9. Хвороби бджіл

Колібактеріоз бджіл

Колібактеріоз бджіл (Colibacteriosis apis) — інфекційна хвороба дорослих бджіл, що супроводжується ураженням кишок, втратою здатності літати, ослабленням, а іноді загибеллю сім’ї.

Історична довідка. Збудник хвороби, патогенна кишкова паличка, був виділений у 1893 р. К. О. Йенсеном з фекалій хворої дитини. Колібактеріоз реєструється серед молодняку майже всіх видів тва- рин, особливо в господарствах з незадовільним ветеринарно-сані- тарним станом, де порушуються зоогігієнічні нормативи утримання тварин та не забезпечена повноцінна годівля маток і новонародже- них тварин. Установлено патогенність певних серологічних груп для кожного виду тварин. Значне поширення колібактеріозу серед бджіл останнім часом пов’язується з розповсюдженням кліща вароа, який спричинює зниження їх резистентності і може переносити збу- дника хвороби. Економічна шкода, якої завдає колібактеріоз, ви- значається загибеллю бджіл і витратами на ліквідацію хвороби.

Збудник хвороби — Escherichia coli, що належить до родини

Enterobacteriaceae, роду Escherichia, є постійним мешканцем кишок людини, ссавців, птахів, риб, комах. Захворювання викликають лише окремі патогенні серологічні типи E. coli, які мають інвазійні та ток- сигенні властивості. В морфологічному відношенні E. coli являє собою рухливу грамнегативну паличку із заокругленими кінцями, величи- ною (1…3) × (0,3…0,6) мкм, спор не утворює, окремі серотипи мають капсулу. Ешерихії добре ростуть на МПА і МПБ, елективному сере- довищі Ендо та Левіна при 37 – 38 °С, рН = 7,0 – 7,4. При культиву- ванні на МПА через 24 год з’являються соковиті, круглі, з рівними краями та гладенькою поверхнею сіро-білі колонії. В МПБ спричи- нюють інтенсивне помутніння і незначний осад, що розбивається при струшуванні. На середовищі Ендо утворюються характерні темно- вишневі колонії з металічним блиском або червоно-малинові колонії з рожевим обідком діаметром 2 – 3 мм. На середовищі Левіна колонії темно-фіолетові або чорні. Патогенні ешерихії мають три види анти- генів: О-соматичний антиген, що зумовлює серологічну специфічність збудника, його токсичні та імуногенні властивості; К-антиген полі- цукридної природи, має некротизувальні властивості, спричинює ге- моліз еритроцитів; Н-антиген, або джгутиковий антиген, характери- зується серологічною відособленістю. Крім того, деякі ешерихії мають поверхневі структури, так звані фібрії, або ворсинки — пілі (pili), які забезпечують адгезію (прикріплення) їх до клітин тонкої кишки.

Збудник хвороби досить стійкий у зовнішньому середовищі. Збе- рігається в землі від 6 до 11 міс, у фекаліях — до 11 міс, у воді — до 300 діб, у меду при 4 – 20 °С — до 7 діб. Нагрівання до 60 °С вбиває його через 10 хв, до 100 °С — миттєво. Швидко руйнується під дією

646

Колібактеріоз бджіл

звичайних дезінфектантів (розчини хлорного вапна, їдкого натру, формальдегіду, карболової кислоти).

Епізоотологія хвороби. На колібактеріоз хворіють тільки дорослі бджоли. Джерелом збудника інфекції є захворілі бджоли, які виді- ляють патогенні ешерихії з фекаліями і контамінують навколишнє середовище. Основним переносником збудника хвороби вважаються кліщі вароа, які передають ешерихії від бджоли до бджоли. У межах пасіки хворобу можуть поширювати також блукаючі бджоли та бджоли-злодійки. Факторами передавання збудника можуть стати вода, корми, стільники, рамки, забруднені фекаліями хворих бджіл, а також різний інвентар та предмети догляду за бджолами, які ви- користовують пасічники.

Колібактеріоз з’являється на пасіці наприкінці зимівлі або навес- ні, на фоні різкого зниження резистентності бджіл, що перезимува- ли, та значного накопичення збудника в неблагополучних вуликах. Розвитку й поширенню хвороби сприяє переохолодження гнізда, нестача корму, слабкість сімей внаслідок загибелі дорослих робочих бджіл. У разі гострого перебігу хвороби може спостерігатися заги- бель цілих сімей.

