Бурако Всес іст 11 кл підручник

УКП, вважаючи, що вона вже завоювала симпатії широких верств населення, погодилася на проведення вже в листопаді 1945 р. парламентських виборів. Однак, всупереч своїм очіку­ ванням, комуністи одержали дуже скромні результати: за них було подано близько 17 % голосів. Абсолютну більшість - 57 % - завоювало центристське угруповання Партія дрібних сільсь­ ких господарів (ПДСГ). Новообраний парламент 1 лютого 1946 р. проголосив Угорщину республікою (досі вона формально вважалася монархією, хоч королівський престол залишався вакантним). Було проведено ряд заходів, спрямованих на ство­ рення в країні демократичного державного й суспільного ладу.

Компартія, зазнавши невдачі на виборах, спрямувала зу­ силля на знищення свого головного конкурента - ПДСГ. Конт­ рольоване комуністами міністерство внутрішніх справ сфабри­ кувало «антидержавну змову», в якій начебто брали участь керівники ПДСГ. Деякі діячі партії, зокрема й прем’єр-міністр Ференц Надь, щоб уникнути арешту, були змушені потайки втікати з країни. Партію було дискредитовано й розгромлено.

За наполяганням УКП у серпні 1947 р. було проведено до­ строкові парламентські вибори. Незважаючи на численні фаль­ сифікації, допущені у ході голосування, компартія одержала лише 22 % голосів - не набагато більше, ніж у 1945 р. Однак во­ на продовжувала наступ на своїх політичних противників. На­ решті комуністи розвалили останню реальну політичну силу в країні - Соціал-демократичну партію, а її залишки в червні 1948 р. примусили «об’єднатися» з компартією. Внаслідок цього об’єднання виникла Угорська партія трудящих (УПТ). Вона захопила всю повноту влади в країні. В Угорщині встано­ вилася комуністична диктатура на чолі з Матяшем Ракоші - лідером компартії, а відтак - УПТ. Усі інші політичні партії припинили своє існування. Реальну опору режиму становили радянські війська, які залишилися в країні після закінчення війни й укладення в 1947 р. мирного договору з Угорщиною.

Комуністична влада поспішила оволодіти усіма важелями економіки. Наприкінці 1947 р. було націоналізовано банки, навесні 1948 р. - усі підприємства з кількістю робітників по­ над сотню, а в 1949 р. - підприємства, в яких працювало понад десять чоловік. «Буржуазію» було експропрійовано. Одночас­ но розпочалася колективізація за радянським сценарієм. Вона супроводжувалась шаленою кампанією утисків заможної час­ тини селянства.

У 1949 р. відбулися нові вибори до парламенту. Балотували­ ся лише кандидати, схвалені керівництвом УПТ. Вони «одер­ жали» понад 95 % голосів виборців. Новообрані Державні збо­ ри прийняли конституцію Угорської Народної Республіки (так

211

кої продукції, приглушено «антикуркульську» кампанію. Дещо послабшав політичний терор. Однак М. Ракоші та його спільники продовжували маневрувати. В 1955 р. вони усунули І. Надя з керівництва й зробили спробу повернутися до курсу, який проводили до 1953 р. Це спричинило загострення політич­ ної ситуації в країні. Влітку 1956 p. М. Ракоші за командою з Москви було відправлено у відставку. Нові керівники намага­ лися проводити помірковані реформи, проте вони не задоволь­ няли широкі маси, які вимагали докорінних змін.

