2546
.docx
|
№ 33 1)Первіснообщинний лад на території України. У межах території сучасної України первісне суспільство вчені співвідносять з археологічними періодами-віками, виділеними залежно від матеріалу, з якого виготовляли знаряддя праці: 1. давній кам'яний вік (палеоліт) — від появи людини до 13 тис. років до н.е. На території України найдавніша людина з'явилася в палеоліті Слизько 1 млн. років тому. Це доведено розкопками поселення біля с. Королеве на Закарпатті. Найвідомішими стоянками епохи палеоліту є Лука-ВруОлівецька (Подністров'я), Заскельне (Крим), Антонівка (Донбас). Первісні люди в цей час користувалися примітивними знаряддями праці з дерева і каменю (загострені палиці, рубила, скребла, гостроконечники), займалися збиральництвом і полюванням. У пошуках їжі часто переходили з місця на місце, їх колективи не були сталими (первісне людське стадо). Жили в печерах або житлах •• наметах, зроблених з дерева та кісток мамонта. Близько 35—40 тис. років тому з'являється людина сучасного типу, названа людиною розумною. Первісне людське стадо змінюється родовою общиною. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією в силу домінування жінки у суспільному, економічному житті людського колективу (матріархат). Окремі роди об'єднувалися в племена. Виникають релігія, мистецтво (наскальні розписи, різьбярство, скульптура з глини); 2. середній кам'яний вік(мезоліт)— від 13 тис. років до н.е. до 7—6 тис. років до н.е. З'являються нові знаряддя праці: кам'яні сокири і тесла; шила, голки, наконечники списів з кісток і рогів тварин. Було винайдено лук і стріли; мисливство стає провідною галуззю господарства, розпочалось приручення тварин (собака стала першою прирученою твариною) Розвивається рибальство Ширше використовується вогонь. Формується племінна організація; 3. новий кам'яний вік (неоліт) — 6—4 тис. років до н.е. Саме в цей час людина переходить від споживацького господарства до відтворюючого землеробство і скотарство). Історики називають цей перехід "неолітичною революцією". Люди переходять до осілого способу життя, будують хати, займаються ткацтвом, плетінням сіток для лову риби, виготовляють досконаліші знаряддя праці з каменю (ножі, серпи, зернотерки) і кісток (гачки, гарпуни, мотики) 4. мідно-кам'яний вік (енеоліт) - 4 - 3 тис. років до н.е. Люди опановують технології виробництва й обробки першого відомого людині металу — міді: вдосконалюються землеробство, скотарство; з'являється гончарство, винайдено колісний транспорт. Формуються великі племена, територіальні общини. Найбільш яскравою археологічною культурою доби енеоліту на території України є трипільська культура, відкрита наприкінці XIX ст. В. В. Хвойкою поблизу с. Трипілля на Київщині (звідси її назва); 5. бронзовий вік - кінець 3 - початок 1 тисячоліття до н.е. У цей період поширюються вироби з бронзи • • першого штучно створеного людиною металевого сплаву міді з кольоровими металами (оловом). Основними галузями господарства залишаються землеробство (лісостеп) і скотарство (степ). Подальшого розвитку набувають ремесла, відбувається другий суспільний поділ праці відокремлення ремесла від землеробства. Відбувається перехід до батьківської (патріархальної) общини; зростає майнова і соціальна нерівність (особливо у скотарів) . З'являється таке явище, як кочівництво; - залізний вік - від рубежу 2-1 тисячоліття до н.е. і до початку середньовіччя — V ст. н.е. Цей період характеризується появою залізних знарядь праці. Перехід до залізного віку ознаменувався зростанням соціальної нерівності і формуванням ранньодержавних утворень. Отже, найдавніші люди, які заселяли територію України, спочатку утворювали людські стада, потім — роди і племена, спільно працювали, володіли майном і знаряддями праці, порівну розподіляли між собою продукти харчування, розвивали матеріальну і духовну культуру. Історію первісного суспільства завершив залізний вік.
