Причина появи – відсутність перспектив для молоді в сучасному суспільстві, не можливість повноцінно провести вільний час без великих грошових витрат.

Питання для самоконтролю:

1.Виявіть основні риси молоді як соціально – демографічної групи. Чи існують проблеми соціалізації молоді в сучасній Україні?

2.Проаналізуйте, які цінності домінують в свідомості сучасної молоді? Розкрийте поняття та наведіть приклади молодіжної субкультури.

3.Проаналізуйте стратегії входження молоді в суспільне життя. Дайте характеристику поняття « соціальна зрілість молоді» та наведіть приклади із сьогодення.

4.В чому причини існування неформальних молодіжних організацій. На основі аналізу результатів власних спостережень, встановіть соціальний статус учасників цих організацій.

5.Проаналізуйте, в чому сутність девіантної поведінки молоді. На основі власних спостережень, встановіть причини девіантної поведінки молоді в сучасній У

Шлюбний союз не заснований на коханні – злочинний союз. Г. Сенкевич Золоте правило шлюбного життя – терпіння та поклаж-

ливість.

Е. Смаілс

Родина – один з шедеврів природи.

Сантаяна

Без освіти люди і брутальні, і бідні і нещасні.

М. Чернишевський Виховання – велика справа: ним вирішується участь людини.

В. Белінський Істинна наука не знає ні симпатій, ні антипатій: єдина її мета – істина.

І. Грове

Лекція № 10

« Соціологія гуманітарної сфери. Соціологія права та громадської думки. Соціологія сім`ї та гендерна соціологія ».

90

План:

1.Відношення соціології культури і соціології науки, освіти і моралі ;

2.Соціологія права як специфічна галузь соціології.

3. Соціологія сім`ї та гендерна соціологія .

Література:

( 4) 290 – 319; ( 8) ; ( 13); ( 20) 318 – 339; ( 21).

1. Відношення соціології культури і соціології науки, освіти і моралі ;

Предметом соціології культури є вивчення місця і ролі ціннісної системи культури

вїї зв’язках з іншими системами суспільства.

Усоціології культури наслідуються три основні позиції:

1)Вивчення питань загальної теорії соціології, сполучених з дослідженням сфери культури як специфічної соціальної сфери;

2)Знайомство з прикладними аспектами соціології в сфері культурологічних проблем;

3)Оволодіння елементарними навичками емпіричних досліджень культури. Допоміжною соціології культури виступає соціологія науки.

Культура – основа суспільного життя. Вона передається від людини до людини в

процесі контактів з іншими культурами. Культура формує особистість членів суспільства, тим самим вона в значній мірі регулює їх поведінку.

Поняття культура одне з найбільш складних. Воно вживається для специфічних сфер життя (політичне, професійне тощо), характеристики історичних епох (культура Середньовіччя, націй тощо). Тому існують різні визначення цього соціального інституту, один американський вчений нарахував 500 визначень культури.

Існують різні види та форми культури. Молодіжна культура змусила рахуватися з собою завдяки поколінню, яке з’явилося в час післявоєнного демографічного буму і підросло в 60-тих рр. У США це вилилося в могутній рух хіпі, рок, масовий протест проти війни у В’єтнамі, в Європі – у серію грандіозних молодіжних революцій.

Саме з покоління бебі-буму відмовив звичайний процес гармонійної передачі цінностей, норм, моделей поведінки від батьків до дітей. Це вже було питання не про дрібні конфлікти, а про кардинально різні погляди на світ.

Уширокому розумінні культура – це всі створені руками і розумом людей умови, засоби і механізми їх життєдіяльності. При цьому мається на увазі штучне середовище існування людей, знаряддя їх діяльності, а також уміння, знання, уявлення про життєві цінності, що виражаються в цілеспрямованих діях.

Увузькому розумінні культура – це цінності, переконання, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, певному суспільству.

Прийнято вважати, що слово “культура” вживане в класичній латині в значенні “обробіток землі”, вперше використав Цицерон у “Туслуканських бесідах” 45 р. до н.е. для визначення духовної культури. Тим самим і було визначено головну мету культури – удосконалення самої людини.

Чисельність культур не виключає їх спільних елементів або культурних універсалі й. Вчені виділяють декілька таких загальних елементів.

91

1.Цінності як фактор людської життєдіяльності, які можуть бути загально людськими, груповими, індивідуальними.

2.Соціокультурні норми. У широкому розумінні “норма” – це правило, а соціальні норми це ті, що виконують функцію регулювання взаємовідносин і суспільства.

3.Вірування.

4.Мова (система фонетичних символів) – найважливіший засіб спілкування.

5.Звичаї приготування їжі, здійснення певних обрядів, манери поведінки, система виховання, в яких виражені засоби бачення соціальної реальності в цілому тобто природи, суспільства тощо.

6.Техніка або матеріальна культура, що відображає рівень цивілізованості народу, його творчий геній.

7.Мистецтво, наука, політика, література тощо.

Причини існування універсалій. Наявність двох статей, безпорадність новонароджених, потреба в їжі та теплі вікова різниця між людьми, засвоєння різних навиків.

Функції культури. Соціальна пам’ять або збереження і передача людського досвіду, інформативна, комунікативна, регулятивна або соціального контролю, інноваційна або перетворення світу, інтеграція суспільства, утилітарна, виховна.

Форми культури.

1.Висока (елітарна) – включає в себе класичну музику, живопис, літературу, яку створювали професіонали. Її особливість полягає в тому, що вона створюється і споживається не багатьма.

2.Народна культура (фольклорна) – пісні, танці, казки, міфи, що створювалися людьми в процесі повсякденного життя.

3.Масова – апелює до всіх і розрахована на масове споживання. Вона пов’язана з уніфікацією духовного в особистості і суспільстві.

Типи конфліктів пов’язані з розвитком культури

1.Аномія. Цей термін означає порушення єдності в зв’язку з відсутністю

чітко сформульованих соціальних норм. Вперше в науковий обіг його ввів у

90-ті рр. ХІХ ст. Е. Дюркгейм (1858-1917).

