- рухи опору.

Основними різновидами рухів є:

-релігійні;

-емігрантські;

-молодіжні;

-феміністичні;

-політичні;

-екологічні.

Отже, суспільні рухи спрямовані на стимулювання, розвиток соціальних процесів або на їх стримування чи навіть придушення.

3. Особливості етнічних, релігійних процесів в Україні.

Кожна людина ідентифікує свою належність до певної спільноти. Етнічна самоідентифікація є однією із основних характеристик . Проблемами етнічної специфіки загальних соціальних явищ, дослідженні етнічних проблем – національної самосвідомості, мови, звичаїв та інших елементів культури займається наука етносоціологія.

Етносоціологія – галузь соціології, що досліджує суть і функції різних соціальних спільнот( рід, плем’я, народність, нація)з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмі включення в існуючу систему соціальних відносин.

Першорядним чинником є етнічна ідентичність.

Етнічна ідентичність – відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Створює людину природа, а розвиває та утворює її суспільство.

В. Белінський Окрема людина слаба , як покинутий Робінзон; лише в суспільстві з іншими вона може зробити багато.

А. Шопенгауєр Зі всіх творінь найбільш прекрасне людина, яка отримала прекрасне виховання.

Єпіктет

Лекція№8

«Соціологія особистості. Людина і суспільство».

План:

75

1.Особистість в системі соціальних зв’язків;

2.Соціологічна структура особистості;

3.Соціалізація особистості.

Література:

(4) 206 – 213; ( 14) 118 - 159; ( 15) 70 – 74; ( 17) 271 – 310; ( 20) 184 – 210.

1. Особистість в системі соціальних зв’язків.

Соціологія особистості оперує категоріями, які досить часі розглядаються як синоніми — формування, розвиток, виховання, соціалізація.

Коли вживається поняття «формування особистості», то мається їй увазі єдність об'єктивних і суб'єктивних умов, які визначають процес становлення і розвитку людини. Щоправда, лише при врахуванні впливі усієї сукупності суспільних відносин у поєднанні із суб'єктивно діяльністю класів, громадських організацій і самої людини можна говорить про багатосторонній вплив на особистість і відповідно формувати розвиток.

Поняття «розвиток особистості» характеризує послідовність поступовість змін, що відбуваються у свідомості та поведінці особистості. Виховання пов'язане із суб'єктивною діяльністю, з виробленням у людині певного уявлення про навколишній світ. Хоча виховання і враховує вплив зовнішнього середовища, однак воно втілює ті зусилля, які здійснюють соціальні інститути.

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступові засвоєння нею вимог суспільства, набуття соціально значущих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємовідносини із суспільством.

Відносно людини використовуються різні терміни і поняття: людина, індивід, особистість.

«Людина»— це переважно біосоціальна категорія. Це саме загальне поняття.

Воно означає вид у біологічній класифікації, Людський «індивід» (чи індивідуум) є

конкретним представником біологічного виду. Людина, взята в її соціальній якості, є особистістю. «Особистість» — це сутність людини, основне в ній те, що відрізняє людський вид дід усіх інших біологічних видів.

Всіма дослідниками визнається думка про те, що особистість із самого початку задана в системі соціальних зв'язків і є продуктом соціальноорганізованої матерії. З точки зору соціології сутність людини не в її унікальності як індивідума, а в соціальній якості, що зближує її з подібними їй індивідами.

Особистість, за твердженням В.М.Пічі, формується л процесі онтогенезу в суспільстві. Процес становлення особистості залежить від соціального середовища, культури та численних власне соціальних характеристик її оточення.

Якщо природничі науки, маючи предметом вивчення людину, аналізують ЇЇ властивості як біологічного чи біосоціального організму, то особистість як соціальна якість людини є предметом дослідження соціальних наук: філософії, соціології і психології.

Соціологія розглядає особистість в єдності її змісту і способу буття. Тому одним із важливих завдань соціології є дослідження закономірностей та механізмів становлення особистості як суб'єкта історичного процесу та свого власного життя. Соціологічний аналіз особистості — це погляд на її духовний

76

світ і життєвий шлях через призму способу мислення та способу життя конкретного історичного суспільства і його складових соціальних груп.

