рослинництво

Цілковите припинення або зведення до мінімально допустимих меж втрат ґрунтів, внаслідок ерозійних процесів і зниження інтенсивності біологічної мінералізації гумусу спроможні забезпечити регіональні, екологічно збалансовані, ґрунтозахисні безплужні системи землеробства, важливою ланкою яких, поряд із контурно-меліоративною організацією території та комплексом протиерозійних заходів, є ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур, що базуються на мінімізації обробітку ґрунту. За існуючих обсягів використання органічних добрив лише такий обробіток здатний наблизити процеси гуміфікації до природних і забезпечити вихід землеробства на позитивний баланс гумусу.

5.3. Площа живлення та сівба польових культур

Рослини конкурують між собою за світло, вологу і поживні речовини. Залежно від виду, генотипу, вони мають різні за масою та об’ємом кореневу систему, наземну біомасу, тому неоднаково використовують відведену їм площу живлення. Величина площі живлення рослин, крім об’єму ґрунту, який охоплює коренева система рослин включає також певний наземний простір, що забезпечує рослини чинниками фотосинтетичної діяльності. В посіві рослини розміщені на такій відстані, що їхні корені й надземні органи проникають під сусідні рослини. У зв’язку з цим, розвиток рослин залежить не лише від забезпечення життєво необхідними екологічними чинниками (елементи живлення, світло, повітря тощо), а й від сусідніх із ними рослин.

Рослини реагують на зміну їх густоти двома способами: випадають з посівів або пластично змінюють свої ріст та розвиток. Неоднаковий характер розвитку різних органів і частин рослин в органогенезі під впливом різної густоти є наслідком конкуренції між ними. Отже, зміною густоти посіву можна впливати на темпи розвитку рослин, їх морфологію, час закладання генеративних органів та цвітіння і, залежно від біологічних властивостей рослин, прискорювати чи сповільнювати їх розвиток.

У загущених посівах рослинам не вистачає вологи та елементів живлення, особливо азоту. Оптимальне просторове розміщення рослин на площі живлення, дозволяє максимально реалізовувати їх потенціал продуктивності.

Що стосується повітряно-світлового живлення, то зміна при-

пливу та засвоєння променистої енергії сонця також залежить від площі живлення рослин й істотно впливає на розвиток надземної маси,

221

швидкість формування і величину фотосинтетичного апарату, інтенсивність і тривалість його роботи. В агроекосистемах їх продуктивність визначається коефіцієнтом корисної дії ФАР, який у ценозах високоврожайних культур може сягати 5-7%, за зрошення – до10%. В Україні він у середньому не перевищує 2%, у кращих господарствах – 4%. Як за елементи живлення, так і за сонячну енергію рослини ведуть постійну конкурентну боротьбу, що залежить від вертикального розподілу фотоелементів. Навіть за оптимального освітлення, верхні листки рослин мають переваги, порівняно із середніми і нижніми, у використанні ФАР. Тому в одновидових, чистосортових посівах, у разі їх загущення, відбувається випадання рослин, вони витягуються у висоту і часто вилягають. У разі зрідження посівів, значна частина площі залишається вільною, і на ній швидко розвиваються бур’яни. З метою зменшення негативного впливу дефіциту світла й відповідного підвищення продуктивності фітоценозу, в рослинництві використовують багатоярусні агроекосистеми (подібно до лучного й лісового ценозів), в яких по вертикальному профілю світлова ніша зайнята низькорослою і тіневитривалою рослинністю. Перехід від одновидових агроекосистем до полікультурних – одне з перспективних завдань оптимізації використання ФАР.

Горизонтальний розподіл рослин на певній площі визначається їх густотою та габітусом і регулюється нормою висіву, способом посіву. Горизонтальний розподіл є характерною ознакою не лише для надземних органів рослин, а й для кореневої системи. Як правило, горизонтальні розміри кореневої системи рослин у декілька разів більші за їх надземну масу. Визначальними у формуванні кореневої системи є вид та сорт культурної рослини, величина та співвідношення екологічних чинників, їх співвідношення й коливання в процесі розвитку.

