4. Динаміка художнього світу

Категорії часу і простору. Категорії художнього часу і простору є важливими у побудові внутрішнього світу твору, де панує його власний час і простір. Одна з базових концепцій поєднання художнього часу і простору належить М. Бахтіну. Вона передбачає нерозривність і взаємозалежність цих категорій.

Специфіка художнього часу загалом полягає, за Бахтіним, у його художній видимості. Зникає та єдина спрямованість часу від минулого до майбутнього, плин часу може відбуватися навіть у зворотному напрямі. Авторам властиво не обмежувати себе традиційними моделями, час у них може рухатися швидко, непослідовно, уриватися.

Художній час і простір в оповіданні Антіна Крушельницького «Ірена Оленська».

Автор зображує певні події у творі, але не подає точний часовий проміжок, тому читач може лише інтуїтивно здогадуватись, протягом якого періоду вони відбуваються. Говорити про те що, події, зображені в оповіданні, відбуваються протягом декількох місяців, ми можемо на основі таких авторських реплік: «Минали дні за днями…», «Настали душні, гарячі дні…», «Він, що правда, давно вже не був у товаристві – місяців зо два. Особисті справи – сватання, приготування до сватання, потім розходини, афера з Іреною – заняли його до тої міри, що не мав змоги навіть заглянути до товариства, не то, щоб міг брати діяльну участь у студентському житті…». Місця, де відбуваються події, постійно змінюються: будинок Ірени, вулиці міста, міський город, «Громада», вулиця біля театру, «Артистична каварня», «Весела яма», хата Михайла.

У даному художньому творі наявні лише фізичні кордони простору, «географічних» параметрів фактично немає. Винятком є лише інформація щодо того, куди наприкінці твору поїхала Ірена: «Поїхала в світ, до Відня, чи до Берліна, чи куди там…». У даному творі ми можемо спостерігати наявність конкретних місць, де відбуваються події, циклічні часові координати майже відсутні, проте читач і сам без допомоги автора може зрозуміти, коли ж відбувається та чи інша ситуація. Проте простір та час тут є ширшими у тому плані, що автор не подає конкретного міста та року, а отже, уява читача має змогу перенести персонажів будь-куди. Таким чином, з погляду внутрішньої точки зору і час, і простір є конкретним, а із зовнішньої – такі будинки, вулиці, кафе можуть бути у будь-якому містечку, а події могли б відбуватися у будь-який період.

Як висновок, скажемо, що часопростором данного твору є те мале, в якому відображується велике. Малим є обмежений простір та час, в яких відбуваються події, а великим – подібність міст, з їхніми різноманітними вулицями та будинками.

Зв'язок між простором та часом є очевидним. Він проявляється, в першу чергу, у тому, що всі герої твору перебувають у певному взаємозв’язку – з вечором пов’язано дім, бесіди в ньому, розваги, прогулянки містом, з денним часом – похід до «Громади» Михайла. Ми розуміємо, що персонажі змінюють свій простір. Ми спостерігаємо і за їхніми планами на майбутнє, що теж символізує про взаємозв’язок різних часів (минулого, теперішнього та майбутнього): «За три тижні женитись має і, замісць до майбутньої дружини […], заходить, бог-зна, куди. Ви й після вінчання заходитимете з привички до хати инчих жінок?», «Ми тут ждемо запросини на вінчання і діждатись не можемо…».

У творі спостерігається протиставлення свого простору, пов’язаного із часом, з чужим простором. Таке протиставлення здійснює психоемоційний вплив на свідомість персонажів. На нашу думку, дане явище найяскравіше відобразилось на головних героях оповідання – Ірені та Михайлові.

Головна героїня безмежно закохана у свого чоловіка, вона досить часто намагається опинитися поряд зі своїм Іваном: «Ви дожидаєтесь кого, Ірено? […] Бачили? Бачили? Іван, мій дружина Іван поїхав з двома співачками. Бачили, як вийшли разом, як сіли до повозки, як поїхали вкупі?..». Можна припустити, що тут відбувається проникнення одних просторово-часових відносин в інші, власного простору в чужий. Чужим простором, в конкретному випадку для Ірени, є простір Івана, майже колишнього чоловіка.

Аналізуючи поведінку Ірени, ми бачимо, наскільки вона страждає, потрапляючи у чужий для неї простір, адже раніше він був близьким для неї.

