Тема 6. Соціологія конфлікту

1. Соціальний конфлікт, основні теорії конфлікту.

2. Функції, класифікація конфліктів.

3. Етапи розвитку конфлікту.

1. Проблема конфліктів - одна з найбільш актуальних у со­ціології. Вона охоплює всі спектри соціального життя: від зіткнень між окремими індивідами, всередині колективів, соціальних груп до конфронтації в суспільстві і в сфері між­народних відносин. Велика кількість соціальних конфлік­тів спостерігається в країнах, де виникають кризові явища, пов'язані з суперечностями в соціально-політичній та еко­номічній сферах, що характерно для сьогодення українсь­кого суспільства. У сучасному світі кількість конфліктів не зменшується, а зростає.

Слово "конфлікт" - латинського походження і в перекладі означає: "зіткнення". Соціальний конфлікт - це зіткнення протилежних цілей, позицій, інтересів, які супроводжують­ся різким погіршенням відношень суб'єктів, взаємодій і їх боротьбою. Конфлікт завжди пов'язаний із суб'єктивним усвідомленням людьми протиріч своїх інтересів як членів тих чи інших соціальних груп.

Загострення суперечностей породжує відкриті чи закри­ті конфлікти, вони глибоко переживаються людьми, усві­домлюються як несумісність їх інтересів і цілей. Суперечно­сті пронизують усі сфери життя суспільства: політичну, еко­номічну, соціальну, духовну.

Одночасне загострення цих суперечностей утворює кри­зу суспільства. Криза суспільства супроводжується підне­сенням соціальної напруги, яка може перерости в конфлікт.

Більшість соціологів підкреслює, що конфлікт - це тим­часовий стан суспільства, але без конфліктів існування сус­пільства неможливе. Конфлікти - одне із джерел соціаль­ного розвитку.

Широке розповсюдження цього соціального явища, не­ослабна увага до нього суспільства і вчених сприяли вини­кненню окремої галузі соціології - конфліктології.

Конфліктологія досліджує кардинальні питання соціа­льного життя: як і чому виникають, розвиваються й зміню­ються типи суспільної організації, вивчає джерела, типи, динаміку, методи вирішення й наслідки конфліктів, розро­бляє соціологічні прогнози й моделі майбутнього розвитку світової спільності.

Дослідження проблеми конфлікту ведуться з давніх часів. Ще у VI - V ст. до н.е. китайські філософи Лао-цзи і Конфуцій бачили джерело розвитку природи, а також суспільства в боротьбі суперечностей. Філософи Стародавньої Греції створили вчення про суперечності та їх роль у походженні речей.

Велику увагу дослідженню конфліктів приді­ляв італійський мислитель Н. Макіавеллі (1469-1527). Він розглядав конфлікти різного рівня й підкреслював їх пози­тивну роль у суспільному розвитку.

Як соціальне явище конфлікт розглядав А. Сміт (1723-1790). У книзі "Дослідження про природу й джерела багат­ства народів (1776) він писав, що основою конфлікту є роз­поділ суспільства на класи й економічне суперництво між ними. Суперечності він розглядав як рушійні сили розвит­ку суспільства.

Великий внесок в усвідомлення соціальних конфліктів вніс Г.В. Гегель (1770-1830). У роботі "Основи філософії пра­ва" (1821) одну з причин конфліктів він бачив у соціальній поляризації між накопиченням багатства у руках не багатьох і жахливою бідністю інших.

З позицій історичного матеріалізму розглядали соціа­льний конфлікт К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони вважали, що конфлікти породжуються соціальною нерівністю й виявля­ються в класовій боротьбі. Класова боротьба не тільки не­минуча, але й необхідна для вирішення протиріч капіталіс­тичного ладу. Конфлікти в марксизмі розглядались тільки як зіткнення антагоністичних класів, як засіб революційної зміни соціальної системи. Це концепція розглядала лише один варіант вирішення конфлікту - революцію. Але часи в західноєвропейських країнах почали реалізо­вуватися інші варіанти вирішення цього протиріччя, поча­лись процеси демократизації суспільно-політичного життя.

До речі, одним із наслідків марксистської концепції кон­флікту було прямолінійне судження, що в соціалістичному суспільстві зникають основні соціальні конфлікти після знищення антагоністичних класів. Конфлікти в радянському суспільстві розглядались як соціальна патологія й вирішу­вались в основному адміністративними методами. У резуль­таті протиріччя накопичувались у всіх сферах життя.

