Загальний перелік варіантів

КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Тема 1. Соціологія – наука про суспільство.

1. Поняття соціології.

2. Методи і функції соціології.

3. Соціологія і соціальні науки.

Тема 2. Історія становлення соціології.

1. Соціальні знання в Стародавньому світі.

2. Соціологічна думка в середньовіччі та за доби

Відродження.

3. Розвиток соціальних знань в ХVІІ-ХVІІІ ст.

Тема 3. Розвиток соціології в ХІХ-ХХ ст.

1. Огюст Конт – засновник соціології.

2. Розвиток соціології в ХІХ ст.

3. Розвиток соціології в ХХ ст.

Тема 4. Становлення соціології як самостійної науки.

1. Історичні передумови виникнення соціології як

самостійної науки.

2. Огюст Конт – засновник соціології.

3. Класична соціологія ХІХ-ХХ ст.

Тема 5. Формування соціологічної думки в Україні.

1. Джерела соціологічних знань в Україні.

2. Основні напрями розвитку соціальної думки в ХІХ – на початку ХХ ст.

3. Соціологічна думка в Україні та державність.

Тема 6. Суспільство як об’єкт соціального аналізу.

1. Суспільство як соціальна система.

2. Соціальні зв’язки, відносини та взаємодії

3. Теорії розвитку суспільства.

Тема 7. Соціальні зміни. Теорії розвитку суспільства.

1. Сутність понять «соціальні зміни» і «соціальний

розвиток».

2. Еволюційна і революційна теорії розвитку суспільства.

3. Глобалізаційна теорія розвитку в сучасному світі.

Тема 8. Соціальна структура суспільства.

1. Основні складові соціальної структури суспільства.

2. Соціальна стратифікація і соціальна мобільність.

3. Особливості соціальної стратифікації і соціальної мобільності в сучасному українському суспільстві.

Тема 9. Соціологія особистості.

1. Соціалізація особистості.

2. Теорія і практика соціалізації особистості.

3. Соціальні статуси і ролі. Рольові конфлікти.

Тема 10. Соціологія молоді.

1. Молодь як соціальна спільність.

2. Соціальна активність і професійне самовизначення молоді.

3. Проблеми інтеграції сучасної молоді.

Тема 11. Етносоціальні процеси.

1. Предмет етносоціології.

2. Національні процеси і відносини.

3. Етнічна структура і міжнаціональні відносини в сучасному українському суспільстві.

Тема 12. Соціальні конфлікти.

1. Виникнення, функції і суб’єкти соціальних конфліктів.

2. Динаміка соціальних конфліктів.

3. Особливості сучасних соціальних конфліктів в світі і в

Україні.

Тема 13. Соціальні інститути.

1. Поняття «соціальний інститут».

2. Функції соціальних інститутів.

3. Основні види соціальних інститутів.

Тема 14. Соціологія економіки.

1. Предмет, об’єкт і функції економіки як соціального

інституту

2. Виникнення і розвиток соціального інституту економіки.

3. Структура соціального інституту економіки. Особливості в Україні.

Тема 15. Соціологія політики.

1. Політика як вид соціальних відносин.

2. Суспільство і політика.

3. Політична система суспільства, її особливості в Україні.

Тема 16. Наука як соціальне явище.

1. Структура і функції соціології науки.

2. Соціальні функції науки.

3. Особливості соціального інституту науки в сучасній Україні.

Тема 17. Соціологія виробничих організацій.

1. Структура і цінності виробничих організацій.

2. Роль неформальних груп.

3. Управління, стилі, методи і оцінка діяльності керівництва.

Тема 18. Соціологія управління в виробничих організаціях.

1. Соціальне планування.

2. Соціальне проектування і прогнозування.

3. Соціальні технології.

Тема 19. Соціологія праці.

1. Праця як спосіб буття людини.

2. Види суспільного виробництва.

3. Категорії соціології праці.

Тема 20. Соціологія сім’ї і демографічні процеси.

1. Соціальний статус сім’ї та шлюбу.

2. Функції сім’ї, тенденції розвитку сімейно-шлюбних

відносин.

3. Демографічні процеси в сучасному світі і в Україні.

Тема 21. Соціологія освіти.

1. Сутність, функції і структура освіти.

2. Роль освіти в житті суспільства.

3. Взаємозв’язок освіти і науки.

Тема 22. Соціологія виховання.

