3. Хвороби овець і кіз

цифічні антитіла у високих титрах зберігаються після вакцинації не менш як один рік.

Профілактика та заходи боротьби. Інфекційна катаральна гаря- чка в нашій країні не зареєстрована. Тому основну увагу слід спря- мовувати на запобігання її занесенню з імпортованими свійськими (вівці, кози, велика рогата худоба) й дикими жуйними тваринами. Обов’язковим є профілактичне карантинування всіх завезених тва- рин з проведенням у разі потреби вірусологічних та серологічних досліджень. У неблагополучних країнах заходи профілактики й лі- квідації цієї хвороби здійснюються згідно з їхніми ветеринарними законодавствами.

Інфекційна плевропневмонія кіз

Інфекційна плевропневмонія кіз (Pleuropneumonia infectiosa caprarum) — контагіозна хвороба, що характеризується крупозним запаленням легень, серозно-фібринозним плевритом та серозним запаленням інтерлобулярної тканини.

Історична довідка. Інфекційну плевропневмонію кіз уперше опи- сав Тома в 1873 р. в Алжирі. В 1940 р. Ленглей довів, що хворобу спричинюють мікоплазми. В Росії хворобу спостерігали в 1895 – 1896 рр. В. Я. Бенкевич та В. Н. Матвєєв. Нині захворювання пері- одично реєструється в Киргизстані, Казахстані та Узбекистані. Хво- роба дуже поширена в Індії, Китаї, Монголії, Іспанії та країнах Се- реднього й Близького Сходу. Економічні збитки визначаються висо- кою летальністю (80 – 100 %), а також витратами на проведення ка- рантинних та оздоровчих заходів.

Збудник хвороби — Mycoplasma mycoides var. capri — міститься в легенях і плевральному ексудаті. За своїми культурально- морфологічними властивостями дуже подібний до збудника пери- пневмонії великої рогатої худоби, однак відрізняється від нього за антигенною структурою. Характерною особливістю збудника хворо- би є його поліморфізм та здатність проходити крізь бактеріальні фільтри. Забарвлюється за Романовським — Гімза. Добре культиву- ється лише на елективних живильних середовищах з добавлянням 10 – 30 % свіжої кінської сироватки. У рідких середовищах зумовлює легку опалесценцію, на поверхні бульйону утворює ніжну плівку. На щільних елективних середовищах утворює типові колонії з центром, що вростає в агар. Важко адаптується до курячих ембріо- нів, не патогенний щодо лабораторних тварин.

298

Інфекційна плевропневмонія кіз

Збудник хвороби не стійкий у зовнішньому середовищі та проти дії різних фізичних і хімічних факторів. У легенях загиблих кіз збе- рігається при 10 – 12 °С впродовж 40 діб, при 4 °С — до 2 міс. При ви- сушуванні на повітрі залишається життєздатним 3 доби, при 2 °С — не менш як 15 діб, при 58 – 60 °С інактивується через 30 хв. У висиха- ючому на сонці гною зберігається до 8 діб, у затемнених місцях — упродовж кількох тижнів. У 50 %-му розчині гліцерину залишається життєздатним за кімнатної температури до 27 діб, при 10 – 12 °С у темному місці — 50 діб. Швидко інактивується під дією 3 – 5 %-ї емульсії креоліну, 0,5 %-го розчину формаліну, 2 – 3 %-го розчину їдкого натру, 2 %-го розчину фенолу.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах хвороба уражає доро- слих кіз, козенята-сисуни хворіють рідко. Джерелом збудника інфе- кції є хворі тварини та довгострокові бактеріоносії, що виділяють мікоплазми з носовими виділеннями та слизом під час кашлю. Ре- зервуаром збудника в природі можуть бути дикі кози, косулі та інші парнокопитні. Зараження відбувається аерогенним шляхом при вдиханні контамінованого мікоплазмами повітря. Під час спалаху інфекції захворюють майже всі дорослі кози, а також козенята 5 – 8- місячного віку. Поширенню хвороби сприяє скупчене утримання кіз у темних, тісних та вологих кошарах або довгі перегони, перевтома, недостатня годівля тварин. При цілорічному пасовищному утри- манні інтенсивна захворюваність і летальність (до 90 – 100 %) у не- благополучних отарах спостерігається в другій половині осені, взи- мку та навесні, тобто в період різких коливань температури, холод- них дощів, буранів. З появою тепла і зеленого травостою захворю- вання кіз поступово припиняється.