Підвалини сучасної соціології конфлікту були закладені на межі ХІХ-ХХ сторіч. Німецький соціолог Г. Зіммель (1858-1918) вперше використав термін "концепція соціаль­ного конфлікту". Він підкреслював неминучість соціальних конфліктів, розкрив конфлікт не тільки як одну із форм су­перечностей, а і як силу, яка може об'єднати протидіючі сторони. Соціальний конфлікт повинен вирішуватись на основі інтеграції інтересів, узгодженні цінностей, пошуків згоди і взаєморозуміння. Таке вирішення конфліктів веде до збереження й еволюційної досконалості соціальної сис­теми.

Подальший розвиток у теорію конфлікту вніс відомий американський соціолог Л. Козер. У роботі "Функції соці­ального конфлікту" (1956) він розробив свою теорію конф­ліктного функціоналізму, яка передбачає позитивні функ­ції конфлікту для збереження соціальних систем. Конфлікт - це своєрідний страхуючий, запобіжний клапан системи, який дає змогу через реформи й соціальні зусилля на ново­му рівні приводити соціальний організм у відповідність з новими умовами.

Американський соціолог досліджує причини конфлікту, їхню гостроту, тривалість, функції, прагнучи пов'язати те­оретичні положення зі специфікою форм суперечливих сус­пільних відносин, намагається зробити схему конфлікту такою, яка б могла бути емпірично перевірена й уточнена.

Головною особливістю цієї концепції є те, що в ній кон­флікт виступає як засіб збереження і водночас зміни, адап­тованості соціальної системи. Конфлікт сприяє соціальній єдності й посилює соціальний контроль.

У кінці 50-х років XX сторіччя з'являється теорія "безкон­фліктної моделі суспільства". Представники структурно-функціонального аналізу суспільства конфліктам відводи­ли тільки негативну роль. Вони стверджували, що суспіль­ство - це система, життєдіяльність і єдність якої забезпечу­ються завдяки функціональній взаємодії її елементів: дер­жава, політичні партії, промислові об'єднання, профспіл­ки, церква, сім'я тощо. Основний засіб, який забезпечує со­ціальну єдність - це наявність у членів суспільства єдиних цінностей: правові і моральні норми, релігійні заповіді. Життя показало однобокість такого підходу до аналізу су­спільних явищ.

У середині XX ст. німецький соціолог Р. Дарендорф ство­рює теорію "конфліктної моделі суспільства". У роботах "Елементи теорії соціального конфлікту" (1954), "Клас і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві" (1959) він виступив проти тези, що в суспільстві панує стабільність, гармонія і злагода. У кожному суспільстві завжди прохо­дять певні соціальні зміни і як наслідок - з'являються і соці­альні конфлікти. Конфліктність, на думку Р. Дарендорфа, у соціальній дійсності виявляється завжди і скрізь, її немо­жливо усунути.

Для суб’єктів суспільства завжди характерна нерівність соціальних позицій (наприклад, у розподіленні власності й влади), а звідси й різні інтереси. Соціальна нерівність ство­рює соціальну напругу й конфліктні ситуації.

В основі соціальних конфліктів знаходяться й політичні фактори: боротьба за владу, престиж, авторитет. Конфлік­ти можуть з’являтися в кожному суспільстві, де є пануван­ня й підлеглість. Боротьба за володіння ресурсами, за лі­дерство, владу й престиж робить соціальні конфлікти не­минучими. Конфлікт треба розглядати не як благо, а як обов’язків засіб вирішення протиріч.

Конфлікти неможливо усунути тому, що ми їх не бажає­мо, 3 ними треба рахуватися як з реальністю. По Р. Дарендорфу, конфлікти неможливо "відмінити", це обов'язково при­веде до їх загострення. Треба уміти контролювати конф­лікт, він повинен бути легалізованим, розвиватися й вирі­шуватися на основі існуючих у суспільстві норм і правил.

Американський соціолог Е. Боулдінг у роботі "Конфлікт і захист: загальна теорія" підкреслює, що в сучасному сус­пільстві можливе й необхідне регулювання соціальних кон­фліктів.

Уява про сутність соціальних конфліктів дозволяє суспі­льству контролювати їх, регулювати ними, передбачати їх наслідки. Конфлікти - це спосіб соціальної взаємодії, при якому суб'єкти конфліктів усвідомлюють своє протистоян­ня, мають відношення до нього, виробляють свою страте­гію й тактику боротьби. У демократичному суспільстві ви­рішення конфліктів у межах закону приводить не до поси­лення конфронтації, а до подальшої інтеграції й консоліда­ції суспільства.