1. Соціальна поведінка особи, фактори її формування.

2. Соціологія особистості.

3. Проблеми виховання і соціальне середовище.

Тема 23. Соціологія культури.

1. Сутність, функції і структура культури.

2. Зміст культури суспільства.

3. Співвідношення культури, освіти і науки.

Тема 24. Соціологія релігії.

1. Формування релігії як суспільного інституту.

2. Структура і соціальні функції релігії.

3. Релігія і суспільство. Особливості їх взаємовідносин в Україні.

Тема 25. Соціологічне дослідження суспільства.

1. Теоретична підготовка дослідження. Програма і

гіпотеза дослідження.

2. Соціологічні методи збору соціальної інформації.

3. Аналіз результатів дослідження, формування висновків та рекомендацій.

ТЕМИ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Соціологія як наука

1. Об’єкт, предмет і структура соціології.

2. Функції соціології.

3. Становлення і розвиток української соціологічної науки.

1. Різні вчені по-різному уявляли собі, чим має займатися соціологія, яке її головне завдання. Полеміка щодо її пред­мета ведеться й досі. Є багато десятків визначень, що таке соціологія. Саме слово «соціологія» можна перекласти з ла­тинської та грецької мов як «наука про суспільство». Проте тільки так сказати недостатньо, адже важно зрозуміти, чим вона відрізняється від інших суспільних наук, які також ви­вчають суспільство. Для цього потрібно визначитись з такими базовими атрибутами будь-якої науки як об’єкт і предмет науки.

Об’єктом науки, загалом, є частина об’єктивної чи суб’єктивної реальності, маюча власні властивості, яка вивчається тільки цією наукою.

Предмет науки – це результат дослідницьких дій. Поняття об’єкт науки більш ширше ніж предмет. Предмет науки по відношенню до об’єкта науки відноситься так, як частина по відношенню до цілого.

Об’єктом соціології є вся сукупність властивостей, зв’язків та відносин, що мають назву соціальних. Соціальні зв’язкі, соціальні взаємодії та спосіб їх організації є об’єктами соціологічного дослідження.

Соціальне – це сукупність тих чи інших властивостей й особливостей суспільних відносин, які інтегровані індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах й проявляються в їх відношеннях один до одного, до свого положення в суспільстві, а також до явищ й процесів суспільного життя.

Предмет соціології не визначений так однозначно як її об’єкт.

Так, французький соціолог Е. Дюркгейм під предметом соціології бачив соціальні факти. Під соціальним дослідник розумів колективне.

Німецький дослідник М. Вебер предметом соціології називав соціальну поведінку.

В марксизмі, під предметом соціологічного дослідження, точка зору якого поділяється більшістю науковців, розуміється наукове дослідження суспільства як соціальної системи та складаючих її структурних елементів – особистостей, соціальних інститутів та соціальних спільностей.

Таким чином, соціологія - це наука, яка вивчає суспільство як цілісну соціальну систему, функціонування і розвиток цієї системи через її елементи, а саме особистість, соціальні інститути і соціальні спільноти.

Структура будь-якої науки завжди обумовлена тими завданнями, які вона ставить, а також тими функціями які вона виконує у суспільстві.

В організаційній структурі соціології виокремлюються три відносно незалежних рівня:

Перший – рівень фундаментальних досліджень. Його змістом є приріст наукового знання, шляхом побудов теорій.

Другий – рівень прикладних досліджень, а саме – вивчення на основі існуючих фундаментальних знань актуальних проблем, які мають практичне значення.

Третій – рівень соціальної інженерії - рівень практичної матеріалізації наукових знань з метою конструювання різних технологічних засобів і удосконалення існуючих технологій.

Виділяються також мікро- й мікросоціологія.

Мікросоціологія вивчає крупномасштабні соціальні системи й історично довгострокові процеси. Мікросоціологія вивчає повсякденну поведінку людей в їх безпосередній міжособистій взаємодії.

2. Соціологія виконує цілий ряд дуже важливих функцій.

Пізнавальна функція. Ця функція соціології досліджує соціальні явища з ме­тою отримання адекватного наукового знання про їх суть і зміст, зв'язки з іншими явищами, про характер і закономірності соціального розвитку.

