2. Механізм функціонування грошового ринку.

Грошовий або фінансовий ринок – це механізм перерозподілу грошового капіталу між кредиторами і позичальниками. Через фінансовий ринок проходять чисельні “канали”, за якими грошові кошти прямують від власників до позичальників, трансформуючись у позичковий і далі у функціонуючий капітал. Ці канали розподіляють на дві групи. До першої належить так зване пряме фінансування, за яким грошові кошти прямують від власників до потенційних інвесторів безпосередньо, минаючи фінансових посередників. До прямого фінансування належать:

• капітальне фінансування, або угоди, за якими фірма отримує інвестиційні ресурси шляхом продажу звичайних (простих) акцій, що надає кредитору право пайової участі у власності фірми;

• фінансування шляхом отримання позик, або угод, згідно з якими фірма отримує грошові кошти для інвестицій шляхом продажу облігацій, тобто без надання кредитору прав на частку власності фірми. Облігація – це сертифікат, який містить зобов’язання сплатити грошовий борг протягом відповідного часу ( як правило за декілька років) за обумовленим відсотком і графіком погашення.

Другою групою фінансових каналів є так зване непряме фінансування, що здійснюється через фінансових посередників: комерційні банки і небанківські фінансові установи.

Відповідно структурується і фінансовий ринок, який складається з двох сегментів: грошово-кредитного ринку та ринку капіталів. Грошово-кредитний ринок - це ринок високоліквідних грошових засобів і короткострокових (до 1 року) кредитних операцій.

В свою чергу структура грошово-кредитного ринку включає 3 складові:

• обліковий, або дисконтний ринок, головними інструментами якого виступають трансакційні банківські депозити, банкноти і комерційні векселі;

• міжбанківський ринок, де здійснюється взаємне кредитування банками один одного з метою регулювання балансів, виконання вимог центробанку тощо;

• валютні ринки.

Другим сегментом фінансового (грошового) ринку є ринок капіталів, через який здійснюється переважно середньо– та довгострокове кредитування. Спеціалісти ототожнюють ринок капіталів з фінансовим ринком (у вузькому значенні), або фондовим ринком. Структурними елементами ринку капіталів виступають ринок цінних паперів та ринок середньо– та довгострокового банківського кредитування.

За механізмом функціонування ринок цінних паперів поділяється на первинний та вторинний ринки. Первинний ринок виникає шляхом емісії та відповідного продажу фірмами цінних паперів, переважно акцій. Тобто тут відбувається мобілізація фінансових ресурсів. Їх перерозподіл здійснюється на вторинному ринку, в тому числі біржовому.

До функцій грошового ринку відносять посередницьку, ціноутворюючу, інформаційну, регулюючу, сануючу.

Механізм функціонування грошово-кредитного ринку передбачає визначення попиту і пропозиції на гроші (М), або реальних грошових залишків ( M / P), де

P – показник загального рівня цін в економіці – індекс цін ВНП.

Грошова маса в обігу дорівнює сумі готівки (С) і трансакційних депозитів (Д): М = С+Д

Реальні грошові залишки (M / P) являють собою реальну вартість грошей або їх купівельну спроможність; той обсяг товарів і послуг, який можна отримати за дану номінальну кількість грошей.

Попит на гроші визначається попитом на готівкові засоби для здійснення операцій купівлі-продажу (трансакцій) і попитом на гроші як засіб накопичення на банківських рахунках заради отримання доходу у вигляді процента. Таким чином загальний попит на реальні грошові залишки складається із трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як актив:

(M / P) ^D = L (Y, r), де (М / P) ^D – попит на реальні грошові залишки; L – символ функціональної залежності; Y – реальний ВНП; r – реальна процентна ставка.

Функція попиту на гроші показує існування прямопропорційної його залежності від рівня ділової активності економіки, тобто рівня ВНП. Чим більшим стає реальний ВНП, тим більша кількість грошей потрібна для обслуговування купівлі-продажу. Попит на гроші як актив відбиває обернену залежність відносно динаміки відсоткової ставки. Чим вища реальна процентна ставка (r) або ціна грошей, тим більшим стає бажання економічних суб’єктів зберігати гроші на банківських рахунках. Відповідно знижується і попит на гроші, які не приносять доход. Це залежність ілюструється кривою попиту на гроші, яка має від’ємний кут нахилу.

Пропозиція грошей визначається їх кількістю в економіці: (M/P) ^S = M/P,

де ( M / P ) ^S – пропозиція реальних грошових залишків.

