1. Українська література хх ст

Українська література ХХ століття пройшла різні етапи і періоди: революційний, воєнний, післявоєнний, пострадянський. Кожний етап характеризується своїми особливостями, своїми літературними героями.

З появою на зламі століть нової генерації авторів українська література зазнає впливу європейського модернізму. Найяскравіше цей підхід позначився на творчості двох провідних літературних постатей цього періоду — поетеси Лесі Українки та прозаїка Михайла Коцюбинського. Леся Українка збагатила українську літературу образами світової літератури й сюжетами з історії, міфології різних епох і різних народів світу. Поряд з великим талантом поетеси Леся Українка виявила неабиякий хист перекладача. Їй належать чудові переклади з творів Гомера, Г. Гейне, В. Шекспіра, Дж. Байрона, В. Гюго, єгипетських та італійських народних пісень, індійського епосу.

Після революції літературний процес відзначався особливим драматизмом і складністю в Україні, як і в усьому СРСР. З одного боку українська література у цей час переживала небачений розквіт. На багатій літературній палітрі співіснували різноманітні художні школи, стилі і напрями — від радикального пролеткультівства, теоретики якого пропагували створення «лабораторним шляхом» «чисто пролетарської культури» (В. Блакитний, Г. Михайличенко, М. Хвильовий) до футуризму (М. Семенко) і навіть неокласицизму, представники якого орієнтувалися на створення високого гармонійного мистецтва на основі освоєння класичних зразків світової літератури (група неокласиків на чолі з М. Зеровим).

У 1925—1928 роках відбулась «літературна дискусія» — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Дискусія виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій.

Однак більшість представників цієї хвилі українського відродження загинули в часи Громадянської війни, голодомору 1932-33 рр. та більшовицьких репресій 30-х років. У 1938—1954 рр. було репресовано близько 240 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. Деякі з них були розстріляні, деякі так і померли в ув'язненні, доля деяких з них після арештів так і залишилася невідомою. Зазнавав арешту і визнаний радянською владою поет М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Куліш, Є. Плужник, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який намагався врятувати багатьох товаришів. Опинився під забороною і експериментальний театр «Березіль», а його керівник — всесвітньо відомий режисер Лесь Курбас — був арештований і розстріляний. Це покоління письменників в історії української літератури отримали власну назву — Розстріляне відродження.

Незважаючи на жорсткі рамки панівного у радянську добу стилю соціалістичного реалізму, українським письменникам вдалося творити літературу, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Це, передусім, твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О. Довженка, О. Гончара та інших.

У 1960-і роки завдяки хрущовській відлизі і певній лібералізації суспільно-політичного життя в Україні зародився потужний мистецьких рух, представники якого згодом отримали назву «шестидесятники». «Шестидесятники» шукали нових форм творчості, нового осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи. До цього покоління належали Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Дмитро Павличко, Іван Драч та інші. Активна громадянська позиція привела В. Стуса, як і багатьох інших його колег по перу в ряди «дисидентської» інтелігенції. У 1970 рр. прокотилася нова хвиля масових арештів української інтелігенції, багато провідних письменників були ув'язнені в сибірських таборах за «антирадянську агітацію». Деякі з них були реабілітовані посмертно на початку 90-х рр.

Надзвичайно розмаїта і багата література письменників української діаспори, яка творилася впродовж ХХ ст. вихідцями з України на просторах від Європи до Австралії. Серед найяскравіших її представників — Іван Багряний, Василь Барка, Євген Маланюк, Ігор Костецький, Богдан Бойчук, Віктор Домонтович, Улас Самчук, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська та багато інших.

Сучасну українську літературу творять письменники нової генерації Іван Андрусяк, Юрій Андрухович, Дмитро Білий, Наталка Білоцерківець, Андрій Бондар, Юрій Винничук, Олексій Волков, Богдан-Олег Горобчук, Анатолій Дністровий, Сергій Жадан, Богдан Жолдак, Оксана Забужко, Юрій Іздрик, Олександр Ірванець, Юрій Олійник, Євгенія Кононенко, Андрій Курков, Іван Малкович, Таня Малярчук, Марія Матіос, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Кость Москалець, Ігор Павлюк, Галина Пагутяк, Світлана Пиркало, Юрій Покальчук, Микола Рябчук, Олег Соловей, Василь Шкляр та інші. Твори багатьох з них знані в Україні та за кордоном, перекладені багатьма мовами світу.

Два українські письменники (Андрій Курков та Ігор Павлюк) представлені у книзі «European writer Introduction» .

Сучасні інформаційно-комунікаційні технології надають можливість письменникам публікувати твори не лише у формі друкованих книжок, але також на авторських веб-сайтах, які, наприклад надає Проект «Автура» чи сайт Поетичні майстерні.