Логічні аспекти поняття протилежності

Антонімія пов\'язана з логічною категорією несумісності понять. Несумісні, або взаємозаперечні, поняття поділяють на дві групи: протилежні і суперечні [7; 54]. До протилежних належать поняття, що є \"крайніми членами певного логічного ряду, між якими можливий середній член і які не тільки заперечують одне одного, а й містять у собі щось позитивне замість запереченого\" [7; 54]. Скажімо, протилежні розмірні ознаки на позначення сукупного розміру предмета великий - малий характеризуються ступеневим зростанням розмірної ознаки. Ці антоніми - не абсолютні параметричні ознаки, між ними є точка відліку, що їх об\'єднує. Від цієї точки градації значення рухаються в протилежних напрямах (\"більше норми\", \"менше норми\"). За градаційною шкалою, яка є впорядкованим рядом відносних \"більше\" і \"менше\", можна з\'ясувати значення протилежних понять стосовно норми (у точці відліку нейтралізуються протилежні якості, властивості, ознаки предметів; її представляє слово середній): малий - дрібний - незначний - невеликий - середній - чималий - значний - дебелий - великий.

Друга група взаємозаперечних понять - суперечні поняття, характерною ознакою яких є повне виключення одне одного за відсутності проміжних ланок: живий -мертвий. Наприклад: Людство - щ не математична сукупність мертвого і живого люду. Людство - це культура, аура духовності творців, що пронизує віки, відблиск раю в людській душі (І.Жиленко). Відношення між такими поняттями інтерпретують як відношення між А і не-А [7; 54], тобто заперечення одного з антонімів є одночасно ствердженням другого, приміром, прикметники немертвий і живий мають тотожну значеннєву інтерпретацію \"який виявляє життя, здатність рости, розмножуватися\", слова неживий і мертвий так само мають спільний семантичний компонент \"у якому припинилось життя\".

Але мова художнього тексту, розмежовуючи стан суб\'єкта живий (\"який виявляє життя, здатність рости, розмножуватись\" [16; т. II, с.523]) і мертвий (\"у якому припинилось життя\" [16; т. IV, с.679]), створює проміжні значеннєві ланки напівживий (\"близький до смерті, з ледь помітними ознаками життя\" [16; т. V, с.146]) і напівмертвий (\"близький до смерті; який не виявляє майже ніяких ознак життя\") [16; т. V, с.147]. Прикметник живий позначає сукупність певних фізіологічних ознак (серцебиття, дихання, певна температура тіла, реакція на оточення тощо), прикметник мертвий означає втрату згаданих ознак, прикметники напівживий і напівмертвий описують такий стан суб\'єкта, коли він майже втратив фізіологічні ознаки життя. Слова напівживий, напівмертвий репрезентують середню, значеннєво проміжну ланку між антонімічними словами живий - мертвий, бо описують інший стан суб\'єкта. Живий - це вихідна позиція, мертвий - це кінцевий стан, ознака певного стану напівживий або напівмертвий - це не повернення до стану \"живий\", але й не рух до стану \"мертвий\". За умови руху до вихідної позиції стан напівживий чи напівмертвий втрачає свої характеристики й ототожнюється зі станом \"живий\", за умови руху до кінцевої позиції - зі станом \"мертвий\". Найчастіше в художніх текстах лексеми напівживий і напівмертвий функціонують у переносному значенні, а саме: напівживий - \"який утратив сили, дуже ослаб від яких-небудь переживань, випробувань і т. ін.\" [16; т. V, с.146]: А час минув. Поблякли багряниці.... Я в славі був, і я уже розбитий, Достойно жив, тепер напівживий (Л.Костенко); напівмертвий - \"який ослаб, утратив силу, енергію від яких-небудь переживань, перевтоми і т. ін.\" [ 16; т. V, с. 147]: А хто від правди ступить на півметра - душа у того сіра й напівмертва (Л.Костенко).