Оптимізація рослинного покриву території агрофітоценозу як виду, так і певного сорту, визначається нормою висіву насіння, способом і напрямком сівби, формуванням густоти посіву та іншими агротехнологічними заходами.

Спосіб сівби і густота посіву залежать від морфологічних особливостей сортів, тривалості періоду їх вегетації. Так, ранньостиглі сорти й гібриди кукурудзи, соняшнику, сої та інших культур, які розвивають меншу вегетативну масу, сіють густіше, а пізньостиглі – розріджено (табл. 32). При розміщенні їх після кращих попередників, орієнтуються на верхню межу оптимальної густоти стояння, після інших – на нижню.

222

32. Густота рослин кукурудзи для гібридів різних груп стиглості (тис. шт./га) (В.В. Волкодав, 2001)

				Зона вирощування
№	Група	Степ
з/п		без		на	Лісостеп	Полісся
		зрошення		зрошенні
1	Дуже ранньостигла	65-70		70-75	65-70	65-70
2	Ранньостигла	55-60		60-65	60-65	60-65
3	Середньорання	45-50		55-60	55-60	55-60
4	Середньостигла	35-40		45-50	50-55	–
5	Середньопізня	30-35		35-40	–	–
6	Пізньостигла	25-30		30-35	–	–
7	Дуже пізньостигла	25		30	–	–

Оптимальне просторове розміщення насіння, а відповідно й рослин (норми висіву), забезпечується способом посіву. Залежно від біологічних і морфологічних ознак, систем догляду за посівами, застосовують кілька способів посіву. Розрізняють звичайний рядковий спосіб сівби з міжряддями від 15 до 30 см, вузькорядний – з міжряддями 7,5-

12 см, перехресний, діагонально-перехресний, широкорядний, гніздовий, квадратно-гніздовий, пунктирний, безрядковий, стрічковий, смуговий.

Звичайним рядковим способом висівають озимі та ярі зернові (пшеницю, жито, тритикале, ячмінь, овес, просо, гречку) зернобобові та їхні суміші (горох, чину, вику, люпин та ін.).

Широкорядний спосіб застосовують для посіву просапних культур

– кукурудза на зерно, силос та зелений корм, цукрові й кормові буряки, соняшник, соя, гречка, сорго, насінники багаторічних трав, баштанні культури та ін.

Гніздовий спосіб – висівають у рядки в окремі гнізда по декілька насінин, ширина міжрядь – від 30 до 210 см. До цього способу належить також квадратно-гніздовий, за якого гнізда розміщені у вершинах квадрата, та діагонально-гніздовий. Гніздовий спосіб посіву дає змогу проводити обробіток міжрядь у декількох напрямках, однак такі посіви трудомісткі, тому використовуються зрідка при вирощуванні баштанних культур. Раніше цим способом вирощували кукурудзу, соняшник, цукрові буряки.

Пунктирний спосіб посівів застосовують за різної ширини міжрядь, насіння в рядку розміщують на однаковій відстані. Таким способом висівають просапні культури (кукурудза, цукрові й кормові буряки, соя, соняшник та ін.).

223

Безрядковий суцільний спосіб – посів насіння врозкид вручну або механізовано. У сільськогосподарських підприємствах використовують рідко, в екстремальних ситуаціях, коли неможливо висіяти насіння через сошник, на присадибних ділянках – часто.

Стрічковий спосіб – чергують широкі міжряддя, які обробляються як правило в період вегетації, з посівом культур вузькорядним або звичайним рядковим способом – у кілька рядків. Такі посіви використовують здебільшого в овочівництві.

Смуговий спосіб – посів культур окремими смугами різної ширини, застосовують при вирощувані кормових (жито + ріпак, соя + кукурудза) та овочевих культур (цибуля + морква).

На світловий і тепловий режими рослин, крім способу та норми висіву насіння, впливає і напрямок посіву, особливо за широкорядних посівів. Для рослин, більш вимогливих до тепла і світла, рядки розміщують із заходу на схід (соя, кукурудза на зерно, соняшник та ін.), для рослин помірного клімату – з півночі на південь (наприклад, картопля).

