1988.

  23. Сарабьянов Д.В. История русское искусства второй половины ХІХ века. Курс лекций.- М., 1989.

  24. Сарабьянов Д.В. Русская живопись XIX века среди европейских школ.- М., 1980.

  25. Сарабьянов Д.В. Стиль модерн. Истоки, история, проблемы.- М., 1989.

  26. Тарасенко О.А. Русская живопись к.XIX – н. ХХ века.- М., 1991.

  27. Чегодаев А.Д. Импрессионисты.- М., 1971.

  28. Федоров-Давыдов А.А. Русское и советское искусство.- М.,1975.

  29. Эфрос А.Э. Два века русского искусства.- М., 1969.

  30. Яворская И.В. Западноевропейское искусство XIX века.- М., 1962.

Зміст

Розділ 7. Європейське мистецтво першої половини ХІХ століття

    1. Загальна характеристика художньої культури……………………..

    2. Мистецтво Франції…………………………………………………...

    3. Мистецтво Англії…………………………………………………….

    4. Мистецтво Німеччини та Австрії………..………………………….

    5. Мистецтво Росії………………………………………………………

Контрольні запитання………………………………………………………………….

Рекомендована література……………………………………………………………

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]