Metodichka_Istoriya_Bolezny_5_kurs

Шкіра та підшкірна клітковина: колір, еластичність, вологість, тургор, висипи; пастозність, набряки, товщина та рівномірність розподілу підшкірножирового шару. Стан волосся та нігтів.

Слизові оболонки: колір слизових оболонок ротової порожнини, глотки, очей; наявність висипу.

Лімфатичні вузли: розміри, форма, консистенція, болісність, рухливість, стан шкіри над ними.

М'язова система. Загальний розвиток м'язів. Тонус м'язів. Болючість при пальпації або рухах. Наявність атрофії, гіпертрофії і ущільнень.

Кістково-суглобова система: симетричність кісток; розміри і форма голови, наявність краніотабесу та стан великого тім`ячка (для дітей молодшого віку). Форма та деформації грудної клітки. Стан хребта, кісток (викривлення, болючість). Форма, розміри, набряклість, болючість суглобів, стан шкіри над ними та об'єм активних і пасивних рухів у суглобах.

Система органів дихання: характер, глибина, ритм, тип і частота дихання. Характер задишки. Носове дихання, виділення з носових ходів. Голос. Кашель. Участь в акті дихання обох половин грудної клітки, резистентність та болючість її. Голосове тремтіння. Топографічна перкусія легень. Характер перкуторного звуку над легенями. Характер дихання при порівняльній аускультації легень. Локалізація, характер, звучність, динаміка хрипів. Крепітація. Шум тертя плеври. Бронхофонія.

Серцево-судинна система: пульсація сонних артерій, шийних вен, серцевий поштовх, серцевий горб, пульсація в ділянці епігастрію, верхівковий поштовх . Пульс на променевій артерії (частота, дихальнопульсовий коефіцієнт, ритмічність, величина, симетричність, напруження, форма і характер, синхронність). Межі відносної та абсолютної серцевої тупості. Аускультація серця (ритм серцевої діяльності, частота серцевих скорочень за 1 хвилину, характеристика тонів серця, характеристика шумів.

Система органів травлення : стан губ, ротової порожнини, язика, зубів, ясен, м'якого та твердого піднебіння, мигдаликів, задньої стінки глотки; розміри та конфігурація живота, участь його в акті дихання, підшкірні вени, кили, висип, характер перкуторного звуку в різних ділянках живота; пальпація живота (напруження м'язів черевної стінки, болючість в епігастрії, пілородуоденальній ділянці, точках Кера, Дежардена, Кача, Мейо-Робсона, симптом Щоткіна-Блюмберга; стан сліпої і сигмоподібної кишок та інших відділів кишечника); пальпація печінки та селезінки; симптоми жовчного міхура; стан ануса; характеристика випорожнень.

Сечова система: стан поперекової ділянки, зони сечового міхура та зовнішніх статевих органів; характер сечовипускань; пальпація нирок, сечового міхура, симптом Пастернацького; кількість та колір сечі.

Ендокринна система: порушення зросту та маси тіла, розподілу підшкірно-жирового шару; стан щитовидної залози; наявність екзофтальму, дрібного тремору пальців рук, симптому Грефе, симптому Мебіуса; стан статевих органів.

21

V. ПОПЕРЕДНІЙ ДІАГНОЗ

На підставі патогномонічних скарг, даних анамнезу , даних об`єктивного обстеження хворого (вибираючи патогномонічні симптоми і синдроми) обґрунтовують попередній діагноз.

VІ. ПЛАН ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРОГО

Крім загальноклінічних аналізів (клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі та копрограмма - для дітей першого року життя, аналіз калу на яйця глистів і зшкребок на ентеробіоз – для дітей старшого віку), призначають сучасні лабораторно-інструментальні методи дослідження для підтвердження діагнозу. План обстеження може включати біохімічний, імунологічний та серологічний аналізи крові (визначення певних показників), цитологічні та бактеріологічні дослідження, інструментальні обстеження (ЕКГ, спірографія, УЗД, ГФДС, ректороманоскопія, рентгенографія, КТ, МРТ, тощо). Призначають за необхідності консультації спеціалістів.