Вагоме значення має також будова листкової поверхні. Сорти пшениці та гібриди кукурудзи з еректоїдним листям краще пропускають світло, відповідно густоту їх посіву збільшують.

У формуванні густоти рослинного покриву і розвитку кореневої системи, а отже, й продуктивності, велику роль відіграють добрива і регулятори росту. Використанням підвищених і високих доз добрив запобігають зрідженню рослин, пов’язаному з нестачею елементів живлення. Удобрені рослини краще розвиваються, їх кількість на одиниці площі може бути значно більшою, що позитивно позначається на врожаї. В останні роки почали широко застосовувати регулятори росту – речовини, які стимулюють ростові (збільшують кореневу й надземну масу) й активізують біохімічні процеси – фотосинтез, накопичення поживних речовин. Особливо широко їх використовують у біологічному землеробстві.

Строки сівби. Серед польових культур є озимі, ранні та пізні ярі, літні проміжні посіви, відповідно існують і різні строки сівби: осінні, весняні, літні. Для більшості культур, особливо зернових і технічних, велике значення має дотримування строків сівби. Від цього залежать їх ріст, розвиток, ураження хворобами, шкідниками, засміченість посівів бур’янами. Наприклад, надто ранні посіви озимої пшениці переростають восени, більше ушкоджуються хворобами і шкідниками. Те саме спостерігається при запізненні із сівбою ранніх ярих – ячменю, вівса, гороху та інших культур. Водночас, строки сівби кукурудзи, сої, соняшнику, суданської трави, люцерни, еспарцету, редьки олійної,

224

ріпаку озимого менше впливають на їх ураження хворобами і шкідниками.

Для озимих культур існують встановлені календарні строки сівби так, наприклад для озимого ріпаку – 25-28 серпня, озимої пшениці – 1520 вересня, озимого жита – 20-30 вересня.

Для ярих культур строки сівби визначаються температурою ґрунту. За термінами сівби ярі культури є ранні, середні та пізні. Насіння ранніх ярих проростає при температурі +1...+5ºC, і сходи їх не пошкоджуються приморозками. Ранні ярі культури висівають у найбільш ранні терміни, як тільки ґрунт прогріється до цих мінімальних температур і буде кришитися під дією знарядь обробітку. При ранній сівбі рослини краще використовують ґрунтову вологу, менше пошкоджуються шкідниками. До культур ранніх термінів сівби належать яра пшениця, ячмінь, овес, горох, вика, льон, буряки, морква та ін.

Культури середніх термінів сівби, як тільки зникне загроза приморозків, висівають у прогрітий до +6...+8ºC на глибині загортання насіння ґрунт (кукурудза, картопля, соняшник та ін.). Сівбу або садіння пізніх ярих культур (соя, гречка, квасоля, просо, рис та ін.) починають за умов прогрівання ґрунту на глибині 10 см – до +10...+14°С. Оптимальні терміни сівби кожної культури дуже стиснуті, оскільки при запізненні з сівбою знижується врожай.

Дотримання строків сівби дозволяє керувати ростом і розвитком рослин їх продуктивністю. Так, наприклад ранні строки сівби кукурудзи (25 квітня) ранньостиглих і середньоранніх гібридів дає змогу підвищити збір сухої речовини на 14-15,1 ц/га (В.І. Дудченко та ін., 2006).