Щодо Михайла, то для нього чужим простором стала Ірена: «Товариство Ірени ставало для нього доконче до життя потрібне, без неї світ як би не існував. Усі його думки, всі бажання, кожний його крок повернулися в напрямку стріч, розмов з Іреною; години, коли бачитиметься з нею, дожидався так нетерпляче, як досі нічого в житті…».

Можемо зробити такий висновок, що у результаті такого протиставлення життя обох персонажів видається їм невеселим, нудним, повним лише неприємностей, якщо поряд із ними немає інших конкретних чужих просторів. Власний простір, який зовсім не змінюється з плином часу, стає нестерпним для них.

З точки зору наповнення простору та часу подіями спостерігаємо наступне: подіями для персонажів є загалом типові явища, що можуть відбуватися у будь-чиєму реальному житті. Ці події утворюють своєрідну рамку твору. Оповідання починається з опису розповідача про трьох головних героїв, а саме Лесю, її нареченого Михайла та Ірену, яке продовжується їхньою ж бесідою, але за допомогою розповідача: «Сиділи в дивному та чудному настрої. Пані Ірена курила папіроску одну за одною […] Розмовляли про новини дня, про вражіння вчорашньої премієри (погляди Ірени й Михайла на диво дуже погоджувалися, і це дратувало Лесю без міри), врешті замовкли і попали в задуму…».

Уже з самого початку читач може уявити орієнтовну картину подій, які відбуватимуться у загальному просторі та часі персонажів. Наприкінці твору бачимо теж бесіду, але між Михайлом та сторожем, який пояснює, що пані вже нема, тому що поїхала: «Нема? Куди ж пішла?/ Поїхала. / Куди поїхала?.../ Запізно пан прийшли… / Або заскоро.». Отже, бачимо логічне завершення оповідання теж бесідою, але після якої продовження іншої нової вже неможливе.

Повертаючись ще до теми про втручання у простір персонажів чужого простору, можемо сказати, що спостерігається зміна у його сприйнятті героями. Адже їхній час та простір вже не здаються їм сповненими важливих подій. Події, що відбуваються у їхньому житті, тепер здаються їм дрібними, неважливими. Однак, втручання чужих просторово-часових відносин допомагає персонажам розширити свої просторово-часові межі. Якщо на початку оповідання вечірній час для героїв був пов'язаний лише з домом, то протягом твору ми зустрічаємо наших персонажів і на прогулянці вулицями міста, і в ресторані, і в «Громаді», і т.д. Отже, виникає відчуття швидкого плину часу та його довготривалості. Саме тому читач, навіть не знаючи який період описується у творі, інтуїтивно визначає його у декілька місяців.

Отож, створюючи художній світ, автор твору зміг підібрати саме той матеріал, який допоміг йому відтворити дійсність таким чином аби вона зацікавила читача. Як висновок, при відборі матеріалу Антін Крушельницький взяв до уваги саме ті фактори, які є суттєвими для створення художнього простору та часу і створив оригінальний світ художнього твору.

Сюжет, фабула, конфлікт. Композиція, сюжет і фабула розглядаються у зв’язку з іншими компонентами твору для збереження цілісності його аналізу. Фабулою вважатимемо причино-наслідкову і хронологічну послідовність подій, в основі якої лежать життєві факти. Сюжетом – авторську інтерпретацію зображеного. Конфліктом – зіткнення інтересів та поглядів у художньому творі.

Фабула в оповіданні «Ірена Оленська» А. Крушельницького – це події, які відбуваються у невідомий для читачів час, у невідомому місті, і які пов’язані з долями головних героїв. Тому фабула має виключно оригінальну основу. Вона розгортає тему та проблематику твору, що дозволяє говорити про нього як про соціально-психологічне оповідання.

Відповідно до визначення сюжету, у даному оповіданні представлені дві сюжетні площини, які виділяються, головним чином, завдяки персонажам, що у ньому діють. Перша сюжетна лінія – Ірена, Михайло та Леся. Друга – Ірена, Іван та Михайло. Сюжетний час не датується, у творі наявна одна часова площина. На сюжетному рівні час однаковий із фабульним.

У першій сюжетній площині, в лінії Ірена, Михайло та Леся, є епізоди, які зображують події спілкування та зміни у стосунках героїв. Загалом вони охоплюють невеликий простір. Ірена знайомиться із нареченим Лесі, вони всі спілкуються, але поступово Михайло захоплюється Іреною, яку він теж цікавить, але виключно, як іграшка, забава. Так, Михайло кидає Лесю, розриває заручини і починає стосунки з Іреною, яка продовжує любити свого чоловіка. Тут сюжетна лінія переплітається з лінією Івана. Один любовний трикутник змінюється на інший.

