1.2. Методологія економічної теорії

Кожна наука базується на використанні відповідних методів дослідження, тобто має свою методологію.

Економічна наука в процесі свого розвитку знаходилась під впливом здебільшого чотирьох методологічних підходів. У загальному вигляді їх можна позначити як підходи до аналізу з позицій раціоналізму, неопозитивного емпіризму, суб’єктивізму та діалектичного матеріалізму.

Раціоналістичний підхід пов’язує можливість наукових висновків лише зі схильністю та завдатками розуму. Головною метою цього підходу є розкриття “природних” чи раціональних законів цивілізації. Неопозитивний емпіризм передбачає, що знання про дійсність дається лише в щоденному або конкретному мисленні і обгрунтоваується тільки в досвіді та через досвід. При цьому підході особливого значення набуває технічний аппарат дослідження, який з інструменту перетворюється в предмет пізнання, а результатом дослідження виступають різноманітні моделі. При суб’єктивістському підході в якості висхідного пункту аналізу економічних явищ виступає суб’єкт господарювання, а головною категорією є потреба, корисність. Сутність діалектичного матеріалізму полягає в пізнанні економічних явищ і процесів у їх взаємозв’язку і взаємозалежності, в стані безперервного розвитку, коли накопичення кількісних змін приводить до зміни якісного стану. Джерелом розвитку є єдність та боротьба протилежностей.

Жодний з методологічних підходів не вичерпує змісту методології економічної теорії. Вчені справедливо вважають, що при вивченні економічних явищ та процесів необхідно враховувати особливості сучасної багатогранної методології. Такий підхід обумовлює необхідність використнання загальнонаукових методів дослідження, спрямованих на формування економічних принципів (законів), що мають виключне значення для обгрунтування відповідної економічної політики.

Початок шляху кожного економічного дослідження складає збір фактів про відповідні сторони і процеси економічного життя суспільства. При цьому існує ряд вимог до підбору конкретних фактів. По-перше, необхідно розглядати не окремі факти, а всю їх сукупність, яка характеризує економічне явище всебічно. По-друге, факти повинні бути відповідними, вони мають правильно відображати реальну дійсність. По-третє, факти, що аналізуються, повинні бути одноманітними, що дає можливість їх співставлення.

Виявлення та підбір фактів називають емпіричною (описовою) економічною наукою. Для того, щоб із маси зібраних фактів зробити наукові висновки, їх необхідно теоретично осмислити. В процесі теоретичного осмислення дослідник повинен йти від поверхності явищ та процесів, тобто від того, що ми безпосередньо бачим та відчуваєм, в їх глибину, розкривати закони їх руху та розвитку. З точки зору науки це – рух дослідження від конкретного до абстрактного, від часткового до загального, або індукція.

Проте, завдання емпіричної науки полягає не лише в підборі фактів, а і в перевірці гіпотез за допомогою фактів, щоб підтвердити правильність або хибність наукової теорії. Цей метод назвивається дедуктивним або гіпотетивним. Таким чином, економісти можуть використовувати спостереження, умовиводи, логіку та інтуіцію, щоб сформулювати попередній, неперевірений принцип, який називається гіпотезою.

Індукція та дедукція являють собою не протилежні методи дослідження, а взаємозалежні та взаємодоповнювальні.

Результатом методу наукової абстракції, його продуктом є теоретичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони. Наукові абстракції – це вироблені людьми в процесі теоретичного осмислення поняття, очищені від безпосередньої різноманітності, конкретних явищ; вони відображають їх головний, характерний зміст.

В економічній літературі широко використовують такі поняття, як “закони”, “принципи”, “теорії”, “моделі”. Економічні закони – це найбільш суттєві, стійкі об’єктивні взаємозалежності та причино-наслідкові зв’язки в економічних процесах та явищах. Як і закони природи, економічні закони мають об’єктивний харакетр, виражають взаємозв’язки та відносини, що не залежать від волі та свідомості людей. В залежності від історичної стійкості економічних законів серед них виділяють:

- специфічні економічні закони – закони розвитку конкретних історично визначених форм господарювання, наприклад, закони розподілу в умовах рабства, кріпосництва, тощо;

- особливі економічні закони, які властиві тим історичним епохам, де зберігаються умови для їх функціонування, наприклад, закон вартості;

- загальні економічні закони, як закони, що властиві всім без виключення історичним періодам розвитку людства, наприклад, закон економії праці, закон зростання потреб тощо.