Патогенез. Збудник хвороби з кормом чи водою потрапляє в ки- шки, де розмножується, проникає в гемолімфу, спричинює сепсис, тяжку інтоксикацію та загибель бджіл.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Наприкінці зими бджоли виповзають з вуликів, виглядають дуже слабкими, з роздутим чере- вцем, не здатні літати. Багато хворих бджіл гине, скупчуючись під стільниками, а також біля льотків. Усі предмети всередині вулика забруднені бурими рідкими, клейкими, з неприємним запахом ви- порожненнями бджіл. На розтині загиблих бджіл виявляють некро- тичні ураження кишок, які мають брудно-біле забарвлення.

Діагноз ґрунтується на клінічних ознаках хвороби й результатах обов’язкових лабораторних досліджень з метою виділення та іден- тифікації чистої культури збудника.

Лабораторна діагностика. Включає бактеріологічні й біологічні дослідження та визначення чутливості виділеної культури ешери- хій до різних антибіотиків і сульфаніламідних препаратів. Для до- слідження в лабораторію надсилають не менш як 50 хворих бджіл у скляній банці, вкритій двома шарами марлі.

Лікування. Хворим бджолосім’ям згодовують лікувальний корм з антибіотиками та сульфаніламідними препаратами після попере- днього визначення чутливості до них збудника хвороби. Краще ви- користовувати різні поєднання препаратів: левоміцетину — 0,1 г + + неоміцину — 100 тис. ОД; біоміцину — 0,2 г + окситетрациклі- ну — 400 тис. ОД; норсульфазолу натрію — 1 – 2 г + канаміцину — 400 тис. ОД. З цукровим сиропом використовують також антибіоти-

647

9. Хвороби бджіл

ки: неоміцин, тетрациклін, еритроміцин, канаміцин, мономіцин — по 400 тис. ОД; стрептоміцин — по 500 тис. ОД, тетрациклін або хлортетрациклін — по 300 тис. ОД на 1 л сиропу. Спочатку готують водний розчин лікувального препарату, потім змішують з 1 л тепло- го цукрового сиропу і дають бджолам по 100 – 150 мл на вуличку через кожні 5 – 7 діб до повного видужання.

Профілактика та заходи боротьби. На неблагополучних щодо ко- лібактеріозу пасіках потрібно створювати відповідні умови догляду й утримання бджіл, розміщення пасік у сухих, захищених від вітру місцях, далеко від тваринницьких приміщень та непроточних водо- йм. Треба добре утеплювати сім’ї, особливо восени та навесні. Не можна допускати в зимівниках вогкості. При підготовці гнізд до зи- мівлі треба забезпечувати бджіл тільки доброякісним запечатаним медом або цукровим сиропом у необхідній кількості. Особливу увагу слід приділяти вжиттю заходів щодо знищення кліща вароа, основ- ного переносника збудника в бджолиних сім’ях. Утримання на пасі- ках тільки сильних сімей, правильний догляд за бджолами впро- довж цілого року, створення умов, що запобігають тривалому збере- женню ешерихій у вуликах, проведення санітарних заходів, спря- мованих на очищення бджолиних гнізд від збудника хвороби, за- безпечують не лише зменшення кількості захворювань, а й можли- вість повної ліквідації хвороби на пасіці. Ефективних результатів у боротьбі з колібактеріозом досягають також осінньою дезінфекцією гнізд під час підготовки бджіл до зимівлі. Навесні після виставлян- ня бджіл усі неблагополучні сім’ї бажано пересадити в теплі сухі вулики, знезаражені 3 %-м гарячим (70 °С) розчином їдкого натру за експозиції 2 год або теплим (30 °С) розчином, до складу якого входить 3 % формальдегіду і 3 % їдкого натру, з розрахунку 1 л/м2 площі за експозиції 3 год. Продезінфіковані поверхні промивають водою і висушують. Стільники, забруднені бджолиними фекаліями, перетоплюють на віск. Спецодяг, рушники, лицеві сітки кип’ятять у воді впродовж 10 хв або занурюють в 1 %-й розчин хлораміну на 4 год чи 2 %-й розчин формальдегіду на 2 год. Пасіку вважають благополучною щодо колібактеріозу через один рік після ліквідації хвороби та проведення остаточних санітарних заходів.

Сальмонельоз бджіл

Сальмонельоз бджіл (Salmonellosis apis, паратиф, заразний про-

нос бджіл) — інфекційна хвороба, що супроводжується ураженням кишок, перитрофічної мембрани, а при низькій резистентності ор- ганізму та інтенсивному розмноженні збудника в гемолімфі — сеп- тицемією й високою смертністю.