Оскільки в формулу функції грошової пропозиції не входить реальна відсоткова ставка (r), графічно пропозиція грошей в економіці ілюструється вертикальною прямою (Рис. 13.1.).

На грошову пропозицію безпосередньо впливають два фактори:

1. діяльність центробанку, який безпосередньо емітує грошові засоби і контролює їх пропозицію шляхом відповідної політики;

2. кредитна політика комерційних банків.

Більш того зростання грошової маси внаслідок діяльності системи комерційних банків підпадає під мультиплікативний ефект. Його причиною є принцип часткового банківського резервування, на основі якого функціонують сучасні банківські системи. Згідно цього принципу загальна сума банківських депозитів перевищує вартість банківських резервів.

Резервами називають суму коштів, що внесені на банківські рахунки і не видані як кредити. Лихварська система, що є передісторією банківської системи, функціонувала згідно принципу 100% банківського резервування, коли всі внески в повному обсязі акумулювались в резерви. Їх вилучення мало місце лише у випадку, коли вкладник забирав гроші. Принцип часткового резервування виникає з таких причин:

• банки – це комерційні установи, орієнтовані на прибуток. Гроші повинні “працювати”, приносити доход. Відповідно логічним є використання певної частини депозитів для кредитування шляхом так званих активних банківських операцій;

• наявність резервів забезпечує платоспроможність банківської системи, її ліквідність;

• банківські резерви виступають дійовим інструментом грошово-кредитної політики центробанку. Останній законодавчо встановлює норму обов’язкового банківського резервування, тобто відношення (у відсотках) суми обов’язкових резервів до суми депозитів комерційних банків:

r = R / D , де r - норма обов’язкового банківського резервування; R – обов’язкові резерви; D – депозити банку.

Обов’язкові резерви – це встановлені законом вимоги до рівня резервів, які розміщуються на рахунках центробанку відносно зобов’язань комерційного банку за вкладами (суми депозитів). За світовою практикою величина обов’язкових резервів складає приблизно 25-15%.

Здатність комерційних банків створювати гроші в економіці через активні кредитні операції залежить від розміру надлишкових резервів, тобто величини, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов’язкові резерви:

E = TR – R, де Е – надлишкові резерви; TR – загальні резерви; R – сума обов’язкових резервів.

Процес грошової мультиплікації можна звести в таку форму: М = Е m, де

m – мультиплікатор поточних рахунків, який дорівнює m = 1 / r.

Тобто в результаті взаємного кредитування за існуючою нормою резервування кожна грошова одиниця надлишкових резервів збільшує пропозицію грошей в економіці на величину 1/r.

Хоча в цьому процесі приймає участь велика кількість комерційних банків, зростання грошової маси не є необмеженим: ефект мультиплікації часом зникає, бо первинний вклад на кожному циклі руху грошових коштів кінець кінцем вичерпується резервами до нуля.

Центральний банк встановлює межі, в яких комерційні банки можуть розширювати кредитування, впливаючи на грошову пропозицію.

Взаємодія попиту і пропозиції грошей на відповідному ринку встановлює рівноважну процентну ставку.

Рівновага грошового ринку описується рівнянням: (М / P)^S = L (Y, r).

Фактори, що впливають на попит і пропозицію грошей, відповідно змінюють рівновагу грошового ринку і рівноважну процентну ставку. Одним з таких факторів є грошово-кредитна політика.

Зміна кон’юнктури грошово-кредитного ринку впливає на процес ціноутворення і на ринку цінних паперів. Наприклад, сталося скорочення грошової пропозиції. Тимчасовий дефіцит грошей економічні суб’єкти амортизують шляхом продажу акцій і облігацій. Це зумовлює зниження їх курсової вартості внаслідок збільшення пропозиції на ринку цінних паперів. Відповідно зростає і процентна ставка. Приміром ціна облігації 1000 г.о., щорічний процент становить 100 г.о., тоді норма проценту складає: N = доход на облігацію / ринкова ціна облігації, в нашому випадку 10 %. Якщо ціна облігації знизиться до 800 г.о., то відсоткова норма становитиме 12,5 %. Підвищення процентної ставки скорочує попит на гроші як актив, відповідно і загальний попит на грошовому ринку, повертаючи його до рівноважного стану.

Рівновага грошового ринку впливає на загальну макроекономічну рівновагу. Пропозиція грошей виступає фактором динаміки сукупного попиту. Цей взаємозв’язок регулюється грошово-кредитною політикою центрального банку.