VІІ. ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ

Результати лабораторних та інструментальних досліджень, їх оцінка, загальний висновок. Консультативні висновки спеціалістів.

VІІІ. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА

Диференціацію проводять з вивченими соматичними захворюваннями, порівнюючи наявні у хворого симптоми, синдроми і дані додаткових обстежень з подібними при інших захворюваннях. Під час зіставлення клініко-лабораторних даних, вказують відмінності.

ІX. КЛІНІЧНИЙ ДІАГНОЗ

На підставі попереднього діагнозу (даних анамнезу, клінічних проявів), даних додаткових методів обстеження, консультативних висновків та результатів диференціальної діагностики обґрунтовують клінічний діагноз:

-основний (з визначенням стадії, форми захворювання, активності процесу, ступеня функціональних порушень ураженого органу чи системи);

-ускладнення;

-супутній.

X. ЛІКУВАННЯ

Лікування, призначене куратором, не обов’язково співпадає з тим, яке хворий отримує в клініці. Обґрунтоване лікування (етіотропне, патогенетичне, симптоматичне) включає: режим, дієту, медикаментозну терапію (дози, шляхи та кратність введення препаратів, рецепти на основні препарати), фізіотерапевтичні методи.

22

XІ. ЩОДЕННИКИ

В щоденнику відмічається день захворювання, день перебування в стаціонарі; записується температура тіла, ЧСС, ЧД, АТ; оцінюється тяжкість стану та динаміка захворювання (за рахунок чого покращився або погіршився стан хворого); відображається самопочуття і скарги дитини (батьків); описується об'єктивний статус (стан та зміни в основних та уражених системах); обґрунтовуються та корегуються лікарські призначення. Оформлюється температурний лист ( крива температури тіла, ЧСС, ЧД, АТ, діурез, маса тіла хворої дитини, частоту і характер випорожнень, наявність блювоти).

XIІ. ЕПІКРИЗ

Прізвище, ім'я, по-батькові, вік, в якому відділенні, з якого і по яке число та з яким діагнозом знаходився хворий.

Обґрунтовується клінічний діагноз (патогномонічні скарги, дані анамнезу, клінічні симптоми, результати клініко-лабораторного обстеження).

Перераховуються проведені лабораторні та інструментальні обстеження, консультації спеціалістів; отримані лікувальні засоби.

Відмічаються особливості перебігу захворювання у дитини. Визначають стан при виписці з клініки.

Рекомендації:

спостереження педіатра, за потреби - консультації (спостереження) інших спеціалістів;

домашній режим (скільки днів); лікування, якщо потрібно (препарати, дози, тривалість); дієта;

режим фізичних навантажень (у т.ч. – ЛФК); обстеження (за потреби).

ХІІІ ЛІТЕРАТУРА

Перелік використаної літератури.

Підпис куратора _______________________

2.1 ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ДИТИНИ З ПАТОЛОГІЄЮ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

При з`ясуванні скарг звернути увагу на ознаки дихальної недостатності (утруднений вдих чи видих, у спокої чи при рухах); характер кашлю (сухий, вологий непродуктивний чи вологий продуктивний; частий, нечастий, нападоподібний, переважно нічний, ранковий, тощо); колір харкотиння ; дихання через ніс (вільне, утруднене на протязі дня, утруднене вночі); виділення з носових ходів (кількість, колір); біль у грудній клітині ( характер, локалізація, зв'язок із диханням, кашлем, іррадіація); відчуття стиснення за

23

грудиною; напади ядухи; біль в горлі (при ковтанні, постійно); симптоми інтоксикації (порушення сну та апетиту, кволість, підвищення температури тіла).