Принципи і теорії – кінцевий результат економічного аналізу – вносять порядок та сенс в набір фактів, ув’язуючи їх воєдино, встановлюючи незалежні взаємозв’язки між ними та виводячи із них деякі узагальнення та закономірності.

Економічна категорія – логічне поняття, яке абстрактно харакетризує сутність будь-якого економічного явища, наприклад “ціна”, “власність”, “товар”, але існує в такому розумінні відірвано від реальних економічних відносин.

Таким чином, по суті всі ці терміни виражають узагальнення або констатацію закономірностей в економічній поведінці індивідів та інститутів. Тобто їх використовують як синоніми, а вибір терміну для означення якого-небудь конкретного узагальнення пов’язаний зі звичками або доцільністю. Для більш точного їх розуміння, необхідно зазначити, що в економічних категоріях фіксується статичний стан, а в законах – динаміка, процеси руху та розвитку економічного життя суспільства; виведення категорій – результат аналізу, а становлення законів – результат наукового синтезу.

Отже, процес теоретичного осмислення складається з двох частин, або етапів: аналізу і синтезу. В ході аналізу виявляються характерні, найбільш суттєві ознаки кожної складової частини об’єкту, що досліджується, визначаються його первинні та похідні, суттєві та другорядні ознаки, або властивості. В ході синтезу відновлюється цілісна картина, тобто об’єкт, що досліджується, розглядається таким, яким він існує в дійсності. Системний підхід в дослідженні неможливий без органічної єдності аналізу і синтезу.

Враховуючи, що суть проблеми економії полягає в виборі найефективнішого варіанту із можливих, важливого значення набуває метод граничного (маржинального) аналізу, в основу якого покладено концепцію граничної корисності. Компромісний вибір, як будь-який інший, у своїй більшості не відбувається за принципом “все або нічого”. Замість цього він оперує малими граничними (маржинальними) змінами: трохи більше одного замість трохи меншої кількості іншого.

Наукові дослідження в економічній сфері повинні завжди виступати у єдності кількісного та якісного аналізу. Його використання дає теоретичне підгрунтя для вивчення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практичних завдань розвитку економіки. Поєднання кількісного та якісного аналізу здійснюється за допомогою математичних і статистичних методів. Економічні принципи, або моделі, часто формулюються у вигляді середніх даних або статистичних вірогідностей. У моделях, найчастіше в математичному вигляді, виражається співвідношення між різними змінними величинами. Для цього використовується припущення “за інших рівних умов”. Тобто, вчені припускають, що всі змінні, за винятком тих, які в даний момент досліджуються, залишаються незмінними. При цьому змінні величини, які задаються зовні до початку побудови моделі (вихідна інформація) називаються екзогенними, а змінні, які визначаються в процесі розрахунку моделі (результат дослідження) – ендогенними.

Оскільки більшість моделей, що розглядаються економічною теорією, пояснюють зв’язок лише між двома групами економічних фактів, то надзвичайно зручним і інформативним способом ілюстрації цих зв’язків та маніпуляції ними виступають прості двомірні графіки.

Часто залежність між економічними змінними величинами виражається у вигляді функцій. Функція – математичне поняття, що відображає залежність одного набору змінних від іншого. Функція дозволяє виразити залежність між змінними навіть у тому випадку, коли кількісне співвідношення між ними невідоме, наприклад, попит на товар змінюється залежно від зміни ціни, тобто можна сказати, що попит є функцією ціни і це записується як D = F (P), де D – попит, Р – ціна.

З метою виведення загальних принципів економічної поведінки використовують різні рівні аналізу. Мікроекономічний аналіз має справу з конкретними економічними одиницями, з детальним вивченням поведінки цих індивідуальних одиниць. Образно кажучи, в мікроекономіці вивчають не ліс, а окремі дерева. Мікроекономічний аналіз необхідний для того, щоб детальніше проаналізувати деякі дуже специфічні компоненти економічної системи.

Рівень макроаналізу відноситься до економіки як цілого, або до таких її складових чи агрегованих показників (агрегатів), як державний сектор, народне господарство тощо. Агрегат – це сукупність спеціальних економічних одиниць, які розглядаються так, неначе вони складають одну одиницю. Вивчаючи агрегати, макроекономіка прагне змалювати загальну картину або накреслити загальну схему структури економки та зв’язку між агрегатами, які складають економіку в цілому.

Для характеристики економічних відносин на міжнародному рівні використовують поняття “мегаекономіка”, що дає можливість аналізувати взаємозалежність та взаємозв’язок національних економік як цілісний організм, тобто світове господарство.