У цілому іноземні соціологи знаходяться на передо­вих позиціях у вивченні соціальних конфліктів. В Україні тільки в останнє десятиріччя ця тема стала ґрунтовно ви­світлюватися в наукових журналах і монографіях, почали досліджуватись реальні протиріччя, конфлікти, з'явились соціологічні прогнози майбутнього соціального розвитку України.

Проблеми, конфлікти розглядаються при вивченні соці­ології, політології у вищих навчальних закладах країни.

Сучасний етап розвитку світової цивілізації свідчить про важливу роль конфліктів у суспільстві. Усім державам, як розвинутим, так і тим, що розвиваються, багатим і бідним, великим і малим, притаманні свої конфлікти. Ці конфлікти мають різні характеристики, різні масштаби, соціальні й по­літичні наслідки. Головні особливості й риси конфліктів сформульовані у вище названих основних концепціях конфліктології. Кожен з напрямків конфліктології має свої як недоліки, так і здобутки. Але всі вони єдині в тому, що конфліктологічний підхід у поясненні соціальних процесів є найпомітнішим й найвпливовішим напрямком розвитку су­часної соціологічної думки.

У сучасних умовах демократизації, реформування українського суспільства особливої ваги набуває розкриття суті і ролі соціальних конфліктів, вивчення механізмів і шляхів їх розвитку, що в свою чергу окреслює перспективи соціа­льного прогресу нашої держави.

2. В соціології окреслюють основні функції конфлікту. Вони можуть виконувати як позитивну, так і негативну роль. Розглядаючи роль кон­флікту як неминуче явище розвитку суспільства, виділяють таку позитивну функцію, суть якої полягає у розрядці психологічної напруги у відношеннях протидіючих сторін.

Друга позитивна функція - комунікативна. Учасники конфлікту усвідомлюють свої інтереси, виявляють загальні проблеми, пристосовуються один до одного.

Конфлікт може мати й консолідуючу роль у суспільстві. Це відбувається тоді, коли в процесі вирішення конфлікту люди починають по-іншому сприймати людей, які стоять на іншому боці, у них з'являється інтерес до співпраці.

У деяких ситуаціях конфлікти мають і негативний, руй­нівний характер. Вони можуть деформувати соціальні спі­льності, групи. У сучасному світі все більш небезпечного характеру набувають національні, релігійні конфлікти.

В сучасній соціології не розділяють функції конфліктів нарізно негативні й позитивні. Функції конфлікту - це об'­єктивні наслідки пристосування й інтеграції системи до ре­альних змін у суспільстві. Відомі американські соціологи Т. Парсонс, Р. Мертон вважають, що головна функція кон­флікту - це утримання суспільства в стабільному стані. Су­спільство завжди прагне досягти певної "абсолютної рів­новаги" і функції конфліктів усіх рівнів визначаються їх ро­ллю у підтриманні "рівноваги".

Р. Мертон ввів поняття "дисфункція". Те, що може бути функціональним в одному відношенні, може бути дисфункціональним в іншому. Розвиток суспільства - це постійне вирішення різних проблем, конфліктів, які, у свою чергу, мають багато функцій, і навіть одна функція може бути по-різному виконана протилежними елементами. Окреслення функцій конфліктів дає можливість висвітити, зрозуміти актуальні проблеми суспільного життя й запропонувати ви­рішення багатьох із них.

Конфліктів у сучасному суспільстві велика кількість. Вони мають різні масштаби, типи, склад учасників, причини, цілі, нас­лідки. В соціології існує цілий ряд різних класифікацій кон­фліктів, наведемо деякі, які частіше зустрічаються.

Розрізняють конфлікти у залежності від суб'єктів і зон розбіжностей і суперечностей. Така класифікація має такий особистий конфлікт - це конфлікти на рівні індивідуа­льної свідомості.

Міжособистий конфлікт - це суперечності між двома або більшою кількістю людей.

Міжгруповий конфлікт - конфлікт між соціальними гру­пами й соціальними спільностями, які мають протилежні інтереси. Це один із найбільш розповсюджених конфліктів (національні, релігійні, політичні).

Міжнародні конфлікти - конфлікт на рівні держав.

Російський соціолог А.Г. Здравомислов розробив кла­сифікацію конфліктів за рівнем їх значимості. Політичний конфлікт – по поводу влади, домінуванню, впливу і авторитету у суспільстві.

