- •1. Поняття культ. Походж. Та зміст терміну «культура».
- •2. Культ. Як цілісно-змістовна сис-ма. Поняття ментальності.
- •3. Струк. Та ф-ії культ.
- •4. Культура та цивілізація.
- •5. Соціодинаміка культури. Субкультура та контркультура.
- •6. Семіотика культури.
- •7. Типологія культури. Історико-культурні регіони.
- •8. Поняття етносу, нації, національної культури (вопрос в конспекте).
- •9. Поняття та головні культуро-творчі чинники укр. Культ. Періодізація історико-культ.Проц. В Укр.
- •10. Етнокульт. Процеси на тер. Суч. Укр. В добу залізного та бронзового віків. Матер. Та дух. Світ насел-ня Трипільської культ.
- •11. Скіфія. Сарматія. Античні міста пн. Причорномор’я.
- •12. Джерела вивчення культури давніх слав’ян. Слав’яни на тер. Укр.
- •13. Матер. Культ. Слов’янських племен. Госп-во, побут, спосіб життя.
- •14. Міфологічний простір слов’ян.
- •15. Київська Русь у перспект. Сх.-Зх.
- •16. Кр у культурно-політ. Перспективі Укр.
- •17. Соціальні світи кр.
- •18. Значення приняття християнства для розвитку укр. Культ. Церковна організація.
- •19. Сакральна і позасакральна культ.
- •20. Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр.
- •21. Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра.
- •22. Історичні умови і особливості формування української культури 14-17 ст
- •23.Україна в протистоянні Заходу і Сходу.
- •24. Україна в культурно-політичній системі Польсько-Литовської держави
- •25. Укр культ. Та європейське відродження.
- •26. Полемічна література кінця 16 – початку 17 ст.
- •27. Релігійне життя в Україні 14-17 ст.
- •28. Козаччина як культурне явище.
- •29. Церква і просвітництво в Україні 17-18ст. Українське барокко.
- •30. 19 Ст. Новий культурний ландшафт України. Традиціоналізм і романтизм.
- •31. Україна у складі імперій. Загальна характеристика розвитку культури,періодизація
- •32. Феномен інтелігенції.
- •33. Національний рух і розвиток культури у другій половині хіх – початку хх ст.
- •34. Роль творчості т.Г. Шевченка у становленні української культури.
- •35. Художня культура 60-80-их рр хіх ст. Реалізм.
- •36. Українська суспільна думка. Розвиток науки і філософії у другій половині хіх ст.
- •37. Культура як умова відродження нації в українській естетичнй традиції кінця хіх – початку хх ст.
- •38. Традиційна і «модерна» українська культура на зламі хіх - хх ст.
- •39. Гуманізм українського неоромантизму.
- •40. Взаемовідносини особистості і світу в українському експресіонізмі.
- •41. Український мистецький авангард 1900-1910-х рр. Та його доля.
- •42. Революція і регенерація культури.
- •43. Національно-культурне піднесення 20-их років в Україні як передумова розбудови освіти і науки.
- •44. Хх ст.: Література й театр на тлі нових національних та соціальних реалій.
- •45. Українська культура другої половини хх ст.
- •46. Формування нової соціокультурної дійсності та її риси на зламі хх-ххі ст.
- •47. Сучасна культура України в умовах зростання національно-культурної ідентичності.
- •48. Постмодернізм в сучасній українській культурі.
- •1. Поняття культ. Походж. Та зміст терміну «культура».
40. Взаемовідносини особистості і світу в українському експресіонізмі.