2.Культурне запізнення – поняття ввів У. Філдінг (1922). Воно спостерігається тоді, коли зміни в матеріальному житті випереджають трансформацію нематеріальної культури (звичаї, переконання, філософські системи, закони та форми правління). Це призводить до постійного не співпадання між розвитком матеріальної і нематеріальної культури. Внаслідок цього виникає багато соціальних проблем.

3.Вплив чужої культури. Спостерігається в доіндустріальних суспільствах,

які зазнали колонізації з боку народів Європи.	(Б. Маліновський,
1995).

Елітарна (висока) культура включає, перш за все, класичну музику, живопис, літературу, які створені професіоналами високого рівня, тобто не багатьма і розраховані на невелике коло людей. У ранніх формаціях ступінь розповсюдження елітарного мистецтва був різним, та лише в другій половині ХХ ст. з окремої течії

92

воно перетворилося в пануючий напрям і характеризується різноманітністю (в образотворчому мистецтві, наприклад, абстрактний, експресіонізм, поп-арт, колаж, франкарт, кінетичне мистецтво тощо).

Етапи розвитку елітарної концепції.

1.Пов’язаний з ім’ям Ф. Ніцше, показовий захист “аристократизму духу”.

2.Ознаменований появою версії О. Шпенглера: мистецтво, яке в умовах цивілізації прийшло на зміну попередньої культури, відчуло на собі “масовість” зверху донизу, і стає для політика, чиновника, організатора (уособлюють надлюдину) тільки засобом утвердження своєї влади. Цим практично завершується процес перетворення елітарної концепції мистецтва із естетичної в соціологічну.

3.Пов’язаний із вченням Хосе Ортегі-і-Гассет, згідно з якого елітарне мистецтво все ж таки може існувати в масовому суспільстві і виконувати свою роль “соціальної азотної кислоти”, тобто певного ферменту для виділення обраних із “недиференційованої” маси. Це, у свою чергу, можливо тоді, коли мистецтво буде виходити від зовнішнього світу, більш того, руйнувати його, “дегуманізувати”.

4.30-ті роки німецький мистецтвознавець і філософ Т. Адорно: раціоналізація суспільства спонукає особистість на “тотальне” відчуження, а мистецтво – на комерціалізацію. Розповсюдження його теорії набуває після закінчення Другої світової війни.

50-60 роки – період певного економічного піднесення і послаблення класових протиріч, увагу соціологів привернув феномен, що отримав концептуальне оформлення в поняттях “споживацького”, “індустріального”, “масового” або “суспільства згоди”.

Широко обговорювались праці Г. Маркузе, Е. Фрома, Д. Рисмена, У. Уайта, Р. Міллса. На основі цих вчень виникають доктрини “масової культури”. Одні з них намагалися пояснити причини занепаду сучасної культури естетичною не розвиненістю та інтелектуальною убогістю мас, які визначають кон’юнктуру попиту на ринку культурного споживання. В інших концепціях “масове мистецтво”, особливо в американському варіанті, являло собою результат суспільного та технічного прогресу, що відкрило доступ до культури широким народним масам. Особливим успіхом користувалися книги Маклюєна “Галактика Гуттенберга” та “Розуміння медіа”, в яких стверджувалось, що засоби масової інформації, не залежно від повідомлень, що подають, призвели до глибоких змін у свідомості людей і навіть перетворили сучасне суспільство за типом первісного племені.

Поняття “масова культура” широке за розумінням. З одного боку, воно включає твори, які надають у розпорядження широкої публіки за допомогою багатотиражної комунікаційної техніки. З іншого боку, під ним розуміють комплекс духовних цінностей, що відповідають смакам і рівню розвитку споживачів.

Масова культура орієнтується на стереотипи свідомості, стандартні штампи, не вимагає від людей витрат розумової енергії, почуттів, тобто того, що вимагає серйозне мистецтво. У масової культури є чимало прізвиськ: мистецтво антивтоми, напівкультура тощо.

Характер масової культури формується поступово. З кінця ХІХ ст. – до Першої світової війни, рушійною силою виступила буржуазна преса, як її назвали “жовта”, яка культувала скандальні сенсації, інтерес до інтимного життя знаменитостей, спрощену подачу новин.

93

Потім особливого значення набуло радіо та кінематограф, в якому виробились принципи естетики есканізму, тобто втечі від дійсності у світ мрій та надуманих проблем.

Упіслявоєнні часи широкого розповсюдження отримали телебачення, комікси, дешеві видання в м’яких обгортках.

Усучасний період – це та частина популярних розважальних жанрів (детективи, мелодраматичні романи, комікси, плакати, естрадна та оперна музика тощо), для яких характерні шаблонність та стереотипи. Сюди потрібно віднести значну частину продукції засобів масової інформації (газети, журнали, реклами), деякі явища моди

зодягу, меблів тощо.

Масова культура лише частково визначається (як тип) розміром її аудиторії. Її вирішальна риса – ринковий настрій, тобто мистецтво сприймається як предмет споживання, сутність якого визначається, перш за все, економічними міркуваннями. Як зазначив англійський критик К. Тайнен: “Існує рід картин, п’єс, романсів з якими поняття “гарно” або “погано” взагалі не співвідносяться, хто б не виступав тут як суддя. Це товар, речі, творці яких не думають про їхню самоцінність, а лише про те, щоб споживачі як найскоріше їх отримали”.

Дійсним засновником масової культури був Голлівуд, масова або комерційна продукція якого стала синонімом дешевого, поганого смаку. Поступово “голлівудизації” зазнали книгодрукування, преса, репродуктоване мистецтво і музика.

Масова культура робить ставку на видовищність. Деякі сучасні дослідники розглядають шумні наради і огляди, ілюмінації та змагання, банкети і феєрверки, що супроводжують свята, найбільш характерними для сучасної та динамічної масової культури.

Підмічено, що деякі регулярно організовані видовища, розважальні масові культурні заходи, фестивалі тощо самі починають грати роль міжнародних сучасних свят.

Слід нагадати, що фестивалі мистецтв, присвячені музиці, вперше зародились у

ХІХ ст. в Німеччині. Перший такий фестиваль – свято Вюртемберзьких хорів,	за
участю зарубіжних співочих ансамблів – (1827). Протягом 1826-1846 років	у

Німеччині пройшло 355 фестивалів. Із 40-вих років ХІХ ст. фестивалі починають проводити у Франції. Вперше подібний великий захід, на якому був присутній Наполеон ІІІ, відбувся 1857 року в Парижі в Палаці ремесел: три тисячі співаків представили 172 співочих товариства. Музичні фестивалі в Німеччині спочатку проводились на Трійцю і починалися великою симфонією чи ораторією в церкві. Наступні два дні співалися псалми, пісні та арії, виконувались музичні твори в церквах та по за ними.