Соціальний конфлікт – по поводу засобів життє­забезпечення: рівню заробітної платні, рівню цін на різні блага, а також доступу до цих благ й інших ресурсів суспі­льства, рівню використання інтелектуального й професій­ного потенціалу.

Національно-етнічний конфлікт - по поводу прав та інтересів етнічних і національних груп.

Міжконфесіональний конфлікт - по поводу прав, інтересів і статусів віруючих та їх церков.

В сучасних умовах кожна сфера суспільного життя по­роджує специфічні види соціальних конфліктів. У деяких регіонах нашої планети спостерігається зростання політич­них, етнічних, релігійних конфліктів. Одним із таких регіо­нів є держави, які входили до складу колишнього СРСР. Не є винятком і Україна.

Особливе місце у соціальних конфліктах займає війна. Війна - найвища форма соціального конфлікту, і вона була притаманна всім етапам розвитку світової цивілізації.

Війна - це організована збройна боротьба між держава­ми, народами, націями, класами, релігійними конфесіями, політичними угрупованнями, тощо.

Військові соціологи підрахували, що за останні п'ять тисяч років відбулось приблизно п'ятнадцять тисяч великих і малих війн. Філософи, соціологи завжди приділяли значну увагу сутності, значенню й наслідкам війн. Німецький воєн­ний теоретик і історик Карл Фон Клаузевіц (1780-1831) у праці "Про війну" сформулював класичне визначення війни як продовження державної політики іншими засобами. До речі, і цим визначенням погоджуються соціологи й політики, які стоить на протилежних, соціально-політичних позиціях.

Соціальне значення війни визначається тим, що цілі, ха­рактер війни визначаються державою й законодавчо закріплюються у воєнній доктрині. Воєнна доктрина - це при­йнята на даний період офіційна система поглядів на сут­ність, цілі, характер можливої війни, установки напрямків військового будівництва й підготовки збройних сил.

У кожній державі (за винятком Ісландії й Коста-Ріки) є така важлива структура як армія (збройні сили), яка вико­нує найважливіші соціально-політичні функції. У збройних силах завжди перебуває певна кількість громадян країни.

У XX сторіччі було дві світові війни, майже тридцять революцій, 488 "малих", локальних війн.

Наприкінці XX - на початку XXI ст. на зміну протистоян­ню двох блоків - НАТО й Варшавського договору з'явилася нова небезпека, пов'язана із зростанням кількості "малих" локальних війн. Є загроза застосування новітніх воєнних технологій і систем зброї ("інформаційна" зброя, біологіч­на тощо).

Змінюється тактика ведення бойових дій. Все більшого значення набувають "партизанські" війни, в які втя­гується мирне населення. Історичний досвід свідчить, що регулярні війська майже ніколи не могли перемогти партизан.

Майже у 30 країнах сучасного світу йдуть різної гостро­ти й інтенсивності громадянські війни, у цих державах іс­нує по дві армії, які протидіють між собою.

Велику загрозу людству несе міжнародний тероризм. У різних структурах міжнародного тероризму задіяні тисячі людей. Для боротьби з тероризмом ряд держав змушені створити спеціальні військові підрозділи, також існують міжнародні організації для боротьби з тероризмом (Інтерпол).

В умовах все більш зростаючої взаємозалежності держав світу, конфлікти набувають глобального транснаціонального масштабу. В них задіяні мільйони людей, вони зачіпають інтереси як окремих держав, так і світової спільноти загалом, а в цілому по­рушують міжнародну стабільність.

Для успішно­го вирішення конфлікту необхідно точно визначити при­чини його виникнення.

Р. Дарендорф вважає, що в основі соціальних конфліктів лежать політичні фактори: боротьба за владу, престиж, ав­торитет. Конфлікт може з'явитися в будь-якому суспільст­ві. Люди завжди прагнуть до домінування, вони від приро­ди схильні формувати соціальні ієрархії, де одні панують, а інші підкоряються. Це в свою чергу, доводить, що в суспі­льстві завжди буде соціальна нерівність, а нерівність соціа­льних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів роз­витку індивідів і соціальних груп. Розпоряджаються ресур­сами люди, які мають владу; влада - це сукупність соціаль­них позицій, яка дозволяє розпоряджатися результатами діяльності інших груп людей.

Причиною конфліктів можуть бути розбіжності соціа­льних груп, партій, об'єднань з приводу конкретних шля­хів подальшого розвитку суспільства, також причиною кон­флікту є усвідомлення людей своєї належності до певних соціальних, етнічних, релігійних спільнот і об'єднань.