Прикладна функція. Прикладна функція соціології заключається в тому, що на основі емпіричного і соціологічного аналізу соціальних явищ і процесів розробляються практичні рекомендації, напри­клад, по посиленню стимулювання і підвищенню ефектив­ності діяльності людей в сфері матеріального виробницт­ва, удосконаленню економічних і політичних відносин і ді­яльності різних соціальних інститутів.

Соціологічні дослідження дають інформацію для здійснення дійсного соціального контролю над соціальними процесами.

Прогностична функція. Прогностична функція виробляє науково-обгрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів у майбутньому.

Ідеологічна функція. Ідеологічна функція слугує засобом маніпулювання поведінкою людей, створення системи ціностних і соціальних переваг.

Гуманістична функція. Гуманістична функція слугує удосконаленню суспільних відносин – покращенню взаємовідносин (взаєморозуміння) між людьми.

3. Початком самостійних соціологічних праць в Україні слід вважати досліди женевського гуртка вчених, до якого належали М.П. Драгоманов (якого називають піонером української соціології) і С.А. Подолинський (представник механістичної школи в соціології).

Драгоманов МЛІ. (1841-1895) розглядав соціологію як науку про суспільство, закликаючи українських дослідни­ків використовувати ідеї та принципи західної соціологіч­ної думки. Він активно відстоював ідею прогресу, який у суспільних відносинах досягається скасуванням неволі, пан­щини, здобуттям рівних конституційних прав. Прогрес особистості учений розглядав у тісному зв'язку з поступом людства в цілому.

Подолинський С.А. (1850-1891) у своїх дослідженнях поєднує марксистські та соціал-дарвіністські погляди. Він вважав, що в суспільному житті діє закон боротьби за існу­вання, але на відміну від соціальних дарвіністів визнавав ще й дію закону зростання солідарності людей, яка втілюється у громадах. Через це для нього центр ваги припадає не стіль­ки на боротьбу людей між собою, скільки на боротьбу лю­дей з природою, загрозливим довкіллям. Своєрідна інтерпре­тація С.А. Подолинським дарвінівських законів полягає в тому, що в громадах просуваються нагору найталановитіші й морально досконалі, а не фізично сильніші люди.

Отже, у тогочасній українській соціології домінував позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія набувала форм еволюціонізму та соціал-дарвінізму. Другою харак­терною рисою того періоду було перехрещування дослід­ницького поля соціології з суміжними соціогуманітарними науками. Оскільки власне соціологів в Україні того часу практично не було, соціологічні праці або праці з елемен­тами соціологічного аналізу творили філософи, економіс­ти, етнографи.

Найпослідовніше поглиблював свої історичні досліди соціологічними питаннями і вперше в українській історіо­графії застосував історико-соціологічний метод М.С. Грушевський (1866-1934) У 1903 р. його було запрошено до Парижа прочитати курс лекцій з питання обґрунтування історії України як самостійного процесу розвитку україн­ського народу. Під час перебування за кордоном М. Грушевський дістає змоги ознайомитися з сучасними йому ідея­ми соціологів Б. Дюркгейма та М. Вебера, які суттєво впли­нули на його наукову позицію. Особливо плідно він вико­ристовує свій історико-соціологічний метод у дослідженнях давньої історії, тісно пов'язуючи його здобутки із сьогоден­ням. На його думку, здійснивши історико-соціологічний аналіз минулого, ми знайдемо шлях до розуміння сучасних процесів, а також майбутнього. Звідси стає зрозумілою і назва його праці. «Початки громадянства. Генетична соціологія», у якій він зазначає, що в час глибокого соціаль­ного перелому більше, ніж будь-коли, потрібні ґрунтовні дослідження соціальної еволюції від самого її початку. Ори­гінальність концепції М. Грушевського полягає в системі пріоритетів. Він обґрунтовує некоректність застосування законів у природничо-науковому їх розумінні до пізнання складної соціальної реальності. Його головна ідея полягає в тому, що соціальний прогрес зумовлюється насамперед протистоянням і змаганням протилежних потягів до коле­ктивізму (солідарності, альтруїзму, або безкорисливого ту­рбування про благо інших), з одного боку, та індивідуаль­ної самодостатності (автаркії) – з іншого. Звідси характер­ною тенденцією соціального розвитку є чергування процесів інтеграції та диференціації під впливом комбінації різ­номанітних чинників. У конкретному соціальному просто­рі й часі можуть переважати чинники або економічні, або релігійно-психологічні тощо.