23 жовтня 1956 р. в Будапешті розпочалася студентська демонстрація, яка відразу ж переросла у збройне повстання. Налякане партійне керівництво, щоб розрядити обстановку, знову призначило І. Надя прем’єр-міністром. Одночасно, нама­ гаючись втримати владу в своїх руках, воно звернулося за військовою допомогою до Москви. В Будапешт та інші найбільші центри країни було введено радянські підрозділи. Спочатку їхні дії були обмеженими і не могли зупинити роз­ ростання революції, яка вже стала всенародною. Практично вся угорська армія перейшла на бік повстанців. Відновлювали свою діяльність політичні партії. На місцях замість ко­ муністичної адміністрації створювались нові органи влади - ре­ волюційні (або національні) комітети, на підприємствах - робітничі ради. З тюрем були звільнені політичні в’язні. І. Надь оголосив про вихід Угорщини з Варшавського договору і прий­ няття нею статусу нейтральної держави. Комуністичній владі й залежному становищу УНР, здавалося, приходив кінець.

Однак Москва не могла з цим примиритися. 4 листопада розпочалась інтервенція радянських військ в Угорщину. Про­ тягом тижня повсталі чинили відчайдушний опір, проте сили були нерівними. В обозі радянських військ прибув сформова­ ний в СРСР новий уряд УНР, який очолив нещодавно ре­ абілітований партійний діяч Янош Кадар. Він же став лідером реорганізованої партії (УПТ під час повстання розвалилася), яка тепер дістала назву Угорська соціалістична робітнича партія (УСРП). У такий спосіб режим було врятовано. Після придушення революції сотні її учасників, серед них і колишньо­ го прем’єр-міністра І. Надя, було страчено, тисячі інших - за­ суджено до тюремного ув’язнення.

РЕФОРМИ Я. КАДАРА

Політичний терор, зрештою, не був тривалим. Я. Кадар ви­ явився діячем з широким світоглядом і нестандартним мис­ ленням. Не виходячи за рамки офіційної комуністичної докт­ рини і залишаючись лояльним Радянському Союзові, він, ра­ зом з тим, проводив помірковано-ліберальний курс, суттєво

213

відмінний від консервативної політики, що панувала в решті країн радянського блоку. Було оголошено загальну політичну амністію. Практично без силових методів на початку 60-х років завершилося кооперування сільського господарства. На відміну від радянських колгоспів угорські кооперативи були цілком самостійними і рентабельними підприємствами.

У1968 р. було започатковано економічну реформу, яка хоч

іне змінила характеру «суспільної» власності, однак внесла у функціонування господарства суттєві ринкові елементи. Це на декілька років забезпечило Угорщині динамічний розвиток порівняно з іншими комуністичними країнами. Помітно підвищився життєвий рівень населення.

Москва підозріло ставилася до угорської реформи, вбачаючи у ній небезпечну «єресь», і під тиском радянських керівників Я. Кадар у 1973 р. змушений був значно звузити рамки задума­ них перетворень. У результаті економічне становище країни поступово, але невпинно погіршувалось, загострилися соціальні проблеми. Така ситуація тривала до другої половини 80-х років. Керівництво розробляло різні програми, спрямовані на подо­ лання труднощів, проте очікуваного ефекту вони не давали. Були потрібні глибокі структурні перетворення.

ПЕРЕХІД ВІД ТОТАЛІТАРИЗМУ ДО ДЕМОКРАТІЇ

На конференції УСРП у 1987 р. було зроблено спробу про­ вести докорінне реформування режиму, не змінюючи, однак, його «соціалістичного» характеру і не відмовляючись від моно­ полії партії на владу. Проте демократичний процес, що розгор­ нувся в країні, відразу ж переріс рамки, накреслені в рішеннях конференції. Самочинно почали виникати політичні партії та рухи, які вимагали проведення радикальних змін у країні.

Дійшовши висновку, що утримати владу в рамках існуючої системи вже не вдасться, нове керівництво УСРП (Я. Кадара 1989 .р. було відправлено у відставку і незабаром він помер) зважилося на проведення загальнонаціонального «круглого столу», в якому взяли участь правляча партія, офіційні громадсько-політичні організації та нові незалежні політичні сили. Рішення, ухвалені «круглим столом», створили передумо­ ви для мирного, цивілізованого переходу від авторитарного ре­ жиму до демократичної правової держави.

