4. Організація змісту навчального модулю
Слина. Її склад, властивості, роль у “дозріванні” емалі і у підтримці гомеостазу твердих тканин зубів.
Мікрофлора порожнини рота. Її фізіологічне значення, вплив на розвиток карієсу і захворювань пародонта. Методи і засоби попередження її патологічного впливу.
Пелікула, м'який зубний наліт, бляшка. Їх роль в патогенезі карієсу і захворювань пародонта.
Зубні відкладення. Їх роль в патогенезі карієсу зубів і захворювань пародонта.
Знати захисні механізми порожнини рота та участь мікрофлори у виникненні основних стоматологічних захворювань.
5. Зміст навчального матеріалу
Слина - прозора безбарвна рідина, рідке біологічне середовище організму що виділяється в порожнину рота трьома парами великих слинних залоз (підщелепні, привушні, під'язикові) і безліччю дрібних слинних залоз порожнини рота.
В порожнині рота утворюється змішана слина або ротова рідина, склад якої відрізняється від складу суміші секретів залоз, бо в ротовій рідині присутні мікроорганізми і продукти їх життєдіяльності і різні компоненти їжі, компоненти зубного нальоту і зубного каменю. Слина змочує порожнину рота, сприяючи артикуляції, забезпечує сприйняття смакових відчуттів, змащує і склеює пережовану їжу, сприяючи ковтанню. Крім того, слина очищує порожнину рота, володіє бактерицидною дією, захищає від пошкодження зуби. Під дією ферментів слини в ротовій порожнині починається переварювання вуглеводів.
Склад слини
Слина має рН від 5,6 до 7,6. На 98,5 % складається з води, містить солі різних кислот, мікроелементи і катіони деяких лужних металів, муцин, лізоцим (бактерицидний агент), ферменти амілазу і мальтазу, що розщеплюють вуглеводи до оліго - і моносахаридів, а також інші ферменти, деякі вітаміни. Також склад секрету слинних залоз змінюється в залежності від характеру подразника.
Речовина, її зміст: Вода 994 г/л Білки 1,4-6,4 м/л Муцин 0,9-6,0 г/л Холестерин 0,02-0,50 г/л Глюкоза 0,1-0,3 г/л Амоній 0,01-0,12 г/л Сечова кислота 0,005-0,030 г/л Солі натрію 6-23 ммоль/л Солі калію 14-41 ммоль/л Солі кальцію 1,2-2,7 ммоль/л Солі магнію 0,1-0,5 ммоль/л Хлориди 5-31 ммоль/л Гідрокарбонати 2-13 ммоль/л Сечовина 140-750 ммоль/л
Секреція слини
Слиновиділення знаходиться під контролем вегетативної нервової системи. Центри слиновиділення розташовуються в довгастому мозку. Стимуляція парасимпатичних закінчень викликає утворення великої кількості слини з низьким вмістом білка. Навпаки, симпатична стимуляція призводить до секреції малої кількості в'язкої слини. Без стимуляції секреція слини відбувається зі швидкістю близько 0,5 мл/хв.
Відділення слини зменшується при стресі, переляку або зневодненні і практично припиняється під час сну і наркозу. Посилення виділення слини відбувається при дії нюхових і смакових стимулів, а також внаслідок механічного подразнення великими частками їжі і при жуванні.
Буферна ємність слини - це здатність нейтралізувати кислоти і луги. Встановлено, що прийом протягом тривалого часу вуглеводистої їжі знижує, а прийом білкової - підвищує буферну ємність слини. Висока буферна ємність слини - фактор, що підвищує стійкість зубів до карієсу.
Мікрофлора порожнини рота
Видовий склад мікрофлори порожнини рота в нормі постійний, але кількісні співвідношення постійно змінюються.
Кількість мікробної флори залежить від багатьох факторів: • Секреції слини, • Характеру харчування, • Гігієнічного стану порожнини рота • Стоматологічного статусу • Наявності соматичної патології Видовий склад мікрофлори різноманітний і включає представників всіх груп мікроорганізмів:
• Бактерії • Актиноміцети • Гриби • Найпростіші • Спірохети • Рикетсії • Віруси • Більшу частину становлять анаеробні види
Найбільша група - коки від 80 до 90%.
Вони володіють високою ферментативною активністю: розщеплюють білки з утворенням сірководню, розщеплюють вуглеводи.
Стрептококи зброджують вуглеводи за типом молочно-кислого бродіння з утворенням молочної кислоти. Відносяться до сапрофітної флори, хоча стрептококкус мутанс грає безпосередню роль у виникненні карієсу.
• Стафілококи (золотавий і епідермальний) -відноситься до умовно-патогенної флори.
• Лактобактерії - молочно-кислі палички. Сапрофітна флора. Для багатьох патогенних мікробів є пробіотиком. У зв'язку з утворенням молочної кислоти вони затримують зростання патогенної мікрофлори: стафілококів, грибів, кишкової палички, паличок дизентерії, черевного тифу. Однак при карієсі їх кількість збільшується.
• Лептотріхіі - молочно-кислі бактерії. Анаероби.
• Актиноміцети-променеві гриби. Практично завжди присутні в порожнині рота здорової людини.
