Бурако Всес іст 11 кл підручник

Підписавши у жовтні 1946 р. пакт про єдність дій, ко­ муністи і соціалісти намагалися, відтіснивши християнських демократів, завоювати владу. Вони, використавши депутатсь­ ку більшість, ініціювали в парламенті відставку багатопартійних урядів, прагнули сформувати раду міністрів винят­ ково з представників лівих сил. Назрівало незадоволення де­ структивними діями комуністів та їх прихильників. У Соціалістичній партії в січні 1947 р. відбувся розкол. Праві соціалісти розірвали союз з комуністами і підтримали урядову коаліцію. В червні 1947 р. А. Де Гаспері сформував ко­ аліційний уряд без комуністів. Складалася коаліція христи­ янських демократів, республіканців, лібералів і правих соціалістів. З цього часу простежується тенденція до політич­ ної та економічної стабілізації.

Угрудні 1947 р. Установчі збори прийняли конституцію республіки. Вона гарантувала суверенітет народу, свободу осо­ бистості, слова, віросповідання, зборів, друку, право на власність, працю, соціальне забезпечення тощо. Згідно з конституцією, главою держави був президент, який обирався парламентом і мав переважно представницькі функції. Зако­ нодавча влада належала парламенту, який складався з палати депутатів і сенату. Виконавчу владу здійснював уряд, відповідальний перед парламентом. Конституція стала знач­ ним завоюванням італійського народу. Її впровадження вивело Італію у ряд найдемократичніших держав світу.

Улютому 1947 р. Італія підписала мирний договір з держа- вами-переможницями. Вона зобов’язалася не допускати діяль­ ності фашистських організацій, відмовилася від колоній в Аф­ риці. З Італії було виведено окупаційні англо-американські війська, і вона повністю відновила свій суверенітет.

Узв’язку з виборами до парламенту, призначеними на квітень 1948 p., в країні в умовах соціальної напруженості відбувалася поляризація політичних сил, загострювалася бо­ ротьба між ними. Комуністи і ліві соціалісти організовували масові мітинги, закликали до самовільного захоплення поміщицьких земель, видаючи це за революційні методи пере­ ходу до соціалізму. Нерідко відбувалися криваві сутички, під час яких було чимало загиблих і поранених. Частина членів Соціалістичної партії та членів профспілок виступили проти комуністичного екстремізму. В 1948 р. у Загальній італійській конфедерації праці відбувся розкол, і більшість профспілок, відмовившись від співробітництва з комуністами, перейшла до конституційних рамок захисту прав трудящих. У той же час виникла неофашистська партія - Італійський соціальний рух, що тероризувала представників лівих сил.

122

Вибори до парламенту принесли перемогу ХДП і дали змогу А. Де Гаспері сформувати коаліційний уряд у складі христи­ янських демократів, лібералів, республіканців і правих соціалістів.

Приєднавшись до «плану Маршалла», Італія одержала від СІЛА 1,5 млрд доларів, які використала для реконструкції еко­ номіки. Вже у 1948 р. країна досягла довоєнного рівня вироб­ ництва у промисловості, а незабаром - і в сільському госпо­ дарстві. Цьому сприяла проведена у 1946-1947 pp. земельна реформа. Вона зводилася до викупу державою феодальних ла­ тифундій і розподілу землі серед тих селян, які її обробляли. Внаслідок реформи селяни одержали понад 700 тис. га землі.