Тим часом УСРП швидко розвалювалася. Почався масовий вихід з її рядів: із 700 тис. членів у партії залишилося кілька­ десят тисяч. На позачерговому з’їзді її було докорінно реор­ ганізовано: змінено назву - вона стала іменуватись Угорською соціалістичною партією (УСП); відмовилися від марксистськоленінської ідеології і перейшли, по суті, на соціал-демокра- тичні позиції.

214

Навесні 1990 р. відбулися перші за 45 років вільні парла­ ментські вибори. Найбільшу кількість голосів на них одержав Угорський демократичний форум (УДФ) - правоцентристське об’єднання, що спиралося на християнські та національні тра­ диції. УДФ у коаліції з відродженою ПДСГ сформував уряд. Парламент обрав президентом Угорської Республіки лідера ліберального угруповання Союз вільних демократів Арпада Генца - активного учасника революції 1956 р. У 1995 р. його обрано президентом країни на другий строк.

Новий уряд провів радикальну чистку державного апарату, армії, керівництва підприємств від засилля комуністів. У 1991 р. було розроблено план виходу економіки з кризи, який перед­ бачав радикальний перехід до заснованого на приватній влас ності господарства. В такому ж дусі в 1992 р. було прийнято за­ кон про земельну реформу. Кожний селянин - власник землі - відтепер міг вільно вирішувати, вестиме він господарство одно­ осібно чи в кооперації з іншими. Економіка Угорщини поволі виходила з кризового стану, почала просуватися вперед по шляху стабілізації. Проте реформування господарства країни супроводжувалося тимчасовим зростанням безробіття й інфляції, зниженням життєвого рівня широких верств населен ня. Це стало однією з причин падіння популярності УДФ і ке­ рованого ним уряду. На парламентських виборах 1994 р. УДФ зазнав поразки. На чільне місце вийшла УСП, що стала на чолі уряду. На виборах 1998 р. перемогло праве угруповання Союз молодих демократів. У результаті останніх виборів, що відбу­ лися 2002 p., до влади знову повернулась УСП у коаліції з Союзом вільних демократів. З 2004 р. уряд очолює соціаліст Ференц Дюршані - мультимільйонер, власник великої про­ мислової корпорації.

Незважаючи на почергові зміни правих і лівоцентристських урядів, основні риси соціально-економічного курсу залишали­ ся тими самими. Було проведено приватизацію державної власності. Створювалися сприятливі умови для діяльності се­ реднього та малого бізнесу, а також для залучення іноземного капіталу, що сприяло проведенню структурних змін в еко­ номіці. Це, у свою чергу, полегшувало розв’язання завдання стабілізації народного господарства, його поступового зростан­ ня, вирішення соціальних проблем. Скоротилося безробіття: у 2002 р. його рівень становив 6 % від усього працездатного населення, помітно зросла заробітна плата робітників і служ­ бовців. Було здійснено заходи щодо підготовки Угорщини до вступу в Європейський Союз.

Після 1989 р. докорінно змінився й характер зовнішньої політики Угорської Республіки. Протягом 1990-1991 pp. з

215

країни було виведено радянські війська, які постійно перебу­ вали там від 1944-1945 pp. Основним пріоритетом Угорщини стало її включення у процес євроатлантичної інтеграції. У грудні 1991 р. було встановлено дипломатичні відносини між Україною й Угорщиною, а 1992 р. укладено Договір про основи добросусідства і співробітництва між нашими дер­ жавами. В 1999 р. Угорщина ввійшла до складу НАТО, а в 2004 р. - до ЄС.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ__________________________________

1.Як відбулося встановлення комуністичного режиму в Угор­ щині?

2.Розкрийте причини, хід і наслідки революції 1956 р.

3.Охарактеризуйте реформи 60-70-х років в Угорщині і виз­ начте, у чому полягали відмінності її економічного і політичного становища порівняно з іншими країнами «соціалістичного та­ бору».

4.Якими особливостями визначається перехід від тоталітаризму до демократії в Угорщині?

