Основні правила швидкого читання.

1. Читати за алгоритмом читання. Алгоритмом називають правила виконання розумових дій. В алгоритмі читання сім блоків: назва твору, автор, вихідні дані, анотація, зміст, передмова, післямова (допоміжно-довідковий апарат книги), основна тема.

2. Читати без регресій, тобто поворотних рухів очей для повторного читання слова, фрази, абзацу. Читати повторно тільки після закінчення читання для осмислення прочитаного.

3. Читати без артикуляції (промовляння). Артикуляція – головний ворог швидкого читання. При цьому читаючий менше втомлюється, засвоює матеріал приблизно на 25% швидше, в порівнянні з читанням з артикуляцією чи вголос, має нагоду надати більше уваги змісту написаного і краще осмислити його. Читаючи з одночасним вистукуванням ритму, можна навчитися пригнічувати артикуляцію.

4. Читати так, щоб очі рухалися вертикально зверху вниз серединою сторінки. Розвивати нериферічний (бічний) зір.

5. Розуміти прочитане в процесі читання. Розуміння прочитаного – шлях до його запам'ятовування.

6. При читанні бути уважним. Швидке читання вимагає підвищеної уваги.

7. Об'єднувати отриману інформацію у великі інформативні блоки. Запам'ятовувати не слова і фрази, а думки і ідею.

8. Читати із змінною швидкістю.

9. Знати і пам'ятати мету читання.

10. Постійно тренуватися. Пам'ятати, що тільки постійна практика – шлях до успіху. Примітка. Приблизна щоденна норма читання: дві газети, один журнал і 50-100 сторінок тексту.

Вивчаючи книгу, треба звертати увагу на схеми, таблиці, карти, малюнки, математичні формули: розглядати їх, обдумувати, аналізувати, встановлювати зв'язок із текстом. Це допоможе зрозуміти і засвоїти матеріал, що вивчається.

Як вибрати потрібну книгу?

Відшукати необхідні книги нам допомагає бібліографія, в буквальному перекладі «книгоопис». В задачу цієї науки входить інформація про книги, про друкарську продукцію, її аналіз і рекомендації читачу.

Інформацію про книги за темою ви можете отримати з бібліографічних покажчиків. Іншим важливим джерелом є внутрішньокнижкова бібліографія. Для пошуку книги можна звернутися до каталогів: алфавітного і систематичного. Для оперативного пошуку потрібної інформації слід звертатися до спеціалізованих словників, довідників, енциклопедій.

Техніка фіксації і обробки інформації.

Відвіку вважалося, що читання робить людину знаючою, бесіда – метким, а звичка записувати – точним. В ході самостійної роботи ви виконуватимете різного роду запису.

Виділення головної думки – одна з основ розумової культури при роботі з текстом. «Відбирати найкорисніше, - писав великий чеський педагог XVII ст. Я.А. Коменській, - справа такої важливості, що немислимий тямущий читач без уміння відбирати. Єдино надійний плід читання – засвоєння прочитаного, вибір корисного. Дійсно тільки це тримає розум в напрузі, закарбовує сприйняте в пам'яті і осяває розум все більш яскравим світлом. Не побажати виділити з книги нічого, значить все пропустити».

Запис того, що вивчається – краща опора пам'яті при роботі з книгою (тим більше науковою). Читаючи книгу, слід робити виписування, зарисовки, складати схеми, тези, виписувати цифри, цитати, вести конспекти. Запис літератури, що вивчається, краще робити наочною, легко зрозумілою, розчленованою на абзаци і пункти. Педагогіка вчить – що прочитане, продумане і записане, то стає дійсно особистим надбанням працюючого з книгою.

Текст, зазвичай, містить декілька основних думок, кожна з яких розвивається в межах своєї тематичної групи. Частіше за все (хоча і не завжди) «межа» між цими групами позначається ясно. На листі цією межею може бути абзац, в усній мові – паузи або зміна інтонації лектора.

Звичайний текст характеризується тим, що пишеться і вимовляється слів набагато більше, ніж це потрібно для розуміння написаного чи сказаного. Лінгвісти підрахували, що надмірність досягає 60-70%.

Читаючи, ми інтуїтивно використовуємо деякі слова і фрази як опорні. Такі опорні слова і фрази називаються ключовими. Ключові слова і фрази несуть основне смислове і емоційне навантаження змісту тексту.

Вибір ключових слів – це перший етап смислового згортання, смислового стискання матеріалу.

Тези – це стисло сформульовані основні думки, положення матеріалу, що вивчається. Тези лаконічно передають суть читаного, дають можливість розкрити зміст.