У рамках новелістики відбувалось визрівання в українській культурі 1890—1910-х pp. експресіоністського світобачення. Неоромантизм з його прагненням прозирати духовне й абсолютне крізь зовнішнє і мінливе, проникати в глибинні стани душі людської, психічні конфлікти і пристрасті підготував грунт для складення такої художньої концепції. Їй під силу було передати відчайдушне відчуття самотності людини у ворожому їй світі, соціальної відчуженості, розірваності зв'язків із собі подібними, яке на зламі XIX ст. стало постійним супутником мислячої особистості. Саме в межах експресіонізму були порушені загальнолюдські, вічні, екзистенційні проблеми буття, життя і смерті, болю й страждання, злочину і кари, добра і зла, спокути і очищення, відповідальності за кожен крок. Саме в експресіонізмі "етнографічна" людина стала зображенням людини взагалі. Традиційний демократизм українського мистецтва з його домінуванням "мужичих" образів органічно вріс у прагнення експресіонізму "спростити" індивіда до елементарних основ людського, до цілісної "родової" людини з природними реакціями.Вплив експресіоністської концепції на препарування теми болю, страждання як закономірного прояву життя засвідчує повноту буття в умовах вічної плинності часу, не знищує людину, а, навпаки, відроджує її, примушуючи повернутись до своєї природної сутності . Видобування експресії з зовнішньої видимості, явленого факту в експресіоністів відбувається за допомогою свідомої деформації, яка увиразнює внутрішню сутність. Колір також стає джерелом експресії, зокрема, червоний колір, використовуваний В. Стефаником у його новелах, О. Новаківським у багатьох картинах для означення непереможної життєвої енергії, він перетворюється на своєрідну духовну субстанцію.Виразна деформація образів, кольорова напруга, дисонансність мелодики, підкреслена фактурність стали в експресіоністів оригінальним пластичним інструментом. Він мав проникнути у найпотаємніші глибини людської екзистенції з її відчуженням особистості від оточуючого світу. Однак і на порозі смерті, гріха, відчаю, самотності людина зберігає в собі краплини добра, чистоти, мужності, того, чим виправдовується її існування й тримається життя на землі. Таким сприймається сільський хлопчик, що, попри все, грає свою безкінечну мелодію на скрипці (картина О. Новаківського "Стрілецька мадонна"). Вічна взаємодія добра і зла, життя і смерті, заперечення "чорно-білого мислення, абсолютних ідей і оцінок, надання переваги відносності, плинності усього в світі" — це свідомість культури XX ст.
41. Український мистецький авангард 1900-1910-х рр. Та його доля.
Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості. Якщо стиль модерн був викликаний неприйняттям індустріалізації та урбанізації, то авангард пов'язаний з цими процесами органічно — він є прямим породженням нових ритмів життя, прискорених темпів змін, величезних, емоційних та психологічних перевантажень — і загалом світу, в якому панують катаклізми, а людина втрачає узвичаєну точку опори.Авангардизм у живопису — це різні напрями, які виступали щоразу з позицій відкриття нових ідей. Однак у всіх авангардних течій є спільне, що дає підстави єднати їх в одну художню епоху. Історію авангардного живопису в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907—1914 роки. Світова і громадянська війни перервали певною мірою цей процес. Другий період починається з 1920 року, коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, театрі, живопису, архітектурі. Та в 10-ті роки— українські художники мали змогу знайомитися з європейськими школами і течіями. Молоді майстри, що відчули за кордоном смак вільного вибору засобів естетичного вираження, стали в Україні першим загоном авангарду, підтриманим більшістю студентства Києва і Харкова. Яскравою художньою особистістю був Казимир Малевич, творець супрематизму. Він хоч і жив значну частину життя поза Україною, але, українець за походженням, ніколи не поривав зв'язків з нею. Багато хто з тогочасних художників плідно працював у театрально-декораційному живопису (сценографії). Їм подобалося відтворювати атмосферу якоїсь історичної епохи. Вони то писали сцени життя як театралізовані вистави, то тлумачили дійсність як суцільний театр, де панує не повсякденність, а реальність вищого гатунку. Український живописний авангард, як кожний великий стиль, має наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство як присутність у фарбах, у формах елементів середньовічної ікони, а також колориту київських мозаїк і, нарешті, декоративність — вся вітальна сила селянського мистецтва надають йому певної національної специфіки. Гордістю українського авангардного мистецтва є також всесвітньо відомий скульптор-кубофутурист Олександр Архипенко. Український мистецький авангард творив справді високе мистецтво. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ. Митці й науковці натхненно, наполегливо працювали у різних умовах — і колоніального існування в останні імперські роки, і в суворі, жорстокі часи війни й революції, і в перші — ще сприятливі для розбудови національної культури — пореволюційні роки; творили надзвичайно інтенсивно і плідно науку і мистецтво найвищого рівня. Тому таким вагомим став тогочасний вітчизняний доробок і такий значний його внесок у світову культуру.