В анамнезі життя відмічають перенесені респіраторні захворювання (частота, особливості перебігу та час виникнення ГРЗ, бронхітів, пневмоній). З`ясовують алергологічний анамнез: умови виникнення (на фоні інфекції або в середовищі алергенів) та кількість перенесених бронхообструктивних синдромів, обструктивних ларингітів; алергічні реакції (висип, нежить, кашель) на харчові продукти, медикаменти, хімічні речовини, побутові алергени, пилок рослин, тощо; алергічні та бронхолегеневі захворювання в родині. Відмічають побутові умови, санітарний стан помешкання (пил, пліснява, тварини, паління, тощо).

При об`єктивному обстеженні оцінюють тяжкість стану за ступенем дихальної недостатності, вираженістю інтоксикаційного синдрому, проявами обструктивного, катарального та респіраторного синдромів.

Відмічають колір шкіри, наявність ціанозу, характер та локалізацію висипу, наявність кон`юнктивіту. Описують лімфаденопатію (розміри в сантиметрах, консистенцію, болючість при пальпації, рухомість, спаяність лімфатичних вузлів) .

Ретельно досліджують дихальну систему. Оцінюють характер кашлю (поверхневий, глибокий, гавкаючий, спазматичний, сухий, вологий непродуктивний, вологий продуктивний), харкотиння (колір, домішки) та голос (дзвінкий, осиплий, афонія). Визначають характер дихання (спокійне, вільне, шумне, утруднене, хрипляче, сопуче, клекочуче, стридорозне), глибину (поверхневе, глибоке), ритм (ритмічне, аритмічне), тип (грудний, черевний, змішаний) і частоту дихання (порівнюють з віковою нормою). Характеризують задишку (експіраторна, інспіраторна; у спокої, при фізичному навантаженні; участь допоміжних м'язів; співвідношення ЧСС і ЧД). Визначають шумний свистючий видих, напад ядухи. Оцінюють дихання через ніс (вільне, утруднене, відсутнє); виділення з носових ходів (водянисті, серозні, слизові, слизово-гнійні, гнійні, серозно-кров’янисті; скудні, односторонні, двосторонні). При огляді грудної клітки оцінюють форму, симетричність, патологічні зміни (емфізематозна, воронкоподібна, рахітична, локальні зміни міжреберних проміжків). Визначають її резистентність та болючість; симетричність голосового тремтіння; характер перкуторного звуку при порівняльній перкусії легень (ясний легеневий, тимпанічний, коробковий, укорочений, тупий) із зазначенням локалізації змін; межі легень, висоту стояння верхівок, ширину полів Креніга, рухомість легеневих країв при топографічній перкусії. Характеризують дихання при аускультації (везикулярне, пуерильне, жорстке, бронхіальне, ослаблене, сакадоване); локалізацію патологічного дихання; симетричність бронхофонії. Визначають характер хрипів: сухі (свистячі, дзижчачи); вологі (дрібно-, середньо-, крупнопухірцеві); звучні або незвучні; постійні або непостійні; розсіяні або локальні). Оцінюють крепітацію, шум тертя плеври.

24

План обстеження хворого, крім загальноклінічних обстежень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, кал на я/г, зшкребок на е/б), містить:

-біохімічний аналіз крові (білки, фракції, гострофазові показники, інше – за показаннями);

-РФА виявлення антигену вірусу в мазках – відбитках слизової оболонки зіва та носових ходів;

-морфологічне дослідження слизу з носових ходів та зіву, мокротиння;

-бактеріологічне дослідження слизу з носових ходів та зіву, мокротиння;

-серологічний метод ІФА для виявлення в крові специфічних антитіл класу IgM і IgG до антигенів вірусів (за показаннями);

-рентгенографію органів грудної клітки (при ускладненнях, атиповій клініці, затяжному перебігу, тощо);

-ЕКГ;

-спірографію;

-визначення ІgЕ загального та специфічних, скаріфікаційні алергопорби (для алергічних захворювань);

-бронхоскопію, КТ, тощо (за показаннями).

