Поняття протилежності як основа визначення антонімів

Залежно від конкретних умов протилежними за відповідними ознаками можуть бути різноманітні предмети, поняття, явища тощо, позначувані лексичними одиницями, які у словниковому складі мови вступають в антонімічні відношення, формуючи окремий парадигматичний клас антонімів. Так, окрім \"класичної\" антонімічної пари білий - чорний, протиставляються білий і зелений кольори - як символи християнства й ісламу; зелений і червоний - як дозвіл і заборона в системі дорожньої безпеки; червоний і білий - як символи гріха і цнотливості в християнській традиції; червоний і синій - як знаки маркування військ на картах. Поняття \"протиставлення\" - універсальна категорія, що функціонує в математиці ( + і -; диференціал і інтеграл), у механіці (дія і протидія), у електрофізиці (позитивні і негативні електричні заряди), хімії (з\'єднання і дисоціація атомів) тощо. Отже, в основі протиставлення лежить протилежність порівнюваних об\'єктів, несхожість, несумісність їх. Кваліфікація явища протиставлення - одна зі складних лінгвістичних проблем.

Функціонування слів з протилежними значеннями властиве різним мовам. Е.Бенвеніст наголошував, що коли в мові досліджувалось, але виявилося нереалізованим поняття протилежності, то це \"свідчить про брак чуття до протилежності не в мові, а в дослідника\" [2; 122]. Свідченням існування в різних мовах антонімічних слів може бути загальна структура протилежних значень, спільність структурних класифікацій, тотожність основних семантичних типів антонімії. Як лексико-семантичне явище антонімія ґрунтується на спільних ознаках, прихованих у самому характері людського мислення (асоціації за контрастом у психології, контрарність понять у логіці та ін.). Антонімія має парадоксальну природу: з одного боку, значення лексичних одиниць ґрунтуються на абсолютній протилежності, а з другого - це найтісніші семантичні зближення в лексиці, доконечною умовою яких є співвідносність протиставлюваних слів.

Психологічні аспекти поняття протилежності

Ш.Баллі вбачав в антонімічних відношеннях вияв природної властивості людського розуму. Він указував на легкість, з якою свідомість мовця викликає логічний антонім. На його думку, \"це один з виявів тієї відносності, що визначає (і обмежує) всю діяльність розуму. Отже, у нашій свідомості абстрактні поняття закладені парами, цікаво те, що кожне слово завжди викликає уявлення про інше\" [1; 139].

Відчуття й сприйняття мовцем протиставлення великою мірою залежить від таких чинників: ступеня розвитку, освіти, спеціальності, віку, індивідуального досвіду, кліматичних, географічних, соціальних умов тощо. Так, у дітей віком 3-4 років своєрідний тип протиставлення ілюструють слова дядько - тітка, рука - нога. Старші \"незаперечними\" протиставленнями вважають слова підвал - горище, сонце - дощ [5; 87]. Імовірно, що протиставлення слів миша - кіт виникло за аналогією до уявлення про непримиренність цих тварин. Для людини, що звикла до змішаного географічного рельєфу, антонімами виступають слова гора - долина.

Протилежні значення слів функціонують завдяки інтуїції, на якій ґрунтується людський досвід. Ш.Баллі наголошував, що антонім, зокрема абстрактного слова, являє собою частину його значення. Антонімію він обмежував випадками спонтанного безпосереднього виникнення протилежних значень у свідомості носіїв мови [1; 62].