• Дріжджові гриби, найбільш поширені - роду Candida (50-60% випадків). Розмножуючись викликають дисбактеріоз, кандидоз ( молочниця у дітей). • Спірохети-постійні мешканці порожнини рота з самого народження. Анаероби. Вступають в патологічні асоціації з іншими бактеріями (фузобактерії, вібріони), викликаючи важкі запалення (виразковий стоматит, хвороба Венсана) і населяють ясеневі кишені при важких формах пародонтиту. • Найпростіші: Тріхомонас-містяться в зубному нальоті, криптах мигдалин, пародонтальних кишенях. Присутні у 50% здорових людей. • В нормі кількість мікрофлори і активність антибактеріальної системи ротової порожнини знаходяться в рівновазі.
• Однак при зниженні природних захисних механізмів організму мікрофлора починає посилено розмножуватися з утворенням патогенних асоціацій. Роль мікрофлори в розвитку карієсу
Карієсогенна дія мікроорганізмів пов'язується з утворенням зубного нальоту. Зубний наліт утворюється шляхом адсорбції на поверхні емалі зуба мікроорганізмів з ротової рідини, яка здійснюється за рахунок клееподібних нерозчинних у воді полісахаридів-декстранів, а також специфічних білків слини.
Подальше розмноження мікроорганізмів і синтез позаклітинних речовин (полісахаридів) сприяє формуванню м'якого зубного нальоту. Бактерії, що його населяють, утворюють органічні кислоти, розчинюючі зубну емаль. В зубних нашаруваннях містяться наступні види мікроорганізмів, що прямо або побічно призводять до демінералізації емалі:
- факультативні стрептококи - 27%, факультативні дифтероіди - 23%, - анаеробні дифтероіди - 18%, пентострептококки - 13%, вейлонели - 6%, бактероїди - 4%, фузобактерії -4%, нейсерії - 3%, вібріони - 2%. В 1 мг зубного нальоту міститься від 5 до 800 млн мікроорганізмів Серед всіх карієсогенних стрептококів особливе місце займає Streptococcus mutans, вперше виділений Clark (1924).
Карієсогенна дія мікроорганізмів пов'язана з утворенням зубного нальоту. Спочатку до пелікули адсорбується моношар мікроорганізмів, на які поступово накладаються нові нашарування. Матрикс зубного нальоту складається з полісахаридів, протеїнів і незначної кількості ліпідів. Важливе місце в складі матриксу нальоту належить декстрану - полісахариду, який продукує стрептоккоки і сприяє їх прикріпленню до поверхні зуба.
М'який зубний наліт (зубна бляшка) – придбане утворення на поверхні зубів, що представляє собою автономну структуру, яка самовідтворюється і складається з мікрофлори, полісахаридів, детриту порожнини рота, продуктів і субстратів обміну речовин. Схематично м'який зубний наліт можна уявити собі як колонію мікроорганізмів на поверхні зубів, здатну до активного і автономного обміну речовин з порожнини рота. Мікрофлора зубного нальоту представлена великою кількістю аеробної та анаеробної флори, серед якої виділяється Str. mutans як основний вид.
Зубна бляшка - щільне утворення, яке розташоване над пелікулою і складається з мікроорганізмів, розташованих усередині матриці, що утворюється за рахунок білків, полісахаридів, ліпідів і деяких неорганічних речовин (кальцію, фосфатів, магнію, калію, натрію та ін.). Важливу роль у виникненні запальних захворювань пародонту (гiнгiвити, пародонтити) грає зубний наліт, причому найбільше значення надають таким мікроорганізмам зубного нальоту, як Str.sanguis, Bac.melonogenicus, Actinomyces viscosus.
Головним етіологічним фактором запальних захворювань пародонту є біоплівка. Недотримання гігієни порожнини рота сприяє зростанню зубних нашарувань, які проникають в зубоясневу борозенку. Мікроорганізми, токсини, викликають пошкодження епітелію ясен і запальну реакцію сполучної тканини. Розширення кінцевих судин і підвищення їх проникності проявляється кровоточивістю ясен.
Захисні механізми порожнини рота.
На характер прояву тих чи інших змін в емалі в значній мірі впливають слина, її фізичні та біохімічні властивості: в'язкість, іонний склад, буферна ємність, концентрація іонів водню (рН-слини), ферментативні і бактерицидні властивості.
Слина має кислотну і лужну буферні системи, завдяки наявності в ній фосфатів, бікарбонатів і білків. Буферна ємність слини збільшується при вживанні в їжу білків і овочів, і знижується при вживанні їжі багатою вуглеводами. Концетрація іонів кисню - рН слини - у нормі коливається від 6,5 до 7,5.
В ротовій рідині є значна кількість ферментів. Велика активність ферментативних реакцій пов'язана з розщіпленням вуглеводних компонентів їжі в порожнині рота. Так, через 2 хвилини після попадання в слину сахарози, вона частково перетворюється на фруктозу і глюкозу, які надалі піддаються гліколітичній ферментації з утворенням органічних кислот. У слині є також ферменти, які здатні розщеплювати всі види простих біологічних субстратів - білки, жири і вуглеводи. До них відноситься амілаза, лужна і кисла фосфатаза, РНК-аза, ДНК-аза, протеолітичні ферменти і інгібітори протеолізу.
Ротова рідина, завдяки присутності в ній факторів неспецефічного захисту, володіє антибактеріальними властивостями.
До факторів захисту відносяться: лізоцим, комплемент, бета-лізин, лактоферин і ряд інших гуморальних речовин. У слині, крім високої концентрації лізоциму, зазначається найбільша його активність. Лактоферин як і лізоцим активно бере участь у захисті порожнини рота від патогенних мікроорганізмів, при цьому контролює функціонування нормальної мікрофлори.