Більшість свят з початку їх виникнення пов’язано з грою, розвагами, художнім

видовищем. Також вони завжди були пов’язані з певним				часом та домінуючою
ідеєю свята, доповнюючи його ритуальну, обрядову, символічну частину.
Нації	притаманний	інстинкт	самозбереження,	який	у	результаті

цілеспрямованої політики держави або активізується, або призупиняється. Ядро цієї політики – освіта і виховання, завдяки яким:

∙у людини формуються уявлення про загальнонаціональну мету і шляхи її досягнення;

∙людина засвоює національні і загальнолюдські духовні цінності.

94

Соціологія освіти – галузь соціології, яка вивчає освіту як соціальний інститут, як форму і засіб суспільної життєдіяльності.

Ключовим у соціології освіти вважається взаємодія інститутів освіти з виробництвом, соціальними структурами, політикою, мораллю і т. п. Предметом соціології освіти виступає реальний процес соціалізації особистості, придбання її соціального досвіду шляхом засвоєння природничонаукових і гуманітарних знань, що складають соціальні потенції цивілізації.

Початок соціології освіти поклали праці американських вчених Літера Франка Уорда і Джорджа Дьюі.

Соціологія освіти розкриває диспропорції між розвитком системи освіти і потребами суспільства, вивчає стимули до одержання освіти й ефективність отриманих знань, ступінь відповідності підготовки фахівців потребам суспільства. Система освіти розглядається не як замкнута сама в собі, а через зв'язок з іншими соціальними системами.

Останні 300 років всесвітньої історії характеризуються постійно зростаючим, більш ускладненим розвитком освіти. Від загальної початкової і середньої в розвинутих країнах, вона зробила крок до загальної освіти, а потім і до обов’язкової середньої в країнах, що розвиваються. З кінця ХХ ст. від загальної дошкільної і початкової до загальної середньої і вищої освіти прискорено просуваються всі народи і держави.

У сучасних умовах освіта вперше за всю тисячолітню історію перетворюється з допоміжного засобу обслуговування привілейованої частини населення в глобальний фактор соціального розвитку. За оцінками західних експертів, однією з умов виживання людства в ХХІ ст. стане рівень освіти кожного учасника виробництва не нижче випускника коледжу. Саме тому, розширення масштабів вищої освіти у всьому світі, підвищення її ролі та значимості, зміна змісту і пріоритетів – це об’єктивний всепланетарний процес.

Але не слід розглядати освіту як соціальний інститут, який готує лише спеціалістів для сучасних конкретних потреб того чи іншого виробництва. Освіта – це соціальний інститут, основне завдання якого полягає саме в тому, щоб сформувати особистість, освітній, професійний, культурний рівень якої дасть можливість повноцінно реалізуватися як професійно, так і соціально.

Між наукою і освітою, незалежно від їх специфіки і відносної самостійності, існує необхідний двосторонній обмін як кадрами, так і знаннями. Тому, якщо вищі навчальні заклади стануть великими освітніми і науково-дослідними інститутами, то вони не тільки підготують кадри для науки, але й самі займуть належне їм місце в науковому просторі.

Освіта – це сфера засвоєння та передачі знань і соціального досвіду, фактор інтелектуального та духовного розвитку й удосконалення як особистості, так і самого суспільства в цілому.

Першими в історії людства були державні школи побудовані шумерським царем Шульги в містах Ніппур та Ур у 1700 р. до н. е. Першою цивілізацією, що ввела обов`язкову освіту, була цивілізація ацтеків. Усі хлопчики, незалежно від походження, повинні були відвідувати школи.

Стосовно дівчат, то бажано було вчитися донькам торговців і селян.

95

Фактори, що сприяли розвитку освіти.

1.Демократична революція, у наслідок чого народ отримав змогу впливати на уряд, тобто неаристократичні класи продемонстрували своє намагання приймати участь у політичних справах.

2.Промислова революція, яка мала потребу в кваліфікованих робітниках, здатних виконувати нові і складні завдання.

3.Розвиток самого інституту освіти, тобто формування зацікавлених груп, які претендують на певну долю суспільного багатства.

Якість підготовлених кадрів, їх уміння вирішувати нові завдання залежить від соціальних функцій освіти:

∙формування необхідних знань, професійних навиків;

∙ відтворення та розвиток соціальної структури суспільства (між соціальним становищем індивідів, соціальних груп та рівнем їх освіти і ролі в соціальних переміщеннях існує прямий зв’язок);

∙використання раніше накопиченої культури з метою соціалізації індивідів, формування в них творчих здібностей;

∙підтримка стабільності в суспільстві.

Ступені освіти: дошкільна, шкільна, вища. Форми освіти: непрофесійна і професійна.

Світові тенденції в галузі освіти.

1.Розширення темпів і масштабів вищої освіти. Те, що ми називаємо вищою освітою, почалося в Греції. Знаменита Афінська академія, заснована в 387 р. до н.е. Платоном, проіснувала 800 років і була закрита в 529 році за наказом імператора Юстініана, який побачив у ній розсадник язичництва... Платон хотів готувати громадян, які потім можуть створити новий, освічений правлячий клас. Основними предметами були етика і філософія.

2.Зміна обсягу знань: за змістом – від технічних знань за окремими предме тами до найважливішої сьогодні цінності, до вміння орієнтуватися в ситуаціях вибору; за формою – коли швидкість засвоєння подвоюється завдяки новим інтенсивним способам роботи в класі, у дома з книгою і комп’ютером.

3.Збільшення різноманітних вищих навчальних закладів. Вважалося, що родоначальником усіх університетів у світі була філософська, релігійна і каліграфічна школа Карауін, заснована арабами в місті Фес 1000 років тому.