Основна проблематика соціологічної теорії особистості — це формування соціальних спільнот, вивчення закономірностей її взаємозв'язків із суспільством, із соціальними групами, регуляція та саморегуляція її соціальної поведінки.

Вихідним пунктом у формуванні, розвитку, виховання або соціалізації особистості є аналіз реального стану свідомості, її тенденцій, протиріч розвитку.

Соціологічні дослідження показують, що досить тривалий час суспільна свідомість спрямовувалась у майбутнє: цілі покоління радянський людей були впевнені, що настане час, і вони стануть жити краще, красивіше, що достатки будуть у кожній радянській родині. Але про літа роки, одне покоління змінювалось іншим, а прекрасне майбутнє все і приходило і не приходило, що, безумовно, викликало апатію, розчарувань.

Однак курс на перебудову сколихнув людей. Творча сила суспільної свідомості відродилась. Але не у тому вигляді, що раніше. Достатньо чітко виявилось устремління вирішувати суспільні проблеми, не відкладаючи на майбутнє, на потім. І вирішувати не в масштабі суспільства, а саме у своєму трудовому колективі, в своєму районі, місті, селі. І не обов'язкової щоб це були разючі зміни — люди готові погодитись на мале, але щоб їх життєвий шлях супроводився хоча й незначними, проте реальними зрушеннями.

Втой же час влада не перестає зловживати довір'ям людей. На жаль, досить часто багато керівників закликами до змін прикривають своє невміння організувати виробництво, власні прорахунки і помилки. Адже зловживання палкими поривами людей допомогти справі межують з демагогією.

На шляху соціалізації людини серйозною перешкодою виступають різні форми хибної свідомості, що проявляється в міфотворінні, в стереотипах мислення, в перекручених формах реально функціонуючої свідомості.

Не меншої шкоди завдала і показуха. В свідомості працівників (як службовців, так і робітників) поширювалося стремління створити видимість «великої» і «важкої» роботи. І чим більше байдикувала людина, тим більше вона намагалась продемонструвати видимість роботи. Приймались і проголошувались зобов'язання, які майже ніколи не виконувались, формувались рекламні групи для демонстрування «досягнень».

Іржа показухи проникла у свідомість. Усвідомлення її породило немало правил гри на вміння себе показати, на створення дутих авторитетів. Чимало зараз в управлінському апараті тих, які буквально злетіли вгору на вмінні себе подати, а, не на вмінні працювати? Чимало було «передовиків виробництва», для яких створювали відповідні умови, на яких працювали цілі колективи?

Одночасно розвивались найвитонченіші форми паразитизму. Спекулюючи на гуманізмі, у суспільстві створилась величезна армія гультяїв, яких не вдавалось ні змусити працювати, ні не можливо було звільнити.

Зневажає моральні принципи життя людей і протекціонізм. Небезпечним було створення різних груп тиску, груп взаємо підтримки, від яких було вже досить близько до створення мафіозних груп.

Вцих умовах, як реакція на деформовані види суспільної свідомості, ре могли не виникнути тенденції протилежного плану — відхід від реального життя,

77

екстремізм, містика, шарлатанство, паразитування на тривогах і безперспективності повсякденного життя.

Таким чинші, суспільна свідомість зіткана з протиріч. Але саме знання цих протиріч підказує шляхи виходу із складної ситуації, шляхи до справжньої соціалізації людини.

2. Соціологічна структура особистості.

Множина підходів, теорій з позицій яких розглядається особистість, призвела до того, що є суттєві розбіжності в трактуванні особистості, в поданні її структури і принципів.

Насамперед, спеціальна соціологічна теорія особистості подається як рольова концепція, в поняттєвому апараті якої провідними є «соціальний статус» (положення в соціальній структурі) і пов'язані з ним «рольові приписи».

Особистісну структуру забезпечує особі певний рівень включеності в життєдіяльність соціального середовища та її самовизначення в якості суб'єкта свого життєвого шляху та способу життя.

Крім того, життєву позицію можна визначити як соціальну чи соціальнотехнічну індивідуальність особистості, тобто сталу схильність індивідів до певної поведінки в багатоманітних конкретних соціальних умовах.

Життєва позиція особистості може бути подана як функціональне ядро особистості, а це означає, що її змістовні характеристики тісно переплетені і можуть бути виявлені через взаємодію особистості з умовами та обставинами життя.