«ІТАЛІЙСЬКЕ ЕКОНОМІЧНЕ ДИВО». ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА У 60-70-х РОКАХ

50-70-ті роки характеризуються значним економічним піднесенням - «італійським економічним дивом». За ці роки частка Італії у загальних економічних показниках індустрі­ ально розвинутих країн зросла майже в 1,5 раза. За темпами економічного розвитку Італія випереджала інші індустріальні країни, поступаючись тільки Японії. Щорічний приріст про­ мислового виробництва становив у середньому 8-10 %, а в ок­ ремі роки - сягав 12 %. Бурхливому піднесенню економіки сприяли внутрішні й зовнішні фактори, зокрема приплив іноземних капіталовкладень, запровадження досягнень науко­ во-технічної революції, насамперед оновлення технології ви­ робництва, перебудова структури економіки, її переорієнтація на прибуткові галузі виробництва. Бурхливо розвивалися, зок­ рема, автомобільна промисловість, машинобудування, елект­ роніка, нафтохімія. Піднесенню сприяли державні субсидії, що надавалися прибутковим галузям господарства, а також їх пільгове оподаткування. Обсяг виробництва збільшувався і внаслідок швидкого піднесення продуктивності праці, впро­ вадження автоматизації у промисловості та інтенсифікації праці. У зв’язку з масовим безробіттям оплата праці в Італії бу­ ла значно нижчою, ніж в інших країнах Західної Європи. Це давало змогу продавати італійські товари на зовнішніх рин­ ках за нижчими цінами, а виручені кошти вкладати у розши­ рення виробництва.

Вступ Італії у 1951 р. до Європейського об’єднання вугілля і сталі, а в 1957 р. - до Європейського економічного співтовари­ ства забезпечив їй стабільний ринок, довіз дешевої сировини.

Характерною ознакою економічного розвитку Італії було посилення концентрації виробництва. Автомобілебудівна кор­ порація «Фіат» зосередила у своїх руках близько 80 % випуску

123

автомобілів. Монопольне становище в електроніці належало об’єднанню «Оліветті», у хімічному виробництві - «Монтекатіні», в електроенергетиці - «Едісон». Вихід італійських компаній на міжнародний ринок, масовий туризм (близько ЗО млн туристів щорічно) забезпечили приплив валюти, що вкладалась у розвиток економіки.

Економічне піднесення 5 0 -70-х років вплинуло й на соціаль­ ну структуру країни. Збільшилася кількість кваліфікованих робітників, науково-технічної інтелігенції, працівників сфери обслуговування. Зростання загальної зайнятості населення, продуктивності праці помітно поліпшили матеріальне стано­ вище трудящих.

До початку 60-х років внутрішню і зовнішню політику Італії формувала центристська коаліція партій на чолі з ХДП. У 60-х роках точилася гостра політична боротьба між блоком урядових партій і лівими силами - комуністами та соціаліста­ ми. В країні посилювалася політична криза, раз у раз змінюва­ лись уряди. У лютому 1962 р. представник поміркованого крила ХДП Амінторе Фанфані сформував перший лівоцентристський уряд, що заручився підтримкою лівих соціалістів. Уряд провів закон про націоналізацію електроенергетичних підприємств, а також підвищив зарплату деяким категоріям робітників, мінімальні пенсії. Такі заходи сприяли поширенню впливу лівих партій - соціалістів і комуністів, котрі під гаслом по­ глиблення реформ організовували масові страйки і демон­ страції, що охопили 1968-1969 pp. 20 млн. чоловік.

Страйкарі захоплювали підприємства, застосовували такти­ ку короткочасного припинення роботи в окремих цехах. Це негативно відбивалося на загальних показниках виробни­ цтва, призводило до зриву договорів, за що фірми змушені бу­ ли сплачувати штрафи. В окремих регіонах, зокрема на півдні Італії, доходило до збройних сутичок.

Активізувалися й неофашисти. У грудні 1969 р. сталися бомбові вибухи в Римі та Мілані, вчинено напади на політич­ них діячів. У 1968 р. князь В. Боргезе створив таємну організацію «Національний фронт», що планувала збройний переворот. Крайні ліві організували терористичні загони «Чер­ воні бригади». Вони нападали на державних службовців, захоплювали заручників, від яких вимагали викупів. «Червоні бригади» були тісно пов’язані із закордонними теро­ ристичними групами і центрами, які постачали їм зброю і вибухівку. Загострення політичного протистояння, антиконституційні методи боротьби крайніх політичних сил, зростання інфляції призвели до кризи діяльності лівоцентристського блоку.

