Висновки до першого розділу

Питання підготовки висококваліфікованих фахівців було і залишається нагальним для української освіти, що має спрямовувати свої зусилля на формування професіоналів, які б відповідали наявним та перспективним вимогам суспільного розвитку країни.

Під професійно важливими якостями (ПВЯ) та здібностями ми розуміємо інтегральні психологічні та психофізіологічні утворення, які в процесі конкретної професійної діяльності формуються в спеціальні (професійні) здібності. Від того чи володіє людина певними якостями буде залежати її успіх в освоєнні певного виду діяльності.

Формування особистості професіонала здійснюється впродовж усього його професійного життя: починається із виникнення мотиву освоїти певний вид діяльності; продовжується підготовкою у вищому навчальному закладі професійною діяльністю за фахом й досягненням високого рівня професійної майстерності та зрілості. У цьому ж процесі професійного розвитку – професіогенезі, який є досить складним і тривалим, зароджуються та вдосконалюються професійно важливі якості.

В наш час професія психолога набуває все більшої популярності, тому важливо, щоб вже під час навчання у студентів формувалися ПВЯ. Спираючись на роботи різних дослідників ми визначили, що психолог повинен володіти, перш за все, такими якостями: емпатія ( Р.В.Овчарова, Є.О. Клімов, Р.Кочюнас), розвинена рефлексія (Г.С. Абрамова), комунікативні вміння (М.О.Амінов, М.В. Молоканов).

В процесі навчання у ВНЗ рівень розвитку професійно важливих якостей має вдосконалюватися. Тож робота викладачів має бути зосереджена не лише на передачі знань, а й на формування у студентів професійних якостей.

Розділ II емпіричне дослідження професійно важливих якостей студентів - психологів

2.1 Цілі, задачі та організація емпіричного дослідження професійно важливих якостей студентів-психологів

На основі вивчених літературних джерел ми зробили висновок, що професійно важливими якостями для психологів є здатність до емпатії, та рефлексії та комунікативні навички. У даному підрозділі буде розкрито спробу емпіричним шляхом перевірити наявність цих якостей у студентів ДНУ ім.. Олеся Гончара та з’ясувати чи є відмінності у рівнях розвитку цих якостей у студентів 1 та 4 курсів.

Концептуальна гіпотеза: існує взаємозв’язок між тривалістю навчання на факультеті психології та розвитком таких якостей як емпатія, рефлексія, комунікативні здібності.

Емпірична гіпотеза: якщо студенти навчаються на факультеті психології чотири роки, то в них у порівнянні зі студентами першого курсу, краще розвинені такі якості як рефлексія, емпатія, комунікативні навички.

Мета: емпіричним шляхом перевірити гіпотезу.

Завдання: 1) підібрати методики для перевірки гіпотези.

2) якісно і кількісно проаналізувати отримані дані емпіричного дослідження;

3) обговорити отримані результати і висновки за підсумками дослідження;

4) визначити подальші перспективи дослідження.

Вибірка досліджуваних складається із 60 осіб. Всі досліджувані є студентами Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, факультету психології. Перша група – 30 студентів першого курсу, віком від 17 до 19 років, 28 жінок та 2 чоловіка. Друга група – 30 студентів четвертого курсу – віком від 20 до 22 років, 29 жінок та 1 чоловік.

Методики: методика для діагностики рівня розвитку рефлексивності А.В. Карпова, «Шкала емоційного відгуку» А. Меграбян, Н.Епштейн, тест комунікативних умінь Міхельсона.

Опитувальник рефлексивності Карпова розроблений в 2003 році А.В.Карповим. Методика призначена для вимірювання ступеня розвитку такої властивості особистості, як рефлексивність (або рефлексія). Досліджуваний повинен оцінити ступінь свого погодження з твердженням по шкалі від 1 до 7. Таких тверджень надається 27. З цих 27 тверджень 15 є прямими. Решта 12 - зворотні твердження, що необхідно враховувати при обробці результатів, коли для отримання підсумкового бала підсумовуються в прямих питаннях цифри, що відповідають відповідям досліджуваних, а в зворотних - значення, замінені на ті, що виходять при інверсії шкали відповідей. Для інтерпретації результатів необхідно перевести тестові бали в стени. Результати методики, рівні або більші, ніж 7 стен, свідчать про високорозвинену рефлективність. Результати в діапазоні від 4 до 7 стен - індикатори середнього рівня рефлексивності. Показники, менші 4-х стен - свідчення низького рівня розвитку рефлексивності.

Для дослідження емпатії використовується методика «Шкала емоційного відгуку». Цей опитувальник був розроблений Альбертом Меграбяном і модифікований Н. Епштейном. Методика «Шкала емоційного відгуку» дозволяє проаналізувати загальні емпатичні тенденції досліджуваного, такі її параметри, як рівень вираженості здатності до емоційного відгуку на переживання іншого і ступінь відповідності / невідповідності знака переживань об'єкта і суб'єкта емпатії. Опитувальник складається з 25 суджень закритого типу - як прямих, так і зворотних. Випробуваний повинен оцінити ступінь своєї згоди / незгоди з кожним із них. Шкала відповідей (від «повністю згоден» до «повністю не згоден») дає можливість виразити відтінки відношення до кожної ситуації спілкування. В порівнянні з вихідним варіантом опитувальника дещо змінена шкала відповідей, складені таблиці перерахунку «сирих» балів у стандартні оцінки.

Методика «Тест комунікативних умінь» Л. Міхельсона. Перекладена та адаптована Ю.З. Гільбухом. Методика призначена для діагностики рівня комунікативної компетентності і якості сформованості основних комунікативних умінь. Даний тест являє собою різновид тесту досягнень, то побудований за типом завдання, у якого є правильна відповідь. У тесті передбачається деякий еталонний варіант поведінки, який відповідає компетентному, впевненому, партнерського стилю. Ступінь наближення до еталону можна визначити за кількістю правильних відповідей. Неправильні відповіді підрозділяються на неправильні "знизу" (залежні) і неправильні "зверху" (агресивні). Опитувальник містить опис 27 комунікативних ситуацій. До кожної ситуації пропонується 5 можливих варіантів поведінки. Треба вибрати один, притаманний саме йому спосіб поведінки в даній ситуації. Не можна вибирати два або більше варіантів або приписувати варіант, не зазначений в опитувальнику. Авторами пропонується ключ, за допомогою якого можна визначити, до якого типу реагування відноситься обраний варіант відповіді: впевненому, залежному або агресивному. В результаті пропонується підрахувати число правильних і неправильних відповідей у ​​відсотковому відношенні до загального числа обраних відповідей.

Методи: кількісний (статистичний) та якісний аналіз даних, інтерпретаційні методи.