Бурако Всес іст 11 кл підручник

чотири роки обсяг промислового виробництва Великої Британії зріс майже на третину проти 1947 р. Але труднощів уникнути не вдалося. Давалася взнаки гостра нестача коштів. Життєвий рівень населення у перші повоєнні роки залишався невисоким.

Після війни розгорнувся процес деколонізації британських володінь. У 1947 р. здобула незалежність найбільша англійсь­ ка колонія - Індія. Провідним напрямом зовнішньої політики Великої Британії у повоєнні роки стали тісний союз і військо­ во-політичне співробітництво із СПІА, а також із країнами Західної Європи. У 1949 р. Англія виступила однією із заснов­ ниць НАТО. Велика Британія зберігала стратегічні позиції на Близькому та Середньому Сході. Щодо СРСР, то за умов «хо­ лодної війни» відносини з ним різко погіршилися.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ У 50-70-х РОКАХ

У повоєнний час в Англії остаточно встановилася двопар­ тійна система, у межах якої одна з двох провідних політичних партій - Лейбористська або Консервативна - по черзі здобуває перемогу на парламентських виборах і формує уряд, а інша, що програла, переходить в опозицію. Отже, в британському парламенті, а саме в його нижній палаті - палаті громад - більшість депутатів становили представники названих двох партій. Лейбористська, що репрезентувала лівоцентристський фланг, користувалася підтримкою значної частини робітницт­ ва, інтелігенції. Консервативна партія (правоцентристська) та­ кож мала широку підтримку серед трудового населення. Крім того, на неї здебільшого орієнтувалися землевласники, промисловці, представники середніх верств. У країні існували й інші політичні партії.

Особливістю роботи палати громад британського парламен­ ту було те, що, починаючи з 1945 p., майже жоден її склад не залишався до кінця своїх п’ятирічних повноважень. За британським конституційним правом, уряд, намагаючись за­ безпечити своїй партії перебування при владі ще на п’ять років, міг у сприятливий для нього момент розпустити парла­ мент і призначити нові вибори. Британські уряди широко використовували це право, хоч їхні сподівання на успіх не завжди виправдовувалися. На дострокових парламентських виборах неодноразово перемогу здобувала конкуруюча партія. Щодо верхньої палати парламенту - палати лордів, то її зако­ нодавчу роль після війни було зведено до мінімуму.

Лейбористи, котрі прийшли до влади відразу після війни, керували понад шість років. На парламентських виборах у жовтні 1951 р. перемогли консерватори. Прем’єр-міністром знову став В. Черчіл, який перебував на цьому посту до 1955 p.,

91

пішовши у відставку за віком (йому на той час виповнилося 80 років). З наступних консервативних прем’єрів най­ помітнішою фігурою вважався Гарольд Макміллан, котрий очолював кабінет у 1957—1963 pp.

Консерваторів (після 13-річного їх правління) 1964 р. змінив лейбористський уряд Гарольда Вілсона. У 1970 р. до влади прийшов консервативний уряд на чолі з Едвардом Хітом. У 1974-1979 pp. країною знову правив уряд лей­ бористів, прем’єр-міністром якого був спочатку Г. Вілсон, а після його відставки (1976) - Джеймс Каллаген.

За державним устроєм Велика Британія залишалася конс­ титуційною монархією. Після смерті 1952 р. короля Георга VI, котрий був на престолі з 1936 p., королевою стала його дочка Єлизавета II. Вона на троні й понині. Однак на практиці, відповідно до британського конституційного права, монарх суттєвого впливу на державне і політичне життя країни не має.

Ключовими проблемами всіх післявоєнних британських урядів були передусім фінансово-економічні. На господарсь­ кий розвиток 5 0 -70-х років справляли вирішальний вплив нові чинники: розгортання НТР, оновлення основного капіта­ лу. Британська економіка повинна була пристосуватися до умов, що виникли внаслідок перетворення колоніальної імперії на співдружність держав та поглиблення процесу західноєвропейської економічної інтеграції. У зв’язку з цим необхідно було, насамперед, забезпечити високу якість і постійне зростання конкурентоспроможності англійських екс­ портних товарів, а цього можна було досягти значними капіта­ ловкладеннями в економіку.