Призначають консультацію отоларинголога, стоматолога. Обґрунтування діагнозу базується на патогномонічних симптомах і

синдромах. Наприклад, для гострого простого бронхіту патогномонічними будуть: гострий початок з симптомами ГРВІ; кашель; жорстке дихання; сухі (можливо, і крупно-, середньота дрібнопухірцеві незвучні) розсіяні непостійні хрипи; посилення легеневого малюнку, розширення та неструктурність коренів легень на рентгенограмі органів грудної клітки. Можлива диференціальна діагностика з вогнищевою бронхопневмонією, гострим трахеїтом, гострим обструктивним бронхітом.

Діагноз сезонного алергічного риніту ставимо на підставі: скарг на чхання, свербіння в носових ходах, закладеність носа, слизові виділення з носових ходів; анамнестичних даних про зв`язок симптомів з цвітінням рослин, обтяженого алергологічного анамнезу; ознак кон`юнктивіту, риніту з характерною слизовою оболонкою; збільшення еозинофілів слизу з носових ходів, позитивних алергопроб. Можливо диференціювати з гострим інфекційним ринітом.

Лівостороння вогнищева бронхопневмонія діагностується на підставі: кашлю; ознак дихальної недостатності; ознак інтоксикації (важливий симптом – гіпертермія); вкорочення перкуторного тону над лівою легенею (нечасто); звучних дрібнопухірцевих хрипів в лівій легені; лейкоцитозу із зсувом вліво лейкоцитарної формули; вогнищ пневмонічної інфільтрації в лівій легені на рентгенограмі органів грудної клітки. Диференцюють, за звичай, з гострим бронхітом, вогнищево-зливною бронхопневмонією.

25

В лікуванні респіраторної патології вірусної етіології не застосовують антибактеріальні препарати. При пневмоніях призначають ступеневу антибактеріальну терапію. Антигістамінні препарати використовують при ознаках алергічного захворювання у дитини. Режим та дієта при алергічному риніті, бронхіальній астмі повинні включати всі заходи щодо елімінації алергенів.

2.2 ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ (З БІЛКОВОЕНЕРГЕТИЧНОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ, РАХІТОМ, ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ГАСТРОІНТЕСТИНАЛЬНИМИ РОЗЛАДАМИ ТА ІНШИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ)

При з`ясуванні скарг звернути увагу на емоційний тонус (неспокій, роздратованість); підвищену пітливість; порушення сну та апетиту; характер зригувань, блювоти та випорожнень.

В анамнезі життя з'ясувати: від якої вагітності та пологів, чим закінчились попередні; перебіг вагітності (гестози, режим, харчування, шкідливі впливи, захворювання); перебіг пологів (тривалість, ускладнення), характеристика новонародженого (час і характер першого крику, гестаційний вік, маса, довжина, час прикладання до грудей, особливості протікання фізіологічних та перехідних станів, захворювання); режим та характер вигодовування на першому році життя (активність та тривалість смоктання при грудному вигодовування; назва та кількість штучних сумішей; час введення, систематичність та кількість соків, фруктових пюре, прикормів); динаміка зростання маси тіла та зросту по місяцях; динаміка розвитку статики та моторики по місяцях; ; чи проводилась профілактика рахіту (чим, дози, терміни); коли і як з`являлись зуби у дитини; хто і як доглядає за дитиною (тривалість прогулянок, тривалість сну, купання).

При об`єктивному обстеженні оцінюють тяжкість стану за ступенем дисфункції ЦНС, вираженістю диспептичного синдрому, кістковими деформаціями, порушенням вегетативного статусу; трофічними розладами; психо-моторним та фізичним розвитком тощо.

