1.Виникнення держ в края стр сходу

Держава як організація політичної влади, за допомогою яких здійснюється управління в інтересах усього суспільств, існували не завжди. Вони виникли на певних етапах, у певні періоди соціального розвитку людства. За первіснообщинного ладу їх ще не було. Згодом разом з його розпадом — з появою приватної власності, майнової нерівності, рабства, обміну і торгівлі, формуванням соціально-економіч­них класів чи груп з різноманітними, нерідко протилежними, інтересами та інших факторів виникає потреба у створенні такої організації сус­пільства, яка б відповідала новим умовам його розвитку. Так постає держа­ва.

Найдавнішими державами і системами права в історії людства були держави і правові системи Стародавнього Сходу. Вони виникли у півден­но-західній частині Азії та північно-східній Африці. Саме тут створе­но колиску людської цивілізації, письменності, культури тощо. У ме­жиріччі Тигру та Євфрату виникли стародавні Шумер і Аккад, згодом Вавилонія і Ассирія. По сусідству з ними розташувалися Хеттська дер­жава, Фінікія, єврейські (семітські) царства, потім — Персія, Урарту та ін. В Африці, у долині річки Ніл, знаходився Єгипет. До цієї групи країн належать також Стародавні Індія та Китай.

чому саме там виникли перші в історії людства держави?

Найімовірніше, відповідь треба шукати у природних умовах цього регіону земної кулі. Родючі землі, здебільшого сприятливі кліматичні умови, великі, по­вноводні ріки зумовили швидкий перехід людства від кочового до осі­лого, землеробського способу життя. Водночас розвивалися скотар­ство, ремесло, обмін, торгівля. Особливості клімату і своєрідність грунтів, наявність великих просторів пустелі, засушливі періоди року, що наставали після надмірних опадів і повені, зумовили необхідність штучного зрошення земель. Будівництво каналів, водоймищ та інших іригаційних споруд, осушення боліт були і є на сьогодні основою східно­го землеробства.

Всі ці роботи люди виконували гуртом — селищами, общинами. Саме тому сусідська або територіальна община зберігалася у них упро­довж тривалого часу, навіть незважаючи на виникнення перших дер­жавних утворень. Цими ж причинами пояснюється й існування спільної общинної власності на землю, оскільки розвиток приватної власності на неї неминуче ускладнив би реалізацію широкого і склад­ного плану будівництва іригаційних споруд.

Отже, відсутність приватної власності на землю, зокрема на пер­ших етапах виникнення і розвитку держави, є характерною рисою країн Стародавнього Сходу. Земля належала общинам, храмам, царям.

Поява рабства, як і поступовий розвиток приватної власності, майно­вої нерівності, соціальних протиріч, веде до швидшого розпаду в цих країнах, ніж в інших регіонах земної кулі, первіснообщинного ладу і появи держави.

Перші держави в Азії та північно-східній Африці виникли ще у IV тис. до н.е

2 Боротьба патриціїв і плебеїв. Реформи Сервія Тулія.

Жорстока соціальна боротьба плебеїв з патриціями стала головним чинником суспільного розвитку Риму V – IV ст. до н. е. Вимоги плебеїв зводилися до трьох основних пунктів:

• допуск плебеїв до суспільної землі, обмеження патриціанського землеволодіння, наділення плебеїв земельними наділами;

• скасування боргової кабали та обмеження боргового проценту;

• зрівняння політичних прав, тобто участь плебеїв у всіх зборах та вибрання на державні посади.

Боротьба плебеїв з патриціями, яка почалась в середині VIст. до н. е., закінчилась лише в ІІІ ст. до н. е. В історії виділяють три головних етапа:

• 1)       середина VIст. до н. е. – 494р. до н. е.  – від реформи Сервія Тулія до встановлення народного трибунату;

• 2)       494 – 444 рр. до н. е.  – від запровадження посади народних трибунів до законів Кану лея;

• 3)       385 – 287 рр. до н. е.  – від руху Манлія й законів Ліцинія -  Секстія до плебесцита Гортензія.