124

У 70-х роках економічний розвиток Італії почав уповільню­ ватися. Приріст промислової продукції становив лише 3 % на рік, а в 1974-1975 pp. італійська економіка опинилась у кризо­ вому стані. Італія змушена була вдатися до іноземних позичок, які збільшили її зовнішній борг у1975р . до 17 млрд доларів.

Економічний спад у поєднанні з інфляційними процесами посилив протиборство між правими, центристськими і лівими партіями. Воно спричинювало часті зміни урядів, послаблюва­ ло виконавчу владу. Ознаками політичної нестабільності були тероризм, зростання впливу мафіозних структур. Жертвами терору ставали державні урядовці високого рангу, політичні діячі різного напрямку і навіть рядові чиновники. Весною 1979 р. «Червоні бригади» захопили і вбили лідера ХДП Альдо Моро. Це викликало масові протести населення проти бездіяльності уряду, які переросли у загальнонаціональний страйк з вимогами викоренити тероризм.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ІТАЛІЇ НАПРИКІНЦІ XX - НА ПОЧАТКУ XXI ст.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Кінець 70-х - початок 80-х років позначився спадом вироб­ ництва, що тривав до 1983 р. Тільки з 1984 р. розпочалося повільне піднесення економіки. Однак воно не вирізнялося ви­ сокими показниками і стабільністю. Участь Італії у західноєвропейській інтеграції, вміле використання дешевої зарубіжної сировини, швидке реагування на вимоги міжнарод­ них ринків, високі прибутки від туризму створювали додат­ кові гарантії для стабільного розвитку економіки.

Незважаючи на уповільнення розвитку промисловості у 80-х роках, Італія закріпилася серед «сімки» найрозвинутіших країн світу, випереджаючи за окремими показниками Францію і Велику Британію.

Найважливішими проблемами політичного життя Італії у 80-ті роки стала боротьба з тероризмом і мафією. Після трагедії у Болоньї у серпні 1980 p., коли внаслідок вибуху бомби на залізничному вокзалі загинуло 84 і було поранено 200 осіб, в Італії посилилися масові виступи проти терористів. Судовий процес над звинуваченими у викраденні та вбивстві А. Моро, замах на главу католицької церкви Папу Іоанна Павла II у травні 1982 р. свідчили про зв’язок терористів не тільки з мафіозними групами в Італії, але і з закордонними центрами. Внаслідок облав, проведених в окремих провінціях у червні 1983 p., було заарештовано понад 400 злочинців. У 1986 р. в Палермо проведено суд над 500 особами, звинуваченими у зв’язках з сицилійською мафією. У відповідь кримінальні

125

структури організували розправи над державними службовця­ ми і політичними діячами. Судові процеси виявили тісний зв’язок мафії з окремими високопоставленими чиновниками і політичними діячами країни.

На початку 90-х років було проведено широкомасштабну опе­ рацію «Чисті руки», спрямовану проти мафіозних об’єднань. Вона виявила нові факти співробітництва окремих політичних діячів і партій з кримінальним світом, який виділяв їм кошти для політичної боротьби і здійснення політичних махінацій. Це призвело до глибокого розчарування населення у політич­ них партіях, які досі традиційно формували уряди. ХДП роз­ палася на Італійську народну партію (ІНП) і угруповання «Пакт Сені», більшість комуністів відмежувалися від догм марксизму-ленінізму і прийняли назву Демократична партія лівих сил (ДПЛС).