648

Сальмонельоз бджіл

Історична довідка. Сальмонели, що спричинюють захворювання бджіл, є збудниками хвороби й у інших видів тварин. Вперше мікроб був виділений американськими ветеринарними лікарями Саль- моном і Смітом у 1885 р. від свиней. У 1888 р. Гертнер при з’ясуванні етіології отруєння людей знайшов у м’ясі корови і селезінці померлої людини один і той самий мікроб, названий Bact. enteritidis. Леффлер у 1892 р. під час цієї хвороби в мишей виділив Bact. typhimurium. Пі- зніше на честь першовідкривача Сальмона збудник хвороби був на- званий сальмонелою, а захворювання в різних видів тварин — саль- монельозом. Захворювання бджіл на сальмонельоз трапляється в ба- гатьох країнах світу на пасіках, де не дотримуються ветеринарно- санітарних правил їх утримання та годівлі.

Збудник хвороби — сальмонели, що належать до родини

Enterobacteriaceae, роду Salmonella, до сероварів S. typhimurium, S. gallinarum-pullorum, S. dublin, S. choleraesuis, які здатні спричиню-

вати захворювання у людей, різних видів тварин, а також у бджіл. Це маленькі рухливі грамнегативні палички із заокругленими кін- цями, розміром (1…4) × (0,3…0,8) мкм. Спор і капсул не утворюють, культивуються на звичайних та елективних живильних середови- щах — МПА, МПБ, бісмут-сульфітному агарі, середовищі Ендо, Плоскирева, Левіна за температури 37 °С, рН = 7,0 – 7,2. Під час росту на м’ясо-пептонному бульйоні сальмонели утворюють невели- кі, круглі з рівними краями, сіро-білі колонії. У м’ясо-пептонному бульйоні викликають інтенсивне помутніння, значний осад, на по- верхні середовища утворюють тонку плівку або пристінкове кільце. На середовищі Ендо виростають у вигляді прозорих рожевих коло- ній, на середовищі Левіна — прозорих блакитних колоній, на біс- мут-сульфітному агарі — чорних колоній з металічним блиском.

Антигенна структура сальмонел представлена соматичним О- антигеном і джгутиковим Н-антигеном. На підставі спільності сома- тичних антигенів сальмонели об’єднують у серологічні групи, а ко- жна серологічна група охоплює певну кількість сероварів, які ви- значають за Н-антигеном. Визначення серогрупової та сероваріант- ної належності виділеної культури сальмонел проводять за реак- цією аглютинації з О-комплексними сироватками і монорецептор- ними О- і Н-аглютинувальними сироватками.

Сальмонели досить стійкі до дії факторів зовнішнього середови- ща. У землі зберігаються впродовж 12 – 16 міс, у сухих фекаліях — близько 3 років, у відкритих водоймах та питній воді — впродовж 70 – 84 діб. Під дією сонячного проміння гинуть через 5 – 9 год, за температури 60 °С — через 1 год, при 100 °С — миттєво.

Епізоотологія хвороби. Сальмонельоз найчастіше уражає робочих бджіл. Джерелом збудника інфекції є хворі бджоли й бактеріоносії, а також інфіковані свині, велика й дрібна рогата худоба, свійська пти-

649

9. Хвороби бджіл

ця і дикі птахи, коти, собаки, миші, кролі, лисиці, зайці. У благополучні пасіки збудник хвороби може заноситися в разі без- контрольного придбання бджіл, маток, меду, воскової сировини з не- благополучних пасік. Факторами передавання сальмонел можуть бути забруднені фекаліями інфікованих тварин стічні води й калюжі, пасо- вища, скотні двори та вигрібні ями. На пасіку збудника хвороби зано- сять бджоли із забрудненою сальмонелами водою, нектаром та пил- ком. У межах пасіки захворювання поширюється блукаючими бджо- лами, бджолами-злодійками, трутнями, а також під час переставляння стільників з неблагополучних вуликів у благополучні, неохайними бджолярами через пасічницький інвентар. Сальмонельоз виникає на- прикінці зимівлі та навесні. Можливі випадки захворювання бджіл і влітку, після похолодань і дощової погоди. Поширенню хвороби сприяє слабкість сімей, переохолодження гнізда, нестача корму. Смертність бджіл внаслідок сальмонельозу може досягати 50 – 60 %.

