2546

№ 45 1)Проголошення УНР: боротьба за автономію і державний суверенітет України.Жовтневе більшовицьке повстання та падіння Тимчасового уряду з одного боку, радикально вирішували частину проблем та конфліктів, з іншого породили нові. Намагаючись втримати ситуацію під контролем, Центральна Рада вже в де. петроградського перевороту ініціює утворення «Крайового комітету охорони революції є Україні», до складу якого входили представники різних політичних та громадських організацій, серед них більшовики Г. Крейсберг, В. Затонський. Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1 вона ухвалює III Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у дев'яти українських губерній. Цей документ накреслював широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; надання національним меншинам «національно-персональної автономії»; забезпечення українському народові демократичних прав скасування смертної кари, амністію політв'язням; скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. На жаль. Універсал мав суттєву суперечність широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний зв'язок із Росією, що як держава вже не Існувала, у цей час на перебіг подій в Україні дедалі більше впливають нові головним чином, зовнішньополітичні чинники: зміцнення більшовицької влади в Росії, її бажання втримати під своіь контролем українські землі; фактичний розвал та деморалізація російської армії, її перетворення на І насильства, анархії та безладу у краї; ускладнення становища на фронтах Першої світової війни, посилення впливу мецького фактора на українські землі. Наприкінці 1917 р. український національний рух щеишое висхідній лінії, про що свідчать результати виборів до Всеросійських установчих зборів - в Україні за більшовиків проголосувало лише 10% виборців, а за українські парти -майже 75%. За таких несприятливих обставин більшовицькі організації України вирішили енергійними діями завоювати маси і перехилити шальку політичних терезів на Була розгорнута широка агітаційно-пропагандистська кампанія, основою якої стало твердження про контрреволюційність та буржуазність Центральної Ради. Своєрідним каталізатором подій наприкінці 1917 р. став Маніфест РНК до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради, який надійшов до Києва радіотелеграфом 3 грудня. У цьому документі, підписаному В. Леніним та народним комісаром закордонних справ Л. Троцьким, з одного боку, визнавалася УНР, а з іншого — робилися грубі втручання у її внутрішні справи. Ультиматум Раднаркому містив чотири вимоги до Центральної Ради: відмовити* ся від дезорганізації фронту (йдеться про утворення Українського фронту), не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицькі війська на Південний фронт, припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. На роздуми відводилося 48 годин, у разі відхилення ультимативних вимог РНК оголошував Центральну Раду «в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні». Після відхилення ультиматуму, починаючи з 5 грудня 1917 р„ Центральна Рада перебувала в стані війни з Раднаркомом Росії. Захопивши Харків, більшовицькі війська в середині грудня оволоділи важливими залізничними вузлами — Лозовою, Павлоградом, Синельниковим, що дало змогу блокувати каледінські війська на Дону і Донбасі та створити вигідний плацдарм для вирішальних боїв з УНР.У Києві 15 грудня було утворено Особливий комітет з оборони України (М. Порш, С. Петлюра, В. Єщенко). Опорою Центральної Ради були підрозділи Вільного козацтва (Гайдамацький Кіш Слобідської України, Галицький курінь січових стрільців тощо) та добровольчі формування (26 грудня Генеральний секретаріат прийняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати). Основну ударну силу протидіючої сторони становили частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, підрозділи моряків та червоногвардійці промислових центрів України та Росії. Вирішальні події розпочалися 25 грудня, коли В. Антонов-Овсіснко віддав наказ про наступ 30-тисячному радянському війську проти УНР. Просуваючись прискореним темпом, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Катеринославом, Олексакдрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкривався шлях на Київ. Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати «добробут і свободу» у боротьбі з «більшовиками та іншими нападниками». Універсал декларував низку принципово важливих положень: проголошувалася незалежність, суверенність УНР; на уряд покладалося завдання «цілком самостійно» довести до кінця переговори з Центральними державами та укласти з ними мир (після укладення миру планувалися демобілізація армії, заміна її робочою міліцією; переведення заводів і фабрик з воєнного на мирний стан, збільшення продукції народного споживання тощо);гарантувалася передача землі селянам без викупу є до початку весняних робіт;констатувалася націоналізація лісів, вод та підземних багата краю; було взято курс на запровадження монополії на виробництво торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами і встановлені-державно-народного контролю над усіма банками; ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР. 2)В Україні, в умовах кризи радянської тоталітарної системи у 50-х — першій половині 60-х років основні напрямки економічної політики залишалися практично незмінними. Однак після смерті Сталіна було зроблено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачіпаючи при цьому основ тоталітарного суспільства.. Було зроблено спробу переходу від жорстокого керівництва сільським господарством до господарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Безсумнівним досягненням Хрущова була сильна соціальна політика, яка торкалася практично всіх сторін суспільного життя. У липні 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 – для жінок. Майже в 2 рази збільшився середній розмір пенсій. Пенсії почали отримувати навіть колгоспники. Того ж року розпочався поступовий (за галузями) перехід на семигодинний робочий день, а з вересня 1959 р. підприємства, установи і організації УРСР почали перехід на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями при восьмигодинному робочому дні. У 1956 р. було підвищено заробітну плату, упорядковано щомісячне авансування колгоспів. У липні 1957 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли постанову «Про розвиток житлового будівництва в СРСР». Понад 3 млн. квартир, споруджених у містах і робітничих селищах України за десяток років, істотно пом’якшили житлову проблему. Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Збереження попередніх виробничих відносин, форм і методів керівництва не принесли бажаних результатів . Три надпроекти Хрущова – освоєння цілини, розширення посівів кукурудзи, програма тваринництва (догнати та випередити США у виробництві м’яса, масла та молока) не дали очікуваних результатів. Україна продовжувала крокувати шляхом екстенсивного розвитку. У 1954 р. починається освоєння цілинних земель Казахстану і Сибіру, що вимагало великих людських і матеріальних ресурсів, що негативно впливало на економіку України. Інший експеримент передбачав перехід до вирощування величезної кількості кукурудзи на загальній площі 28 млн. га по всьому Радянському Союзі. Й повинні були використовувати як корм для збільшення продукції тваринництва. За вказівкою "зверху" кукурудзою засівали території без урахування кліматичних умов і можливостей її вирощування. Однак спроба пристосувати українське господарство до цій запозиченій в Америці культурі увінчалася лише незначним успіхом. У 1961 р. був зібраний непоганий врожай кукурудзи. Але 1963 рік внаслідок посухи виявився надзвичайно неврожайним у цілому. Щоб зняти гостру проблему з нестачею хліба, сталі випікати хліб зі значною домішкою кукурудзяного борошна. Через свій специфічний смак він не подобався населенню, і його споживали тільки тому, що іншого не було. У той же рік Радянський Союз уперше почав закуповувати і ввозити зерно з-за кордону У жовтні 1964 р. Хрущова звільнили від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради міністрів СРСР. Його дії були кваліфіковані як волюнтаристські, що заперечували принцип колективного керівництва. Першим секретарем ЦК КПРС став Л.І. Брежнєв. Щоб зменшити розтратність централізованого виробництва, уже з 1953 р. почалося скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача частини економічної влади республіканському керівництву. Якщо у 1950 р. в Україні 65% всього виробництва було підпорядковано центру, то у 1956 р. ця частка зменшилась аж до 24%. Решту 76% контролювали республіканські міністерства. У 1957 р. Хрущов замість старої міністерсько-вертикальної системи ввів нову територіально-горизонтальну систему управління, засновану на радах народного господарства (раднаргоспи). Якщо з 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958—1964 рр. — на 3%. У 1962 р. СРСР вперше змушений був закупити