Методичні рекомендації до вибору теми й написання есе

Есе – (від фр. essai – спроба, нарис; від лат. exagium – зважування) – літературний прозаїчний твір вільної форми, що відбиває особисті враження й міркування автора за визначеною проблемою й не претендує на вичерпний або визначальний її розгляд.

Основне завдання написання есе за курсом «Філософські проблеми наукового пізнання» полягає у поглибленому вивченні обраної роботи з наступним творчим її осмисленням і письмовим викладом цілісного авторського бачення розглянутого комплексу проблем.

Написання есе покликано продемонструвати вміння працювати з науково-філософськими джерелами, навички творчого аналізу загальнотеоретичних і світоглядних проблем з наступним відтворенням особистого цілісного концептуального уявлення і його закінченим логічно зв’язним письмовим викладом.

Основні рекомендовані етапи роботи над есе:

• вибір тексту: із пропонованого списку джерел автор есе вибирає один текст, зміст якого підлягає аналізу;

• освоєння значеннєвого змісту тексту: вироблення цілісного уявлення про коло розглянутих проблем, їхній взаємозв’язок, логічну композицію й визначення позиції автора статті щодо вирішення зазначених проблем;

• визначення теми есе: фіксація проблемного поля, що представляється авторові есе найцікавішим або актуальним; вибір підходу до розглянутої проблеми: полемічний, описовий, класифікаційний, порівняльний, оглядовий;

• збір додаткової інформації: для більш глибокого розуміння сутності розглянутих проблем необхідно звернутися до додаткових джерел або альтернативних точок зору, завдяки чому виникає можливість вироблення більш об’єктивного й широкого уявлення;

• організація зібраної інформації: тезовий виклад основного кола проблем, наявних їхніх інтерпретацій і власних міркувань;

• вироблення основних авторських тверджень, створення розгорнутого плану-чернетки: додання розглянутому проблемному полю логічної зв’язності й цілісної структури;

• виправлення чернетки: виходячи зі сформульованої теми виробляється остаточне формування структури, опускаються несуттєві моменти, додаються посилання й необхідні уточнення;

• завершення роботи: остаточне формування структури тексту (абзаци, відпрацьовування значеннєвих переходів), уточнення формулювань, вичитування помилок.

Для одержання високої оцінки бажана наявність у роботі полемічного змісту й виявленої авторської позиції.

Обсяг роботи – 10 000 друкованих знаків (0,25 друкованого аркуша). Форматування: 14 шрифт, полуторний інтервал, нумерація сторінок. Посилання оформляються відповідно до прийнятого в Україні ДСТУ 7.1:2006. Приклади оформлення переліку посилань, що відповідають цьому стандарту, наведені на сайті бібліотеки ХНУРЕ: http://www.lib.kture.kharkov.ua/ru/ChZNS/2.php.

Цитування допускається тільки за наявності повного посилання на джерело цитати. Вставка в текст фрагментів чужих робіт без вказівки джерела є порушенням авторських прав і неприпустима.

Роздрукований текст має бути зброшурований (зшитий) і мати відповідний титульний аркуш (зразок оформлення титульного аркуша наведений у додатку А).

Список текстів для написання есе з дисципліни «Філософські проблеми наукового пізнання»:

1. Автономова Н.С. Миф: хаос и логос // Заблуждающийся разум? Многообразие вненаучного знания. – М.: Издательство политической литературы, 1990.

2. Агацци Э. Ответственность – подлинное основание для управления свободной наукой // Вопросы философии, 1992, №1.

3. Акчурин И.А. Эволюция современной естественнонаучной парадигмы/ Философия науки. Вып. 1: Проблемы рациональности. – М.: ИФ РАН, 1995.

4. Бердяев Н.А. Я и мир объектов / Философия свободного духа. – М.: Республика, 1994.

5. Вебер М. Наука как призвание и профессия / Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990.

6. Вернадский В.И. Автотрофность человечества / Русский космизм: Антология философской мысли. – М.: Педагогика-Пресс, 1993.

7. Гейзенберг В. Развитие философских идей после Декарта в сравнении с современным положением в квантовой теории / В. Гейзенберг. Физика и философия, раздел V. – М.: Наука, 1989.

8. Гейзенберг В. Соотношение квантовой теории и других областей современного естествознания / Гейзенберг В. Физика и философия, раздел VI. – М.: Наука, 1989.

9. Гивишвили Г.В. Есть ли у естествознания альтернатива Богу? // Вопросы философии, 1995, №2.

10. Катасонов В.Н. Аналитическая геометрия Декарта и проблемы философии техники // Вопросы философии, 1989, № 12.

11. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным // Вопросы философии, 1992, №12.

12. Моисеев Н.Н. Универсальный эволюционизм // Вопросы философии, 1991, №3.

13. Пригожин И. Наука, цивилизация и демократия // Философия и социология науки и техники. – М.: Наука, 1989.

14. Рузавин Г.И. Синергетика и диалектическая концепция развития // Философские науки, 1989, №5.

15. Рьюз М. Наука и религия: по-прежнему война? // Вопросы философии, 1991, №2.

16. Степин B.C. Саморазвивающиеся системы и постнеклассическая рациональность // Вопросы философии, 2003, №8.

17. Швырев В.С. Знание и мироотношение / Философия науки. Вып. 1: Проблемы рациональности. – М.: ИФ РАН, 1995.

18. Фейерабенд П. Наука versus рационализм / Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. – М., 1986.

19. Холтон Д. Что такое «антинаука»? // Вопросы философии, 1992, №2.

20. Шрейдер Ю.А. Наука – источник знаний и суеверий // Новый мир, 1969, №10.

21. Эйнштейн А. Мотивы научного исследования / Собрание научных трудов. Том.4. – М., 1967.