1.Дайте визначення поняття « соціальна стратифікація».

2.Розкрийте сутність теорії соціальної стратифікації.

3.Охарактеризуйте історичні типи стратифікації.

4.Що таке статусна позиція, статусний набір.

5.Визначте основні риси феномену « середній клас».

Лекція № 6

« Соціальні відносини. Конфлікт як прояв соціальних відносин».

План:

1.Конфлікт як соціальне явище;

2.Соціальний контроль. Девіантна поведінка.

Література:

(5) 32112, 132 – 149, 194 – 242; (15) 100 – 108; (20)318 – 340.

2. Соціальний контроль. Девіантна поведінка.

Соціальний контроль є системою процесів і механізмів, що забезпечують підтримку соціально сприятливих взірців поведінки індивідів суспільного порядку та функціонування соціальної системи загалом.

Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім'єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окремих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається із соціальних норм, приписів щодо поведінки в суспільстві та санкцій — засобів заохочення й покарання, ідо стимулюють людей додержуватись таких норм і приписів.

Соціальні приписи — це заборони чи дозволи чогось, звернуті до індивіда чи групи в будь-якій формі — усній чи письмовій, формальній чи неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує суспільство. Це може бути честь і гідність, повага до старших, символи країни (герб, прапор, гімн) і багато іншого, що згуртовує людей, суспільство, а тому й цінується.

Систему норм і приписів кожен соціальний інститут має свою, її дотримання забезпечує порядок діяльності кожного члена інституту, а отже, сприяє стійкості соціальної структури суспільства.

Соціальні санкції сприяють дотриманню соціальних норм. Це розгалужена система покарань за відхилення від норм і заохочень за їх виконання. Отже, за своїм спрямуванням санкції бувають позитивні й негативні, а за характером — формальні й неформальні.

Формальні позитивні санкції— це схвалення з боку офіційних організацій (державні премії, почесні звання, ордени тощо).

Неформальні позитивні санкції — це неофіційне схвалення (компліменти, аплодисменти;, повага тощо).

Кожній нормі відповідає своя санкція. Саме за допомогою санкцій норма спроможна регулювати поведінку людини. Норма без санкцій не може стати елементом соціального контролю.

69

Соціальний контроль виконує охоронну функцію, стабілізує суспільство, бо якби такого не було, люди робили б усе, чого заманеться. За таких умов виникали б конфлікти, у суспільстві запанував би хаос.

Будь-які вчинки чи дії, що відхиляються від соціальних норм і не збігаються із суспільними цінностями, називаються девіантною поведінкою. Відхилення можуть бути не лише негативними (проституція, наркоманія, гомосексуалізм» психопатія), а й позитивними (прояви таланту, високі творчі досягнення)- На кожну з цих груп (позитивні й негативні відхилення) припадає 10—15% населення, решта— це люди з «несуттєвими відхиленнями». Абсолютно нормальних і законослухняних людей майже немає. Проїзд «зайцем» у міському транспорті, куріння в заборонених місцях, несправедливий розподіл обов'язків між подружжям — це теж приклади девіантної поведінки.

Отже, будь-яка поведінка, що не схвалюється громадською думкою, є девіантною, а оскільки діапазон її дуже великий, то соціологи користуються двома термінами: «девіантна» (така, що відхиляється від норми) та «делінквектна» (злочинна) поведінка. Алкоголізм — девіант, бандитизм — делінквент.

Групи населення, які більше ніж інші схильні до дєвіантної чи делінквентної поведінки, називаються групами ризику.

Соціальний контроль поділяється на внутрішній (самоконтроль), в основі якого лежать цінності, норми, ролеві очікування, «звичаї», традиції, та зовнішній, який базується на заохоченнях або обмеженнях та примусі, що становлять систему санкцій.

За внутрішнього контролю людина самостійно узгоджує свою поведінку з існуючими нормами. Це відбувається, коли індивід у процесі соціалізації глибоко засвоює норми, а порушення таких породжує: в нього відчуття провини, те, що часто називають «тортурами сумління».

Совість і є виявом внутрішнього контролю.

Громадська думка — це не просто «стан масової свідомості», «колективного почуття», це один з найважливіших механізмів соціальної взаємодії осіб. Нормальне функціонування будь-якого об'єднання людей неможливе без формування спільного уявлення про загальні речі, без спільних оцінок певних явищ, подій, визначення спільних норм поведінки, практичних шляхів вирішення нагальних проблем.