Першим в Європі вважався університет Болоньї, створений у ХІІ ст. Та за останніми даними, родоначальником університетів є інша школа – у шумерському місті Ур, яка готувала жреців, астрономів і писарів ще 5500 років тому. Учнів там вчили не лише грамоті, але й мистецтву грамотно переписувати старовинні документи, записані на глиняних табличках.

4. Зміцнення позицій акселеративного навчання, тобто пошук, відбір та вирощування обдарованих дітей, надання їм можливості отримувати найкращу освіту, а потім розповсюдити виправданий метод навчання на інші навчальні заклади і підтягнути їх до рівня перших. Цей пошук обумовлений уповільненням прогресу і погіршенням управління через нестачу розумних людей, які втілюють у собі такі якості як розум, рішучість, ерудиція, передбаченість наслідків своїх рішень.

96

Уже багато країн вкладають кошти в дослідження під загальною назвою “Пробудження генія і вирощування освіченої людини”.

Слід зазначити, що у світі окрім вказаного нового, існують ще два досить розвинених напрями: спеціалізована освіта (музична, фізико-математична, танцювальна, релігійна, спортивна тощо) й освіта соціально ущемлених дітей (хворих, сиріт, інвалідів).

Прояви глобальної кризи освіти:

-криза соціалізації, класична система освіти не здатна забезпечити опанування молоддю всієї множини майбутніх соціальних ролей, вирішити проблему її безболісної адаптації до реальності, подолання девіантної поведінки та маргінального існування;

-зростання розриву між освітою і культурою. Традиційна освіта та практика навчання дозволяє в основному надбати знання, але не цінності духовної культури, які включаються в освіту у вигляді еклектичних сурогатів і не забезпечують наслідування в духовному зв’язку поколінь;

-відставання освіти від науки, яка в ХХ ст. кардинально змінилася у фундаментальному та спеціальному аспектах, що знижує авторитет знання та мотивацію до навчання;

-дисфункції сучасних освітянських систем, що не відповідають соціальним очікуванням людей у суспільстві;

-критика традиційної парадигми освіти, орієнтованої на техно-кратичні й конформістські цінності, яку можна зустріти в сучасній соціологічній, педагогічній і філософській літературі.

Освіта в Україні базується на засадах гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між народами.

Принципи державної національної освітньої політики:

∙випереджальний характер розвитку системи освіти в житті суспільства;

∙координація розвитку освіти і науки;

∙фундаментальність освітньої підготовки;

∙демократизація освітнього процесу та лібералізація школи;

∙пріоритетність загальнолюдських цінностей;

∙гуманізація освіти;

∙світський характер;

∙органічне поєднання з національною культурою, історією, народними традиціями;

∙найширше впровадження в освітній процес державної мови та повне задоволення національних та освітніх потреб усіх народів, що проживають в Україні;

∙інтеграція у світову систему освіти;

∙цілісність та наступність освітянської діяльності;

∙безпреривність освіти, ступневість підготовки фахівців;

∙динамічність, саморегуляція і самооновлення системи.

Наша держава знаходиться в центрі європейських культур, на кордоні Сходу і Заходу, ісламу і християнства. Активне включення в освітній оборот культури і наукових цінностей, що тривалий час не сприймалися ідеологією комуністичного виховання.

97

Багатоваріантність у підходах до вирішення одних і тих же проблем, що пояснюється невизначеністю в ідеологічній політиці держави.

Формується покоління керівників освітніх закладів, педагогічних робітників в яких відсутній догматизм попередніх ідеологічних доктрин. Комерціалізація освіти.

Зниження якості педкадрів, що пов’язано з їх плинністю, зокрема і низькою платнею.

У розвинутих країнах доходи викладачів перевищують заробітки представників інших професій. В Англії зарплата педагогів на 21 % вище середньої по країні, в Японії – на 26 % , а в Німеччині – майже в півтора рази. Без перешкод здійснюється експансія закордонних релігійних місій, фірм, політичних і громадських об’єднань, віри тощо. Відбувається переорієнтація в підготовці кваліфікованих кадрів – від “технарів” та “природників” до спеціалістів соціальногуманітарного профілю.

Не враховуються в необхідному масштабі Міжнародні стандарти освіти і Конвенції Ради Європи: по взаємо визнанню дипломів і атестатів, наполегливо впроваджується в життя рішення про збільшення наповненості класів та тривалості і без того дуже тривалих канікул. Повернулися до заохочення заочної освіти, але вечірня в державному секторі ліквідована. Скорочення кількості державних навчальних закладів і діючого професорсько-викладацького складу до 30 % (щорічно вищу школу залишають майже 2000 докторів і кандидатів наук). Громіздка бюрократична процедура по ліцензуванню і акредитації недержавних вищих навчальних закладів. Недостатнє фінансування, на потреби освіти виділено приблизно 30 % від необхідної суми.

Уроки реформування вищої школи в розвинутих країнах:

∙невдачі в реформуванні завжди призводили до підвищення жорсткості системи освіти, посилення опору інноваціям, скептичного ставлення до проектів змін;

∙самооновлення і перебудова системи освіти з надр існуючих навчальних закладів та органів державного управління практично неможливі тому, що її працівники, як правило, є головним гальмом трансформації;

∙лише збільшення капіталовкладень у діючу систему освіти без її принципових змін, закінчується загальним зниженням її ефективності.

Виховання в системі забезпечення гуманітарної безпеки України

Суспільство завжди зацікавлене, щоб його громадяни були розумними і вихованими. Виховання громадянина починається з дитинства. Діти відчувають на собі всю складність соціальних проблем: це і життя за рискою бідності, і руйнування сімей, і невпевненість у завтрашньому дні. У сучасних дітей спостерігається повна байдужість до навчання, настороженість до дорослих, у них відсутні джерела суспільної та емоційної підтримки. Як наслідок – дитина замикається в собі і стає нелюдимою. У масштабах країни, це призводить до бездуховності, підліткової злочинності, насилля, алкоголізму.

Та ситуація не настільки безнадійна. Вакциною від соціальних бід є “selfesteem”. Ця система допомагає становленню особистості, вихованню соціальної відповідальності, почуття гідності, виробленню позитивної самооцінки. Виховну систему “self-esteem” було створено 25 років тому в США, а сьогодні вона вже стала міжнародною. На її основі розробляються програми в 45 країнах світу, нею

98

охоплено більше двох млн. дітей, а в 10 штатах її визнано національною. У 1990 році було створено Міжнародну Раду по “self-esteem”.