Глибина загортання насіння та норма висіву. Під час сівби насіння загортають у ґрунт на визначену глибину, щоб створити оптимальні умови для його проростання. Чим більше насіння одного і того самого сорту, тим глибше його можна загортати в ґрунт. Однак не існує прямої пропорційності між розмірами і глибиною загортання насіння, коли йдеться про різні культури. Так, насіння проса в 5-10 разів дрібніше від насіння пшениці, жита і тритикале, але глибина його загортання в ґрунт майже однакова. Глибина загортання насіння більшості культур не перевищує 10 см (частіше 3-5 см). Навіть глибина садіння картоплі становить 8-10 см. На меншу глибину висівають насіння культур, які при проростанні виносять на поверхню сім’ядолі (льон, люпин, квасоля, цукрові буряки та ін.). На легких ґрунтах глибину сівби збільшують, а на важких – зменшують. Визначальним фактором, від якого залежить глибина сівби, є вологість ґрунту. При

225

пересиханні верхнього шару ґрунту, глибину загортання насіння збільшують. Насіння потрібно висівати на тверде ложе і вкривати нещільним ґрунтом, щоб забезпечити доступ повітря до нього. Велике значення має рівномірність глибини загортання насіння, тому що нерівномірне загортання насіннєвого матеріалу призводить до неодночасного з’явлення сходів, розвитку рослин і дозрівання.

Норма висіву – це кількість або маса насіння, яку висівають на площі 1 га. Кожний вид рослин, сорт, гібрид формує найвищу врожайність лише при певній кількості рослин на одиниці площі. Тому оптимальні площі живлення і норми висіву у різних культур неоднакові. Так, площа живлення рослин льону-довгунця становить 4-5 см2, пшениці – близько 20 см2, кукурудзи – близько 0,3 м2. Відповідно на 1 га висівають 25-30 млн. насінин льону, 4-6 млн. – насінин пшениці та 40-80 тис. – насінин кукурудзи.

Норми висіву залежать від біологічних особливостей сорту, родючості ґрунту, мети вирощування культури. Наприклад, сорти зернових культур, що мають високу кущистість і схильні до вилягання, необхідно сіяти меншою нормою висіву насіння, ніж сорти, які слабко кущаться і стійкі проти вилягання. Скоростиглі сорти і гібриди мають менші розміри, ніж пізньостиглі, тому їх висівають густіше. Густота рослин на посівах у посушливих регіонах має бути меншою, ніж у районах достатнього зволоження. Для більшості культур на бідних ґрунтах норма висіву насіння повинна бути більшою.

Оптимальні норми висіву визначають дослідним способом, а в кожному конкретному випадку вагову норму висіву розраховують за формулою:

M= Н*А*100: ГП, ГП=Ч*С/100

де M – норма висіву, кг/га;

H – норма висіву, млн. схожих насінин, на 1 га; А – маса 1000 насінин, г;

ГП – посівна (господарська) придатність насіння, %, Ч – чистота, %; С – схожість, %.

Наприклад, для компенсації зниження польової схожості насіння та природної загибелі рослин кукурудзи протягом вегетації, норма висіву повинна бути вищою оптимальної. Для одержання рекомендованої густоти рослин перед збиранням урожаю, при сівбі норму висіву насіння збільшують: у степовій зоні на 10-15%, лісостеповій зоні – 1520%, а в поліській – на 20-25% (табл. 33).

226

33. Кількість рослин на 1 га в залежності від відстані між рослинами в рядку при міжрядді 70 см

(Л.В. Козубенко та ін., 2006)

Відстань між	Кількість	Відстань між	Кількість
рослинами у рядку,	рослин,	рослинами у рядку,	рослин,
см	тис./га	см	тис./га
16	89,3	27	52,9
17	84,0	28	51,0
18	79,4	29	49,3
19	75,2	30	47,6
20	71,4	31	46,1
21	68,0	32	44,6
22	64,9	33	43,3
23	62,1	34	41,0
24	59,5	35	40,8
25	57,1	36	39,7
26	54,9	37	38,5

5.4. Строки збирання врожаю польових культур

Важливим у технології вирощування сільськогосподарських культур є встановлення оптимальних строків збирання, які впливають на втрати при збиранні, якість врожаю та очищення поля від післяжнивних решток.

На якість проведення збиральних робіт впливає вологість насіння, густота стеблостою, висота зрізу, стійкість до вилягання, забур’яненість поля та ін.