Таким чином, події двох сюжетних площин просторово сконцентровані, адже кульмінаційні моменти сюжетних ліній і їх розв’язки пов’язані з одним місцем.

Крім того, фабульний простір на сюжетному рівні зазнає подальшої локалізації через опис подій, які відбуваються саме у будинку Ірени. Адже саме на його тлі розгортаються найважливіші події даних сюжетних ліній. Образ будинку Ірени виступає в даному оповіданні центром художнього простору.

Архітектоніка. Композиція даного твору складається з таких елементів: надтекстуального – заголовку, та текстуального, серед якого можемо виділити як сюжетні, так і позасюжетні елементи. Позасюжетні елементи, які наявні у даному оповіданні – це, в основному, статичні описи автора переживань героїв та причини їхніх дій, а також передісторія та спогади героїв.

У композиційній організації оповідання принциповим є групування персонажів твору. На нашу думку, ідейно-композиційним центром оповідання виступає будинок Ірени, адже найважливіші події сюжетних ліній у часі й у просторі розгортаються саме у ньому. Основу сюжетів становить конфлікт моралі, право свободи та вибору людини і її обов’язку. Від того, як герої вирішують ці суперечності, відповідно й групуються персонажі твору.

Михайло та Іван – це теж образи-антиподи, перший виступає як м’який, нерішучий, емоційний чоловік, другий – жорсткий, самовпевнений, злопам’ятний.

Ірена та Леся – це образи-антиподи, перша виступає як горда, незалежна досвідчена жінка, друга – спокійна, наївна, недосвідчена дівчина. Між ними виникає конфлікт. Леся нагадує Ірені: «Не штука то розбивати життя і щастя іншим. Але своє зложити в гармонію не так то легко. Треба бути людиною…». По суті, найголовніше питання даного твору і полягає у з’ясуванні того, якою ж має бути людина і, яка різниця між людиною-жінкою та людиною-чоловіком.

Враховуючи етапи зародження, розгортання, загострення і розв'язання конфлікту виділимо такі елементи сюжету: експозицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію і розв'язку.

Експозиція. Читач знайомиться з головними учасниками майбутніх подій та місцем дії. У данному оповіданні експозиція – пряма, тобто передує у тексті зав’язці.

Зав’язка. Початок конфлікту між Іреною та Лесею дав поштовх наступному розвитку подій, а саме зав'язці: дві подруги починають віддалятися одна від одної через нареченого Лесі, між ними виникає любовний трикутник.

Розвиток подій. Михайло покидає Лесю, починає активне спілкування з Іреною; виявляється, що Ірена насправді закохана у свого майже минулого чоловіка; зустріч Ірени з Іваном; поцілунок привселюдний Ірени та Михайла. Це основна частина сюжету, що змальовує загострення у стосунках конфліктуючих осіб. У данному випадку, вона охоплює фактично лише головних героїв. У розвитку конфлікту найяскравіше виявилися риси та характери персонажів, їх світорозуміння й життєва позиція. Наприклад, протягом твору, ми постійно думали над питанням: «Ірена – жінка, яка не має серця?». Відповідь знайшли, вона полягає у тому, що Ірена – це жінка, яка знаходиться у відчаї, а її «безсердечність» – це лише маска.

Кульмінація. Кульмінація стала найбільш складним випробовуванням для головної героїні твору – Ірени Оленської. Відбулась розмова Ірени з її чоловіком Іваном, під час якої Ірена повністю віддалась емоціям та почуттям, але взамін почула масу образ. Таким чином, кульмінація і створила умови для швидкої розв'язки.

Розв'язка. Ірена після конфлікту з Іваном опинилась у Михайла, після чого покинула і його, навіть не попрощавшись. Михайло залишився без пояснень.

Отже, експозиція дала змогу нам визначити тему твору, зав'язка – його проблематику, розвиток дії сформулював ідею і розкрив частково авторське ставлення до зображуваного, кульмінація ще раз поставила проблему в оновленому, більш узагальненому вигляді, а розв'язка підпорядкувалась розкриттю концепта твору.

Через своєрідну композиційну організацію двох сюжетних ліній, фабулу роману, яка лежить в їх основі, стверджується провідна ідея твору: людина не може бути самотньою.