Тема 7. Ціноутворення на ринках продуктів та послуг

1. Сутність, види та функції ціни

Ціна, як важливий інструмент економіки, виникла та сформувалась на високому рівні розвитку обміну, який, в свою чергу, був обумовлений поглибленням суспільного поділу праці. Вже в процесі простого натурального обміну доводиться використовувати деякі обмінні пропорції, що забезпечують еквівалентність обміну. Але при обміні, наприклад, кам'яної сокири на шкіру ведмедя, ціна ще не була універсальною і виражалась для кожного з учасників обміну в різних одиницях. Поява товарних, а пізніше металевих та паперових грошей, дозволила виражати ціну в одних і тих же одиницях товарного еквіваленту, що використовувався в якості засобу платежу. Таким чином, в широкому розумінні ціна являє собою деяку кількість грошей або інших товарів, які сплачують чи отримують за одиницю товару або послуги.

Важливо зазначити, що з розвитком товарно-грошових відносин розвивалась і теорія ціни. В сучасній економічній літературі виділяють два підходи до визначення ціни через механізм її формування:

• виробничий, відповідно з яким формування ціни безпосередньо пов’язано з використання факторів виробництва взагалі і праці – зокрема;

• ринковий, який пояснює формування ціни лише через обмін.

Найпоширенішою теорією ціни, що відповідає виробничому підходу, є теорія трудової вартості, найбільший внесок в розробку якої зробили представники класичної політекономії В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо та К. Маркс. Дана теорія виходить з того, що величина вартості товару як основи ціни визначається витратами праці на виробництво товару. Ціна - це грошовий вираз вартості. В межах класичної школи поширеною була і теорія витрат виробництва, яка визначає їх як основу мінової вартості і цін. Її висунув французький економіст Ф. Кене. Приблизно в той же час виникла теорія трьох факторів виробництва (Ж.-Б. Сей, Ф. Бастіа), яка визначала величину вартості товару вартістю трьох основних факторів, задіяних в процесі виробництва, – праці, землі і капіталу.

Теорія граничної корисності (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, У. Джевонс, Л.Вальрас), що виникла всередині ХІХ ст., визначала цінність товару як суб’єктивну категорію, яка є результатом оцінки індивідом споживчих благ в залежності від інтенсивності потреб та рідкості блага. Цінність визначається корисністю останньої одиниці товару, яка задовольняє дану потребу. Саме виходячи з суб’єктивної оцінки цінності благ, маржиналісти спростували “парадокс Сміта”: гранична корисність одиниці води, що наявна в великій кількості, виявляється нижчою граничної корисності рідкісних алмазів.

Подальший розвиток ринкового напрямку пов’язаний з теорією визначення ціни коливанням попиту та пропозиції ( В. Парето та ін.), співвідношення яких визначає ціну без врахування вартості і виробничих витрат. Ця теорія не враховує, що самі попит і пропозиція залежать від цін товарів, а рух ціни в кінцевому підсумку обмежується необхідністю відшкодування вартості.

Неокласична теорія синтезує теорію витрат виробництва і теорію граничної корисності, попиту та пропозиції. Лідер Кембріджської школи А. Маршалл розглядав ринкову ціну як результат перетину ціни попиту, що визначається граничною корисністю, і ціни пропозиції, яка визначається граничним витратами виробництва. У цьому випадку доцільно згадати його “леза ножиць”, як образну характеристику сутності вартості товару, що визначається двома факторами: “Ми могли б на рівних засадах сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю, чи витратами виробництва, як і про те, розрізає аркуш паперу верхнє, чи нижнє лезо ножиць”.

Сучасні теорії ціноутворення висувають на передній план концепції, які комплексно вивчають різноманітні фактори, що впливають на ціни за допомогою попиту та пропозиції, приймаються до уваги рух продуктивності праці та ефективності виробництва, цілісний характер відтворення, платіжного балансу та державних фінансів, державне регулювання тощо.

Таким чином, в сучасних умовах ціни формуються під впливом цілої низки факторів, до яких слід віднести вартісні фактори, співвідношення попиту і пропозиції, психологічні фактори, ступінь монополізації ринку, державне регулювання тощо. Виходячи з цього, ціна виступає як сума грошей, що влаштовує і продавця, і покупця та сплачується останнім першому за товар.

Значно глибше розуміння сутності ціни дає аналіз її функцій.

За допомогою вимірювальної (інформаційної) функції відбувається вимірювання, визначається вартість товару; визначається кількість грошей, необхідних для обслуговування купівлі-продажу; встановлюється співставлення цінності різних товарів (дорогі, дешеві товари).

Завдяки вимірювальній функції ціна спроможна виконувати і облікову функцію, яка полягає в можливості здійснення еквівалентного обміну, визначення економічної ефективності виробництва, встановлення оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням тощо.

Розподільча функція ціни, через механізм співвідношення попиту і пропозиції, реалізується в розподілі ресурсів, власності, прибутку, національного доходу між галузями, виробниками та споживачами, у формуванні доходів та заощаджень.

Стимулююча функція ціни полягає в можливості впливу на інтереси виробників в оновленні засобів виробництва, в зростанні обсягів виробництва, в підвищенні якості продукції, прискоренні НТП тощо.

Соціальна функція ціни проявляється при визначенні рівня життя, прожиткового мінімуму, споживчого бюджету родини, у формуванні певних відносин тощо.

В ринковій економіці загальним регулятором процесу відтворення є система цін, яка включає різні види цін. Їх можна класифікувати за певними критеріями.

Залежно від обсягів купівлі-продажу товарів розрізняють біржові, внутріфірмові, оптові, комісійні, роздрібні ціни.

В залежності від ступеню та способу регулювання виділяють жорстко фіксовані (незмінні), регульовані (змінні), договірні (контрактні), вільні (ринкові). До цієї групи цін відносяться конкурентні та монопольні ціни.

Відповідно до території дії ціни поділяють на поясні, національні, світові.

Різновидом ціни є тарифи, як плата за послуги. За базу тарифу приймаються витрати на одиницю послуг плюс прибуток. Тарифи встановлюються на транспортні послуги (автотранспорт, водяний транспорт, залізничний), житлово-комунальні послуги (за воду, газ, електроенергію, житло), побутові послуги тощо.

З метою економічного аналізу і прогнозних оцінок виділяють номінальні, реальні ціни, відносні (порівняльні), очікувані, прогнозні тощо.