2)Національно-культурне відродження України в 90-ті рр. XX ст. На початку 80-х років XX ст. внаслідок поглиблення загальної (економічної, політичної, соціальної і духовної) кризи навіть урядові кола СРСР почали усвідомлювати необхідність реформування усіх сфер соціально-економічного життя країни. Важливу роль в ініціюванні процесів змін відіграв прихід до влади М. ГорОачова, який позиціонував себе як ініціатора ідеологічних і економічних зрушень, названим процесом перебудови. Процес реформ в СРСР здійснювався складними шляхами. Мільйони людей, що пережили сталінську диктатуру та її наступні модифікаційне були готові негайно відмовитися від комуністичних ідеологічних догм. Не всі змогли чи не захотіли зробити це, а відтак рівень конфліктності в суспільних відносинах невпинно зростав. Як і будь-яка революційна дія, перебудова розмежувала людей. На одному полюсі сформувалися сили, які вбачали мету тільки в руйнуванні старого в найкоротші строки. Це загрожувало хаосом й анархією. На другому полюсі були ті, хто не бажав «поступатися принципами» і негативно ставився до будь-яких змін. Новаторське крило у політичному керівництві СРСР і УРСР прокладало курс перебудови, лавіруючи між екстремізмом й консерватизмом. Активізація політичного життя викликала стрімке зростання на¬ціональної свідомості населення. В Україні почався новий етап національно-визвольного демократичного руху. Перебудовні процеси покликали до життя численні громадські (неформальні) організації та об'єднання. У вересні 1989 р. було створено суспільно-політичну організацію - Народний Рух України за перебудову (НРУ), який виступав за розбудову незалежної України. Бурхливі суспільні процеси, долучення до них все більшої кількості мас, погіршення соціально-економічного становища свідчили, що без звуження сфери дії командно-адміністративної системи перебудова приречена на провал. У демократичному крилі КПРС і в суспільстві міцніло переконання, що лише за багатопартійності можна створити реальну противагу застарілим державним структурам. Тому в лютому 1990 р. Пленум ЦК КПРС погодився вилучити з Конституції СРСР статтю 6, яка закріплювала керівну роль КПРС у радянському суспільстві, а III з'їзд народних депутатів СРСР прийняв відповідне рішення про необхідність багатопартійності. Першими почали формуватися націонал-радикальні (праві) партії. У жовтні 1989 р. з'явилася Українська національна партія (УНП); у квітні 1990 р. у Львові було створено Українську християнсько-демократичну партію (УХДП), метою якої була побудова вільної християнської України. Однією з найвпливовіших центристських партій була Українська республіканська партія (УРП). Наприкінці березня 1990 р. було створено Демократичну партію України, яка обстоювала ліберальні цінності, виступала за суверенну Українську республіку. У червні 1990 р. було засновано Українську селянську демократичну партію (УСДП), що репрезентувала передусім фермерство, яке почало утверджуватися в сільському господарстві. Створена у 1990 р. Об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) обстоювала позиції демократичного соціалізму. Партія зелених України виступала за створення екологічного солідарного Суспільства, в якому інтереси людей поєднувалися б із вищими біосферними законами природи. У травні 1991 року утворилася Конституційно-демократична партія України, яка виступала за ненасильницьке реформування радянської системи, приватну власність на засоби виробництва. Наростання демократичних процесів, ослаблення позицій Москви, ролі Компартії України в суспільно-політичному житті республіки мало своїм наслідком ухвалення Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року історичної ваги документа -Декларації про державний суверенітет України, яка проголосила «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх «відносинах». У ній сформульовано основний принцип державотворення в Україні: «Українська РСЕ самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя». У серпні 1990 року було прийнято Закон УРСР про економічну самостійність Української РСР, який проголошував власність «народу республіки на її національне багатство і національний доход». У жовтні 1990 р. було прийнято «Основні напрями зі стабілізації народного господарства для переходу до ринкової економіки», а через місяць - «Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки» П 3)Робота учнів з текстами підручників та посібників Підручники та посібники – найважливіше джерело знань. Форми роботи з ними можуть бути різними, зокрема: а) виписування головних історичних подій; б) вибір назв, імен, дат; в) складання текстових і хронологічних таблиць; г) складання складних і простих планів; д) робота з поняттями і термінами; є) аналіз історичних документів, репрезентованих у підручнику. Кінцева мета самостійної роботи учнів над текстом підручників і посібників, а також різноманітною історичною літературою – узагальнити історичні факти, віднайти зв’язки між ними і зробити висновки. Етапи роботи з історичною картою 1. Ознайомлення з історичними картами. 2.Вибір потрібної історичної карти. 3. Визначення місцезнаходження на карті об’єкта, про який іде мова. 4. Уявлення за допомогою карти історичних подій (напрямків походів, місць битв, стратегічних планів полководців, районів народних повстань і національно-визвольних рухів тощо); економічного розвитку, побуту, культурного поступу чи іншої епохи. 5. Прочитання історичної карти: а) аналіз історико-географічних образів; б) порівняння історико-географічних образів; в) узагальнення історико-географічних картин.