Існують ще й інші підходи до окреслення причин соціа­льного конфлікту. Сучасна конфліктологія стверджує, що неможливо розробити універсальну класифікацію причин конфлікту. Кожен конфлікт має свої масштаби, тривалість і потребує визначення специфіки причин конкретного кон­флікту.

Наприклад, соціальні конфлікти мають своєрідність у сучасній українській дійсності. Причини конфліктів різно­бічні, і однозначно оцінити їх досить важко. Кардинальні зміни в суспільних відносинах супроводжуються масштаб­ним розширенням сфер прояву конфліктів.

Конфлікти охоплюють різні сфери життя країни. Для соціальних процесів, які проходять в Україні, характерна дезінтеграція складених у радянські часи соціальних стру­ктур, суспільних зв'язків. З'являються нові соціальні групи, нові власники, підприємці, різні "тіньові структури". Ма­ють місце протиріччя між гілками державної влади (законо­давчою, виконавчою й судовою). Набули постійного харак­теру конфлікти між політичними партіями з різною орієнта­цією. Не зменшується кількість трудових конфліктів, відсут­ня чітка законодавча база вирішення трудових суперечок. Певна кількість конфліктів пов'язана з перерозподілом вла­сності й становленням ринкових відношень. На теренах Укра­їни є міжконфесійні протиріччя. Є й конфлікти, які навмис­но провокуються різними протидіючими сторонами.

Важливим питанням при розгляді соціальних конфлік­тів є виділення суб'єктів конфліктів.

Суб'єктом соціального конфлікту може бути окрема людина або соціальна група, які можуть утворювати конф­ліктну ситуацію і впливати на розвиток конфлікту згідно зі своїми інтересами, викликати ті чи інші зміни в соціальних відношеннях.

Дуже часто потреби суб'єктів конфлікту, їх інтереси, цілі можуть реалізуватись тільки через використання влади, і тому в конфлікт включаються політичні організації - пар­тії, парламент, державний апарат, "групи тиску" тощо. Ці політичні організації виявляють волю й інтереси відповід­них соціальних груп і окремих людей. Інколи соціальний конфлікт набуває форми конфлікту політичного, це особ­ливо характерно для держав, які мали тоталітарне минуле й будують демократичне суспільство.

Відомий конфліктолог Р. Дарендорф до суб'єктів конф­лікту відносить три різновиди соціальних груп:

Первинні групи - це безпосередні учасники конфлікту, які знаходяться у стані взаємодії з приводу досягнення сво­їх цілей.

Вторинні групи - ті, хто не бажає приймати безпосеред­ньої участі в конфлікті, але вносить суттєвий внесок у його розширення.

Третинні групи - сили, які зацікавлені у вирішенні конф­лікту.

3. Подальший аналіз динаміки конфлікту потребує висвіт­лення стадій, етапів розвитку конфлікту. Кожний конфлікт має свої особливості. В конфліктології виділяють основні найбільш типові етапи розвитку конфлікту. Більшість соці­ологів виділяє чотири етапи конфлікту: передконфліктна ситуація, початок конфлікту і сам конфлікт, розв'язання конфлікту, післяконфліктна ситуація.

Перший етап - передконфліктна ситуація. Вона харак­теризується формуванням конфлікту, йде накопичення й за­гострення протиріч різних протидіючих сторін. Конфлік­туючі суб'єкти оцінюють свої можливості (матеріальні цін­ності, влада, інформація, зв'язки тощо), шукають спільни­ків, виробляють стратегію й тактику майбутніх дій. Цей етап ще називають прихованою (латентною) фазою конф­лікту.

Другий етап починається з інциденту або приводу, дру­гими словами, з якоїсь події, що й приводить до руху конф­ліктуючі сторони.

Іде процес розгортання конфлікту, з'являються перші результати боротьби. Кожна з протидіючих сторін зіткну­лася з опором своїх противників, відчула його сильні й сла­бкі позиції.

На цьому етапі можуть розпочинатися дії, які сприяють припиненню відкритих зіткнень, починають прийматися компромісні рішення. На другій фазі розвитку конфлікт із латентної стадії переростає у відкриту форму і проявляєть­ся в різних формах конфліктної поведінки. Конфліктна по­ведінка - це дії, націлені на блокування досягнень протиді­ючої сторони, формування установ на боротьбу, психоло­гічна згода до неї. Конфлікт інтересів на цьому етапі набу­ває форми гострих протиріч, коли індивіди й соціальні гру­пи не стільки намагаються урегулювати конфлікти, а на­впаки, всіляко поглиблюють протиріччя, руйнують коли­шні структури взаємодій і відношень, це апогей конфлікту. В емоційному плані цей етап характеризується накопичен­ням агресивності, переходом від неприязні до ворожнечі. Ця стадія конфлікту характеризується максимальним вико­ристанням сили учасників конфлікту й використанням усіх наявних ресурсів.