Об'єктом позиції особистості є «соціальний стан особистості», її життєвий шлях у суспільстві. Причому позиція особистості формується та реалізується в ситуаціях самовизначення.

Показником активності особистості виступає особистісний параметр, котрий можливо визначити як «життєвий контроль». Даний параметр є характеристикою особистості як суб'єкта діяльності, тобто це показник ролі особи у вирішенні як її власних проблем, так і проблем оточуючого її світу. З одного боку, повна розкутість людини, усвідомлення нею власної влади над всім, що виникає з нею в житті, наявність основних миттєвих орієнтирів, життєвих цілей, вміння підкорити все основній меті свого життя, а з другого боку — повне підкорення своїх здібностей обмежувальним нормам, офіційним та неофіційним приписам, свідома чи неусвідомлена адаптація до існуючої ситуації чи до об'єктивних умов.

Внутрішній контроль свідчить про наявність у людини усвідомленої мети в житті і в умінні підкорити їй будь-яку життєву ситуацію. При цьому важливе значення має реалістичність життєвих планів.

Високий рівень зовнішнього контролю передбачає відсутність у житті людини негативних ситуацій (різного роду невдач, хронічних захворювань, розлучень тощо) і свідчить про вміння людини керувати ходом подій свого життя, відповідаючи вимогам соціального середовища. Про рівень зовнішнього контролю можна судити з особливостей способу життя та життєвого шляху людини і рівня задоволеності нею цим життям.

Таким чином, соціологічна структура особистості подається як єдність

трьох компонентів: включеність у соціальне середовище (соціальний статус, соціальні ролі); спрямованість особистості (система цінностей, ціннісних

78

орієнтацій, мотивів); життєвий контроль (система життєвих планів, цілей, активності особистості).

Спрямованість особи визначає її якісну сторону через сукупність соціально зумовлених спонукань до діяльності.

Зміст спрямованості — це, насамперед, домінуюче соціально зумовлене ставлення особи до навколишньої дійсності. При всій різноманітності та унікальності взаємодіючих особистостей у межах конкретного суспільства вони походять із деякої єдиної системи інтересів, мотивів, ціннісних орієнтацій, котрі перетворюються кожною окремою людиною в процесі нагромадження життєвого досвіду в свою власну особистісну структуру, і є в кінцевому підсумку модифікаціями одних і тих же культурно-історичних ціннісних елементів.

Спрямованість особистості можна уявити як деяку вісь, «навколо якої обертаються помисли та почуття людини і з точки зору котрої вирішуються різні життєві питання». В одних людей на першому місці стоять сім'я та професійні інтереси.

Поняття «мотив» включає в себе такі поняття, як потреба спонукання, потяг, схильність, прагнення. І хоча є відмінності у відтінках значення Цих термінів, всі вони вказують на «динамічний» момент устремління дії, досягнення якоїсь мети, що має певну цінність для особистості і яку вона прагне досягти, використовуючи для цього різноманітну гаму засобів. При цьому мотиви, формуючись у процесі життєдіяльності особистості, являють собою відносно сталі оцінкові диспозиції.

Ціннісні орієнтації виступають, з одного боку, як конкретний прояв ставлення особи до навколишнього соціального середовища, а з другого— як система установок, котрі регулюють поведінку людини в реальному конкретному випадку.

Ще один напрям дослідження особистості, пов'язаний із вивченням феномена активності особистості, тобто з аналізом особистості як суб'єкта власної життєдіяльності та життєдіяльності соціальних груп і суспільства в цілому. Тут значне місце посідає дослідження життєвої позиції особистості.

В основу побудови типології повинен бути покладений аналіз особистості через життєдіяльність, через її спосіб життя. І найважливішим типологічним критерієм при цьому є рівень активності, міра ефективності, що проявляється в організації життя.

Перший тип умовно можна назвати «гармонійним». Основними його характеристиками є широка гама зв'язків із соціальним середовищем, яка забезпечується включенням в основні сфери життєдіяльності та широкий спектром соціальних ролей. Крім того, вони мають чітко виражені цілі, вміють підпорядковувати хід свого життя їх реалізації, керувати ходом подій свого життя, тому їм вдається уникати негативних ситуацій. їх основні життєві орієнтації: цікава робота, хороші взаємовідносини у сім'ї, широкі громадські інтереси.