|
№ 34 1)Повість минулих літ — літописне зведення, складене в Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі. Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха. «Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. 2) Всеукраїнський референдум 1991 року — загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою24 серпня1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь % населення України. З них (90,32%) проголосувала «За». До літа 1991 р. У., як і весь Радянський Союз, переживала системну кризу, пов'язаний із найгострішим протистоянням між старими соціально-політичними структурами і вже товариством, що глибоко змінилося. До серпня 1991 р. протистояння сил реакції і демократії досягло критичної точки. 19-21 серпня 1991 р. у СРСР була здійснена спроба державного перевороту. У результаті спроба перевороту провалилася. Відразу після провалу путчу і як реакція на нього виник потужний процес дезинтегрованності країни. Пішла серія актів і декларацій про незалежність. Це була свого роду захист республік у відповідь на переворот. 24 серпня 1991 р. Верховный рада УРСР проголосила У незалежною демократичною державою і прийняв «Акт проголошення незалежності У». Одночасно було прийняте рішення про проведення 1 грудня 1991 р. республіканського референдуму в підтвердження Акта проголошення незалежності У. У умовах гострої політичної боротьби, росту національної самосвідомості укр.ой нації, збільшення прихильників ідеї національного відродження і суверенітету У, що наростає економічної кризи, дезинтегрованності колишньої Спілки 1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента У. На референдумі 90% громадян У проголосували за «Акт проголошення незалежності У». (Незважаючи на те, що на референдумі СРСР 17 березня 1991 р. 70% населення У висловлювалося за зберігання єдності СРСР). На виборах Президента У в виборчий бюлетень були включені 6 кандидатів: В. Б. Гринев, Л. М. Кравчук, Л. М. Лукьяненко, Л. И. Табурянский, В. М. Чорновіл, Н. P. Юхновский. Більше половини голосів (19,6 млн. чел. або 61,59%) одержав Л. М. Кравчук - ставший у такий спосіб першим Президентом незалежної У Символика У. Государственный прапор У - синьо-жовтий. Герб У - тризубець. Причини розпаду СРСР: 1) Политические: а) невозможность перебороти унітарний характер старої федерації; б) монополизм партійно-бюрократичних структур; в) медлительность у підготуванні реформ політичної системи; г) утрата КПРС своєї функції «ядра політичної системи»; д) кризис ідеології «демократичного соціалізму». 2) Економічні: а) неудовлетворенность республік своїм економічним положенням у Спілці (суперечки про те «хто кого годує»); б) депресія, що прогрессирует в- економіці; в) разрыв нормальних економічних зв'язків між республіками; г) кризис фінансової системи (різке знецінювання рубля, що галопує інфляція рубля, уведення полуденег - купонів); г) борьба ВПК за зберігання свого монопольного положення в економіці. 3) Національні: а) рост національної самосвідомості народів; б) недовольство національною політикою Центру, сприйманої як політика русифікації; в) запаздывание в дозволі виникаючих національних конфліктів (Карабах, Південна Осетія, Придністров'я); г) надежда розв'язати в самостійних національних державах відразу всі проблеми. Утворення СНД. В другій половині грудня 1991 р. у Біловезьк^ Пущ зібралися керівники 3-х держав: Росії, У и Білорусії (Б. П. Єльцин, Л. М Кравчук, С. Шушкевич). На цій нараді було прийняте рішення про розпуск СРСР і створенні нового об'єднання - Співдружності Незалежних Держав (СНД). Перші результати й уроки незалежності. Самопроизвольный, неконтрольований розлад СРСР поставив перед незалежною державою багато серйозних проблем: 1) разрывхоз. зв'язків дуже вдарив по У, тому що 80% її торгового обороту припадало на Росію; 2) обладание 600-тисячною армією; 3) процесс інфляції досяг що галопує отметки-3000% за рік, що знецінило укр.ийкупоно-карбованец майже втроє стосовно російського рублю; 4) либерализация цін із січня 1992 р., проведена слідом за Росією , гостро виявила недосконалість системи соціальних гарантій низкооплачивает сім'ям; 5) информационный вакуум створює сприятливі можливості для політичного маніпулювання суспільною думкою. Події осені 1991 р. ясно показали, що потрібна заміна всієї старої системи, зміна економічних і політичних форм життя, реформування всієї багатонаціональної держави. У цих умовах виявилося неможливим зберегти стару Спілку ССР.
