2.1 Значення спілкування

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку та становленні розумного, культурного поведінки. Через спілкування з психологічно розвинені ми людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями він сам перетворюється в особистість.

Якби з народження людина була позбавлена ​​можливості спілкуватися з людьми, він ніколи не став би цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, був би до кінця життя приречений залишатися напівтварин, лише зовні, анатомо-фізіологічно нагадує людини. Про це свідчать численні факти, описані в літературі і що дають, що, будучи позбавленим спілкування з собі подібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою в своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стани людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку опинилися на самоті, надовго ізольованими від собі подібних ( наприклад, після аварії корабля).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості він набуває майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, він позбавлений здібності до самоосвіти та самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається з спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, яка також виступає як умова і засіб психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарні научіння), а потім через словесні інструкції (вербальне научіння) купується основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими він спілкується, для дитини носіями цього досвіду, і ніяким іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може бути придбаний. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і коштів є найважливішими чинниками, що визначають розвиток дітей.

2.2 Роль різних видів спілкування у психічному розвитку людини

Виділені мною вище види спілкування служать розвитку різних сторін психології та поведінки людини. Так, ділове спілкування формує і розвиває його здібності, служить засобом набуття знань і навичок. У ньому ж людина вдосконалює вміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи в собі необхідні для цього ділові та організаторські якості.

Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає можливість придбати певні риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і вибрати засоби їх реалізації.

Різноманітне за змістом, цілям і засобам спілкування також виконує специфічну функцію у психічному розвитку індивіда. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для життя предмети матеріальної та духовної культури, які, як ми з'ясували і чолі, присвяченій діяльності, виступають в якості умови індивідуального розвитку. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як фактор інтелектуального розвитку, оскільки спілкуються індивіди обмінюються і , отже, взаємно збагачуються знаннями.

Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному й особистісному розвитку людини. Мотиваційний спілкування є джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною його "підзарядкою". Купуючи в результаті такого спілкування нові інтереси, мотиви і цілі діяльності, людина збільшує свій психоенергетичний потенціал, що розвиває його самого. Діяльне спілкування, яке ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, уміннями і навичками, має для індивіда прямий розвиваючий ефект, оскільки удосконалює і збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереження організму як найважливішої умови підтримки та розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

Безпосереднє спілкування необхідно людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних йому від народження, найпростіших і ефективних засобів і способів навчання: условнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування та вдосконалення на базі їх здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого управлінню самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людина отримує можливість психологічно розвиватися ще до того, як він засвоїв і навчився користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку і вдосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого він стає більш здатним до міжособистісних контактів і відкриває для себе більш широкі можливості для розвитку. Що ж до вербального спілкування та його ролі у психічному розвитку індивіда, то її важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови, а вона, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.

Висновок

Тварини на ранніх щаблях еволюції практично не спілкуються один з одним, за винятком випадків продовження роду. Стадний спосіб життя, що передбачає внутривидовое спілкування, з'являється у комах, риб, розвивається у птахів і ссавців, досягає досконалості у мавп. Тварини в стаді обмінюються один з одним біологічно значущою інформацією, охороняють, підтримують життя один одного. Між ними, наприклад в стаді мавп, складаються досить складні, ієрархічно влаштовані взаємини: виділяється вожак, йому підпорядковуються інші, спостерігається певна ієрархія статусів.

Спочатку спілкування серед тварин відбувається на основі обміну біохімічної інформацією (згадаємо, що у всіх тварин особливо розвинений нюховий мозок). Потім до неї підключається слухова і зорова інформація. У антропоїдів з'являється мова жестів, міміки і пантоміміки, нагадує той, який в невербальному спілкуванні використовують люди. Ще близько середини минулого століття Ч. Дарвін показав, що лицьові експресивні виразні руху у людиноподібних мавп дуже нагадують аналогічні емоційні висловлювання, що зустрічаються у людей.

Людський дитина виявляє здатність до емоційного спілкування з людьми вже на третьому місяці життя (комплекс пожвавлення), а до однорічного віку його експресія стає настільки багатою, що дозволяє досить швидко засвоювати вербальна мова спілкування, користуватися звуковою мовою.

У міру розвитку мові з'являється можливість урізноманітнити зміст переданої і сприймають в процесі спілкування інформації, а при прогресуванні навчання - користуватися різними засобами спілкування. У результаті збагачується інструментальна сторона спілкування.

Подальший розвиток спілкування можна уявити як поступове накопичення людиною культури спілкування на основі рефлексії, зворотного зв'язку та саморегуляції. Психологічно високорозвинений людина відрізняється від менш розвиненого не тільки вираженою потребою у спілкуванні з різноманітними людьми, але також багатим змістом, множинністю цілей і широким вибором засобів спілкування.

Список використаної літератури

1. Вердербер Р., Вердербер К. Психологія спілкування. - СПб.: ПРАЙМ Еврознак, 2003. - 320 с. (Серія "Головний підручник")

2. Головін С.Ю. Словник практичного психолога М.: 1998 р - 589 с.

3. Немов Р.С. Психологія: Учеб. для студ. вищ. пед. навч. закладів: У 3 кн. - 4-е вид. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2003. - Кн.1: Загальні основи психології. - 688 с.

4. Коган М.С. Мир общения: Проблема межсубъективных отношений. – М.,2002.–65с.

5.Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах. – М., 2003. – С. 10-17.

6.Ильин Г.Л. Некоторые вопросы психологии общения// Вопросы психологии. – 1999. – №5. – С. 23-25