Відмічають поведінку дитини (інтерес до оточення, активність, неспокій, переважання негативних емоцій, тощо); наявність тремору підборіддя та кінцівок, судомну готовність. Оцінюють фізичний (маса тіла, довжина тіла, обвід голови, співвідношення маси до довжини тіла, індекс маси тіла) і психомоторний розвиток (зорово-орієнтувальні реакції, слухові орієнтувальні реакції, емоції та соціальну поведінку, рухи руки та дії з предметами, загальні рухи, підготовчі етапи розвитку розуміння мови та активної мови, навички та уміння – для дітей першого року життя; активну мову, сенсорний розвиток, гру та дію з предметами, рухи, навички – для дітей 1-3 років).

Відмічають товщину підшкірно-жирової складки на окремих ділянках; вологість та еластичність шкіри; тургор тканин, ознаки трофічних розладів

26

(блідість та сухість шкіри, ламкість та тусклість волосся, зміни нігтів); тонус м`язів; симетричність кісток; величину та форму голови, наявність краніотабесу, малого тім`ячка; стан швів черепа; розміри, стан кісткових країв та м`яких тканин, випинання, западання великого тім`ячка; форму грудної клітки (конічна, циліндрична, плоска, «куряча», воронкоподібна); наявність “рахітичних чоток”, гарісонової борозни, “браслеток”, “нитків перлів”; скривлення хребта (лордоз, кіфоз, сколіоз) і викривлення кінцівок (О-подібне, Х-подібне, шаблеподібне); наявність деформацій кісток таза; зміни суглобів; конфігурацію живота (форма, здуття, випинання, западання), його участь в акті дихання, видиму перистальтику; перкуторний звук, напруження стінки живота та болючість при пальпації живота; перистальтику кишечнику при аускультації; розміри, край, консистенцію та чутливість печінки; розміри, рухливість, чутливість, акустичні явища при глибокій пальпації кишок; стан ануса; характер випорожнень (консистенція, об’єм, колір, запах, патологічні домішки, частота); характер блювотних мас (об’єм , колір, запах, патологічні домішки, частота).

План обстеження хворого, крім загальноклінічних обстежень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, кал на я/г, зшкребок на е/б), містить:

-біохімічний аналіз крові (білки, фракції; гострофазові показники; печінкові проби; при гіповітамінозі «Д» - іонізований кальцій, фосфор, лужна форфатаза, кальцитонін, кальцидіол, паратгормон, інше – за показаннями);

-імунограму (за показаннями);

-пробу Сулковича (при гіповітамінозі «Д») ;

-копрограму;

-аналіз калу на дисбактеріоз;

-рентгенографію кісток кінцівок, грудної клітки (при гіповітамінозі

«Д»)

-ЕКГ;

-УЗД ОБП;

-ГФДС (за показаннями);

-ректороманоскопію та колоноскопію (за показаннями);

-морфологічне дослідження біоптата слизової оболонки кишечнику.

Призначають консультацію невролога, отоларинголога. Обґрунтування діагнозу базується на патогномонічних симптомах і

синдромах. Наприклад, для діагностики рахіту мають значення анамнестичні дані про недоношеність; вигодовування коров`ячим молоком; дефіцит кальцію, фосфатів та вітаміну «Д» в їжі; захворювання кишечнику, нирок, печінки; відсутність профілактичних заходів; початок клінічних проявів з 2- го – 3-го місяця життя. Патогномонічними синдромами є: вегетативні порушення (пітливість, неспокій, порушення сну та апетиту), зміни кісткової системи, функціональні порушення з боку інших систем. Лабораторна діагностика: підвищення рівня лужної фосфатази, зниження рівня