3). Основні вимоги до уроку історії Навчати і виховувати підростаюче покоління – відповідальна і почесна державна справа, яка потребує від учителя таланту і всебічного розуміння життя. Навчання в школі має сприяти насамперед розвитку творчого мислення, формуванню власної точки зору та критичного ставлення до інформації, розкриттю та розвитку здібностей учнів, розвитку в учнів інтересу та поваги до історії. Цей процес безпосередньо здійснюється в школі, передусім на уроках – основній формі навчально-виховної роботи. Для успішного досягнення триєдиної мети на уроці історії учителю слід дотримуватися таких основних вимог до уроку:
Виконання цих та інших вимог до уроку історії дасть змогу добитися виконання однієї з найголовніших вимог – історичний матеріал в основному повинен бути засвоєний на уроці. Основний зміст уроку – це навчання історії, тобто повідомлення учням певних історичних знань в обсязі, визначеному програмою. Проте навчання не можна зводити до простого викладу історичного матеріалу. В ході уроку вчитель формує в школярів уміння і навички роботи з історичним матеріалом, навчає їх читати історичні карти, орієнтуватися в них, розбиратися в історичних документах, порівнювати й аналізувати історичні факти. Отже, на уроці історії розв’язується багато завдань. Це надзвичайно гнучка форма навчального процесу. Для успішного виконання численних завдань уроку вчитель застосовує різноманітні методи й прийоми навчально-виховної роботи
|
|
№ 35 1)3апорозьке козацтво в середині і другій половині ХVІІІ ст. Скасування Катериною ІІ Гетьманщини і козацтва. Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно. І етап (1708-1728) - форсований наступ на українську авто¬номію. У 1708 р. підтиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708-1722). Кандидатуру енергійного та молодого Г1. Полуботка Петро І відкинув, вважаючи, що з нього «може вийти другий Мазепа». І. Скоропадський звернувся до царя з проханням підтвердити традиційні права та зольності, до яких додав ще декілька пунктів (щоб козаками командували не московські офіцери, а власна старшина; щоб повернули гармати, вивезені з Батурина та ін.). Резюме Петра І було коротким і однозначним: «Українці й так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». Після цього розпочинається форсований наступ на українську автономію. Характерними рисами цього процесу були: обмеження влади гетьмана та контроль за нею; експлуатація демографічного потенціалу (1721 р. на будівництво Ладозького каналу було направлено 10 тис. козаків, 30% з них загинуло; 1725 р. під час Дербентського походу з 6790 козаків померло чи загинуло 5183 особи); культурні обмеження (1720 р. сенатським указом проголошувалося: в Україні «книг ніяких, окрім церковних давніх видань, не друкувати», а у тих, які друкуються, «щоб ніякої різниці і осібного наріччя не було»). Крім того, росіяни вперше отримали в Україні великі землеволодіння, що призвело до появи значних непідконтрольних гетьману територій, на яких їхні власники старанно прищеплювали вивезене з Росії кріпацтво. Цей етап мав свої особливості: пасивна протидія офіційній російській політиці з боку І, Скоропадського, створення 1722 р. Малоросійської колегії, яка, приймаючи від населення скарги на українські суди, контролюючи фінанси, стежачи за стосунками старшини та козацтва, не лише звужувала владні повноваження гетьмана, а й обмежувала українську автономію, була дієвим дестабілізуючим чинником, що дедалі глибше вбивав клин між українською елітою та народом. Дешо змінила ситуацію поява на політичному горизонті наказного гетьмана П. Полуботка (1722-1724), військовим форпостом на південних кордонах, а українське козацтво було реальною силою, здатною зупинити ворога. Тому всіляко обмежуючи права козаків і роздаючи їх землі дворянам, царизм мирився з існуванням цього острівця автономізма. Після переможної війни з Туреччиною і підписання Кючук-Кайнарджійського миру загроза від південних рубежів відступила. В