3. Діагностика бактеріального вагінозу.

Бактеріальний вагіноз виникає внаслідок змін біоценозу піхви, що виявляється в заміні домінуючої мікрофлори піхви роду Lactobacillus, асоціаціями різних бактерій, насамперед Gardnerella vaginalis, Bacteroides, Prevotella, Peptostreptococcus, Mobiluncus, та Micoplasma hominis.

Нині користуються чотирма критеріями діагностики бактеріального вагінозу:

• Наявність “ключових клітин” у мазках із забарвленням метиленовим синім. Це клітини плоского епітелію, на яких адгезовані гарднерели – короткі палички. “Ключові клітини” мають характерний приперчений вигляд

• РН піхвових виділень > 4,5

• Наявність гомогенних рідких виділень білувато-сіруватого кольору, що мають рибний запах

• Позитивний аміновий тест.

Методика амінового тесту на бактеріальний вагіноз

На предметне скельце беруть 2-3 краплини виділень із піхви та додають 1-2 краплини 10 % лугу (калій гідроксиду). При бактеріальному вагінозі виникає або дуже посилюється запах, подібний до запаху шпротів або оселедців (рибний запах), внаслідок виділення летких амінів.

Підставою для встановлення діагнозу “бактеріальний вагіноз” може бути наявність одночасно трьох із вказаних вище чотирьох діагностичних критеріїв.

4. Масаж передміхурової залози

Проводять з метою діагностики та лікування після 2-3-денного сексуального утримання. Пацієнта просять звільнити сечовий міхур. Далі його ставлять у колінно-локтьову позу, пропонують великим та вказівним пальцями правої руки затиснути оголену головку статевого члена та дещо прогнути спину у попереку. Лікар надягає гумову рукавичку, змащує вказівний палець жиром (дитячим кремом, вазеліном, синтоміциновою емульсією, 2 % дерма толовою маззю) та повільно вводить його в задньопрохідний отвір пацієнта.

Оцінюються пальпаторні характеристики передміхурової залози (розмір часток, консистенція, болючість, вираженість між часткової борозни). Масаж роблять шляхом поглажування, злегка натискаючи на передміхурову залозу, спочатку праву частку, що менш чутлива, далі – ліву. В кінці процедури треба обов'язково декілька разів слабо натиснути на міжчасткову борозну, щоб видавити секрет у сечовивід ний канал. При цьому пацієнт відчуває досить сильний позив на сечовипускання. Тоді масаж закінчують і дають секретові витекти на пред метне скельце. Якщо вихід секрету уповільнений внаслідок спазму сечовивідних шляхів, пропонують пацієнтові видавити його, починаючи з ділянки кореня статевого члена. Досліджують нативний або підсушений секрет передміхурової залози.

5. Введення ліків в уретру

Перед введенням ліків в уретру (інстиляцією) хворий робить сечовипускання. Рідини для інсталяцій:

• 1-2 % протаргол та коларгол;

• 0,25-0,5 % розчин нітрату срібла;

• ектерицид;

• мікроцид;

• хлоргекседину біглюконат;

• 1-2 % розчин димексиду;

• колоїдне срібло;

• розчин перманганату калію 1:8000 та ін. -

вводять в уретру шприцом без голки в кількості 5-10 мл на 1-5 хв. один раз на 1-2 дні. Після процедури хворий повинен утримуватись від сечовипускання протягом 2-4 год.

6. Двомоментне внутрішньом'язове введення препаратів

Олійні препарати, зокрема вісмуту, перед ін'єкцією гріють на водяній бані і ретельно струшують до рівномірної консистенції. Місце проколу шкіри протирають спиртом. Стерильну голку вводять на 6-7 см у м'язи окремо від шприца. За голкою спостерігають протягом 10-15 с. Якщо за цей час з'являється кров, треба робити прокол в іншому місці новою голкою. Голка не новина містити олійних препаратів, бо в разі потрапляння їх у судину кров буде не в змозі проштовхнути препарат. Крім того, деякі препарати (бійохінол) дуже схожі кольором на кров. Проникнення олії в судину може призвести до жирової емболії і, як наслідок, некрозу тканин навіть до смерті. Отже, спочатку вводять голку, що не мала контакту з олійним препаратом, далі, пересвідчившись, що вона не потрапила в судину, прикріплюють шприц і повільно роблять ін'єкцію. Крім олійних препаратів, двомоментно вводять біциліни та ферментні препарати.