27

іонізованого кальцію та рівня фосфатів крові. Диференціюють ступені тяжкості, перебіг та клінічні варіанти рахіту. Легкий рахіт характеризується вегетативними порушеннями та незначними змінами кісткової системи (краніотабес, сплощення та асиметрія потилиці, лобні та тім’яні бугри). Середня ступінь тяжкості рахіту діагностується на підставі ураження кісток у 2-х чи 3-х відділах скелету, анемії, гіпотонії м’язів, збільшення печінки та селезінки, змін нервової системи. Тяжкому рахіту притаманні значні порушення нервової, кісткової та інших систем. При кальційпенічному варіанті рахіту відбувається більш виражене зниження кальцію крові, спостерігається гострий перебіг, що супроводжується процесами кісткової остеомаляції та підвищеною збудливістю. Зниження рівня фосфатів крові переважає при фосфорпенічному варіанті, для якого характерний підгострий перебіг, та процеси остеоїдної гіперплазії, загальмованість, гіпотонія.

Діагностика функціональних гастроінтестинальних розладів повинна відповідати Римським критеріям ІІІ. Наприклад, діагноз функціональної діареї базується на даних про зв`язок симптомів з порушенням харчування або психоемоційним навантаженням; диспепсичних симптомах (нападоподібні нетривалі болі або дискомфорт в бокових та нижніх відділах живота, часті рідкі, кашкоподібні або гетерогенні випорожнення, можливо чергування з закрепом, без збільшення об`єму та патологічних домішок; здуття та бурчання живота, метеоризм, болючість при пальпації сигми або інших відділів товстого кишечнику); відсутність органічних, метаболічних, неопластичних захворювань. Диференціювати можливо з кишковою колькою, синдромом мальабсорбції.

В лікуванні ретельно описати режимні моменти (санітарно-гігієнічний, створення сприятливого мікроклімату). Складають меню з розрахунком нутрієнтів та калорійності (для дитини з білково-енергетичною недостатністю – на всі періоди трьохфазного харчування).

2.3 ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ДИТИНИ З ПАТОЛОГІЄЮ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ

При з`ясуванні скарг звернути увагу на симптоми інтоксикації, біль в попереку або череві , пастозність та набряки, порушення сечовипускання (болючість, збільшення частоти, імперативні позиви), зміни кольору сечі.

Ванамнезі хвороби з`ясовують перенесені за 2-3 тижні вірусні та бактеріальні захворювання, вакцинацію, переохолодження.

Ванамнезі життя відмічають захворювання сечової системи, розлади сечовипускання та патологічні зміни в аналізах сечі протягом життя.

При об`єктивному обстеженні оцінюють тяжкість стану за вираженістю інтоксикаційного синдрому, ступенем ниркової недостатності, набряковим та гіпертензійним синдромами, вираженістю сечового синдрому.

Відмічають діурез, динаміку маси тіла та артеріального тиску протягом доби; наявність пастозності та набряків (їх локалізацію та характер). Ретельно досліджують сечову систему: огляд зовнішніх статевих органів;

28

випинання над лобком, у ділянці нирок; болючість при поколочуванні над лобком; симптом Пастернацького; глибока пальпація нирок. Оцінюють сечовипускання.

План обстеження хворого, крім загальноклінічних обстежень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, кал на я/г, зшкребок на е/б), містить:

-нітритний тест та бакзасів сечі;

-мазок з зовнішніх статевих органів у дівчаток;

-аналіз сечі за Нечипоренком; аналіз сечі за Зимницьким;

-біохімічний аналіз крові (білки, фракції; гострофазові показники; креатинін, сечовина, електроліти, холестерин, ліпіди);

-пробу Реберга;

-визначення титру комплементу С3, антистрептококових антитіл, циркулюючих імунних комплексів (за показаннями);

-визначення гематокриту, коагулограма (за показаннями);

-визначення показників ацидота амоніогенезу (за показаннями);

-визначення рівня b2-мікроглобуліну (за показаннями);

-УЗД нирок;

-ЕКГ;

-цистоскопію (за показаннями);

-мікційну цистографію, екскреторна урографія (за показаннями);

-радіоізотопні дослідження органів сечової системи (за показаннями);

-біопсію нирок (за показаннями).

Дитину консультує окуліст, отоларинголог.