Разом з тим фінансове становище країни залишалося склад­ ним. Відчувалася постійна нестача коштів. З початку 50-х років економічний розвиток країни сповільнився. Коло замк­ нулося: з одного боку, нестача коштів не давала змоги робити капіталовкладення в економіку, технічне переоснащення, щоб забезпечити високі темпи зростання виробництва. З другого - низькі темпи економічного розвитку гальмували поліпшення фінансового становища країни. Перешкоджали цьому також циклічні спади виробництва, зокрема економічна криза 1974-1975 pp., інфляція, що посилилася у першій половині 70-х років.

Щоб стабілізувати економіку, покращити фінансове стано­ вище країни, британський уряд вдався до таких засобів, як скорочення бюджетних витрат, суворий контроль над зростан­ ням цін, доходів підприємців, заробітної плати робітників і службовців. Це були традиційні, випробувані заходи, але вони не завжди давали бажаний результат. Наслідком низьких

92

темпів економічного розвитку стало зниження частки Великої Британії у світовому виробництві. Наприкінці 70-х років вона за своїм господарським потенціалом посідала лише п’яте місце серед розвинутих країн.

Однак Британії вдалося, хоча і не без труднощів, пристосу­ ватися до зміни зовнішньоекономічних умов. Було вжито за­ ходів щодо переорієнтації британської зовнішньої торгівлі, збільшився товарооборот з країнами Західної Європи. Велика Британія прагнула вступити до Європейського співтовариства, але добилася цього тільки 1973 р. Вступ до Спільного ринку сприяв подальшій переорієнтації англійської економіки й зовнішньої торгівлі на країни Західної Європи.

Надзвичайної гостроти набула проблема Північної Ірландії (Ольстеру) - провінції, неоднорідної за етнічним складом та релігією. Корінне її населення - ірландці-католики. У соціаль­ ному відношенні - це незаможні верстви здебільшого некваліфікованих робітників. Вони становлять приблизно трети­ ну населення провінції, більшість якого - нащадки вихідців з Англії та Шотландії, протестанти. Вони переважають у діло­ вих колах, серед осіб вільних професій, чиновництва, замож­ них фермерів і високооплачуваних робітників.

Релігійні, етнічні та соціальні суперечності найгостріше ви­ явилися у 1968 p., коли підпільна воєнізована організація ірландців-католиків Ірландська республіканська армія (ІРА) розпочала збройну боротьбу проти британських властей і ло­ яльних до них ольстерських протестантів за возз’єднання Ольстеру з Ірландською Республікою. Боротьба, основною формою якої став терор, тривала протягом кількох десятиліть, то стихаючи, то розгоряючись з новою силою. Переконавшись у неможливості досягнути поставлених цілей насильницькими методами, ІРА змушена була відмовитися від терористичної діяльності. З 1998 р. в провінції встановився хиткий мир.

Зовнішня політика Великої Британії слідувала курсові, що склався у перші післявоєнні роки. Зміцнювалося співробітництво із СІЛА й західноєвропейськими державами. Зокрема, Англія підтримувала політику союзників у німецько­ му питанні й погодилася на вступ ФРН до НАТО.

Ліквідація колоніалізму, надання Великою Британією неза­ лежності колоніям в Азії й Африці, з одного боку, а з другого - фінансово-економічні труднощі змусили британський уряд відступити від традиційної доктрини «військової присут­ ності», «політики на схід від Суеца». До кінця 60-х років Вели­ ка Британія вивела всі свої війська з країн Азії.

Неоднозначно складалися відносини і з Радянським Союзом. Певна лібералізація зовнішньої політики СРСР після

93

номіки. У боротьбі з інфляцією було взято курс на зниження темпів зростання державних видатків, зокрема скорочення соціальних програм. Уряд розгорнув наступ на тред-юніони. Прийняті парламентом закони про зайнятість ускладнювали процедуру оголошення і проведення страйків, передбачали су­ дове переслідування організаторів «незаконних» страйків, утруднювали пікетування підприємств.