цей час у Північному Причорномор'ї знаходилася велика російська армія, яка разом з українськими козаками громила ворога. Використовуючи нагоду, імператриця Катерина II прийняла рішення назавжди ліквідувати Запорізьку Січ. За її наказом війська під командуванням генерала Текелі в червні 1775 р. оточили укріплення Нової Січі. Частина козаків не хотіла здаватися, але козацька старшина і кошовий отаман П. Калнишевський, розуміючи безперспективність опору, вирішили не чинити спротив, сподіваючись на царську милість. Генерал Текелі наказав зруйнувати Січ і заарештував козацьких старшин і П. Калнашевського. Пізніше Катерина II заслала останнього кошового отамана до Соловецького монастиря, де він пробув у неволі 27 років. З серпня 1775 р. з'явився маніфест Катерини II, в якому вона, виправдовуючи знищення Запорізької Січі, голослівне звинувачувала козаків в розбійницьких діях і бунтах. Це було неправдою, бо останній кошовий отаман П. Калнишевський проводив відносно Росії лояльну політику. Після ліквідації Запорожжя Україна попала в повну владу до російського самодержавства. У 1783 р. козацькі полки були реорганізовані на зразок російської армії і стали її складовою частиною. Згодом козаки перестали бути окремим станом, втратили свої права і привілеї і фактично перетворилися в залежних селян. Що стосується козацької старшини, то більшість з них одержали в царській армії офіцерські звання і земельні володіння. Таким чином, завершився процес поступової еволюції верхівки козацтва в напрямку перетворення в поміщиків. Деяка частина козаків, не бажаючи скоритися, переселилась на територію Туреччини і в гирлі Дунаю заснувала Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 р. Але й там їх життя буде важким. Тому у 1828 р. еони повернулися на Батьківщину. У 1783 р. в Україні було введено кріпосне право, під яке попала і значна частина колишніх козаків з їх сім'ями. Ці акції царизму означали остаточне знищення всіх державних інститутів України, яка повністю перетворилась у безправну провінцію Російської імперії.
2)Міжнародне становище укр. оон Статут ООН, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набрав чинностi 24 жовтня 1945 р. Цей день щорiчно вiдзначається як День Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Активну участь у розробцi Статуту ООН взяли представники України. Глава делегацiї України на конференцiї у Сан-Франциско, мiнiстр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комiтетi, де були розробленi Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших пiдписала Статут i увiйшла в групу з 51 держави-засновниці ООН. Пiсля проголошення незалежностi України участь у дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних напрямiв зовнiшньої полiтики нашої держави. Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий вклад у її дiяльнiсть у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права тощо. Генеральнi секретарi ООН чотири рази вiдвiдали Україну. З офiцiйними вiзитами у Києвi перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галi (1993 р.).
3)У ході уроку історії вчитель звертає велику увагу на всебічний розвиток мовлення учнів. До усної відповіді учнів ставлять такі вимоги: – змістовність викладу – повне, конкретне, чітке розкриття теми з використанням найважливіших історичних фактів, їх оцінка з висновками й узагальненнями; – логічність – послідовне, чітке висвітлення історичного матеріалу; – багатство мовлення – уживання історичних термінів, синонімів, образних висловів тощо. Багатство мовлення зумовлює використання історичних документів, знання літературних пам’яток епохи, історико-публіцистичних творів; – емоційність і виразність – яскраве й образне висловлення думки й почуття, вміле добирання прикладів, точність слова; – правильне вживання слів – забезпечується додержанням норм української літературної мови, відсутністю слів-паразитів, жаргонних словотворень, русизмів, правильною вимовою і написанням історичних термінів.