Обґрунтування діагнозу базується на патогномонічних симптомах і синдромах. Наприклад, для діагностики циститу такими симптомами будуть: біль при сечовипусканні, часті сечовипускання, лейкоцитурія, бактеріурія (більше 1000 мікробних тіл/ мл), еритроцитурія. Гострим вважається цистит, який виник вперше і триває менше 3 місяців. В діагнозі відмічають ускладнення. Можливо диференціювати з іншими інфекціями сечових шляхів.

Диференціювати можливо з нефротичним синдромом, нефротичним синдромом з гіпертензією та гематурією.

В лікуванні ускладнених піелонефритів використовують ступеневу антибактеріальну терапію; при неускладнених – пероральне застосування антибактеріальних препаратів. При інфекціях сечових шляхів призначають подальше профілактичне лікування.

Для лікування гострих гломерулонефритів з нефритичним синдромом потрібна базисна (режим, дієта, антибактеріальні препарати) та симптоматична терапія (гіпотензивні та сечогонні засоби). Для лікування нефротичного синдрому призначають (за звичай, нефрологи) патогенетичну терапію (необхідно перерахувати можливі варіанти імуносупресивної терапії); як варіант, пропонується схема лікування преднізолоном;

29

перераховуються профілактичні та лікувальні заходи стосовно ускладнень імуносупресивної терапії.

2.4 ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ ДИТИНИ З ПАТОЛОГІЄЮ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

При з`ясуванні скарг звернути увагу на характер абдомінального синдрому (локалізація; зв`язок з їжею, психічними та фізичними факторами; тривалість, тощо); диспепсичні симптоми (нудота, блювота, печія, відрижка, апетит, випорожнення); астено-вегетативний синдром (втомлюваність, емоційна лабільність, працездатність, пітливість, головний біль, тощо); симптоми інтоксикації (блідість, кволість, порушення сну, гіпертермія).

Ванамнезі хвороби з`ясовують тривалість та періодичність скарг.

Ванамнезі життя відмічають перенесені захворювання та розлади органів травного тракту протягом життя, спадкову схильність, соціальнопобутові умови (у т. ч. психо-емоційні навантаження), з`ясовують характер та режим харчування.

При об`єктивному обстеженні оцінюють тяжкість стану за вираженістю диспепсичних розладів, порушень трофіки та інтоксикаційного синдрому, наявністю органічних уражень та ускладнень.

Звертають увагу на колір шкіри та слизових оболонок; наявність висипу; підшкірні вени, кили; вологість та еластичність шкіри; тургор тканин, зміни волосся та нігтів; оцінюють фізичний розвиток та стан вегетативної нервової системи (пітливість, температура, стан зіниць, пульс, АТ, вегетативні пароксизми, дермографізм та інше). Визначають розміри та конфігурацію живота, участь його в акті дихання; характер перкуторного звуку в різних ділянках живота. При пальпації живота відмічають напруження м'язів черевної стінки; болючість в епігастрії, пілородуоденальній ділянці, точках Кера, Дежардена, Кача, Мейо-Робсона, симптом Щоткіна-Блюмберга; стан сліпої і сигмоподібної кишок та інших відділів кишечнику. При пальпації печінки визначають локалізацію нижнього краю, його форму, консистенцію, характер та болючість. Перевіряють симптоми жовчного міхура: Ортнера, Лепіне, Мерфі, Георгієвського-Мюссі. Оцінюють стан ануса та характеризують випорожнення.

План обстеження хворого, крім загальноклінічних обстежень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, кал на я/г, зшкребок на е/б), містить:

- біохімічний аналіз крові (білки, фракції; гострофазові показники; білірубін, АЛТ, АСТ, тимолову пробу, холестерін, лужну фосфатазу, інше – за показаннями);

- імунограму (за показаннями);

-копрограму;

-визначення еластази калу ( за показаннями);

-аналіз калу на дисбактеріоз;

-реакцію Грегерсена;

30