Головне в тезах - уміння коротке, закінчено (не втрачаючи смислу) сформулювати кожне питання, основне положення. Оволодівши мистецтвом складання тез, студент чітко і правильно опановує матеріалом, що вивчається.

Формулюючи тези, немає необхідності кожного разу вдаватися до цитування. Але самобутність, оригінальність авторського вислову, збережена в тезах, сприяє гостроті сприйняття матеріалу.

Тези неодмінно слід нумерувати – так зберігається, фіксується логіка авторських думок. При записі необхідно залишати пропуск після кожної тези – надалі це полегшує їх використання.

В роботі за визначенням «основних думок», «смислових віх» дуже допомагає уміння складати план.

Усний або письмовий план повинен стисло відображати смислову структуру матеріалу, що вивчається. План – це немов би шлях через текст, від факту до факту, від думки до думки. Хороший план чітко виражає основний зміст тексту і робить його легко зрозумілим і компактним, зручним для зберігання в пам'яті. Складання плану допоможе вам вичерпати з тексту всю закладену в ньому суттєву інформацію, без втрат.

Для того, щоб скласти план, добрий читач в думках ділить текст на частини, кожна з яких містить закінчене повідомлення про якийсь момент розвитку теми. Ця робота повинна привести вас до створення пунктів плану. Таким чином, пункт плану – це коротке, в одно речення, формулювання основного змісту частини тексту.

Дуже корисний план при підготовці і продумуванні відповіді (наприклад, на іспиті). Грамотно вибудовувавши свою відповідь, студент перераховує суттєві думки і навкруги кожної з них групує матеріал, тим самим, розбиваючи його на частини. При цьому він обдумує порядок частин і зв'язок між ними.

Іноді складання плану виявляється важкою справою через те, що дуже складно знайти короткі формулювання для виразу головних думок, особливо якщо прагнути єдиної форми плану.

Існує декілька видів плану: перший найпростіший вид плану – питання.

Якщо ми відповідатимемо цілими реченнями на ці основні питання плану, то ми отримуємо тезовий план.

А перетворивши пункти-речення тезового плану в нормативні конструкції, ми отримуємо номінативний план. Номінативний план не відповідає на питання, як тезовий, а лише називає (формулює) основні проблеми тексту, отже є найкоротшим.

Так само розрізняють простий план і складний. Простий план складається в ході первинного читання, коли фіксуються основні пункти залежно від кількості вибраних смислових частин тексту. Далі можливі два шляхи: групування або деталізація.

Будьте уважні до графічної культури запису! Нумерація пунктів, уступи, підкреслення, помітки на полях у заголовків особливо важливих, запис через рядок – ось основні вимоги. Схема запису плану може виглядати приблизно так:

__________________________________________________________

1)._________________________

2). _________________________

3). _________________________

а.___________________

б.____________________

4). __________________________

________________________________________________

Складання плану не тільки спосіб роботи, що допомагає зрозуміти текст, але і результат розуміння: не зрозумівши текст навіть «ідеальний читач» не зуміє скласти план.

Конспектування – процес мисленої переробки і письмової фіксації інформації (читаного чи сприйманого на слух тексту). результат конспектування – запис, що дозволяє конспектуючому негайно або через певний термін з потрібною повнотою відновити отриману інформацію.

З необхідністю конспектування ви стикатиметеся постійно, і зараз – під час навчання, і пізніше – в процесі професійної діяльності.

Конспектування – складний і своєрідний процес: в ньому поєднуються аудування (слухання) або читання з письмом, причому це поєднання відбувається не механічно. Запису передує специфічна обробка інформації: конспектуючий не просто відкидає непотрібну для нього інформацію шляхом скорочення тексту, а «згущає» відому інформацію так, щоб зуміти її знов розвернути.

Потрібну (нову, важливу), головну інформацію конспектуючий також зменшує в обсязі, що відбувається за рахунок швидкого орієнтування в матеріалі, знаходження в ньому надмірності (для чого необхідно оволодіти різними розумовими операціями).

Потрібність, цінність інформації відносна величина, вона залежить від індивідуальної інформованості людини. Проте її виділення – найважливіший компонент навчання раціональному конспектуванню.

Оскільки конспект – є коротким, послідовним викладом змісту, основу його складають план, тези і виписування. В такому записі важливо відобразити і про що мовиться, і що затверджується, і як доводиться. Роблячи в конспекті дослівні виписування особливо важливих місць книги, не можна допускати, щоб весь конспект був „списуванням” з книги. Засвоєні думки необхідно виразити своїми словами, своїм стилем. Творчий конспект - найцінніша і багата форма запису матеріалу, що вивчається, що включає всі види записів: і план, і тезу, і своє власне зауваження, і цитату, і схему