|
№ 36 1)Кирило-Мефодіївське товариство. Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М, Костомаров, П. Куліш, 6. Маркевич. Пізніше до його складу увійшли Г. Андрузький, 0. Навроцький, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, 0. ТулуО. У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко. Основні програмні положення цієї організації сформульовані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів, православних святих Кирила й Мефодія, і сама форма організації була запозичена в українських церковних братств. Глибока релігійність пронизує і програмні документи кирило-мефодіївців, у яких домінують соціальні ідеали первісного християнства, чітко простежується ідея обстоювання загальнолюдських цінностей -справедливості, свободи, рівності й братерства. «Книга буття українського народу» це синтезна модель перебудови суспільного життя, в якій було зроблено спробу врахувати релігійні, соціальні та національні чинники. Концепція кирило-мефодіївців передбачала: 1) створення демократичної федерації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поширення християнського ладу на весь світ.Побудована на ідеях українського національного відродження та панславізму, ця програма далеко виходила за межі власне української проблематики. Характерно, що, перебуваючи під впливом західноєвропейських філософів та польського романтизму, у яких у цей час чітко простежується популярна народно-месіанська ідея, кирило-мефодіївці розробили свій варіант «месіанізму»: головною особою їхніх широкомасштабних планів мав стати скривджений, поневолений, але нескорений український народ. Саме йому відводилася місія визволителя росіян від їхнього деспотизму, а поляків від аристократизму, роль спасителя і об'єднувача усіх слов'янських народів. Програмні документи товариства народжувалися в дискусіях. Саме цим, очевидно, пояснюється їхня синтезність та поліфонічність, адже пріоритетну роль національних ідей обстоював П. Куліш, соціальних Т. Шевченко, а загальнолюдських та християнських - М. Костомаров. Характерно, що, навіть виробивши компромісну концепцію суспільних перетворень, члени братства суттєво розходилися у питанні про шляхи її реалізації. Розбіжності в поглядах були значними: від ліберально-поміркованого реформізму (В. Білозерський. М. Костомаров, П. Куліш) — до революційних форм і методів (Г. Андрузький, М. Гулак, Т. Шевченко).Навесні 1847 р. після доносу студента 0. Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене. Малочисельність організації, вузька сфера її впливу, переважно культурницький та пропагандистський характер діяльності створили ілюзію в офіційної влади на початку слідства, що Кирило-Мефодіївське товариство не є серйозною загрозою для самодержавства. Зокрема, шеф жандармів графОрлов значав у своєму листі до Миколи І: «Общество бнло не более как учений бред трех молодих людей». Проте глибше вивчення творів Т. Шевченка та документів братства діаметрально змінили думку властей, які врешті-решт побачили в них чітку антимонархічну спрямованість, прагнення радикальним шляхом досягти соціального визволення, обґрунтування права українського народу на власну державність, демократію. Через це усі члени організації без усякого суду потрапили у заслання.Отже, наприкінці XVIII •- на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе іменами Г. Шевченка, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.Кардинальні зрушення, які відбулися наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права. Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.