Патогенез. Після проникнення в легені мікоплазми швидко роз- множуються в перибронхіальній інтерстиціальній тканині, спричи- нюють запальний процес, набряк тканини, розширення й тромбоз судин. Проникність судинних стінок забезпечує вихід збудника в кров’яне русло та появу гарячки. В цей період до ураження інтерло- булярної тканини приєднується запалення альвеол, розвиваються характерні для крупозної пневмонії стадії гепатизації. Надалі до процесу залучається плевра й регіонарні лімфовузли. В уражених лімфатичних і кровоносних судинах утворюються тромби, які спри- яють розвитку в легеневій тканині осередків некрозу та секвестрів.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 3 тижні. Перебіг хвороби гострий, рідше — хронічний. Під час г о с т р о г о перебігу спостерігаються швидке підвищення темпе- ратури тіла до 41 – 42 °С, пригнічення, погіршення апетиту, спрага, ослаблення жуйки, хворі кози відстають від стада, стоять, зігнув- шись, опустивши голову й вуха. Відмічається кашель, спочатку не- частий і сухий, а потім вологий і частий. З носових отворів і очей

299

3. Хвороби овець і кіз

спостерігаються серозні, згодом слизисто-гнійні виділення. Дихання утруднене, супроводжується хрипами й стогоном, пульс частий, аритмічний. Хворі тварини болісно реагують при натисканні на міжреброві проміжки грудної порожнини, стогнуть. Кітні кози абор- тують. Аускультацією виявляють однобічне ураження легень, поси- лене везикулярне, а в окремих уражених ділянках бронхіальне ди- хання, шуми тертя плеври, хрипи. Перкусією визначають окремі ділянки притуплення. Наприкінці хвороби часто з’являється пронос з домішкою крові, температура знижується до 35 – 36 °С. Загибель більшості тварин настає впродовж 7 – 10 діб хвороби.

Під час х р о н і ч н о г о перебігу хвороби гарячка триває 10 – 12 діб, клінічні ознаки виражені слабко. Проте повне видужування не настає. У перехворілих тварин спостерігається періодичне під- вищення температури тіла, анорексія, симптоми хронічної пневмо- нії. У разі утримання кіз у несприятливих умовах можуть виникати рецидиви хвороби, які часто закінчуються загибеллю або вимуше- ним забоєм тварини.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів кіз, що загинули внаслідок гострого перебігу хвороби, у грудній порожнині виявля- ють від 1 до 2 літрів солом’яно-жовтого кольору транссудату з домі- шкою фібрину. Середостінні лімфовузли соковиті, з дрібними кро- вовиливами, збільшені в 4 – 5 разів. Уражені ділянки легень збіль- шені, гепатизовані, на розрізі мають мармуровий малюнок. Осеред- ки червоної й сірої гепатизації оточені набряклими тяжами сполуч- ної тканини, чергуються з ділянками легень звичайного забарвлен- ня. У гепатизованих ділянках легень зустрічаються гнійно- некротичні осередки, оточені сполучнотканинною капсулою. Між ураженими легенями, грудною порожниною, діафрагмою та окре- мими ділянками перикарда часто трапляються спайки. На плеврі виявляють фібринозні нашарування, а також сполучнотканинні спайки між костальною й легеневою плеврою. Селезінка збільшена, краї заокруглені. Серце збільшене, м’язи серця в’ялі. Нирки набряк- лі, під капсулою спостерігають крапчасті крововиливи. Печінка кровонаповнена, з ознаками дистрофії.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних, а також за результатами бактеріологі- чних досліджень і біопроби.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопію мазків з патоло- гічного матеріалу, посіви на живильні середовища і біопробу на ко- зенятах. Для дослідження в лабораторію в термосі з льодом або в замороженому вигляді направляють серце, частини уражених ле- гень, бронхіальні та середостінні лімфовузли, плевральний ексудат, шматочки печінки й селезінки від трупів або забитих з діагностич- ною метою тварин. Під час мікроскопічних досліджень мазків-від-