До середини VI ст. до н. е. плебеї вважалися чужаками і їм не довіряли навіть службу в війську, але збільшення чисельності плебеїв з одного боку та посилення військової активності з іншого боку, призвели до необхідності залучення Ії до народного ополчення. Що було закріплено реформами Сервія Тулія. Таким чином, плебеї отримали римське громадянство і лише одне право – проливати кров за Рим.

На початку Vст.. до н. е. римська армія складалась з більшості плебеїв, а патриції займали в ній командні пости. З цього часу, спираючись на більшість громадян – воїнів, плебеї почали боротьбу за свої громадянські права, погрожуючі в найвідповідальніші моменти війни, піти з міста й заснувати власне місто. Такі уходи плебеїв з міста отримали назву сецесій. Патриції вимушені були вступати в переговори з плебеями і йти на поступки. Найважливішим з них було створення нової магістратури ( посади) народних трибунів, які могли призупинити всі рішення патриціанських магістрів, проголосивши слово veto- забороняю (494р. до н. е. ). Земельна проблема була вирішена лише частково. В 454р. до н. е. за поданням народного трибуна Іцилія – були роздані землі, найбіднішим громадянам.

Наслідком другої сецесії (449р. до н. е. ) стали «закони XIIтаблиць, які були записані на мідних дошках і виставлені на центральній площі Риму – форумі. Ці закони виявили величезний вплив на подальший розвиток римського суспільства та права.

В 326 р. до н. е. плебеї добилися дуже важливої реформи. За законом Петелія боргова кабала була відмінена, з цього часу громадянин риму відповідав за заборгованість лише своїм майном. В рабів тепер можна було обертати лише полонених.

В 287р. до . н. е. знову було підтверджено, що рішення плебейських судів обов’язкові для всіх громадян, в тому числі і для патриціїв ( закон Гортензія). Цей рік вважається останнім роком боротьби плебеїв з патриціями за свої політичні пр.

2. Вона проводилася як військова реформа, однак соціальні наслідки її вийшли далеко за межі тільки військової справи, надавши вирішальне значення в освіті давньоримського держави. Спочатку римське військо було переважно патриціанських. Плебеї не входили до військової організації. Виникло невідповідність між населенням Риму і кількістю виставляються ним воїнів. А загарбницька політика вимагала збільшення військ і витрат на ведення воєн. Необхідність залучення до військової служби плебеїв стала очевидною. Для оцінки майна громадян, вся територія Риму була розділена на триби, які, не мали нічого спільного, з колишніми трьома племінними трибами. Нових, територіальних триб спочатку було створено 21: 4 міських і 17 сільських. За триба проводився набір війська і стягували податок на військові потреби.

Таким чином, важливе соціальне значення реформи Сервія Тулія полягало в тому, що вона заклала основи нової організації римського суспільства не тільки по родовому, а за майновим і територіальною ознакою.

Створенням Сервієм Туллієм нового ополчення, який змінив родові дружини, послужило руйнування давнього патріархального ладу і оформлення нових порядків, які носять політичний характер. Усунувши родоплемінне поділ населення і розділивши все суспільство, включаючи плебеїв, на майнові розряди, Сервій Туллій тим самим позбавив майже будь-якого значення родову знати і родову організацію. Разом з тим його реформа стала основою для створення римської армії в формі рабовласницької міліції. Військо складалося тепер тільки з заможних громадян, озброєння та характер військової служби яких залежав від величини майна.

Верховне командування в армії здійснював орган патриціанських знаті - сенат. Офіцери ділилися на вищих і нижчих. Нижчі офіцери були, за вказівкою Сервія Тулія, командирами центурій. Вони висувалися на цю посаду з простих легіонерів і, як правило, не досягали більш високих посад. Вища офіцерство складали військові трибуни, легати, квестори і начальники кінноти.