Складові елементи системи “self-esteem”

1.Створення для дитини атмосфери безпеки, впевненості в оточуючих людях, що допомагає подолати комплекси, сприймати свою індивідуальність.

2.Виховання почуття приналежності до групи, сім’ї, колективу, нації, народу, людства. Людина повинна знати, що в неї є група осіб, на яку вона може опертися, де її підтримають, захистять.

3.Формування почуття відповідальності за перші прийняті рішення, що допоможе самовдосконаленню, умінню формувати життєву мету, оцінювати її та шукати шляхи для реалізації.

4.Розвиток почуття компетентності, уміння знаходити й удосконалювати саме ті навики і риси, завдяки яким можна стати дійсним професіоналом.

5.Вироблення вміння вчитися на помилках, впевненості у своїх силах і здібностях.

üОсвіта – основа духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави.

üОсвіта – це соціальний інститут, який готує кадри, необхідні для свого власного відтворення і розвитку, тому приведення системи освіти у відповідність з науковим розвитком і новими суспільними потребами – суттєва проблема соціальної дійсності.

üФункціонування та розвиток системи освіти вимагає утвердження до неї нового ціннісного ставлення, адже в умовах зростаючої міжнародної конкуренції вона стає однією з найважливіших умов незалежного економічного існування, збереження статусу країни, могутнім прискорювачем соціальних змін, фактором культури.

üОсвіта – самоцінність тому, що задовольняє певні індивідуальні потреби

–потреби в знаннях, залученні до культури, інтелектуальному розвитку.

Одночасно освіта – це цінність, тому що є необхідною хоча і не єдиною умовою, задоволення інших індивідуальних потреб.

üСоціальна практика вимагає формування особистості, яка здатна швидко переорієнтуватися і адаптуватися до нових умов. Завдання освіти полягає не тільки

втому, щоб надати знання, а, перш за все, у формуванні в людей уміння шукати, організовувати і використовувати знання.

üРозрив між наукою і освітою призводить до втрати мотивації, рушійної сили і кадрової підтримки науки.

üОсновним принципом національної безпеки у сфері освіти і виховання є принцип формування єдності загальнонаціонального інтересу всіх громадян держави.

Соціологія науки – галузь соціології, яка вивчає динаміку науки і її взаємини із суспільством, а також динаміку і соціальні аспекти наукової діяльності на рівні окремих вчених колективів і суспільства.

У 30 – і роки ХХ століття завдяки дослідженням Еміля Дюркгейма, Макса Вебера, Пітирима Сорокіна й класичної праці Роберта Мертона « Наука техніки і суспільство в Англії Х11 століття» сформульована соціологічна концепція науки.

99

Розвиток науки визначається п’ятьма соціологічними нормами:

∙універсалізмом, тобто результати науки належать усім,

∙розумним скептицизмом, піддаючи всі і вся сумніву,

∙безкорисливістю, тобто наукою займаються заради її самої,

∙раціоналізмом, тобто прагнення до узагальненого знання,

∙емоційним нейтралітетом.

У70 – х роках у книзі Томаса Куна « Структура наукових революцій» наука розглядається як чистий зразок, сприйнятий науковим співтовариством.

Наука – це соціальний інститут, який забезпечує виробництво, накопичення знань, а також їх використання в практичній діяльності.

Функціонування науки регулюється сукупністю обов’язкових норм та цінностей, які включають в себе:

універсалізм – переконаність в об`єктивності та незалежності положень науки від суб’єктів;

загальність – знання повинно бути загальним досягненням; безкорисливість – заборона на використання науки в особистих інтересах;

організований скептицизм – відповідальність вченого за свої оцінки праці роботи колег.

Основні форми вдосконалення науки і техніки Еволюційна форма розвитку – вдосконалення традиційних видів техніки,

технологій і наукових методів, тобто переважають кількісні і, лише частково, якісні зміни в розвитку науки і техніки. При переході економіки на інтенсивний шлях розвитку, науково-технічний прогрес все в більшій мірі проявляється в революційній формі.

Революційна форма розвитку НТП – означає появу принципово нових видів техніки, фундаментальних наукових відкриттів та їх практичного застосування.

Комбінована форма – чередування еволюційного розвитку науки і техніки з революційними зрушеннями через порівняно нетривалий час (характерно для ХХ ст.).

Науково-технічна політика в Україні повинна формуватися з урахуванням слідуючих особливостей науки:

1.Місце і роль фундаментальних досліджень, які проводяться з метою пізнання об’єктивних законів розвитку природи і суспільства, розширення знань про навколишній світ і з`ясування шляхів їх використання, фундаментальні дослідження

єосновою для всіх інших форм і етапів науково-технічної діяльності.

2.Кінцеві практичні результати наукової діяльності по часу, як правило, значно віддалені від цієї діяльності. Фундаментальний пошук повинен на 8-10 років випереджати виконання досліджень і розробок.

3.Наукова продукція має здатність тиражуватися без повторення основних витрат на її створення, що ускладнює процедуру встановлення цін.

4.Кредитори науки повинні знати її пошуковий характер і ризикувати разом із вченими.

5.Результати наукової діяльності далеко не завжди мають економічний зміст. Багато з них направлені на вирішення не економічних проблем – у культурі, охороні здоров`я, охороні природи, забезпеченні обороноздатності країни. Потрібно розробляти методи оцінки ефективності таких результатів.

100

6.Наука – дуже різноманітна – від фольклору – до електрозварки. Управління нею здійснюється з одного відомства, тому науково-технічна політика повинна бути розгалуженою, поєднувати дотримання загальних принципів управління з багатьма відхиленнями та виключеннями. Законодавство стосовно науки повинно бути досить визначеним і стабільним.

7.Наука персоніфікована. Коли йде науковий лідер, то його колектив розпадається, чого не буває в промисловому виробництві. Саме тому науковотехнічна політика так багато уваги повинна приділяти організації та стимулюванню наукової праці, впровадженню контрактної системи трудових відносин, заробітній платі і засобам морального стимулювання.

Наслідки незадовільного використання науково-технічного потенціалу.