300

Інфекційна плевропневмонія кіз

битків з патологічного матеріалу, забарвлених за Романовським — Гімза, в разі позитивних результатів виявляють маленькі полімор- фні коко-, кільце- або ниткоподібні мікоплазми рожевого кольору. У посівах на елективні середовища ріст збудника хвороби з’являється на 5 – 7-му добу інкубації при 37 – 38 °С. На щільних агарових се- редовищах мікоплазми формують характерні маленькі росинчасті колонії зі світлою периферичною зоною і темним центром, що врос- тає в агар. У рідких живильних середовищах спостерігається опале- сценція або незначне помутніння без утворення осаду. Для підтвер- дження діагнозу на інфекційну плевропневмонію кіз обов’язково проводять біопробу на двох 6 – 12-місячних козенятах. Їх внутріш- ньоплеврально заражають 10 %-ю суспензією патологічного матері- алу або 3 – 4-денною свіжовиділеною культурою збудника. У разі позитивних результатів у заражених тварин упродовж 2 – 15 діб розвивається типова експериментальна інфекція. Загибель настає на 7 – 20-ту добу після зараження. З уражених легень і плеврально- го транссудату проводять реізоляцію збудника хвороби.

Діагноз на інфекційну плевропневмонію вважають установле- ним у разі наявності одного з таких показників: виділення з патоло- гічного матеріалу культури з властивостями, характерними для збудника цієї хвороби, і загибелі заражених тварин з наступною ізоляцією культури збудника з їхніх органів; загибелі хоча б однієї зараженої тварини та виділення з її органів культури з властивос- тями, характерними для цього збудника, якщо навіть у посівах з вихідного матеріалу культури збудника не виділено; наявності в ле- генях заражених не захворілих тварин типових патологоанатоміч- них змін і виділення культури з властивостями, характерними для цього збудника, якщо навіть у посівах з вихідного матеріалу куль- тури збудника не виділено. Термін дослідження — 60 діб.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключен- ня пастерельозу та інфекційної агалактії кіз і овець. При пасте- рельозі в посівах з патологічного матеріалу культуру пастерел ви- діляють на загальних живильних середовищах, а при інфекційній плевропневмонії кіз ріст мікоплазм спостерігається лише на електи- вних середовищах зі свіжою кінською сироваткою. При інфек- ційній агалактії овець і кіз завжди уражуються молочні залози, суглоби й очі. На розтині виявляють крупозну пневмонію.

Лікування не проводять. Хворих на інфекційну плевропневмо- нію кіз забивають. Для профілактики та лікування цінних племін- них тварин на початку хвороби застосовують новарсенол, який у вигляді 3 – 10 %-го водного розчину вводять внутрішньовенно з роз- рахунку 0,01 г сухого препарату на 1 кг маси. Рекомендуються та- кож осарсол та антибіотики тетрациклінової групи.

301

3. Хвороби овець і кіз

Імунітет вивчено недостатньо. Для активної профілактики за- пропоновано формолгідроксидалюмінієву вакцину, яка призначена для застосування в неблагополучних і загрозливих господарствах. Імунітет настає через 7 – 12 діб і триває від 8 до 12 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Оскільки територія нашої кра- їни благополучна щодо інфекційної плевропневмонії кіз, потрібно чітко додержуватися вимог ветеринарно-санітарного нагляду під час завезення цього виду тварин з-за кордону. В разі виявлення ін- фікованих тварин необхідно негайно провести поголовний забій і знищення всіх кіз неблагополучної групи з наступним ретельним очищенням і дезінфекцією місць їх тимчасового перебування та за- бою.

Для дезінфекції застосовують 10 – 20 %-ву суспензію свіжогаше- ного вапна, 2 %-й гарячий розчин їдкого натру, 5 %-ву емульсію дез- інфекційного (фенольного) креоліну.

Копитна гниль

Копитна гниль (Paronychia contagiosa) — хронічна контагіозна хвороба овець і кіз, що характеризується кульгавістю, запаленням шкіри міжратицевої щілини з наступним гнильним розпадом осно- ви шкіри, тканини рога та відшаруванням рогового башмака копи- тець.