Розрізняють пряме й роздільне, одно- і двофазне збирання врожаю зерна, кормів, коренеплодів. Так, пшеницю, ячмінь, горох, залежно від умов року і забур’яненості поля, збирають прямим комбайнуванням або роздільним способом. Пряме комбайнування – більш продуктивний процес, пов’язаний з меншими втратами врожаю. Проте гречку, просо, могар, сорго збирають роздільним способом. У них стебла у фазі повної стиглості рослин залишаються зеленими.

Однофазний (пряме комбайнування) спосіб передбачає зрізування стебел, обмолот хлібної маси, відокремлення зерна від соломи, очищення зерна від домішок, збирання продуктів обмолоту (зерна, полови, соломи). Зерно збирають у бункер комбайна, а солому і полову укладають у копиці чи валки на полі або подрібнюють і збирають у візки чи розкидають по полю. Всі операції виконують комбайном в єдиному безперервному потоці.

227

Прямим комбайнуванням збирають рівномірно достиглі посіви або ті, які перестояли, зріджені з густиною менше 300 стебел на 1 м2, низькорослі (до 50 см) з підсівом багаторічних трав, малозабур’янені. Збирання починають на початку повної стиглості, коли вологість зерна не перевищує 18-20%. Пряме комбайнування застосовують також на посівах, які були оброблені десикантами.

Під час прямого комбайнування за жаткою і молотаркою комбайна допускаються втрати зерна до 1,5%. Чистота зерна в бункері не нижче

95%.

Двофазний (роздільний) спосіб збирання передбачає спочатку зрізування і укладання рослин у валки – перша фаза, а через 5-6 днів підбирають валки комбайнами, обладнаними підбирачами – друга фаза. Далі процес відбувається як при прямому комбайнуванні. Збирання починають на 3-5 днів раніше, ніж при однофазному. Стебла у валках значно підсихають, а бур’яни в’януть, що суттєво полегшує обмолот і очищення зерна. Пропускна здатність молотарки помітно підвищується. Негативна сторона полягає в тому, що машини рухаються по полю двічі, а це збільшує виробничі витрати і ущільнення ґрунту.

Роздільне комбайнування застосовують при збиранні забур’янених посівів, які нерівномірно достигають, з густотою стебел понад 300 шт. на 1 м2 і висотою не менше 60 см. Скошувати у валки починають у фазі воскової стиглості при вологості зерна 25-35% залишаючи стерню висотою 12-25 см (для кращого просушування валок повинен лежати на стерні, а не на землі).

Під час роздільного комбайнування втрати зерна за валковою жаткою для полеглих хлібів становлять 1,5%, а за молотаркою – до 1%. Чистота зерна в бункері має складати не менше 96%.

Насінники кормових трав (люцерни, конюшини, еспарцету, злакових трав), як правило, збирають роздільно.

Кращими на збиранні є зернозбиральні комбайни, у яких молотильна установка (барабан) розміщена паралельно ходу збирального агрегату, а не упоперек, як у старих схемах.

При збиранні коренеплодів і бульбоплодів спочатку скошують гичку, бадилля, а потім збирають корені і бульби. Картоплезбиральні комбайни добре працюють на легких супіщаних і легкосуглинкових ґрунтах, а на важко-суглинкових – картоплю після підкопування іноді збирають вручну. Для кращої роботи бурякозбиральних комбайнів на цих ґрунтах, перед збиранням проводять глибоке розпушування ґрунту біля рядків.

228

Цукрові і кормові буряки збирають комбайнами потоковим способом. При потоково-перевалочному способі виключають тривале перебування коренів на полі, бо вони в’януть, погано зберігаються, що призводить до втрат цукрової сировини та кормів.

Збирання кукурудзи залежить від напрямку її використання. На зерно кукурудзу починають збирати наприкінці воскової стиглості, на насіння – на початку фази повної стиглості і закінчують протягом 12-16 днів. Для згодовування тваринам дану культуру збирають у фазі молочно-воскової або воскової стиглості.