Криза довіри італійського народу до політичних партій яск­ раво виявилася під час березневих виборів 1994 p., що принес­ ли перемогу новоутвореним партіям: асоціації «Вперед, Італіє», «Лізі Півночі», неофашистському «Національному альянсу». Вони об’єдналися у консервативний блок «Полюс сво­ боди». Майже одночасно оформився лівоцентристський блок «Оливкове дерево», у якому об’єдналися посткомуністична Демократична партія лівих сил (ДПЛС), ліві християнські де­ мократи, що відкололися від ХДП після її розпаду, частина соціалістів і соціал-демократів. З політичної арени країни зійшли представники партократії та корумповані чиновники партій, які до цього традиційно формували уряди.

До новоутвореного уряду, який очолив керівник асоціації «Вперед, Італіє» мільярдер Сільвіо Берлусконі, вперше ввійшли неофашисти. Це викликало тривогу не тільки в країні, а й у зарубіжних державах. Однак глава нового уряду заявив, що він буде дотримуватися фундаментальних христи­ янських цінностей, боротися за економічний прогрес і розви­ ток демократії, а в зовнішній політиці йтиме попереднім кур­ сом співробітництва з усіма країнами.

Уряд С. Берлусконі внаслідок міжпартійних незгод уже в грудні 1994 р. пішов у відставку. Позачергові парламентські вибори в квітні 1996 р. забезпечили незначну перевагу в парла­ менті політичним силам, об’єднаним в «Оливкове дерево».

Утворений в 1996 р. уряд, який спирався на хиткий комп­ роміс об’єднання «Оливкове дерево» і «Полюс свободи», очо­ лив спочатку посткомуніст Романо Проді, а з грудня 1999 p., після чергової кризи, - представник ДПЛС Массімо Д ’Алемо. Уряд намагався проводити виважену політику економічного і соціального реформування. В квітні 2000 р. уряд змушений

126

був піти у відставку. Найактивнішим опозиційним угрупован­ ням є «Північна ліга», яка виступає за федералізацію Італії.

У післявоєнний період у країні створювалось 59 урядів. Часті зміни урядів поставили питання про необхідність прове­ дення виборчої реформи. Незважаючи на нестійкість внутрішньополітичного становища, економіка Італії у другій половині 90-х років розвивається з щорічним приростом у 2-3 % ВВП, в перші роки XXI ст. цей показник зменшився до 1%. Італія за загальним показником ВВП займає в сучасному світі шосте місце.

На парламентських виборах у квітні 2001 р. більшість італійців, розчарувавшись у політиці лівоцентристського уря­ ду, проголосували за консервативний блок «Полюс свободи». Новий уряд було сформовано з впливових партійних функціон­ ерів партій блоку «Полюс свободи». Вдруге прем’єр-міністром Італії став медіамагнат С. Берлусконі, статки якого оцінюють­ ся у 12 млрд доларів. Прихід уряду С. Берлусконі до влади відбувся на фоні загострення соціально-економічної ситуації у країні. У лютому 2002 р. у парламенті гостро обговорювалося питання про несумісність бізнесової діяльності мільярдера С. Берлусконі з виконанням ним обов’язків прем’єр-міністра. Після тривалих дискусій депутати прийняли закон про надання дозволу йому займатися власним бізнесом і керувати урядом країни, що є винятком для демократичних країн Заходу.

Не дивлячись на часті зміни урядів у сучасній Італії, досяг­ нуто стабілізації виробництва в наслідок реформування еко­ номіки. Його суть зводиться до скорочення державного сектору і приватизації підприємств, фінансової підтримки кооператив­ ного сектору і пристосування податкової системи до європейсь­ ких стандартів. За сумарними показниками державний сектор у економіці Італії на початку XXI ст. випереджує Францію і поступається лише Португалії та Греції.

Суттєву роль у економіці країни відіграють такі монополії, як «Інститут промислової реконструкції», що об’єднує понад 150 підприємств машинобудівної, металургійної, судно­ будівної промисловості; нафтогазове об’єднання ЕНІ у складі 160 компаній; концерн «Фіат», який забезпечує 13 % європейсь­ кого автомобільного ринку; монополіст у галузі електроніки «Оліветті», а також «Монтекатіні» у хімічному виробництві.