Історична довідка. Хворобу було описано в 1788 р. в Голландії, у 1791 р. — у Франції, в 1808 р. — в Італії, в 1818 р. — у Німеччині, в 1837 р. — в Англії, у 1872 р. — в Росії, у 1902 р. — в Австралії. Три- валий час її ототожнювали з некробактеріозом, доки в 1938 р. Беве- рідж не ізолював справжнього збудника хвороби Fusiformis nodosus, за сучасною номенклатурою — Bacteroides nodosus. Копитна гниль реєструється в усіх країнах світу з розвиненим вівчарством. В Укра- їні хвороба зустрічається в південних регіонах у разі утримання овець у сирих забруднених кошарах. Економічні збитки визнача- ються вимушеним забоєм та загибеллю хворих тварин, зниженням їх продуктивності, значними витратами на проведення лікувальних і оздоровчих заходів.

Збудник хвороби — Bacteroides nodosus — належить до родини Bacteroidaceae, роду Bacteroides. Це пряма або ледь зігнута, велика, (6…8) × (0,6…1,2) мкм, рухлива грамнегативна анаеробна паличка з потовщеннями на кінцях. Спор і капсул не утворює. Відомо 11 се- ротипів цього мікроба, що зумовлюють захворювання у овець, але не патогенні для лабораторних тварин. У мазках з патологічного матеріалу іноді виявляються скупчення дрібних грамнегативних паличок, які розміщуються перпендикулярно до бактерійних клітин

302

Копитна гниль

на зразок частоколу, так званий «феномен Беверіджа». Культивую- ться бактероїди лише на спеціальних живильних середовищах — середовищі Бактемирова, Масалекі, Клаубса. На щільних середо- вищах утворює великі плоскі колонії з вдавленим центром та нерів- ними, бахромчастими краями або дрібні колонії з конусоподібно припіднятим центром та гладенькими краями. У печінково-мозко- вому бульйоні, казеїново-гідролізатному та пептоно-печінковому бульйонах спричинює поступове помутніння з наступним просвіт- ленням.

В уражених тканинах копитець збудник хвороби залишається життєздатним роками, на пасовищі зберігається від кількох годин до 15 діб. Звичайні дезінфектанти — 2 – 3 %-й розчин формальдегі- ду, 2 %-й розчин фенолу, 3 %-й розчин їдкого натру, 3 %-й розчин креоліну, розчини хлорного вапна, що містять 3 – 5 % активного хлору, інактивують Bacteroides nodosus упродовж 10 – 15 хв, нагрі- вання при 90 °С — через 1 – 2 хв.

Епізоотологія хвороби. На копитну гниль хворіють вівці та кози незалежно від віку й породи, але ягнята під матками до збудника не чутливі. Хвороба частіше трапляється в районах з низинними вологими пасовищами та високим рівнем опадів. У неблагополуч- них господарствах збільшення захворюваності спостерігається в до- щові, холодні періоди року (осінь, рання весна). Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та мікробоносії, які виділяють бактеріоїди з гнійно-некротичними виділеннями з уражених копитець. Заражен- ня здорових тварин відбувається при безпосередньому контакті з хворими, а також через контаміновані збудником хвороби підстил- ку, гній, ґрунт, пасовища, забруднені гнійно-некротичними виділен- нями з уражених копитець. Хвороба висококонтагіозна, захворюва- ність у неблагополучних отарах досягає 80 %, летальність — 5 – 12 %.

Патогенез. Збудник копитної гнилі, потрапивши до ушкодженої тканини міжратицевої щілини, інтенсивно розмножується, виділяє протеолітичні ферменти й токсичні речовини, спричинює запалення й гнильний розпад тканини рога, а потім відшарування рогових стінок і підошви від основи копитець.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 6 діб. Перебіг хвороби хронічний. Розрізняють початкову, легку й тяжку форми хвороби. Основною клінічною ознакою по- чаткової форми хвороби є гнійне запалення шкіри міжратицевої щілини, наявність на ній поверхневих ерозій та слизу з характер- ним неприємним запахом гнилого копитового рогу. При легкій формі хвороби відбувається відшарування рогу внутрішніх бічних стінок копитець у ділянці п’яток, іноді й частини підошви. При тяжкій формі спостерігається значний гнильний розпад основи шкіри, повне відшарування від неї внутрішніх бічних стінок копит-

303

3. Хвороби овець і кіз

ця й підошви на одній або кількох кінцівках при відсутності абсце- сів та виразок у ділянці вінчика. Під відшарованим рогом виявляють сіро-жовтий ексудат з неприємним гнильним запахом. Характерною клінічною ознакою копитної гнилі є дуже велика болючість у ділянці копитець і пов’язане з нею кульгання. Спостерігають також прогре- суюче виснаження тварини, випадання шерсті. Хворі вівці не при- ходять в охоту або народжують слабких, нежиттєздатних ягнят. Ко- питна гниль часто супроводжується некробактеріозом, що проявля- ється різким підвищенням температури тіла до 40 – 40,5 °С, утво- ренням у ділянках вінчика й пута абсцесів, виразок та нориць, ураженням суглобів, зв’язок, сухожилків, а також некрозом слизової оболонки ротової порожнини, губ, лицевої частини голови, вимені. Хвороба може тривати місяцями, що зумовлює необхідність виму- шеного забою тварин.