При першому способі збирають качани і масу, при цьому виконують послідовно такі технологічні операції: відривання качанів, зрізування стебел, подрібнення листостеблової маси, очищення качанів від обгорток. Далі проводять післязбиральний обробіток качанів. Він полягає у висушені та обмолоті. Сушать їх у спеціальних бункерах, сховищах з вентилюванням повітря або подачею в них підігрітого повітря. Для цього використовують спеціальні стаціонарні механізовані пункти з повним комплектом машин, обладнання або сховища, бункери, окремі машини для очищення качанів та обмолоту. Використовують самохідні або напівпричіпні кукурудзозбиральні комбайни ККП- 3, ККП-2, КСКУ-6А, очисники качанів ОП-15П, молотарки МКП-3,0, МКП-У.

При відокремленні качанів з одночасним їх обмолотом і подрібненням листостеблової маси (збирається зерно і маса) використовують зернозбиральні комбайни з пристроями для збирання кукурудзи та кукурудзозбиральний комбайн КСКУ-6А, обладнаний молотильним апаратом.

Другий спосіб застосовують для збирання спілої кукурудзи на продовольче або фуражне зерно. Він полягає в тому, що качани відокремлюють, обмолочують, зерно очищають і збирають у бункер, а стебла подрібнюють (збирається зерно і маса). При цьому способі виконують послідовно такі операції: відривання качанів, зрізування стебел, подрібнення листостеблової маси, обмолот качанів, виділення і очищення зерна. Остаточно очищають і сушать зерно на зерноочисносушильних комплексах КЗС-25, КЗС-50 та ін.

Третій спосіб застосовують при заготівлі кормів для тваринництва. При різних технологічних схемах збирання вся маса підвищеної вологості подрібнюється. При збиранні кукурудзи на зерно, комбайни повинні без втрат відривати качани і зрізувати стебла з листям до 4 м

229

заввишки, при висоті зрізування не більше ніж 10-15 см. При вищому зрізуванні утруднюється післязбиральний обробіток ґрунту. Збирати кукурудзу потрібно наприкінці воскової та на початку фази повної стиглості при вологості 25-30%.

При збиранні кукурудзи в качанах, зерна повинно бути не менше 98,5%, маси – 80%, качанів очищених від обгорток – не менше 95%, довжина подрібненої маси – 2,0-4,5 см.

При збиранні з обмолочуванням качанів, зерна повинно бути 98%, маси –80%, а чистота зерна в бункері 96%. Зберігати зерно треба при вологості 13-14%.

Період збирання сільськогосподарських культур визначає розмноження шкідників і збудників хвороб, формування фітосанітарного стану посівів та втрат урожаю. Раннє збирання врожаю порушує й ускладнює завершення життєвого циклу розвитку багатьох видів бур’янів і особливо шкідників, які живляться і розвиваються за рахунок генеративних органів рослин – пуп’янків, квіток, насіння. Ранні строки збирання значно знижують пошкодження зернових культур хлібними жуками, трипсами, черепашкою, а посіви кукурудзи – стебловим кукурудзяним метеликом.

Скорочення періоду збирання врожаю зернових культур знижує втрати врожаю від фузаріозу, плісеневих грибів, кореневих і стеблових гнилей, запобігає ферментативно-мікоризному стіканню зерна.

Запізнення зі збиранням врожаю призводить до інтенсивного інфікування насіння фітопатогенними грибами і бактеріями, втрати схожості.

Післязбиральні рештки, що тривалий час залишаються незаробленими в ґрунт, є резервацією злакових мух, іржі, борошнистої роси, кормом для мишовидних гризунів. Більшість шкідників і збудників хвороб, що паразитують на тій чи іншій культурі, перезимовують на рослинних рештках чи в ґрунті, а навесні вони знову здатні уражувати рослини, які висівають на цьому полі. Це може спричинити масові захворювання рослин.

Проведення технологічний прийомів та заходів по вирощуванню сільськогосподарських культур повинно здійснюватися на основі строків їх проведення та агротехнічних вимог. При оцінці рівня виконання технологічних заходів важливо враховувати фактори, які зумовлюють поліпшення або погіршення якості польових робіт взагалі – агротехнічні, технологічні, технічні, біологічні, екологічні, організаційногосподарські.

230