Заходи уряду викликали неоднозначну реакцію. Вони тіль­ ки через певний час почали давати економічні результати, зате відразу зачепили матеріальні інтереси широких верств насе­ лення. У 1979-1981 pp. Англію охопила економічна криза, по­ силена інфляцією. Значних масштабів набуло безробіття. Ста­ новище уряду залишалося складним.

Однак з 1982 р. економічне становище змінилося на краще, а з 1985 р. почалося його піднесення, яке тривало аж до 1990 р. Помітно знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн 1985 р. до 2,3 млн 1988 p.). Різко зросла продуктивність праці. Успіхи 80-х років у розвитку британсь­ кої економіки називають «англійським дивом».

Помітно вплинули на розвиток економіки й зміцнення фінансів відкриття й розробка родовищ нафти у Північному морі, поблизу Шотландії. Велика Британія не тільки повністю забезпечила себе енергоресурсами, що раніше потребувало величезних коштів, а й стала експортером нафти і наф­ топродуктів. Внаслідок цього значно зменшилася зовнішня за­ боргованість Англії. Збільшилися золотовалютні резерви. Зріс курс фунта стерлінгів.

Економічні успіхи сприяли зростанню доходів населення. Щорічні прибавки до заробітної плати становили 7-8 %. За 80-ті роки кількість акціонерів в Англії потроїлася, переви­ щивши 8 млн - кожен третій британець став власником акцій; 15 млн родин (60 % загальної кількості) мешкають у власних будинках або квартирах. За цими показниками Англія набли­ зилася до рівня Сполучених Штатів.

Підвищення матеріального рівня населення сприяло пом’якшенню соціальних суперечностей. Як і в інших розви­ нутих країнах, спостерігався різкий спад страйкового руху. Скоротилася чисельність профспілок. Останнім великим ви­ ступом робітництва був загальний страйк гірників, що тривав майже рік - з березня 1984 р. до березня 1985 р. У ньому взяли участь понад 180 тис. шахтарів, що протестували проти рішен­ ня влади закрити деякі збиткові шахти, проте досягти успіху робітники не змогли. Уряд виявив непохитну твердість і на жодні поступки шахтарям не пішов (недаремно М. Тетчер отримала прізвисько «Залізна леді»).

95

Успіхи, досягнуті в оздоровленні економіки та фінансів, зміцнювали позиції Консервативної партії, уряду й особисто М. Тетчер. Вона стала британським прем’єр-міністром, що найтриваліший час перебував при владі у XX ст. Опозиційні сили лівого крила вели завзяту боротьбу проти уряду М. Тет­ чер, проте виявилися нездатними протиставити будь-яку пози­ тивну програму. Однак на зламі 80-90-х років позиції «Залізної леді» почали слабнути, деякі її конкретні кроки у га­ лузі внутрішньої й зовнішньої політики зазнали гострої крити­ ки в керівництві Консервативної партії та в уряді. Наприкінці 1990 р. вона змушена була піти у відставку.

Новим прем’єр-міністром і лідером Консервативної партії став Джон Мейджор - фахівець у галузі фінансів і банківської справи. Він очолив уряд у несприятливий період: саме тоді еко­ номічне піднесення змінилося спадом, який тривав упродовж 1990-1992 pp. Спад, як і в інших розвинутих країнах, був порівняно неглибоким, абсолютне падіння промислового виробництва склало лише кілька відсотків. У цій складній си­ туації Дж. Мейджор намагався спрямувати економічну політику уряду на подолання спаду. Не завжди це вдавалось, і становище уряду й самого прем’єра залишалося непевним, хо­ ча Консервативна партія й домоглася четвертої підряд перемо­ ги на парламентських виборах 1992 р.