§27. РУМУНІЯ

Я ким був суспільно-політичний устрій Рум унії напере­ додні і під час Другої світової війни? Я кі зміни відбулися у зовнішньополітичній орієнтації країни в 1944 p.?

ВСТАНОВЛЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

Навесні 1944 р. радянська армія в ході боїв з німецькими військами вступила на територію Румунії. Королівський двір, представники військової верхівки і пов’язані з ними впливові політичні партії - Національна-селянська (НСП) і Національ­ но-ліберальна (НЛП) - почали шукати шляхів позбутися вста­ новленої в 1940 р. профашистської диктатури Іона Антонеску, розірвати з Німеччиною й перейти на бік країн антигітлерівсь­ кої коаліції. З цією метою вони ввійшли в контакт з підпіль­ ною компартією (КПР), тісно пов’язаною з Радянським Союзом, а також Соціал-демократичною партією (СДП). Було встановлено план військового перевороту.

23 серпня 1944 р. в умовах широкого наступу радянських військ у Румунії відбувся антидиктаторський переворот. Анто­ неску та його міністрів було заарештовано. Король Міхай І призначив новий уряд, до складу якого ввійшли високопостав­ лені військові та чиновники, а також по одному представнику від чотирьох названих вище партій. Румунська армія поверну­ ла зброю проти Німеччини. СРСР, СІНА і Велика Британія підписали з Румунією угоду про перемир’я. Справжніми госпо­

216

дарями в країні стали Союзна контрольна комісія (СКК), ство­ рена для нагляду за виконанням Румунією умов перемир’я й очолювана радянськими представниками, а також радянські військові власті на місцях. Ці органи всіляко підтримували компартію, просуваючи її до влади. Під їхнім тиском у березні 1945 р. король змушений був призначити новий уряд, в якому комуністи та їхні прихильники посіли головні посади.

Як і в сусідніх країнах, комуністи діяли за заздалегідь роз­ робленим у Москві загальним сценарієм, розпочавши своє уря­ дування з проголошення навесні 1945 р. земельної реформи. Важливим етапом політичної боротьби в країні стали парла­ ментські вибори у листопаді 1946 р. Комуністи, які контролюва­ ли державний апарат, фальсифікували результати голосування: КПР та її соратники «одержали» близько 80 % голосів. Після виборів представників НСП та НЛП було виведено з уряду.

З укладенням у 1947 р. мирного договору з Румунією СКК припинила своє існування, однак контингент радянських військ залишився в країні, демонструючи її приналежність до сфери інтересів СРСР. Посилилися політичні переслідування: опо­ зиційні партії було розпущено, окремих їх керівників засуджено до тюремного ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями.

Усунення найвпливовіших опозиційних сил дало комуністам змогу ліквідувати інститут монархії: ЗО грудня 1947 р. короля Міхая І примусили зректися престолу й емігрувати, а Румунію проголошено «народною республікою» (РНР). Нарешті, 1948 р. було ліквідовано «союзну» з комуністами СДП, а її залишки включено до складу компартії, в результаті чого утворилася Румунська робітнича партія (РРП). Багатопартійна система в Румунії перестала існувати. Вся повнота влади в країні зосере­ дилася у руках РРП та її керівника - Георге Георгіу-Деж. Було проголошено курс на «соціалістичне будівництво».

«БУДІВНИЦТВО СОЦІАЛІЗМУ». ПРАВЛІННЯ Н. ЧАУШЕСКУ

У1948 р. було прийнято конституцію РНР, у 1952 р. - нову,

вякій виразніше визначався «соціалістичний» характер дер­ жави. Ухвалено закон про націоналізацію основних промисло­ вих підприємств, шахт, залізниць, транспорту, зв’язку, банків. Таким чином, приватну власність було експропрійова­ но, а економіку одержавлено. Як і в інших країнах «народної демократії», запроваджувалося перспективне планування роз­ витку економіки на основі п’ятирічок, наріжним каменем якої стала індустріалізація країни. У 1949 р. розпочалася колек­ тивізація сільського господарства, яка проводилась із застосу­ ванням грубого адміністративного примусу. В країні шаленів політичний терор.