Другий тип умовно можна назвати «традиційним». Для людей цього типу особистості характерна середня за рівнем включеність у соціальне середовище. Це проявляється і через досить обмежене коло соціальних ролей, котрі вони реалізують незалежно від займаного статусу. Життя їх небагате враженнями, їм не завжди вдається уникати труднощів та невдач. При певній професійній спрямованості сім'я та її благополуччя слугують основним орієнтиром у їх житті.

79

Третій тип — «технократичний». Люди, які належать до цього типу, добре орієнтуються в умовах соціального середовища, в життєвих колізіях, вміють підкорити життєві обставини своїм довготерміновим планам. Для них характерне порівняно одноманітне життя, в якому переважає життєвий позитивний досвід і суттєве розмежування суспільного й власного. В орієнтаціях переважає службова кар'єра, особисте життя. Сукупність реалізованих ними соціальних ролей підпорядкована їх основним життєвим орієнтирам.

Четвертий тип можна назвати «неадаптованим». У житті цих людей переважає негативний життєвий досвід, найчастіше в силу їх особистісних властивостей. У багатьох представників цієї групи професійна дезадаптація пояснюється випадковістю вибору професії, не відповідній їхнім індивідуальним лінії життя за кожним циклом можуть не збігатися. Життєвий шлях відображає динамічний аспект у системі життєдіяльності, спосіб життя — статистичний. Ці дві системи становлять формування і становлення особистості та її функціонування.

Таким чином, особистість—це цілісний предметно-практичний прояв людини, що має свої кількісні та якісні параметри виміру.

Особистість виступає як феномен, що розкриває міру участі людини у вирішенні суспільних суперечностей і ступінь опосередкованості цієї активності для відповідного всебічного розвитку.

Дана типологія особистостей може бути корисна під час аналізу сучасних тенденцій розвитку українського суспільства. Тільки терпеливість до людей з різними поглядами на життя та способи його організації і створення всім нормальних умов життєдіяльності можуть забезпечити стабільність та саморегуляцію суспільних структур.

Існує декілька теорій про особистість.

1.Теорія особистості як душі (Аристотель).

2.Теорія особистості як суми психічних функцій.

3.Особистість як досвід людини.

4.Теорія біологізації особистості (особистість як темперамент і вік). Ще Гіппократ (460-370 рр. н.е.) створив вчення про “чотири соки людського організму”

ізв’язав з ними ряд не лише тілесних, але й душевних проявів. Кров – сангвінік; жовч – холерик (холе – розлиття жовчі); лімфа – флегматик; чорна жовч – меланхолік. Цим він заклав основу для розвитку в середні віки вчення про темперамент.

5.Особистість як сукупність відносин, що проявляються в співіснуванні.

6.Теорія рівних можливостей особистості, тобто всі люди нормальної організації володіють однаковими розумовими здібностями (Гоббс, Люкк, Гельвецій).

.

Гіперздібності – здібності, притаманні всім людям, але вони проявляються або в ранньому віці, або виражені в значно більшій мірі і дуже рідко зустрічаються .

Типи гіперздібностей.

80

1.Ейдетизм (образ) – рідка форма зорової пам’яті, при якій людина із закритими очима може відтворити точний образ того, що вже бачила. Ейдетизм може також проявлятися в слухових образах.

2.Здатність до “вентрології” – “чревовіщання”. Навчати вентрології ще важче, ніж навчатися свисту. (Петров-Водкін міг свистіти 10 способами).

3.Компенсаторні здібності – здібності, що розвиваються на заміну втрачених:

∙найпростіша – здатність писати і малювати не лише лівою рукою, але й зубами, при втраті інших можливостей;

∙вібраційна здатність (заміняє слух) – поклавши руку на рояль чують музику. Одні можуть слухати пальцями, інші – ліктями.

Особистість втілює в собі певний підсумок суспільного індивідуального розвитку. Чим вищий рівень організації живої істоти, тим складніший для неї отриманий

досвід, сильніше	розрізняються особи	одного і	того	ж виду.	Поступово
індивідуальні та	природні відмінності	людини	доповнюються		соціальними

(обумовлені суспільним розподілом праці і диференціацією соціальних функцій) й індивідуальними та особистими (усвідомлення значимості, соціальної й особистої цінності індивідуальних відмінностей – це персоналізація).