Головним постулатом М. Грушевського як соціолога є переконання в існуванні «коливальної динаміки» суспіль­ної еволюції на відміну від позитивістського уявлення про су­спільний прогрес як висхідний рук по прямій лінії. У 1919 р. М. Грушевський організував у Відні Український соціоло­гічний інститут, де прочитав і видав курс лекцій з генетич­ної соціології.

Особлива роль у формуванні української соціологічної науки належить М.Ю. Шаповалу. Син безземельного селя­нина, завдяки інтелектуальній обдарованості та великій силі характеру, став згодом першим серед українців доктором соціології й професором. Він був засновником і першим директором Українського соціологічного інституту в Пра­зі. М. Шаповала вважають засновником вітчизняної соціо­логічної науки. У 1929 р. він опублікував перший українсь­кий підручник з цього предмета під назвою «Загальна соці­ологія». У книзі розкрито фундаментальні засади будови су­спільства, його структуру, класифіковано соціальні спіль­ності. Виділяються рушійні сили суспільного прогресу. За­галом М. Шаповал є автором 36 книг, брошур, близько 350 статей, заміток, рецензій. Свого часу дістав визнання у колах учених Європи й Америки. Крім зазначених, в Україні було багато мислителів, діячів, які так чи інакше в своїх творах торкалися соціологічних проблем. Тут є й відомі іме­на, і ті, що тільки тепер відроджуються в історії науки: фі­лософи П. Юркевич, В. Лесевич, І. Федорович, О. Стронін; історики М. Костомаров, О. Лазаревський, В. Антонович, П. Куліш,, В. Липанський; економісти М. Зібер, М. Туган-Барановський; правники Щ. Кістяковський, С. Дністрянсь­кий; статисти О. Русов, Ф. Щербина та багато інших.

Після революції та громадянської війни в Радянському Союзі за інерцією соціологія розвивалася досить плідно, якщо врахувати складний стан в економіці та суспільстві в цілому. Проводилися дослідження як теоретичного, так і прикладного характеру, розроблялися методика і техніка емпіричних досліджень.

У цей час працювали такі вчені, як С. Струмілін, А. Гастев, В. Немчинов, Л. Коган, С. Василевський та інші. Од­нак у 30-х роках ситуація в країні стала несумісною з існу­ванням соціології, яка прагнула дати об'єктивну картину суспільних процесів. Вона була оголошена «буржуазною псевдонаукою». Глибинною причиною цього стало те, що реальне життя не збігалося з ідеологічними абстрактними моделями, які проголошувалися новою елітою. У результа­ті комуністична влада побачила в цій науці загрозу своїм ідеологічним та політичним засадам. І на кілька десятиріч у СРСР суспільні науки фактично повернулися до XIX ст., коли панував спекулятивний метод, а з емпіричних фактів використовувалися тільки ті, які підтверджували умогляд­но побудовані схеми.

Лише з 60-х років розпочалося відродження соціології, яке проходило дуже важко, передусім зусиллям ентузіастів, яким набридло жити лише нескінченним інтерпретуванням ідей, висловлених К. Марксом, Ф. Енгельсом і В. Леніним багато років тому. Незважаючи на всі суперечності та скла­дності, в 70-90-х роках у соціології склалася ціла плеяда вче­них, які зробили значний внесок у розробку різних її про­блем: Г. Осипов, Б. Урланіс, В. Ядов, Ю. Замошкін, Б. Гру­шин, І. Кон, А. Харчев і багато інших. Однак слід зробити застереження, що їхні дослідження обмежувалися конкрет­ними сферами життя. Що стосується загальносоціологічних теорій, то існувало жорстке табу: марксизм-ленінізм був єдиною теорією, яка мала інтерпретувати розвиток люд­ської цивілізації.

Лише нещодавно в нашій країні було знято ідеологічні обмеження і з'явилася надія на повнокровний розвиток со­ціології як складової частини світової науки. У 1990 році було засновано інститут соціології НАН України. При Ки­ївському та Харківському університетах почали працюва­ти факультети соціології, а при Львівському, Дніпропетров­ському та Одеському – відповідні соціологічні відділення, які готують професійні соціологічні кадри. Соціологію як учбову дисципліну було введено в усіх вищих та середніх спеціальних навчальних закладах України.

Таким чином, соціологія в Україні має певні перспекти­ви свого розвитку на початку XXI століття. Вона зайняла достойне місце в системі соціогуманітарних наук.