Секторна структура ввп

Структуру ВВП аналізують у таких аспектах:

• за секторами;

• на стадії виробництва;

• на стадії кінцевого використання або за сукупними витратами;

• за доходами.

Розглянемо секторну структуру ВВП.

Інституційні сектори економіки являють собою господарські одиниці, які перебувають у межах економіки і володіють активами, беруть на себе зобов’язання та можуть займатися господарською діяльністю разом з іншими господарськими одиницями.

У національних рахунках, рекомендованих ООН у 1993 р., розрізняють такі сектори економіки:

1. сектор нефінансових корпорацій (НФК), який охоплює підприємства всіх форм власності, які займаються виробництвом товарів і наданням нефінансових послуг і фінансують свою діяльність за рахунок як власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і державного бюджету. Сектор НФК включає три групи галузей: добувну, переробну та сферу послуг;

2. сектор фінансових корпорацій (ФК), який охоплює корпораційні організації, що займаються фінансово-посередницькою діяльністю: банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо;

3. сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), який охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу та виконавчу владу, стягують податки та фінансують державні витрати. До цього сектора також належать некомерційні бюджетні організації, які надають:

а) індивідуальні безкоштовні або пільгові неринкові послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва та культури тощо;

б) колективні неринкові послуги у сфері науки, оборони, державного управління, підтримання громадського порядку тощо. До сектора ЗДУ належать і державні фонди, які існують за рахунок обов’язкових внесків;

4. сектор домашніх господарств (ДГ), що охоплює окремих фізичних осіб, сім’ї, які є споживачами товарів і послуг;

5. сектор некомерційних організацій, які обслуговують домаш­ні господарства (НКО), що охоплює організації, створені домашніми господарствами за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів (політичні партії, церква, професійні спілки);

6. зовнішній сектор економіки (З), що охоплює суб’єкти господарювання, розташовані за кордоном, але які здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.

У межах сектора окремо аналізують:

• виробництво ВВП;

• кінцеве використання ВВП;

• ВВП за доходами.

Виробництво ВВП за секторами розраховують як різницю між валовим випуском і проміжним споживанням секторів, також визначають вартісний обсяг ВВП за секторами, питому вагу ВВП і проміжного споживання у валовому випуску в розрізі секторів економіки. Валовий випуск – це повна ринкова вартість вироблених у країні за рік товарів і послуг. Проміжне споживання включає вартість використаних у секторах для виробничих потреб матеріалів, сировини, електроенергії, палива тощо, яку повністю переносять на створений продукт.

Кінцеве використання ВВП складають кінцеві споживчі витрати, валове нагромадження та чистий експорт.

До складу кінцевих споживчих витрат (С) входять споживчі витрати секторів домашніх господарств (С_ДГ), загальнодержавного управління (С_ЗДУ) та некомерційних організацій (С_НКО):

У структурі ВВП за категоріями використання найвагомішу частку становлять кінцеві споживчі витрати (як правило, понад 60–70%), а з них – споживчі витрати домашніх господарств. Останні формуються з доходів найманих працівників, змішаного доходу від особистого підсобного господарства та інших видів діяльності.

Може спостерігатися скорочення частки кінцевих споживчих витрат домашніх господарств, але це є ознакою збільшення заощаджень. Це, скоріше, свідчить про погіршення якості життя населення. Розраховують також рівень споживчих витрат на душу населення, який зіставляють з межею малозабезпеченості. Аналізують і структуру споживчих витрат домашніх господарств, визначаючи частку витрат на продукти харчування, послуги, придбання непродовольчих товарів тощо. При цьому треба пам’ятати, що зміни в структурі споживання населення можуть відбуватися й під впливом постійного зростання тарифів на енергопостачання, комунальні послуги, послуги транспорту і зв’язку, тобто не бути прогресивними.

Сумарні витрати секторів загальнодержавного управління і некомерційних організацій називають невиробничими витратами. Висока частка споживання секторів ЗДУ і НКО в кінцевих споживчих витратах і ВВП є чинник зростання бюджетного дефіциту, грошово-кредитної емісії, провокує гіперінфляцію, зменшує споживання домашніх господарств, призводить до зростання централізації економіки.

У процесі аналізу визначають індекс централізації економіки (І_ц.ек.), який характеризує співвідношення індексів реальних кінцевих невиробничих витрат секторів ЗДУ та НКО (І_ЗДУ(р) + І_НКО(р)) та індексу реальних кінцевих споживчих витрат сектора ДГ (І_ДГ(р)):

Індекси реальних кінцевих споживчих витрат секторів ЗДУ, НКО і ДГ розраховують за формулами:

де І_ЗДУ(н), І_НКО(н), І_ДГ(н) – індекси номінальних кінцевих споживчих витрат відповідних секторів.

Аналіз також повинен охоплювати зіставлення динаміки реального ВВП і темпів зміни кінцевих споживчих витрат сектора ЗДУ, а також темпів інфляції. Рівень державного споживання визначає зв’язок між темпами економічного зростання й інфляції. У країнах із рівнем державного споживання менше 10% навіть значна інфляція не може перешкодити економічному зростанню.

Надмірне державне споживання в умовах низької монетизації економіки спричиняється до зростання вартості грошей. Зростаючі номінальні відсоткові ставки, які значно перевищують рівень інфляції та впливають на реальну відсоткову ставку за кредитом, зменшують попит на інвестиції. Крім того, надмірне вилучення коштів на фінансування державних потреб призводить до занепаду виробництва, оскільки супроводжується скороченням витрат на валове нагромадження основного капіталу і зменшує темпи його оновлення.

Досвід країн, які переходять до ринкових відносин, свідчить, що рівень державного споживання, який перевищує 16–18% від ВВП, перешкоджає створенню умов для економічного зростання через зменшення можливості нагромадження основного капіталу.

Валове нагромадження для всієї економіки (ВН) – це сума валового нагромадження основного капіталу (ВН_ОК), зміни запасів обігових коштів (З_ОБ), сальдо придбання цінностей лише за сектором домашніх господарств (Ц_ДГ):

Валове нагромадження основного капіталу (ВН_ОК) складене з валового нагромадження основного капіталу всіх секторів економіки, крім зовнішнього:

Запаси обігових коштів розраховують для всіх секторів, крім фінансових корпорацій і зовнішнього сектору:

Запаси обігових коштів  невеликий за розміром, але необхідний для нормального функціонування підприємств елемент ВВП. В умовах сталого економічного розвитку достатня є частка цього складника ВВП в межах 4–5%. Але за умови гіперінфляції частка запасів обігових коштів значно збільшується. Це пояснюється тим, що в умовах інфляційних очікувань запаси матеріальних ресурсів перетворюються на засіб нагромадження вартості, одержання підприємствами додаткових прибутків за рахунок їх переоцінки.

Чистий експорт (NX) визначають як різницю між експортом (ЕX) та імпортом (ІM). Цей показник стосується тільки зовнішнього сектора:

Окремо аналізують структуру експорту та імпорту. Якщо у структурі експорту переважає продукція сировинних галузей, це не сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці, а свідчить про поглиблення технологічного відставання національ­ного виробництва.

Отже, ВВП за кінцевим використанням (ВВП_кв) за секторами дорівнює:

У процесі аналізу встановлюють абсолютні значення кінцевого використання ВВП та його компонентів у цілому по економіці та за окремими секторами, структуру кінцевого використання у відсотках від ВВП, використаного в економіці та за секторами, структуру кожного компонента кінцевого використання в розрізі окремих секторів. Результати обчислень, як правило, систематизують у таблиці (наприклад, табл. 4).

Таблиця 4