Таким чином людина виступає як:

∙випадковий індивід – поведінка залежить від випадкового поєднання природних задатків і умов життєдіяльності;

∙соціальний індивід – поведінка визначається системою засвоєних ним соціальних норм, суспільним середовищем і відносинами з іншими членами громади;

∙особистість – поведінка доповнюється більш або менш автономною самосвідомістю, включаючи і суб’єктивно-вибіркове ставлення до своїх соціальних ролей і діяльності.

Поняття особистість виражає, перш за все, соціальну сутність людини, його класову конкретно-історичну характеристику.

Особистість – це сукупність як загальних, так й індивідуальних рис людини, які характеризують людину в єдності її індивідуальних особливостей та загальної соціальної суті. Слід розуміти, що поняття “особистість” та “індивідуальність” неоднозначні. Поняття “індивідуальність” означає одну з якостей особистості; притаманній їй особливості.

3. Соціалізація особистості.

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступові засвоєння нею вимог суспільства, набуття соціально значущих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємовідносин! із суспільством. Соціалізація особистості розпочинається з перших років життя і закінчується в період громадянської зрілості людини, хоча, розуміється, повноваження, права та обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації завершився: з деяких аспектів він тривав все життя. Саме в цьому розумінні часто говориться про необхідність, підвищення педагогічної культури батьків, про виконання людиною відповідальних доручень, про дотримання правил між особистісного спілкування. Соціалізація означає процес постійного пізнання, закріплення і

81

творчого засвоєння людиною правил і норм поведінки, які диктує йому суспільство.

Перші елементарні відомості людина отримує в сім'ї, де закладаються основи її свідомості та поведінки. Соціологія звертає увагу на те, що цінність сім'ї як соціального інституту тривалий час недостатньо враховувалася. Більше того, відповідальність за виховання майбутнього громадянина намагались певною мірою зняти із сім'ї, переклавши на школу, трудовий колектив, громадські організації. Приниження ролі сім'ї завдало чималої шкоди, зокрема, в духовному аспекті.

Естафету соціалізації особистості сім'я передає школі. В міру підростання і підготовки до виконання громадянського обов'язку сукупність засвоюваних молодою людиною знань ускладнюється. Однак не всі вони набувають характеру послідовної системи знань. Так, в дитячі роки людина вчиться поняттю Батьківщина, в загальних рисах розпочинається формування уявлень про суспільство, в якому вона живе. Але постає питання: чому школа випускає в життя молодих людей, що різняться між собою не просто своїми поглядами і уявленнями, але й багажем цінностей, які часто протистоять одні одним.

Соціалізація тієї частини молоді, що приходить на роботу після закінчення навчальних закладів (середніх, професійних, вищих), продовжується в тих конкретних умовах, що склались на виробництві, в трудовому колективі під впливом не лише суспільних відносин, але й специфічних особливостей, притаманних даному соціальному інститутові.

Потужним інструментом соціалізації особистості виступають засоби масової інформації — преса, "радіо, телебачення. Ними здійснюється інтенсивна обробка громадської думки, її формування. Це може мати як позитивні, так і негативні наслідки.

Соціалізація особистості органічно включає в себе передачу соціального досвіду людства, тому успадкування, зберігання і засвоєння традицій невіддільні від повсякденного життя людей. Завдяки їм нові покоління прилучаються до вирішення економічних, соціальних і духовних проблем суспільства.

Соціалізація особистості пов'язана з трудовою, суспільно-політичною і пізнавальною діяльністю людини. Недостатньо лише володіти знаннями. їх потрібно перетворити в переконання, які проявляються в діях особистості. Саме поєднання знань, переконань, практичних дій і утворюють характерні риси та якості, притаманні тим чи іншим типам особистості.

Таким чином, соціалізація особистості є специфічною формою засвоєння людиною тих громадянських відносин, які існують в усіх сферах суспільного життя.

В сучасних умовах процес соціалізації ставить нові вимоги до духовного образу, переконань, вчинків людей. Це обумовлюється по - перше тим, що кардинальні завдання соціально-економічного, політичного і духовного відродження можуть бути під силу людям високоосвіченим, висококваліфікованим і свідомо причетним до втілення їх у життя. Тільки глибоко переконана в необхідності намічених перетворень людина могла бути активною, дієвою силою історичного процесу.

