44. Павло Загребельний. Історична дійсність та її зображення в романі «Роксолана».

У романі «Роксолана» відомий український письменник Павло Загребельний відтворює події XVI століття, розповідає про дивовижну долю української дівчини Настасі Лісовської. її з іншими сільчанами захопив у полон татарський військовий загін. А далі невільничий ринок, і юна красуня опиняється в гаремі турецького султана Сулеймана. Але вона не стала приниженою рабинею. Своїм незвичайним розумом, волею і вродою горда слов'янка виборює собі іншу долю. Запаливши серце могутнього султана вогнем любові, вона незабаром стає його законною дружиною, влодаркою Сходу, відомою світу на ім'я Роксолана.

Скiльки страждань випало на долю украïнського народу. Столiттями плюн­дрували украïнськi землi вороги, забирали дiвчат у гареми, розлучали сiм'ï, вби­вали старих.

Багато горя зазнала i родина рогатинського пана Гаврила Лiсовського, про яку розповiв П. Загребельний у романi "Роксолана". "Кара була видно-таки зго­тована для всього Рогатина, бо не минало й трьох-чотирьох рокiв, як на мiсто нападали чорнi сили, палили його, грабивши, вбивали й полонили всiх, хто не встиг порятуватися в лiсах..." У один з таких набiгiв забрали татари матiр, яка встигла крикнути: "Дитино моя, рятуйся", i штовхнула дочку до сажу зi свиньми. Потроху оживала дiвчинка, розпач вiд утрати матерi поступово минав. А тут знову лихо. Уночi налетiли татари на Рогатин. П'ятнадцятирiчну Настю за­хопили в полон. "Вона йшла, бездомна сирота, нещасна бранка, продана й про­клята, пiд чужим небом, прочищеним вiтрами, безжальним i блiдим..."

Надiï вмерли, жила у напiвмареннi, але у глибинi душi вiдчувала, що треба жити. "Тому смiялась i спiвала на невольничiм ринку у Кафi, i на кадризi Сiнамаги, i навiть у темних нетрях Бедестана". Потрапивши до гарему турецького сул­тана Сулеймана, вже за рiк вибилася з простих рабинь-одалiсок в дружину. Вона була "звичайна нiбито лицем, з дитячим, ледь задертим носиком, така зграбна вся.., але мужня, зухвала, повна незбагненноï чарiвностi й неймовiрного розу­му". Розумiючи неможливiсть повернення до рiдного краю, Роксолана прагнула полегшити долю свого нещасного народу.

Павло Загребельний у романi "Роксолана" вiдтворив дивовижну долю окремоï особи i цiлого народу. Вiн показав, як вродлива, мудра, вольова полонянка-украïнка майже сорок рокiв потрясала безмежну Османську iмперiю i всю Європу.

Викрадена, закинута в чужий світ Роксолана, перш за все рятувала своє життя. Тут спрацьовує такзваний принцип реальності, в основі якого лежить інстинкт самозбереження. Спочатку Настася хотілавтопитися, щоб звільнитися від ганьби та сорому, але вона вирішила —боротися, битися, штовхатися, гризтися, щоб звікувати життя хоч і в приниженні неминучім...“. Потім мала жити заради дітей. Материнський інстинкт взяв гору над усіма моральними і релігійнимипринципами, які виховувалися ще з дитинства.

Емоційне і любовне життя протягом багатьох століть були тими сферами, через які жінка набувалавідносно стабільного становища у суспільстві. Так, П.Загребельний показує нам мусульманський світ, дежінка панує тільки в темряві, де статус —коханої жінки“, або —жінки бажаної“, мав велике значення. Цейстатус був чітко зафіксованим у суспільній свідомості, оскільки, окрім відчуття психологічногокомфорту, надавав жінці додаткових соціальних балів. Прагнення вижити і контролювати ситуацію вумовах соціальної нерівності, патріархату зробило жінку чутливим камертоном, який уловлює найменшінюанси у людських взаєминах. Але одночасно така соціально-зумовлена потреба виправдовуватиочікування оточуючих і відповідати їх уявленню про жіноче єство і призначення в багатьох випадкахмогла призвести до втрати зв‘язку із собою справжньою, істинною, і, як результат, - до втрати власногоголосу. Це сприяло сприйняттю себе, як речі, як вторинного об‘єкта. Роксолана протягом всього життянамагалася довести оточуючим свою потрібність та необхідність, зрівнятися своїми правами з чоловіками. І це їй майже вдалося: —Ти належиш тепер до світу чоловічого, - вдоволено зауважив Сулейман“.