Філософські аспекти поняття протилежності

Проблеми, пов\'язані з вивченням протилежності, були предметом аналізу ще в античній філософії. Аристотель уважав, що протилежності належать до одного роду, або до протилежних родів, або самі інтерпретують роди, тобто виступають якісними, співвідносними поняттями (наприклад, біле і чорне належать до одного роду, їхній рід - це колір). Філософ висунув ідею про певну норму, середину, у відношенні до якої кваліфікуватимуться відхилення, що вступатимуть у протиставні відношення.

Античні філософи звернули увагу на відносний характер самих протилежностей. Геракліт \"першим помітив, що все у світі складається з протилежностей. їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, яким і визначається внутрішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність\" [19; 160].

Платон одним із перших звернув увагу на логічну природу антонімів і спробував класифікувати їх. Він створив нову форму філософського твору, що найповніше і найяскравіше втілює протилежний принцип мислення, - діалог. У творах Платона наявні загальні початкові риси класифікації антонімів (наприклад, комплементарних: прекрасний - некрасивий - потворний] контрарних: добро - зло; циклічних: сон - пробудження - бадьорість - засинання [12; 246-248]).

У діалозі Сократа і Протагора пояснюється сутність антонімії як однозначного симетричного протиставлення:

- Чи називаєш ти щось глупотою?

- Так, називаю, - признав Протагор.

- А цілковитою її протилежністю є, певне, мудрість?

- Здається, так....

- Скажи-но, - запитав я, - чи існує щось прекрасне? Протагор підтвердив.

- Чи в нього є якась інша протилежність, окрім бридкого?

- Немає.

- Далі: чи буває що-небудь хорошим?

- Буває.

- Чи існує інша його протилежність, окрім поганого?

- Немає.

- Ідемо далі. Чи існує високий голос?

- Існує.

- Чи існує якась протилежність йому, крім низького голосу?

- Немає [12; 127,128].

У німецькій класичній філософії вчення про протилежність найповніше втілення дістало у філософській системі Ґ.-В.-Ф.Геґеля. Протилежність філософ інтерпретує як \"єдність тотожності і різниці\" [4; т. 2, с. 46], він стверджує: те, що має кінець і безкінечне - \"абсолютно різні й протилежні одне одному\" [4; т. 1, с.218]. Філософ висловлює думку, що протилежність закладена в семантичних структурах антонімічних слів, бо \"кожне має свою визначеність не в чому-небудь, а в собі самому. Кожне співвідноситься з самим собою, лише тоді, коли співвідноситься зі своїм іншим\" [4; т. 2, с.48]. Ця думка перегукується з думкою сучасних лінгвістів (А.Шрамм, Д.Шмельов, Л.Новиков, Н.Арутюнова та ін.), які вважають неодмінною визначальною рисою загальномовних антонімів наявність у значеннєвій структурі кожного з них протиставної семи. Поняття протилежності використовують у лексикографічному тлумаченні значень слів. У Словнику української мови так визначено слова-антоніми білий - чорний, зрячий - сліпий: білий - \"який має колір крейди, молока, снігу; протилежне чорний\" [16; т. І, с.181], чорний - \"кольору сажі, вугілля, найтемніший; протилежне білий\" [16; т. XI, с.352], зрячий - \"який має зір, бачить; протилежне сліпий\" [16; т. III, с.720], сліпий - \"який позбавлений зору, здатності бачити; протилежне зрячий\" [16; т. IX, с. 361].

Отже, можна стверджувати, що протилежність - це граничний ступінь різниці, взаємовиключення сторін, тенденцій, властивостей, ознак явища. Але протилежність - це не тільки відношення взаємовиключення, а ще й взаємопередбачення. Один бік протилежності неможливий без другого, вони не існують окремо один від одного, як не існують окремо північний і південний полюси магніту. З філософського погляду такі відношення кваліфікують як єдність протилежностей.