82

По-друге, надзвичайна складність процесу соціалізації Особистості потребує постійного удосконалення засобів його здійснення. Вони вимагають поновлення, щоденного пошуку.

По-третє, соціалізація особистості є невід'ємною частиною вирішення всіх суспільних проблем. Життя переконує, що це настільки взаємопов'язаний процес, що він однаково може підсилювати (або гальмувати) суспільний процес, якщо не враховуються об'єктивні зміни також зміни в свідомості і поведінці людей.

По-четверте, соціалізація особистості передбачає подолання негативних явищ в свідомості і поведінці людей. До цих пір соціологія особистості не спроможною була дати відповідь на запитання: чому частина людей, які мають однакові стартові умови, стає хуліганами, пияками, крадіями? Чому частина перетворюється в бюрократів, підлабузників, кар'єристів і т.д.? Завдяки чому формуються анти суспільні типи поведінки соціально небезпечні для суспільства, представлені злочинцями, мафією рекетирами?

І, нарешті, соціалізація особистості проходить в умовах взаємодії світової і національної культур. Феномен національного в процесі соціалізації поставив перед соціологією питання про пошуки нових резервів його поєднання із загальнолюдськими цінностями, наблизив до необхідності більш поглибленого розуміння соціально-психологічних механізмів визнання його особливого місця в суспільному житті кожного народу, кожної нації і національності та кожного окремого їх представника.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:

1.Соціалізація дитини;

2.Соціалізація підлітка ( нестійка, проміжна);

3.Тривала ( концептуальна) цілісна соціалізація( перехід від юності до зрілості

уперіод від 17 – 18 до 23 – 25 років);

4.Соціалізація дорослих.

Найбільш розповсюджені форми соціалізації – адаптація й інтеграція.

Адаптація означає пасивне пристосування людини до вимог соціального середовища. Вона характерна для тоталітарних суспільств. Разом з тим слід зазначити, що цей характер взаємодії може бути обумовлений біопсихологічними та соціальними обмеженнями самої особистості (як правило, використовується цей термін).

Інтеграція означає активну взаємодію індивіда з середовищем, що характерне для демократичних суспільств і відкритого типу особистості.

Виділяються три види адаптації:

∙фізіологічна – це властивість організму;

∙психологічна адаптація;

∙соціально-психологічна адаптація особистості до спілкування в нових колективах. Цей вид адаптації залежить від особливостей, і комунікативних здатностей особистостей.

Відображення складної взаємодії суспільства й особистості, єдності суспільного та індивідуального є моральна цілісність особистості, в якій виділяють слідуючі компоненти:

∙моральні цінності орієнтації, ідеали;

∙моральні якості, риси характеру особистості;

∙життєва позиція, яка втілює, перш за все, волю і здатність перетворювати в життя свої моральні переконання.

83

Процес, зворотній соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеження спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.

У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізація - докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосовуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичайну соціальну роль тощо.

Соціологія особистості припускає, що об'єктом дослідження стають не одна чи кілька, а весь комплекс суспільно значущих якостей людини у їх тісному поєднанні і взаємодії. Вони охоплюють всю сукупність рис свідомості і поведінки: знання, переконання, працелюбність, культуру, вихованість, намагання жити за законами краси, фізичну підготовку і т.п.

Соціалізація особистості

Компонентами соціалізації є: освіта, виховання, сукупність стихійних впливів на становлення особистості;

Етапи соціалізації( відбувається протягом всього життя): первинна соціалізація, вторинна соціалізація;

Основні підходи до вивчення сутності соціалізації: 1) людина – пасивний об’єкт впливу суспільства; 2) парадигма взаємодії, що передбачає активність суспільства та окремої людини.

Питання для самоконтролю:

1.Розкрийте спільні та відмінні особливості понять «особистість»,«людина»,« індивід»;

2.Які складові визначають структуру особистості;

3.Охарактеризуйте фактори, механізми і агентів соціалізації;

4.Розкрийте зміст понять « ре соціалізація» і « десоціалізація»;

5.Що є визначальною основою соціальної діяльності особистості.

84