Цей етап конфлікту залежить також від масштабів соці­альних проблем. Особливого значення набувають суб'єкти управління соціальними конфліктами: вони можуть як за­гострити, так і врегулювати соціальний конфлікт. Тривалість цього етапу залежить і від адаптованості певної соціальної системи до конфліктів. Коли конфліктуючі сторони вичерпують свої резерви, наступає черговий етап конфлікту.

Третій етап - розв'язання конфлікту. Він здійснюється через зміну об'єктивної ситуації й через суб'єктивні, психологіч­ні зміни. Цей етап має особливе значення в розвитку конфлікту і потребує глибокого теоретичного висвітлення.

Загалом, можливе часткове або повне вирішення конфлікту. Ознакою завершення конфлікту є завершення інциден­ту. Між конфліктуючими сторонами припиняється конф­ліктна взаємодія. Ліквідація інциденту - це необхідна, але ще не досить достатня умова для завершення конфлікту. При певних обставинах згаслий конфлікт може спалахну­ти знову.

Розв'язання конфлікту можливе лише при вирішенні кон­фліктної ситуації, коли знімається головна причина конфлі­кту й суперники перестають бачити одне в одному против­ників. Тоді починають змінюватися взаємні вимоги сторін.

Успішне вирішення конфлікту пов'язано з певними умо­вами:

а) своєчасна й точна діагностика його причин, виявляються об'єктивні протиріччя, інтереси, цілі;

б) взаємна зацікавленість сторін у подоланні протиріч, взаємне признання інтересів кожної із сторін;

в) спільний пошук методів, засобів подолання конфлікту.

Вітчизняними й іноземними конфліктологами сформульовано ряд методів вирішення конфлікту. Треба відзна­чити, що у сучасній соціології значна увага приділяється розробці технологій урегулювання й управління конфлік­тами. Основне завдання управління конфліктом - не допу­стити його подальшого розгортання й зниження його нега­тивних наслідків. Суб'єктами управління конфлікту можуть бути конфліктуючі сторони або третя сила, що не прийма­ла участі в конфлікті, але зацікавлена в його урегулюванні.

Вирішення соціального конфлікту - це завжди досить складна справа, кожний конфлікт має свої особливості, спе­цифіку. У конфліктології розроблені такі методи вирішен­ня й розв'язання конфлікту:

1. Метод уникнення конфлікту, але цей метод не озна­чає його залишкової ліквідації, бо залишається причина конфлікту.

2. Метод переговорів дозволяє уникнути застосування сили. В процесі переговорів сторони обмінюються погля­дами, починають розуміти аргументи сторін, починають об'єктивно оцінювати співвідношення сил і умови прими­рення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, відкривають шляхи до взаєморозуміння й співро­бітництва.

Конфліктологи розробили ряд рекомендацій, які можуть прискорити переговори і сам процес вирішення конфлікту:

• під час переговорів пріоритет повинен надаватися пи­танням, які стосуються суті конфлікту;

• сторони повинні намагатися зняти психологічну й со­ціальну напругу;

- сторони переговорів повинні демонструвати взаємну повагу;

• учасники переговорів повинні відкрито й доказово роз­кривати свої позиції, намагатися перетворити скриту частину конфліктної ситуації у відкриту;

• усі учасники переговорів повинні проявляти схильність до компромісу.

Компроміс - це спосіб вирішення конфлік­ту шляхом взаємних поступок, добровільної відмови від частки своїх вимог.

Четвертий етап - післяконфліктна ситуація. На цьому етапі починають використовувати всі зусилля по залишко­вій ліквідації протиріч інтересів, цілей і припиняються всі форми боротьби.

Сучасна конфліктологія надає багатомірну, складну ка­ртину соціального життя, розкриває роль, динаміку розви­тку соціальних конфліктів, їх соціальні наслідки. Соціальні конфлікти - це нормальний прояв соціальних відношень. В Україні йдуть досить складні політичні й соціальні проце­си, це, в свою чергу, означає, що соціальні конфлікти неми­нучі, а це потребує наукового соціального аналізу природи конфліктів і вміння оперативно й правильно вирішувати їх.