1. Забір виділень із сечостатевих органів для досліджень.

Дослідження зшкрібків та виділень із сечостатевих органів здебільшого роблять при запальних ураженнях (гонорея, трихомоніаз, хламідіоз та ін.) Матеріал для дослідження бере лікуючий лікар. Попередньо ватним тампоном, що зволожений ізотонічним розчином хлориду натрію, протирають зовнішні статеві органи.

У чоловіків, якщо гній вільно не витікає, легко натискають пальцем на задню поверхню сечовипускного каналу видавлюють краплину виділень на предметне скельце та рівномірно розмазують за допомогою іншого скельця. За відсутності виділень матеріал беруть петлею або тупою ложкою Фолькмана після 5-8 годин утримання від сечовипускання. Матеріал (зшкрібки) для імунофлуоресцентного дослідження беруть ложкою Фолькмана, найменшого діаметру, через 15-20 хвилин після сечовипускання, що запобігає забрудненню зшкрібків слизом та мікрофлорою виділень.

У жінок зазвичай досліджують виділення із шийки матки, піхви та уретри. Перед взяттям аналізів забороняється проводити гігієнічні процедури протягом доби. У піхву вводять дзеркало Куско. Матеріал беруть стерильною петлею спочатку із каналу шийки матки, потім із піхви та уретри. Зшкрібши цервікального каналу інформативні за умови забору їх у середині менструально-оваріального циклу ( не раніше ніж 5 діб після місячних; не пізніше 5 діб до них). Матеріал беруть тупою ложкою Фолькмана або спеціально пристосованим одноразовим інструментом. При мікробній ерозії шийки матки зшкрібки можна робити також і з неї.

Мазки та зшкрібки сечівника у жінок в разі потреби роблять петлею та ложкою Фолькмана відповідно через 5-8 годин після останнього сечовипускання та через 20 хвилин після повторного.

2. Проведення двостаканової проби при уретритах

Використовується у венерології і урології для визначення місця ураження сечового каналу чоловіків – передньої або задньої його частини. Перед пробою хворий не повинен робити сечовипуску протягом 4-6 годин. Пропонують зібрати сечу в 2 склянки: в перший – 50-60 мл, в другий – решту. Якщо перша порція буде каламутною, а друга – прозорою, то запальний процес локалізується в передній частині сечового каналу. Каламутність в обох склянках свідчить про тотальне ураження органу. Якщо уражена задня частина сечового каналу, гній може потрапити в сечовий міхур, сеча в якому також стане каламутною. Ця проба широко використовується і дає змогу діагностувати виразні гнійно-запальні процеси. При незначних катаральних змінах, особливо в задній частині сечового каналу, вона не завжди доцільна. Слід зазначити, що каламутність сечі може бути також зумовлена наявністю в ній різних солей. Для диференційної діагностики каламутності органічного та неорганічного генезі (за підозри на наявність кристалів фосфатів) до сечі додають кілька крапель оцтової кислоти, після чого каламуть, спричинена фосфатами, зникає.

Каламуть, зумовлена наявністю уратів, зникає при нагріванні сечі, наявністю оксалатів – при додаванні невеликої кількості хлористоводневої кислоти. Для постановки двостаканової проби треба брати тонкі склянки без візерунків та малюнків.