217

Зміни, що відбулися в СРСР після 1953 p., мало позначили­ ся на внутрішньому розвиткові Румунії. Керівництво РРП про­ довжувало проводити жорсткий сталіністський курс, зокрема

ваграрній політиці. Режим здійснив «ліквідацію куркульства як класу» шляхом його економічної експропріації. У 19591962 pp. завершено процес кооперування сільського господар­ стваРазом з тим назрівали важливі зрушення в зовнішньо­ політичній лінії румунського керівництва. У цьому не останню роль відіграло виведення у 1958 р. з країни радянських військ, здійснене за погодженням обох сторін. І коли раніше Румунія, подібно до інших країн-сателітів, в усьому ретельно виконува­ ла рекомендації московських можновладців, то тепер вона чимраз більше стала виявляти ознаки непослуху й са­ мостійності.

У1965 р. відбулися зміни на вершині влади. Після смерті Г. Георгіу-Деж керівником партії й держави став Ніколає Чаушеску. У сфері зовнішньої політики він продовжив і розвинув лінію свого попередника. Водночас у внутрішній політиці Чаушеску спрямовував свою діяльність на зміцнення то­ талітарної держави і своєї особистої влади. У 1965 р. прав­ лячій партії було повернено її первісну назву - Румунська ко­ муністична партія (РКП). Того ж року прийнято нову, третю за післявоєнний період, конституцію, в якій підкреслено роль РКП як «керівної сили суспільства». Держава стала називатися Соціалістичною Республікою Румунією (СРР). У 1974 р. встановлено пост президента СРР, його також посів Н. Чаушеску.

Економічний розвиток Румунії в 5 0 -70-х роках відзначався високими темпами. У 1965 р. довоєнний рівень промислового виробництва, за офіційними даними, було перевершено майже

в10 разів. Розбудовано галузі важкої індустрії: машинобуду­ вання, металургію, нафтохімію, які посіли провідне місце в економіці. Оскільки значна частина національного доходу країни спрямовувалася на потреби розширеного відтворення, матеріальний рівень життя населення підвищувався дуже повільно.

На зламі 70-80-х років в економіці Румунії виникли серйозні труднощі, рік у рік справи погіршувалися. Насампе­ ред загострилася паливно-сировинна проблема. Було запрова­ джено суворий режим економії електроенергії й газу. Відчува­ лася нестача продуктів харчування. Населення недоїдало, взимку мерзло в неопалюваних хатах і квартирах. Це, природ­ но, викликало вороже ставлення до режиму.

218

РЕВОЛЮЦІЯ 1989 р. Й ПОВАЛЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО ЛАДУ

Наприкінці 80-х років незадоволення існуючим станом речей охопило широкі верстви населення. Єдиною опорою режиму, яка тримала під суворим контролем усю країну, була служба безпеки - «Секурітате». Початок революційних подій у держа­ вах Центральної та Східної Європи не спонукав румунського диктатора на проведення бодай найпоміркованіших реформ. І досить було однієї іскри, щоб спалахнула вся Румунія. Нею стали заворушення у трансільванському місті Тімішоарі, що почалися в середині грудня 1989 р. Сутички демонстрантів із силами безпеки набрали кривавого характеру. Заворушення перекинулись на Бухарест, де зав’язалися бої між повстанця­ ми та «Секурітате», в інші центри країни. 22 грудня революція перемогла. У ході боїв у Румунії загинуло понад тисячу чо­ ловік. Чаушеску та його дружину Єлену (вона посідала вищі партійні та державні пости, будучи другою особою у правлячій верхівці) схопили і віддали до суду військового трибуналу, який негайно засудив їх до страти.