Третьою важливою складовою частиною виробничої струк­ тури Італії є кооперативний сектор, що об’єднує майже 90 тис. дрібних і середніх виробничих кооперативів. Майже уся про­ дукція цих кооперативів іде на експорт. Головною відмінною ознакою виробництва кооперативного сектору є інтенсивне ви­ користання місцевих ресурсів, ремісничих традицій і навики виходу на зовнішні ринки.

127

У цілому ж у щорічному експорті Італії 42 % складає про­ дукція машинобудування і легкої промисловості.

Зовнішня політика Італії, починаючи з реалізації «плану Маршалла», постійно орієнтувалася на співробітництво з країнами Заходу, на розбудову європейської економічної інтег­ рації. Італія - одна із засновниць Північноатлантичного блоку, ЄЕС. Разом з тим з 60-х років вона значно розширила еко­ номічні і культурні зв’язки з СРСР і країнами Центральної та Східної Європи. Італійські війська неодноразово входили до складу миротворчих сил ООН, сформованих з метою погашення міжнародних конфліктів. У 2003 р. італійський уряд підтри­ мав СПІА у воєнних діях проти Іраку, скерувавши туди зброй­ ний контингент. Як член об’єднання найрозвинутіших індустріальних країн світу, Італія має значний вплив на фор­ мування основних напрямів міжнародного фінансового й еко­ номічного співробітництва.

Італія прагне розширити зв’язки з країнами, що проголоси­ ли свою незалежність: одною з перших вона у грудні 1991 р. визнала суверенітет України, а незабаром відкрила в Києві своє посольство. У травні 1995 р. і листопаді 2003 р. відбулися офіційні візити до Італії Президента України JI. Кучми. Відно­ сини між обома країнами розвиваються на основі Договору про дружбу та співробітництво, підписаного у 1995 р. і договорів 2002 р.

Італія є одним з головних торгово-економічних партнерів України в Європі, займає друге місце після Німеччини у загальному обсязі торгового обороту з країнами ЄС. Понад 250 українським підприємствам надано італійські інвестиції, загальний обсяг яких складає понад 80 млн доларів.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ__________________________________

1.Охарактеризуйте соціально-економічне становище і розста­ новку політичних сил Італії в перші повоєнні роки. Які політичні партії зміцнили своє становище?

2.Які політичні і економічні зміни відбувалися в країні після прий­ няття конституції?

3.Розкрийте суть «італійського економічного дива» і хід політич­ ної боротьби в країні у 70-80-ті роки.

4.Назвіть факти, які свідчать про зростання політичної нестабіль­ ності в країні у 70-80-ті роки.

5.Які зміни відбулися у розстановці політичних сил в Італії на по­ чатку 90-х років?

6.Визначте основні напрями зовнішньої політики Італії у повоєнні роки і охарактеризуйте її сучасне міжнародне становище.

128

Р О ЗД ІЛ IV

СРСР. ВІДНОВЛЕНІ ТА НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ

§ 17. СРСР У 1945-1953 pp.

Які характ ерні риси радянського тоталітаризму? Що споріднювало радянську сист ему управлінн я з нацист ­ ським і фашистським режимами в Н імеччині та Італії?

Яку роль відіграли народи СРСР у розгромі агресивних дер­ жав у ході Другої світової війни? Чи сприяла перемога, здо­ бута разом із західними союзниками у Другій світовій війні, зміцненню тоталітарної системи СРСР?

Друга світова війна суттєво розширила кордони СРСР. На заході, за згодою союзників по антигітлерівській коаліції, до Радянського Союзу відійшла частина Східної Пруссії з Кенігсбергом (перейменованим на Калінінград). СРСР закріпив окупацію Литви, Латвії та Естонії, відібрав у Фінляндії м. Петсамо (Печенга) з прилеглою територією. За угодами, укладеними радянським урядом з Польщею, Чехословаччиною та Румунією, ці країни відмовились від претензій на українські землі - Галичину, Волинь, Закарпаття та Буко­ вину. Вперше за багато століть майже всі етнічні українські території об’єдналися в межах УРСР як складової частини Ра­ дянського Союзу.