1.Втрата передових позицій з ряду напрямів фундаментальної та прикладної

науки.

2.Зниження результатів наукових розробок і досліджень.

3.Проблеми у сфері освіти, в підготовці наукових кадрів.

4.Відтік талановитої молоді з академій, вищих навчальних закладів, організацій.

5.Праця вченого стає менш престижною.

6.Переважна частина наукових закладів, а значить і наукових працівників, зайняті у сфері технічних наук, тоді як в розвинутих країнах їх питома частина припадає на гуманітарні науки.

7.Слабо розвинена дослідно-експериментальна база, інформаційне забезпечення не відповідає потребам наукових працівників.

Концепція пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

1.Охорона навколишнього природного середовища.

2.Здоров’я людини.

3.Виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції.

4.Екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі технології.

5.Наукові проблеми розбудови державності України.

6.Нові речовини та матеріали.

7.Перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв’язку.

Соціологія мистецтва – галузь соціології, що вивчає виникнення, функціонування і розвиток мистецтва в конкретно – історичних системах суспільних відносин.

Сучасна соціологія мистецтва розпалася на відносно самостійні суспільства:

соціологія театру, соціологія кіно, соціологія музики, соціологія живопису і т. п. Соціологія моралі – галузь соціології, що досліджує емпіричними методами

закономірності практичної моралі на різних соціальних рівнях.

Соціологія моралі вирішує триєдине завдання: по - перше, описувати реальні моральні відносини і специфіку їхньої появи в суспільстві; по – друге, досліджувати відношення різних соціальних груп до постановки і способів рішення моральних проблем; по – третє, вивчати еволюцію, прогнозувати тенденції і шляхи розвитку моральної свідомості.

Соціологія моралі значне місце відводить етико – соціологічним дослідженням суспільної думки, механізму подвійної моралі. Починаючи з 80 – х років у соціології моралі є значні елементи скептицизму і песимізму щодо оцінки стану вдач, що дає

101

основу для висновків про зростаючу деградацію моральних цінностей і т. п. Нова мораль висуває два принципи: « Насилуй себе» і « Роби, що хочеш».

Велика роль гуманітарної сфери виявляється в перехідні епохи розвитку суспільства. Справа в тому, що культура настільки широко , повсюдно і глибоко проникає в тканину суспільних відносин, що, коли суспільство переживає періоди нормального, відносно і порівняно плавного розвитку, її роль особливо не виділяється, як би непомітна, сама собою розуміється. Але коли суспільство попадає в кризову ситуацію, часто пов’язану з його перехідним станом, відразу виявляються надзвичайно важливе значення і нічим не замінна, унікальна роль культури для всього громадського життя, її організації, функціонування і розвитку.

2. Соціологія права як специфічна галузь соціології.

Суспільство - це організована, упорядкована і саморегулююча спільність людей, дії, взаємодії і відносини між якими ґрунтуються на сформованій у ній культурі як системі усвідомлених і сприйнятих зразків поведінки, насамперед на соціальних цінностях і нормах. Тому воно не може обійтися без соціального регулювання, у системі якого праву належить особлива, провідна роль.

Право – частина соціального контролю, виражає основні постулати даного суспільства, що спираються на особливе, державне забезпечення.

Право – це система встановлених чи санкціонованих державою загальнообов’язкових соціальних норм, що регулюють дії, поведінку і стосунки людей( їхніх груп, державних і суспільних органів, організацій і установ) і забезпечених державним примусом чи його погрозою.

Основними ознаками права є:

∙нормативний характер, тобто наказує чи забороняє ті або інші вчинки, ту або іншу поведінку,

∙його настанови відрізняються загальністю й обов’язковістю для всіх членів суспільства, знеособленістю, чіткістю і визначеністю,

∙право – застосування рівного масштабу до різних соціальних суб’єктів в однакових ситуаціях.

Право не можна ототожнювати з законодавством . Перше ширше за друге.

Право як соціальний інститут.

Основні ознаки права як соціального інституту можна об’єднати в дві групи.

1.Інтегральні ознаки або ті, які виділяють право як органічну частину суспільства (здатність виникати і розвиватися природно-історично, нормативність тощо).

2.Ознаки, які пояснюють специфіку права: рівність, свобода, справедливість, обов’язковий характер норм і діяльності.

Таким чином, право – це генезис, динаміка, структура правових норм та їх роль у суспільстві, а саме: вони визначають правову поведінку громадян, систему правових установ (суд, міліція, прокуратура тощо), які регулюють правові норми та правові відносини.

Формами практичної правосвідомості особистості є: правові почуття, правові навики та

звички, правові знання.

102

Соціальна дія права реалізується через юридичну, психологічну, етичну та інформаційну форми соціальної дії права.

∙Юридична форма соціальної дії права полягає у врегулюванні суспільних відносин наданням прав і накладанням обов’язків на суб’єктів.

∙Психологічна форма соціальної дії права полягає у взаємодії інтересів учасників правового спілкування, ставленні особистості до чинних правових норм.

∙Етична форма реалізується через моральний потенціал норми, її справедливість, що створює передумови для успішної соціальної дії права.

∙Інформаційна форма здійснюється через надання правової інформації, які

містять юридичні норми.

Для ефективної дії права необхідні такі умови:

∙правова норма, її якісний зміст, відповідність реаліям та умовам життєдіяльності суспільства;

∙діяльність правових органів та їх службових осіб;

∙особливості правосвідомості громадян;

∙високий рівень правової поінформованості населення

∙ефективні санкції за невиконання правової норми;

∙кадрові, організаційні ресурси для застосування правової норми.

3. Соціологія сім`ї та гендерна соціологія.

В усі часи сім'я була і залишається найважливішим соціальним інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім'ї.

Питання сім'ї, сімейно-шлюбних відносин стосуються як державних, гак і громадських організацій, всіх громадян. Інтерес до них, як свідчить практика, є найбільш стійким.

Сім’я все більше має для людини глибоко індивідуально-особисте значення – вона вище роду, вище колективу. Всі людські проблеми починаються і закінчуються в сім’ї.