Лейбористська партія, врахувавши уроки своїх виборчих поразок, пішла шляхом перегляду своїх соціально-політичних настанов, еволюціонуючи від лівого крила до центру. Цьому поворотові сприяв обраний у 1994 р. новий лідер партії Антоні Блер (1954 р. народження). Від середини 90-х років баланс політичних сил у країні змінювався на користь Лейбористської партії. На парламентських виборах 1997 р. вона здобула пере­ могу. Прем’єр-міністром став А. Блер. Новий уряд надав більшої автономії Шотландії та Уельсу, створивши там предс­ тавницькі установи. Уряд доклав зусиль у справі поступової нормалізації становища у Північній Ірландії. У 1998 р. в ре­ зультаті переговорів представників британського та ірланд­ ського урядів і обох ольстерських громад - протестантської й католицької - було підписано договір по Північній Ірландії, який передбачав відновлення статусу політичної автономії цієї провінції. Заново створювався місцевий парламент - національна асамблея, яка мала діяти на основі обопільної зго­ ди двох згаданих громад. Ірландська Республіка відмовлялася від своїх претензій на Ольстер і внесла відповідні поправки до своєї конституції. Однак процес замирення раз у раз потрапляв на перешкоди, зокрема з боку ІРА, яка зволікала виконувати взяті на себе зобов’язання щодо роззброєння.

96

Діяльність лейбористського уряду полегшує сприятлива господарська кон’юнктура, що прийшла на зміну економічному спадові початку 90-х років. На рубежі ХХ-ХХІ ст. економіка Великої Британії зберігала стабільні темпи розвитку. Одночас­ но уряд дбав про подальші соціальні заходи. В результаті на наступних парламентських виборах 2001 р. Лейбористська па­ ртія вдруге підряд здобула перемогу, залишивши за собою ви­ конавчу владу в державі.

Протягом останніх десятиліть зросла активність Великої Британії у міжнародних справах. На початку 80-х років виник воєнний конфлікт між Великою Британією й Аргентиною з при­ воду приналежності Фолклендських (Мальвінських) островів. Конфлікт призвів до розриву англо-аргентинських відносин, проте у 1990 р. вони відновилися. Після розпаду СРСР Британія визнала нові незалежні держави, які утворилися. Зокрема бу­ ло встановлено дипломатичні відносини з Україною. У лютому 1993 р. в Лондоні між Україною та Великою Британією було підписано Договір про принципи відносин і співробітництва.

Уряд А. Блера вжив заходів щодо налагодження тісніших взаємовідносин з партнерами по ЄС, проте не приєднався до запровадження у Британії єдиної європейської валюти, зберігши традиційний фунт стерлінгів.

Лейбористський уряд продовжував політику зміцнення відносин із СІЛА і НАТО. У 1999 р. він підтримав військову акцію в Югославії у зв’язку з кризою у Косові. Після подій у СП1А 11 вересня 2001 р. Велика Британія солідаризувалася з військовими діями Сполучених Штатів в Афганістані. Вона рішуче підтримала (на відміну від Франції та Німеччини) війсь­ кову операцію CILLA, спрямовану проти режиму С. Хусейна в Іраку, направивши туди військове угруповання чисельністю в 45 тис. осіб. Приєднуючись до американського вторгнення в Ірак, А. Блер, аналогічно до президента США Дж. Буша-молод- шого, мотивував своє рішення тим, що режим С. Хусейна постачає, мовляв, зброю масового знищення, а це становить в умовах виходу на арену міжнародного тероризму реальну за­ грозу мирові й безпеці у світі. Але вже незабаром з’ясувалося, що такої зброї іракський режим не мав, отже, не було серйозної потреби підтримувати операцію. У результаті рішення А. Блера про участь британських збройних сил в іракській операції було піддано гострій критиці з боку широких кіл британської громадськості. Тож популярність уряду стала помітно падати. Про це свідчили невтішні для лейбористів результати муніци­ пальних виборів, голосування на виборах до європейського пар­ ламенту, а також та обставина, що за останні роки чисельність Лейбористської партії скоротилася вдвічі.

4* Буракоп

д у

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Які економічні і соціальні реформи провів лейбористський уряд

К.Еттлі?

2.Охарактеризуйте економічний і соціальний розвиток Великої Британії в 50-70-ті роки.

3.У чому суть «проблеми Ольстеру»?

4.Проаналізуйте соціально-економічну політику уряду М. Тетчер і визначте її наслідки для Великої Британії.

5.Які причини перемоги лейбористської партії на виборах у 1997 р.?