Влада в країні перейшла до сформованого в ході революції Фронту національного порятунку (ФНП), куди ввійшли ко­ лишні керівні діячі РКП, що відмежувалися від режиму, військові, представники опозиції. Очолив ФНП Іон Ілієску, якого незабаром було проголошено президентом країни. ФНП проголосив своїм завданням утвердження демократії, свободи і гідності румунського народу. Тим часом розпалась і припини­ ла існування РКП. Натомість виникли десятки нових політич­ них партій і громадських організацій. Розпочалося формуван­ ня нових органів влади.

На парламентських виборах у травні 1990 р. переміг ФНП, який перед тим перетворився у політичну партію, а на президент­ ських - І. Ілієску. Однак протистояння між очолюваним ФНП лівим урядом і правоцентристською опозицією тривало й після виборів. У листопаді 1991 р. парламент прийняв нову консти­ туцію, яка проголосила Румунію правовою, демократичною державою. У вересні 1992 р. відбулися нові парламентські вибо­ ри, які не змінили розстановки політичних сил у країні.

Основним об’єктом політичної боротьби у Румунії стало еко­ номічне становище, яке в післяреволюційний період з року в рік погіршувалося. Опозиція, згуртована в альянс Румунська де­ мократична конвенція (РДК), звинувачувала уряд у зволіканні з проведенням назрілих економічних реформ - роздержавленням і приватизацією підприємств, запровадженням ринкового гос­ подарства. На чергових парламентських виборах 1996 р. РДК здобула перемогу і сформувала новий уряд, а її лідера Еміле Константінеску було обрано президентом Румунії. Проте з того часу стан економіки країни суттєво не покращився.

219

Революція 1989 р. змінила характер зовнішньої політики Румунії. Як і інші країни регіону, вона прагне увійти до скла­ ду НАТО і Європейського Союзу. Неоднозначно складаються відносини Румунії з сусідніми державами. Добросусідські взаємини встановилися з Молдовою. Водночас існує напру­ женість у відносинах з Угорщиною у зв’язку із становищем угорського населення Трансільванії, яке скаржиться на утис­ ки його національних прав і свобод. У 1997 р. після тривалих і складних переговорів підписано Договір про дружбу, добросусідство і партнерство між Україною і Румунією. У договорі, зокрема, підтверджено непорушність існуючих між обома дер­ жавами кордонів. Проте територіальні претензії з боку Румунії до України продовжували висуватися і в наступні роки.

У 2004 р. Румунію було прийнято до НАТО. Країна є канди­ датом на прийом упродовж найближчих років до Європейсько­ го Союзу.

УКРАЇНСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ В РУМУНІЇ

За підрахунками дослідників, у Румунії проживає 250-300 тис. українців. У Південній Буковині (Сучавський повіт) і Марамарощині (Марамуреський повіт) вони є корінним населенням. Крім того, українці проживають у Банаті (південний захід) і Добруджі (південний схід країни). Українське населення - це здебільшого селяни.

У довоєнній Румунії будь-які прояви українського національного життя зазнавали переслідувань. У перше по­ воєнне десятиліття чимало було зроблено у справі відродження української культури та освіти. Були організовані школи з навчанням українською мовою, створено українські клуби, бібліотеки, колективи художньої самодіяльності. Видавали україномовну літературу й пресу. Такі ж умови було створено

йдля інших національних меншин.

Здругої половини 50-х років національна політика ру­ мунського комуністичного режиму стала змінюватись у на­ прямі асиміляції нерумунського населення. Поступово було ліквідовано українське шкільництво й культурні осередки. Це, а також масова міграція української сільської молоді до міст сприяло денаціоналізації української людності.

Становище українців стало змінюватись на краще після по­ валення комуністичного режиму. Вже наприкінці 1989 р. було створено Союз українців Румунії - громадську організацію, що має представляти інтереси українського населення. Виходить газета «Вільне слово», українською мовою видаються журна­ ли, книжки. У румунських школах є класи з викладанням українською мовою.

220