Подолання відчуження, налагодження тісних зв'язків із суспільством, зокрема через механізми формування й урахування громадської думки про соціальні проблеми, є однією з головних вимог соціальної орієнтації економіки і свідченням розвитку демократії.

Безсумнівно, громадська думка далека від суто наукового знання, проте й вона здатна давати правильні оцінки, що диктуються здоровим глуздом людської свідомості.

Носіями і виразниками громадської думки є люди — соціальні групи, організації, окремі особи. Вони під ідеологічним впливом чи стихійно формують загальну думку.

Основні методи формування громадської думки — наслідування, вплив авторитету, навіювання тощо, основні способи — міжособистісне спілкування, засоби масової інформації, політична пропаганда тощо.

Тому громадська думка може мати як позитивну так і негативну спрямованість. Позитивна орієнтована громадська думка мас конструктивний характер з погляду на соціальний поступ, сприяє формуванню адекватної соціальної поведінки, розвитку соціальної активності, ініціативного і відповідального ставлення до функціональних обов'язків.

Особливістю громадської думки є те, що вона тримається на внутрішньому переконанні людей, приймається ними добровільно, без примусу, с прийнятною для пересічного громадянина.

70

Громадську думку вивчають за допомогою опитувань, спостережень, аналізу документації, а також колективних обговорень. У процесі вивчення громадської думки ставиться завдання визначати не тільки оцінне ставлення людей, а і їхні судження щодо ефективних способів розв'язання певної проблеми, удосконалення структури об'єкта, поліпшення умов, раціоналізації дій тощо.

Громадська думка, проникаючи в усі сфери життєдіяльності суспільства: виробничу, політичну, правову, етичну, релігійну, моральну, наукову — і виконуючи названі (а насамперед оцінну) функції, є дієвим елементом соціального контролю. Це — публічний вид соціального контролю що потребує легалізації поведінки людей, подолання анонімності.

Деформація соціальних норм є основним чинником формування різноманітних форм девіантної поведінки і відповідних їм поведінкових настанов.

Соціальні норми деформуються під тиском трансформаційних процесів у суспільстві, у зв’язку з викривленням ціннісних орієнтацій у різноманітних верств населення.

Питання до самоконтролю:

1.Які зміни належать до соціальних.

2.Що таке соціальні рухи. Які причини їх виникнення і стадії розвитку.

3.Що сприяє виникненню реформаторських рухів.

4.У чому полягають завдання соціології у вивченні соціальних процесів.

5.Які особливості процесів соціальної мобільності в Україні спостерігаються на рубежі 20 – 21 ст.

т

а

н

е

в

л

а

ш

т

о

в

а

71

Лекція № 7

« Соціально – політичні процеси. Особливості етнічних, релігійних процесів в Україні».

План:

1.Соціальні зміни та соціальні процеси;

2.Соціальні рухи, їх природа і типи;

3.Особливості етнічних, релігійних процесів в Україні.

1. Соціальні зміни та соціальні процеси.

Явища суспільного життя слід розглядати у динаміці. Соціальна динаміка разом із соціальною статикою були основними напрямами соціологічного аналізу О. Конта. В сучасній соціології віддають перевагу нейтральному поняттю «соціальні зміни».

Соціальні зміни – процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій і інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому і глобальних рівнях.

Види соціальних змін

1.залежно від механізму здійснення: еволюційні і революційні;

2.За типом соціальних зв’язків: структурні, функціональні, процесуальні,

мотиваційні.;

3.За спрямованістю: односпрямовані, циклічні;

4. За сферами суспільного життя: соціокультурні, індустріально – технологічні,

науково – технічні, соціально – політичні, соціально – економічні.

Значні соціальні зміни відбуваються на основі важливих відкриттів і нововведень, тобто інновацій.

Інновація – комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу ( нововведення)для задоволення людських потреб, а також пов’язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі.

Впровадження в життя інновацій спричиняє суттєві зміни в суспільному житті. Не всі інновації однозначно сприймаються суспільством.

Інновації є соціокультурним процесом, що вносить у суспільне життя нові культурні зразки. Вони можуть не тільки приєднуватися до існуючих зразків, а й

витісняти їх.
Важливу роль у суспільстві відіграє різновид соціальної	інновації –

модернізація. У світовому контексті вона пов’язується з переходом суспільства від бідності до добробуту та розвитку. Виокремлюють економічну, політичну, соціальну, культурну модернізації.