Патологоанатомічні зміни. Виявляються у ділянці копитець. Ос- нова шкіри підошви й бічних внутрішніх стінок перебуває в стані гнійно-некротичного розпаду, рогова стінка деформована, роговий шар підошви відшарований майже до відокремлення рогового баш- мака копитець.

Діагноз здійснюють на підставі епізоотологічних даних, клініч- них ознак хвороби, патологоанатомічних змін, а також результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічне та імунофлуо- ресцентне дослідження патологічного матеріалу, а в разі потреби — біологічну пробу на ягнятах. У початковій стадії хвороби для дослі- дження в лабораторію надсилають не пізніше ніж через 24 год від часу відбору гнійний ексудат, що вкриває міжратицеву цілину, а піз- ніше — ексудат з глибини кармана, що утворився внаслідок відша- рування рогу, а також шматочки тканини, взятої зі свіжоуражених ділянок основи шкіри копитець, або копитце від забитої хворої тва- рини. Лабораторний діагноз на копитну гниль вважають установле- ним у разі позитивної біопроби на ягнятах, виявлення в мазках, за- барвлених за Грамом, характерних паличок збудника хвороби, отри- мання позитивних результатів люмінесцентної мікроскопії.

Диференціальна діагностика. Від копитної гнилі потрібно відрі- зняти некробактеріоз, віспу, ящур, контагіозну ектиму, різні захво- рювання копит незаразної етіології. При некробактеріозі кін- цівок патологічний процес локалізується в основному на вінчику й виявляється ураженням суглобів, зв’язок, сухожилків, утворенням виразок, абсцесів, фістульних ходів. Тяжко і завжди з летальним кінцем хворіють ягнята перших днів життя, у яких нерідко спосте- рігається некроз слизової оболонки ротової порожнини, губ, лицевої частини голови. На розтині виявляють некротичні осередки в паре- нхіматозних органах, на слизовій оболонці кишок. Бактеріологічне

304

Копитна гниль

й біологічне дослідження (зараження кролів, білих мишей) дають змогу встановити достовірний діагноз. Слід пам’ятати про можли- вість змішаної інфекції некробактеріозу й копитної гнилі.

Перебіг віспи гострий, з високою температурою тіла. Знаходять характерні віспяні висипання на голові, губах, крилах носа, внут- рішній поверхні кінцівок, вимені, міжратицевій щілині, а також ураження внутрішніх органів. Під час мікроскопічного та вірусоло- гічного дослідження установлюють вірус віспи. Ящур проходить гостро, у вигляді епізоотій з одночасним захворюванням інших ви- дів тварин. На шкірі міжратицевої щілини та краях вінчика вияв- ляють характерні афти й ерозії. У ягнят спостерігається пронос, ви- сока летальність. Вірусологічними й серологічними дослідженнями визначають вірус ящуру.

Контагіозна ектима супроводжується майже 100 %-м ураженням поголів’я, у тому числі молодняку віком до року. У тва- рин разом з кульганням виявляється ураження слизової оболонки рота, губ, а також у ділянці носа, вух, повік, статевих органів. На шкірі вінчика та міжратицевої щілини спостерігають папули, вези- кули, пустули й кірки. Вірусологічне й мікроскопічне дослідження та біопроба дають змогу надійно диференціювати контагіозну екти- му та копитну гниль овець.

Лікування. Проводять груповим методом або індивідуально. Для групового лікування застосовують ванни для ніг з 5 – 10 %-м розчи- ном формаліну впродовж 1,5 – 2 хв один раз на 7 діб, 5 %-м розчи- ном параформу — по 2 хв через кожні 2 – 3 доби впродовж 2 тижнів, розчином мідного купоросу (5 – 30 % сульфату міді) по 1 – 2 хв один раз на 7 діб, 10 – 20 %-ми розчинами сульфату цинку по 1 – 2 хв ба- гаторазово. Перед ванною копитця слід ретельно промити, обрізати відшарований ріг, видалити уражені тканини. Після ванни тварин упродовж 1 – 2 год витримують на бетонованому майданчику, а по- тім переводять у сухий загін зі свіжою підстилкою або на благопо- лучне пасовище.