ООН розглядає родину як базовий елемент суспільства, основу малої демократії і намагається об’єднати родини всього світу для побудови мирного і демократичного співробітництва народів. За рекомендаціями ГАООН 15 травня щорічно відзначається як Міжнародний день сім’ї, а 1954 рік було оголошено Міжнародним роком сім’ї, його девізом став вислів: “Побудова найменшої структури демократії в серці суспільства”, а емблемою – два сплетених серця під дахом суспільства. До речі, Україна також була одним із авторів проекту резолюції “Підготовка і проведення Міжнародного року сім’ї”.

Соціологія родини дозволяє розкрити незвичайність сучасного стану, безпрецедентність складної сімейної ситуації в промислово розвинених країнах світу, сприяє розумінню, необхідності пошуку форм вирішення протиріч суспільства, сім’ї та особистості стосовно народження, виховання дітей. Головне тут – пошук закономірностей формування та зміни сімейних цінностей.

103

Один з головних напрямів діяльності держави – політика відносно сім’ї як соціального інституту. Сімейна політика покликана сприяти поширенню і підтримці, яка буде оптимальною, з точки зору, моделі відтворення населення, враховувати джерела засобів існування, становище жінки, тип стосунків між подружжям тощо.

Соціологія сім'ї зосереджує свою увагу на аналізі всій сукупності важливих проблем, пов'язаних із сім'єю. Соціологія сім'ї—це специфічна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціальноекономічних умовах.

Найважливішими об'єктами вивчення соціології сім'ї є шлюб і сім'я. Шлюб

— це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права і обов'язки. При оформленні шлюбу практикується укладання шлюбного контракту. За процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на громадянський і церковний. На фоні загального зростання соціальної напруги у нас поширюються такі феномени шлюбносімейних відносин, як фіктивний шлюб, фіктивне розлучення.

Поняття шлюбу походить від давньослов’янського слова “шлюб”, означає урочисту обіцянку “слюбитись” – значить домовитися.

Мотиви шлюбу: небажання терпіти тиранію батьків, страх самотності, бажання мати дітей, бути як усі, економічний розрахунок, гарантований безпечний секс, найголовніше – кохання.

Сучасна соціальна психологія виділяє в коханні три основні компоненти:

емоційний – “симпатія”, те, що з’являється з першого погляду;

раціональний – “чисто людський “ компонент любові – це повага почуття, в основі якого уявлення про “гарну” або “ідеальну” людину і про те, що дана людина найбільш близька до цього ідеалу;

поведінковий – це вміння, здатність не лише переживати почуття кохання, але й проявляти його певним чином, тобто кохання будується на мистецтві: приносити радість іншій людині.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до «оригіналу» моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

Сім'я — це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

104

З одного боку, сім'я — досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що діється в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я — об'єднання людей, відкрите для всього, що відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство.

Залежно від форми шлюбу виділяють: моногамію і полігінію, яка у свою чергу існує у формі полігамії (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками) або поліандрії (шлюб однієї жінки з кількома чоловіками). Крім того, відрізняють шлюби ендогамні (укладаються в межах власної, але більш широкої спільності) і екзогамні (в силу необхідності вимушені укладати шлюб з партнером, який належить до інших груп).

Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна (від латинського — ядро) сім'я. Така сім'я складається з подружжя та дітей, які перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї— розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім'ї батьків виділяють повну сім'ю (коли є обидва подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

Досліджуючи шлюбно-сімейні відносини, соціологія сім'ї використовує такі категорії: структура сім'ї, її функції, умови та спосіб життя, спосіб мислення (сімейна ідеологія), етапи життєвого циклу сім'ї.

Умови життя сім`ї — це сукупність факторів макросередовища (загальні соціальні умови) і мікросередовща (найближче соціальне оточення). В процесі аналізу специфіки функціонування сім'ї ці автори враховують, зокрема, такі фактори макросередовища:

—соціально-економічні;

—соціально-політичні;

—соціально-культурні;

—пов'язані з розподілом населення за демографічною, етнічною, професійною, освітньою і соціально-груповими ознаками;

—екологічні.

Фактори мікросередовища впливають на умови життєдіяльності сім'ї у межах її домогосподарства. Тип останнього визначається через такі Характеристики:

—склад і родинна структура сім'ї;

—характеристика помешкання (розмір площі, кількість кімнат, наявність побутових зручностей тощо);

—предмети побутового та культурного призначення, присадибні ділянки. Під структурою сім`ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та інше. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв'язку з цим авторитарні сім'ї, які характеризуються жорстким підкоренням дружини — чоловікові, а дітей — батькам. Демократичні сім'ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків у вихованні дітей тощо.

105

Існує також рольова структура сім'ї. Вона пов'язана з виконанням кожним членом сім'ї певних ролей, а також із системою їх рольових сподівань. Така структура характеризує систему взаємодій і відносин членів сім'ї відповідно до традицій та звичаїв, що існують у суспільстві в цілому, найближчому соціальному оточенні і закріплених в особистісному досвіді членів сім'ї.

Репродуктивну функцію називають ще функцією дітонародження або відтворення населення. Прийнято виділяти три типи репродуктивності сім'ї:

—багатодітну;

—середньо дітну;

—малодітну:

Зараз намітилась тенденція до малодітного типу відтворене населення. З метою регулювання дітонародження різні держав виробляють і втілюють у життя демографічну політику.

Демографічна політика — це система соціальних заходи спрямованих на формування бажаної для того чи іншого суспільств свідомої демографічної політики, яка полягає в тому, як держава може впливати на рішення про народжуваність, що приймаються на рівні сім'ї: з тим, щоб їх кінцевий результат відповідав економічним І соціальним потребам суспільства.

Виховна функція сім'ї— це здійснення соціалізації дитини і виховання дітей аж до досягнення ними соціальної зрілості. Під вихованням розуміється система цілеспрямованого впливу на особистість з метою прищеплення їй певних моральних норм і зразків поведінки, а також певних морально-психологічних і фізичних якостей. Соціалізація — явище більш широке, яке включає також всю сукупність обставин і факторів, що стихійно складаються і впливають на стан та розвиток особистості. Внаслідок соціалізації особа засвоює певний рівень соціальних норм і цінностей, включається в суспільне життя.