Останні десятиріччя дедалі більше визначаються переходом від індустріального суспільства, метою якого є модернізація, до постіндустріального та інформаційного. Автори концепції постмодернізму стверджують, що в сучасному світі розгортається глобальний процес формування нового суспільства і нової свідомості.

72

Сучасний етап науково – технічного прогресу в розвинутих ґрунтується на такій техніко – економічній та інтелектуальній базі , яка вимагає постійної орієнтації не тільки на науково – технічні, але й на організаційно – управлінські та соціальні нововведення. Постійні і систематичні нововведення стають формою стійкого функціонування всього соціального організму.

Сучасне суспільство змушене реагувати на інновації, сприймати і засвоювати їх у соціальній, культурній та інших сферах діяльності. Несприйняття їх породжує застій соціального життя, регресивні ефекти.

Значні соціальні зміни в суспільстві відбуваються внаслідок спільних односпрямованих і взаємоузгоджених дій людей, які беруть участь у всіх соціальних процесах.

Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистема, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

По змісту змін, які вони зумовлюють, соціальні процеси поділяються:

-на процес співробітництва, який формується з метою спільного добування необхідних благ і цінностей;

-В процесі мобільності індивіди чи групи змінюють своє місце в просторі і в соціальних структурах;

-Процес пристосування виявляється завжди там, де індивід чи група опиняється новому середовищі;

-Співробітництво між партнерами передбачає наявність спільних або схожих інтересів, усвідомлення кожною стороною необхідністю і можливістю взяти на себе реалізацію завдань для їх досягнення. Сутність співробітництва – взаємна вигода. Співробітництво можливе на основі взаємного пристосування, що передбачає і відмову і від власних цінностей.

-Сутність суперництва –це зіткнення протилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси. Але

суперництво не завжди приводить до конфлікту.

	Види конфліктів
Вид конфлікту		Джерело
Особистий	Особливості характеру одного з членів групи
Міжособистий	Протиріччя між декількома членами групи
Приналежності	Коли дві людини, окрім спільних для них, належать ще
	і до різних груп ( різне походження подружжя)
Соціальний	Торкається	найбільш	загальних	соціальних
	характеристик людей

Будь-який конфлікт має такі стадії:

üвиникнення об’єктивної конфліктної ситуації;

üусвідомлення конфлікту;

üконфліктні дії;

üвирішення конфлікту.

Конфлікт може завести суспільство в хаос, знищити його учасників та може зіграти й позитивну роль.

Позитивні сторони соціального конфлікту.

73

1.Конфлікт створює групи для виникнення соціальних змін.

2.Завдяки йому вдається примирити законні інтереси людей.

3.Він згуртовує групу.

Стратегії поведінки учасників конфлікту.

1.Домінування (конкуренція, суперництво, боротьба, напористість).

2.Втеча (ігнорування, уникнення).

3.Настирливість (пристосування).

4.Співробітництво (кооперація, інтеграція).

5.Компроміс.

Соціальний конфлікт – це страхуючий клапан системи, який дозволяє через наступні реформи й інтегративні зусилля на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність до умов, що змінились. Такий коректуючий механізм неможливий у жорстоких, тоталітарних системах: придушуючи конфлікт, вони блокують специфічний попереджувальний сигнал і тим самим поглиблюють небезпеку соціальної катастрофи.

Способами розв’язання соціального конфлікту не може бути ні його ігнорування, ні придушення. Конфлікт можна не «розв’язати», але на нього можна впливати, його можна регулювати шляхом доказів, посередництва, компромісу, поступок, арбітражу і т.д.

Гострота конфлікту і оперативність його врегулювання залежить від типу соціальної структури, ступеню її відкритості. Найбільш адекватною формою суспільства є демократичне, відкрите високомобільне суспільство, в якому розгортання і протікання конфлікту гранично формалізовано.

2. Соціальні рухи, їх природа і типи.

Важливим джерелом соціальних змін є соціальні рухи.

Соціальні рухи – сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Спричиняють їх : особиста невлаштованість;

зміна соціального статусу; маргінальність; мобільність; втрата сімейних зв’язків; соціальна ізоляція.

Соціальні рухи не мають своєї організації, офіційного членства з фіксованими правами і нормами поведінки, санкціями, закріпленими статусними ролями. Якщо соціальний рух досягає стадії формальної організації, він перетворюється в організацію.

У своєму розвитку соціальні рухи проходять кілька стадій: виникнення,

об’єднання, формалізації, розпаду і зникнення.

Основними типами соціальних рухів є:

-експресивні;

-утопічні;

-реформаторські;

-революційні;

74