	6. Складіть таблицю «Двопартійна		система Великої Британії
	в другій половині XX ст.» за схемою:
	Роки перебування при	Назва партії	Прем’єр-міністр
	владі

7.Дайте характеристику зовнішньої політики Великої Британії

вповоєнний період.

§14. ФРАНЦІЯ

Я кі фактори визначали зовнішньополітичний курс країни

уміжвоєнний період? Чому завершилась невдачею спроба

Франції організуват и колект ивну безпеку за участю східноєвропейських країн і СРСР? Я кі політ ичні сили скла­ дали основу руху Опору у Франції?

ТИМЧАСОВИЙ РЕЖИМ І ЧЕТВЕРТА РЕСПУБЛІКА

З початком визволення Франції з-під німецької окупації в країні почав діяти Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду влітку 1944 р. увійшли представники партій, що брали участь у русі Опору, а також антифашисти, які перебували в еміграції.

Тимчасовий уряд розпочав відбудову країни в надзвичайно складних умовах. Та частина території Франції, що перебува­ ла під німецькою окупацією, зазнала значних руйнувань. У ре­ зультаті обсяг промислового виробництва в країні скоротився до 38 % довоєнного рівня, сільськогосподарського - до 60 %. Значно послабилися позиції Франції на міжнародній арені.

Найактивнішу роль у політичній боротьбі брали три угрупо­ вання - комуністи, соціалісти і католики. Французька кому­ ністична партія (ФКП) і Соціалістична партія стали найчисельнішими в країні. Вони виступали за проведення націо-

98

збори і одночасно референдум про ставлення до конституції Третьої республіки. Вперше право обирати і бути обраними дістали жінки і військовослужбовці. Переважна більшість на­ селення (96 %) висловилась за введення нової конституції.

У жовтні 1946 р. під час референдуму схвалено консти­ туцію, яка в грудні того ж року офіційно набула чинності. Конституція Четвертої республіки мала демократичний харак­ тер. Законодавча влада надавалася двопалатному парламенту - Національним зборам і Раді республіки, що обиралися прямим таємним загальним голосуванням. Конституція закріплювала рівні права чоловіків і жінок в усіх ділянках суспільного життя, свободу слова, право на працю і матеріаль­ не забезпечення, відпочинок і на страйки.

Конституція замінила назву «Французька імперія», якою позначалася Франція зі своїми колоніальними володіннями, новим терміном «Французький союз», колонії перейменовува­ ли на «заморські території». Нова конституція значно посла­ била виконавчу владу. Уряд був відповідальний перед Національними зборами, які могли його змістити простою більшістю голосів. Президент республіки повністю залежав від Національних зборів, які його обирали. Всі акти президента мав затверджувати уряд. Таке послаблення виконавчої влади негативно вплинуло на діяльність усіх наступних урядів і в ос­ таточному підсумку призвело до краху Четвертої республіки.

Перший уряд, сформований на основі нової конституції, очолив соціаліст Поль Рамадьє. Найважливіші посади у ньому належали соціалістам, комуністам і представникам МРП. Се­ ред правлячої коаліції загострилися незгоди з питань внутрішньої та зовнішньої політики. У травні 1947 р. міністрів-комуністів вивели зі складу уряду. З того часу ко­ аліційні уряди республіки формувались із соціалістів, діячів МРП, радикалів і представників правоцентристських партій.

Опинившись поза урядом, комуністи взяли курс на де­ стабілізацію становища в країні і захоплення влади. Для цього від Національних зборів вони вимагали відставки уряду, ор­ ганізовували політичні страйки. У травні-червні 1947 р. страй­ кували металісти, залізничники, шахтарі. Загальний страйк у листопаді-грудні 1947 р. охопив 2,5 млн робітників і супрово­ джувався сутичками між страйкуючими та жандармами.

Взятий комуністами курс на дестабілізацію викликав обу­ рення громадськості. У зв’язку з цим депутати соціалістичної партії розірвали союз із комуністами і перейшли до співпраці з МРП і радикалами. Виникла нова коаліція, відома під назвою «третя сила». Вона правила з листопада 1947 р. до червневих виборів 1951 р.

100