Для індивідуального лікування застосовують (після туалету й ретельної хірургічної обробки осередків ураження) 5 – 10 %-ві спир- тові розчини антибіотиків (левоміцетин, хлорміцетин, тераміцин, пеніцилін) у вигляді зрошень або пов’язок упродовж 3 – 5 діб, 10 – 15 %-ві емульсії (на риб’ячому жирі) пеніциліну, тераміцину, три- циліну, дибіоміцину, неотетраміцину у вигляді мазей, краще з ви- користанням пов’язок, аерозолі різних медикаментозних засобів та антибіотиків (хлорамфенікол, окситетрациклін, тераміцин). Особ- ливо ефективні препарати на основі левоміцетину. Копита можна обробляти препаратом АСД-3, сумішшю скипидару та риб’ячого жи- ру в однакових частинах, водною емульсією пеніциліну на риб’ячому жирі. У разі легких уражень копитець одужання овець

305

3. Хвороби овець і кіз

настає через 3 – 10 діб після 2 – 3 обробок, у тяжких випадках — через 15 – 20 діб після 4 – 5 обробок. У разі ускладнення хвороби застосовують антибіотики пролонгованої дії — біцилін-5 (одноразово внутрішньом’язово по 40 – 50 тис. ОД/кг), дибіоміцин (підшкірно одноразово по 30 – 50 тис. ОД/кг у вигляді 10 %-ї емульсії на 30 %-му стерильному гліцерині).

Імунітет вивчено недостатньо. Установлено, що після одужання вівці можуть захворювати повторно.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти виникненню копитної гнилі, потрібно завозити овець для комплектування отари тільки з благополучних господарств. У період 30-добового каранти- ну слід провести ретельний огляд і розчищення копитець, обрізу- вання зайвого відрослого рогу. Перед переведенням в основне стадо завезене поголів’я пропускають через дезінфекційну ванну з 5 %-м розчином формаліну, 10 %-м розчином сульфату міді, 5 %-м розчи- ном параформу. Створюють відповідні умови для утримання тва- рин, які виключають тривале перебування їх на низинних заболоче- них пасовищах, у кошарах з високою вологістю та забрудненням. Не менш як двічі на рік проводять очищення й обрізування копитець, ретельний клінічний огляд і профілактичну їх дезінфекцію.

У разі встановлення захворювання овець або кіз на копитну гниль отару оголошують неблагополучною, в господарстві запрова- джують карантинні обмеження. Забороняють вивезення овець для племінних та господарських цілей, їх перегрупування. Проводять ретельний клінічний огляд усієї отари, хворих тварин ізолюють в окрему групу і лікують. Решту тварин неблагополучної отари після розчищення копитець пропускають через дезінфекційну ванну з 10 %-м розчином формаліну або мідного купоросу, 5 %-м розчином пара- форму за температури 25 – 35 °С, витримують на чистій сухій під- стилці впродовж 1,5 – 2 год, потім переводять на нове пасовище з обладнаними підступами до водопою. Щодня проводять ретельний огляд копитець умовно здорового поголів’я, регулярне їх обрізуван- ня, профілактичну дезінфекцію. Трупи загиблих тварин після зні- мання шкури спалюють. Шкури та шерсть забитих або загиблих овець і кіз висушують у господарстві в ізольованому приміщенні. Вивезення шкур дозволяється тільки у висушеному вигляді, а шер- сті — в тарі з цупкої тканини не раніше ніж через 2 тижні після їх знімання чи стриження. Молоко від умовно здорових овець і кіз до- зволяється вживати в їжу після кип’ятіння, молоко, одержане від хворих тварин, знищують. Сухі пасовища через 15 діб після випа- сання на них хворих тварин можна використовувати без обмежень. Кошари, вигульні двори, загони, де утримували хворих тварин, очищують від гноївки та дезінфікують. Якщо впродовж місяця після ізоляції й забою всіх хворих овець в умовно здоровій групі не виділя-

306