Патогенез. Сальмонели проникають у кишки бджоли з медом або водою. У разі зниження резистентності організму бджіл за різних несприятливих умов утримання (висока вологість у вулику, падевий чи незапечатаний мед, різке охолодження гнізда) збудник швидко розмножується, виділяє екзо- та ендотоксини, спричинюючи різні ураження кишок. Іноді сальмонели проникають крізь перитрофічну мембрану й стінку середньої кишки в гемолімфу, викликають сеп- тицемію і швидку загибель бджіл.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває від 3 – 5 до 8 – 14 діб. Неблагополучні сім’ї починають виявляти за- непокоєння уже в лютому. Бджоли виповзають з вулика з роздутим черевцем, дуже слабкі, забруднені клейкими екскрементами, швидко гинуть. Кількість загиблих бджіл збільшується. На початку березня неблагополучні сім’ї сильно слабшають, з вуликів тхне гниллю. Вес- няний обліт бджіл недружний, під час обльоту бджоли виділяють значну кількість напіврідких, сморідних, клейких калових мас тем- но-бурого кольору, При огляді вуликів, як правило, виявляється до- статня кількість запасів корму, однак усі комірки забруднені клей- кими або рідкими жовтувато-бурими екскрементами бджіл. Іноді у захворілих бджіл спостерігаються паралічі ніжок, бджоли втрача- ють здатність літати. Перебіг хвороби в гострій формі супроводжу- ється високою смертністю бджіл. Загибель настає впродовж 1 – 5 діб хвороби. При розтині загиблих бджіл виявляється здуття кишок, трупики мають сірий або жовто-сірий колір і легко рвуться.

Діагноз ґрунтується на характерних клініко-епізоотологічних по- казниках та результатах лабораторного дослідження.

Лабораторна діагностика. Передбачає бактеріологічні дослі- дження гемолімфи та вмісту кишок загиблих бджіл. У лабораторію для дослідження направляють не менш як 50 хворих бджіл, а також зскрібки фекалій з вуликів та стільників. Патологічний матеріал

650

Сальмонельоз бджіл

висівають на МПА, МПБ, живильні середовища Ендо, Плоскирева, бісмут-сульфітний агар. Виділені культури сальмонел досліджують за морфологічними, культуральними, біохімічними та антигенними властивостями.

Лікування. Ґрунтується на застосуванні антибіотиків після ви- значення чутливості до них виділеної культури сальмонел. Хворим бджоломаткам дають корм з антибіотиками за приблизно такою схемою: перший курс — стрептоміцину — 100 тис. ОД, неоміцину — 100 тис. ОД, левоміцетину — 0,1 г; другий курс — стрептоміцину — 150 тис. ОД, неоміцину — 150 тис. ОД, левоміцетину — 0,2 г; третій курс — відповідно по 200 тис. ОД і 0,2 г. Кожну дозу антибіотиків розчиняють у 100 мл теплої прокип’яченої води, змішують з цукро- вим сиропом і розливають по 0,5 г на сім’ю. Лікувальну підгодівлю проводять тричі з інтервалом 3 доби.

Профілактика та заходи боротьби. Важливим профілактичним заходом проти сальмонельозу бджіл є розташування пасік не ближ- че ніж за 1 км від тваринницьких або птахівницьких ферм і літніх таборів молодняку. Потрібно забезпечувати бджіл напувалками з прісною та підсоленою водою. Появі хвороби запобігає також утри- мання на пасіках сильних сімей, добре утеплення гнізд і розміщен- ня пасік у сухих, добре освітлених сонцем місцях. Слід регулярно усувати вологість у вуликах взимку та навесні, не допускаючи її в зимівниках. Бджіл забезпечують на зиму доброякісним медом і пер- гою в необхідній кількості. Навесні на пасіках установлюють напу- валки з проточною водою. Під час кочування не допускається вста- новлення вуликів поблизу стічних водойм і боліт.

У разі виявлення захворювання бджіл на сальмонельоз на пасіці запроваджують карантинні обмеження, проводять весь необхідний комплекс ліквідаційно-оздоровчих заходів. З пасіки видаляють за- ражені вулики і здійснюють механічне очищення та ретельну дез- інфекцію, а за можливості — заміну неблагополучних вуликів но- вими, сухими. Переселені сім’ї скорочують, об’єднують або посилю- ють за допомогою здорової сім’ї, гнізда утеплюють. У разі потреби проводять заміну матки. Переселеним сім’ям з профілактичною ме- тою дають лікувальний корм з антибіотиками та сульфаніламідни- ми препаратами. Лікувальні препарати добирають з урахуванням чутливості до них виділеної сальмонельозної культури.

Карантинні обмеження знімають з пасіки через один рік після лік- відації хвороби, проведення всіх передбачених ветеринарно-санітарних заходів та остаточної дезінфекції. Дезінфекцію вуликів, рамок, встав- них дощок, металевого інвентарю здійснюють після попереднього очи- щення їх від бруду одним з таких засобів: сумішшю 10 %-го пероксиду водню і 0,5 %-го розчину мурашиної кислоти; 10 %-м розчином хлориду йоду; сумішшю 15 %-го розчину формальдегіду і 5 %-го розчину їдкого натру. Після дезінфекції всі предмети промивають водою та висушують.

651