зерно за кордоном, потрапивши у залежність від його імпорту до кінця свого існування. У суто комуністичному дусі вирішував М. Хрущов проблему забезпечення населення продуктами, зокрема молоком, м'ясом та виробами з них. Як провідний марксист-ленінець, будучи безкомпромісним ворогом приватної чи особистої власності, він орієнтував тваринництво тільки на суспільний сектор. Словом, повний достаток м'яса і молока мали забезпечити тільки колгоспи і радгоспи. Індивідуальне, присадибне господарство планували різко скоротити і незабаром повністю ліквідувати. Видавали абсурдні закони, що забороняли тримати на селі в приватному господарстві більше однієї корови. В Україні це рішення було втілене в життя, що призвело до масового зменшення поголів'я худоби, свиней. Замість повного достатку неймовірно підвищилися ціни на м'ясо, сало, інші продукти сільського господарства. У цілому негативні наслідки мала й ліквідація М. Хрущовим МТС та передача їхньої техніки колгоспам. Великої шкоди господарству України було завдано створенням рукотворних морів — Канівського і Київського водосховищ, які похоронили сотні тисяч гектарів родючих земель, зіпсували водний басейн Дніпра. У 1964 р. до влади в СРСР прийшло нове партійно-державне керівництво, очолюване Л. Брежнєвим. Прагнучи задекларувати свою нібито реформаторську сутність, воно розпочало діяльність з економічної реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна . Косигінська реформа повинна була забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства. Для досягнення такої мети передбачалося скоротити планові показники для підприємств, створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання; фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацій; ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління; підвищити закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію; перерозподілити долю національного прибутку на користь аграрного сектору. Перші кроки реформи принесли позитивні результати пожвавилось сільськогосподарське виробництво, покращилось постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. Але вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижуватися. І радянське керівництво поступово відмовилося від будь-яких реформ. Наступили золоті роки стабільності. Причини невдачі економічних реформ 50—60-х років лежать в основі тоталітарно керованої економіки, якою й була економіка радянська. Економічне реформування не могло принести успіху без політичних змін, демократизації і без реального суверенітету республік. 3)Із 7-го класу розпочинається систематичне вивчення (за лінійним принципом) історії України від стародавньої історії України до першої половини XVI ст. (культурне та церковне життя в другій половині XIV- першій половині XVI ст. – 34 год.), а також у 7-му класі продовжується вивчення курсу всесвітньої історії (історія середніх віків - 34 год.) від „Початків великого переселення народів” до теми „Китай у III-XV ст.”, продовжується вивчення історії середніх віків у 8 кл., яке розпочинається із теми: „Великі географічні відкриття” і завершується темою „Північна Америка у XVIII ст.”. Паралельно вивчається і курс історії України, який розпочинається із вивчення теми: „Українські землі під владою Речі Посполитої, наростання національно-визвольної боротьби українського народу” і завершується темою: „Культура України другої половини XVII – першої половини XVIII ст.”. На вивчення цього курсу також передбачено 34 год. на навчальний рік. У 9 класі вивчення вітчизняної історії розпочинається із теми: „Українські землі у другій половині XVIII ст.” (на вивчення курсу згідно з навчальним планом відведено 68 годин) і завершується темою: „Культура України на початку XX ст.” Одночасно вивчається курс всесвітньої історії. Нова історія (кінець XVIII – поч. XX ст.) - 34 год. Відповідно вивчення курсу розпочинається з теми: „Французька революція кінця XVIII ст.” і завершується вивченням теми: „Культура зарубіжних країн наприкінці XIX – на початку XX ст.”. У 10-му класі розпочинається курс вивчення новітньої історії України (1914 – 1939 рр. – 68 год.) з теми: „Україна в Першій світовій війні” і завершується темою: „Західноукраїнські землі в 1921-1938 роках”, а також курс всесвітньої історії, новітній період (1914-1939 рр. – 51 год.). Цей курс розпочинається із вивчення теми: „Перша світова війна (1914-1918 рр.) і завершується темою „Міжнародні відносини у післявоєнний період”.