2)Протиріччя культурного процесу 60-80-х рр. 60-80-і роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М.Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає “відлига”. Свою назву цей час отримав за повістю І.Еренбурга, яка дуже точно передала зміст епохи. Це - десталінізація суспільного життя, певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до “застою”. Проте для культури хронологічно короткий період “відлиги” мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років привела до формування цілого покоління так званих “шестидесятників” - вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з владою, але загалом творчість цього покоління визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури. У кінці 50-х років на державному рівні було усвідомлене і визнане відставання Радянського Союзу від провідних західних країн, що вступили до того часу в етап науково-технічної революції. В державній політиці стали приділяти особливої уваги розвитку науки, створювалася безліч нових галузевих науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, збільшилася кількість періодичних видань, у великих економічних центрах - Харкові, Львові, Донецьку відкрилися відділення Академії наук УРСР. Розвивалася система освіти. У 1959 р. обов'язковою стала 8-річна освіта, в 1977 р. - середня. У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України і продовжували писати за кордоном. Особливе місце серед письменників-емігрантів займає І.Багряний. До війни він зазнавав репресій, у Німеччині в 1948 р. організував Українську революційно-демократичну партію, яка боролася за національне звільнення України. Романи І.Багряного "Тигролови", "Сад Гетсиманський", "Людина біжить над проваллям", його повісті, поеми, публіцистика тільки в наші дні стали надбанням читача, були оцінені критиками як серйозний внесок в українську культуру. Саме в колах інтеліґенції виникає опозиційний рух, названий дисидентським, члени якого головним своїм завданням вважали відстоювання прав людини: свободу слова, свободу совісті Негативні тенденції характеризували розвиток українського живопису, де насаджувався народницький академічний стиль XIX ст., догматичність, переважала зображувальність над виразністю. Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим "широким масам трудящих", на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. У той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як О.Шовкуненко, Т.Яблонська, М.Дерегус, В.Касьян. Традиційно значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балети, симфонії (Г.Майборода, К.Данькевич, Б.Лятошинський, інші). Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени - А.Солов'яненко, Д.Гнатюк, Б.Руденко, Є.Мірошниченко. Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його вершини - фільми С.Параджанова “Тіні забутих предків”, Л.Осики “Захар Беркут”, Ю.Ільєнка “Білий птах з чорною ознакою”, Л.Бикова “В бій ідуть одні старики”, І.Миколайчука “Вавілон ХХ”. У той же час на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика. 3)В залежності від дидактичної мети використовують різні види контролю за навчанням: попередній, біжучий. повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний. Попередній контроль носить діагностичний характер. Напередодні вивчення певної теми, засвоєння якої має грунтуватися на раніше вивченому матеріалі, учитель має з'ясувати рівень розуміння опорних знань, актуалізувати їх, аби успішно рухатися вперед. Біжучий контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі зичення конкретних тем. Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив ще К.Д.Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам'яті. Тематичний контроль пов'язаний з перевіркою рівня знань, умінь га навичок учнів в обсязі певного розділу чи об'ємної теми конкретної навчальної дисципліни. Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань учні володіють з тих або інших проблем стосовно вимог програм. Підсумковий контроль має своїм завданням з'ясувати рівень засвоєння учнями навчального матеріалу в кінці навчального року або по завершенню вивчення навчальної дисципліни. Це проводиться у формі заліків, екзаменів. Комплексний контроль передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь та навичок з кількох суміжних дисциплін, що забезпечують комплексний підхід до формування світогляду учнів. Наприклад, можна з'ясувати рівень знань учнів з історії, літератури, народознавства, що стосується певної історичної епохи. Щодо методів контролю знань, умінь та навичок, то в історії розвитку школи виокремилися такі основні методи контролю знань, умінь і навиків учнів: усна перевірка, письмова перевірка, графічна перевірка, практична перевірка, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження. Усна перевірка поки ще займає переважаюче місце в школах та вищих навчальних закладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що учитель ставить перед учнями певні запитання, учні мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в учнів вмінь мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає від учителя значних зусиль і майстерності: грамотно формулювати запитання, спонукаючи учнів до активного мислення, будувати систему запитань у певній логічній послідовності, уважно слухати відповіді учнів, враховувати індивідуальні особливості школярів. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання часу на уроці. Письмова перевірка у порівнянні з усною більш ефективна, оскільки всі учні класу отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них. Це сприяє піднесенню самостійної пізнавальної діяльності учнів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу. Графічна перевірка спрямована на виявлення вмінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Це – робота з контурними картами, побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Такий метод ширше використовується в середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі учіння, оволодіння методами навчальної діяльності. Практична перевірка тісно пов'язана з включенням учнів у конкретну практичну діяльність, в ході якої перевіряються вміння учнів застосовувати знання на практиці, а також рівень сформованості вмінь і навичок. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль. Тестова перевірка все більше набуває свою поширення. Сутність цього метолу полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь, аргументувати свій вибір. Можуть бути завдання для конструювання відповіді. Тестова перевірка може здійснюватися машинним і безмашинним способом.
|