На південному сході СРСР приєднав до себе Туву, яка до 1944 р. була самостійною державою. На Далекому Сході до Ра­ дянського Союзу відійшли Південний Сахалін та Курильські острови, які раніше належали Японії.

ПОВОЄННА РОЗРУХА В КРАЇНІ

Перемога сил антигітлерівської коаліції над силами агресії у Другій світовій війні далася дорогою ціною. Правителі СРСР свідомо занижували кількість загиблих, тому ще й досі невідо­ ме точне число жертв Радянського Союзу у війні. За приблиз­ ними підрахунками, воно перевищило 27 млн. З чоловіків 1923 р. народження, тобто першого воєнного призову, живими залишилося лише 3 %. Найбільші людські втрати випали на долю білоруського та українського народів (відповідно 25 % та 22 % від їх загальної кількості).

5* Бураков

129

Війна принесла величезні матеріальні збитки. За чотири ро­ ки СРСР втратив третину національного багатства. Наслідки війни для одного з переможців були такими ж катастрофічни­ ми, як і для переможених Німеччини та Японії. У руїнах опинилося 1710 міст, понад 70 тис. сіл. Було знищено понад 6 млн будинків, близько 25 млн чололовік залишилися без да­ ху над головою.

Особливо постраждали окуповані райони України, Білорусі та частини Російської Федерації. А перед війною металургія України випускала більшу частину чорних металів, Донбас да­ вав понад половину видобутку вугілля. На окупованих тери­ торіях знаходилися великі електростанції, металургійні, ма­ шинобудівні, хімічні, оборонні підприємства, розгалужена система залізниць. На них припадала майже половина орних земель та поголів’я худоби. Частину підприємств оборонного значення перед окупацією перебазували в глиб країни. Щоб добро не дісталося противнику, його знищували: спочатку Червона армія, а потім - фашисти. В результаті загальний рівень промислового виробництва в районах, які постраждали від окупації, становив у 1945 р. лише ЗО % довоєнного.

Уважкому стані знаходилися промисловість, транспорт і сільське господарство. Були зруйновані близько 32 тис. заводів

іфабрик, виведені з ладу 65 тис. кілометрів залізниць, тисячі залізничних станцій та мостів, майже всі портові споруди. За час окупації сотні тисяч гектарів родючих земель заросли бур’яном і випали з господарського обороту.

На окупованих територіях значних руйнувань зазнали пам’ятки історії, осередки культури й освіти. Серед них - КиєвоПечерська лавра, музей-заповідник JI.M. Толстого «Ясная Поля­ на», Білоруський державний університет та багато інших.

Удержаві не вистачало трудових ресурсів. Біля верстатів стояли підлітки, жінки, що позначалось на відновленні еко­ номіки. Відразу після завершення війни розпочалася демобі­ лізація збройних сил СРСР, які на той час налічували 11,3 млн солдатів і офіцерів. Тільки на кінець 1945 р. 3,3 млн де­ мобілізованих воїнів повернулися до мирної праці. Вони, зви­ чайно, сподівалися на кращі зміни в країні, на послаблення то­ талітарної системи.

Увищих ешелонах влади пройшла реорганізація, виклика­ на переходом до мирного способу життя. У вересні 1945 р. при­ пинив діяльність Державний комітет оборони - вищий орган партійного та державного керівництва країною під час війни. Його функції перейшли до Ради народних комісарів СРСР під головуванням Й. Сталіна. У березні 1946 р. цей орган було пе­ ретворено у Раду міністрів СРСР. Зросла кількість міністерств, посилилася бюрократизація управлінського апарату.

130