№ 46 1.Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності. Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажешяєшні». Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні. Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, в очевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.. Спланована конфіскація урожаю зернових та інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 р. безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах. Незважаючи на те, що злочинні дії представників сталінської влади, котрі спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно норм тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство ^[2], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до цього злочину, не поніс покарання 2. Сучасний стан економіки України - криза. З окремих проблем можна виділити: надзичайне обтяження економіки соціальними виплатами;зростання тіньового сектора ; переважання сировини в експорті та готової продукції в імпорті. інфляція ;низький рівень інвестицій в інновації Кризові явища спостерігаються не тільки в економіці, а й у багатьох інших сферах нашого життя, зокрема і в соціогуманітарній. І лишаючи поза увагою саме ці, соціогуманітарні, аспекти, Україна не має шансів на довгострокові успіхи в політичному та економічному реформуванні. Для економіки минуле десятиліття радше втрачене. Кредит довіри до влади так і не погашено відповідними змінами в соціально-економічному житті. Перспективи економіки залежать від методів управління нею. Галузі економіки завжди можна буде якщо не відновити, то хоча б побудувати заново. Все залежить від ефективності управління, і концентрації на інновації та перспективу, а не на соціалізм і покращення життя вже сьогодні, як би політично це не звучало. 3. Шкільні програми з історії. Програми з історії України та всесвітньої історії були затверджені МОН України в 2001р. Вони побудовані за лінійним принципом вивчення історичного матеріалу в школі. Програми починаються з пояснювальної записки, у якій розкриваються цілі навчання історії. В основній частині за розділами і темами викладається теоретичний і фактичний матеріал, що становить зміст освіти, наприкінці курсів виділено основні ідеї, поняття, обов'язкові для запам'ятовування. Відповідно до навчального плану шкільний курс історії розпочинається із 5 класу як початковий курс (Вступ до історії України). Головне завдання курсу - підготовка учнів до успішного засвоєння історичних знань у наступних класах, формування у дітей початкових уявлень про історію як науку та про історію України як її складову, прищеплення інтересу до її вивчення. 3) Шкільні програми з історії. Принципи їх побудови та порядок викладання історичного матеріалу в шкільних курсах Програми з історії України та всесвітньої історії були затверджені МОН України в 2001р. Вони побудовані за лінійним принципом вивчення історичного матеріалу в школі. Програми починаються з пояснювальної записки, у якій розкриваються цілі навчання історії. В основній частині за розділами і темами викладається теоретичний і фактичний матеріал, що становить зміст освіти, наприкінці курсів виділено основні ідеї, поняття, обов‘язкові для запам‘ятовування. Відповідно до навчального плану шкільний курс історії розпочинається із 5 класу як початковий курс (Вступ до історії України). Головне завдання курсу – підготовка учнів до успішного засвоєння історичних знань у наступних класах, формування у дітей початкових уявлень про історію як науку та про історію України як її складову, прищеплення інтересу до її вивчення. З 6-го класу розпочинається вивчення всесвітньої історії за лінійним принципом. Історія стародавнього світу розпочинається із теми „Життя людей у первісні часи” до „Падіння західної Римської імперії” (34 год). Із 7-го класу розпочинається систематичне вивчення (за лінійним принципом) історії України від стародавньої історії України до першої половини XVI ст. (культурне та церковне життя в другій половині XIV- першій половині XVI ст. – 34 год.), а також у 7-му класі продовжується вивчення курсу всесвітньої історії (історія середніх віків - 34 год.) від „Початків великого переселення народів” до теми „Китай у III-XV ст.”, продовжується вивчення історії середніх віків у 8 кл., яке розпочинається із теми: „Великі географічні відкриття” і завершується темою „Північна Америка у XVIII ст.”. Паралельно вивчається і курс історії України, який розпочинається із вивчення теми: „Українські землі під владою Речі Посполитої, наростання національно-визвольної боротьби українського народу” і завершується темою: „Культура України другої половини XVII – першої половини XVIII ст.”. На вивчення цього курсу також передбачено 34 год. на навчальний рік. У 9 класі вивчення вітчизняної історії розпочинається із теми: „Українські землі у другій половині XVIII ст.” (на вивчення курсу згідно з навчальним планом відведено 68 годин) і завершується темою: „Культура України на початку XX ст.” Одночасно вивчається курс всесвітньої історії. Нова історія (кінець XVIII – поч. XX ст.) - 34 год. Відповідно вивчення курсу розпочинається з теми: „Французька революція кінця XVIII ст.” і завершується вивченням теми: „Культура зарубіжних країн наприкінці XIX – на початку XX ст.”. У 10-му класі розпочинається курс вивчення новітньої історії України (1914 – 1939 рр. – 68 год.) з теми: „Україна в Першій світовій війні” і завершується темою: „Західноукраїнські землі в 1921-1938 роках”, а також курс всесвітньої історії, новітній період (1914-1939 рр. – 51 год.). Цей курс розпочинається із вивчення теми: „Перша світова війна (1914-1918 рр.) і завершується темою „Міжнародні відносини у післявоєнний період”. За шкільною програмою в 11-му класі продовжується вивчатися курс новітньої історії України (51 год.) з теми „Україна в другій світовій війні” (1939-1945 рр.) і завершується темою: „Україна в умовах незалежності. Початок державотворчих процесів”. Курс всесвітньої історії (51 год.) розпочинається з теми: „Друга світова війна (1939-1945 рр.) і завершується темою: Культура країн зарубіжного світу у другій половині XX – початку XXI ст.”