Сімейні об'єднання впродовж багатьох століть були також центрами дозвілля. Щоправда, ця функція сім'ї із розвитком міської «індустрії дозвілля» (кіно, клуби, кафе тощо) все більше переходила безпосередньо до суспільства. Однак успіхи телебачення, відеотехніки і поліпшення житлових умов населення знову висунули «домашнє вогнище» на одне з перших місць у розподілі вільного часу людей.

Сім'я проходить ряд етапів, послідовність яких складається у сімейний або життєвий цикл сім'ї. Виділяється різна кількість фаз цього циклу:

—утворення сім'ї — вступ у перший шлюб,

—початок дітонародження — народження останньої дитини,

—«порожнє гніздо» — вступ у шлюб і виділення із сім'ї останньої дитини;

—припинення існування сім'ї — смерть одного з подружжя.

—Сім'я — це соціальна спільність, яка формується на основі шлюбу й зумовленої ним правової та моральної відповідальності подружжя за здоров'я дітей та їх виховання. Тому досить суттєве значення нині має так зване «планування батьківства».

Сучасні тенденції в розвитку сім'ї характеризуютьcя такими соціальними

особливостями:

1. Шлюб, який є основою сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб, союзом жінки і чоловіка.

106

2. Додержання принципу егалітарності на противагу патріархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права та гідності чоловіка і жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання.

3.Нині створюються реальні передумови для подолання суперечностей між коханням і обов'язком, індивідуальним та суспільним інтересом в інтимному житті людини.

4.Суспільна цінність сім'ї все більше визнається її роллю в примноженні і передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва (у фермерів і підприємців та ремісників), організації споживання і побуту тощо.

5.зменшення середнього розміру родини;

6.нуалеаризація родин, тобто вона представлена двома поколіннями батьки –

діти;

7.збільшення кількості гетерогенних і (неоднорідних) у соціальному та національному відношенні шлюбів;

8.родина не відіграє ключової ролі у вирішенні соціальних проблем.

До специфічних обставин, в яких формується, живе, функціонує сім'я, належать:

— місце проживання (регіон, вид поселення);

— соціально-класова та етнічна належність;

— матеріальне становище;

— рівень освіти і культури членів сім'ї;

— традиції, цінності, на які орієнтуються у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім'ї;

— стартова позиція, тобто та моральна й економічна база, на якій будується кожна сім'я і від якої багато в чому залежить її здатність до консолідації, згуртування, інтересів.

Моделі сімей

“Замкнена родина”. Подружжя переконане, що вони завжди повинні бути разом, ревнощі – це мірило кохання, а конфлікти – ознака згасання кохання. Майбутнє таких сімей, побудованих на романтичних уявленнях, не обіцяє нічого гарного: їх очікує безперервне з’ясування відносин або розірвання шлюбу.

“Дуб і плющ”. Один з них – опора для іншого. “Плющ” обвивається навколо “дуба”, знаходячи опору і перекладаючи на його плечі всю тяжкість. Такі родини можуть жити добре, якщо розподіл відбувається за згодою. Але часто в таких родинах щастя немає і шлюб тримається на почутті відповідальності.

Родина “борців” – постійна боротьба за право бути главою сім’ї, що стає причиною конфліктів, в яких не дотримуються ніяких правил. Родина не може існувати тривалий час.

Сім’я “незалежних”. Кожен із подружжя оберігає своє право на особисту свободу (навіть право на позашлюбні зв’язки). Кожен полюбляє говорити про свою прогресивність, відсутність забобонів, про мораль, Існують такі родини без конфліктів, але дуже часто нетривалий час.

Сім’я “соратників” – ідеальний варіант. Тут існує намагання допомогти один одному . Вони кохають один одного, але не тією любов’ю, що вимагає повної монополії на почуття та думки подружжя, це кохання тверде, а тому більш спокійне, більш довговічне .

107

Узалежності від об’єднуючого початку сім’ї бувають:

∙подружжяцентричні – тримаються на взаємному коханні подружжя;

∙дітоцентричні – тримаються на любові батьків до дітей;

∙ділоцентричні – на першому місці практична сфера життя, обов’язки.

Узалежності від характеру стосунків виділяють два основних типи сім’ї: домінаторну (тоталітарну) і партнерську (демократичну).

Характерні риси домінаторної сім’ї:

ü зловживання владою; ü відсутність рівноправ’я всіх членів родини;

ü кожному в родині відведена певна роль; ü відсутність поваги до членів родини та інших людей; ü батьківські обов’язки не розподілені;

ü дисципліна установлюється за рахунок сили і приниження;

üпомилки не визнаються, вибачення не просять;

üчлени родини не приймають участі в прийнятті рішень;

üпротиріччя будь-яким змінам;

üігнорування аналізу конфліктів.Риси партнерської сім’ї:

∙рівні права подружжя;

∙відсутність секретів і таємниць;

∙розподіл економічної відповідальності;

∙робота розподіляється на основі рівноправ’я;

∙повага до членів родини та інших людей;

∙основою родини є повага і довір’я;

∙батьківські обов’язки розподілені;

∙члени родини почувають себе в безпеці;

∙члени родини беруть на себе внутріродинні проблеми;

∙родина – джерело радощів;

∙діти плануються і бажані.

Прогнози вчених відносно майбутнього сім’ї

1.Шлюб і родина вже не будуть юридичним інститутом, яким вони є зараз, але суспільна підтримка шлюбного союзу не може не зберегтися тому, що суспільству не все рівно, в яких умовах відбувається відтворення. Форми такої підтримки можуть суттєво змінитися, але всі вони будуть спрямовані на сприяння формування та зміцнення сім’ї.

2.Вірогідно зміниться звичай заключення шлюбу, але сама урочистість моменту заключення шлюбу залишається.

3.Жінка – жінка при будь-якій, навіть несприятливій ситуації, буде економічно незалежною від чоловіка, від батька дитини.

4.Діти з самого народження будуть економічно

незалежними від батьків, буде здійснено поступовий перехід підростаючого покоління на повне суспільне матеріальне забезпечення.

5. Родини в майбутньому не застраховані від різного роду конфліктів, у тому числі і тих, що можуть привести до її розпаду, але серед їх причин не буде таких як

108

п’янство, підлість, почуття, незадоволення, хамство, що складають більшу частину причин сучасних розлучень.

Українська родина на сучасному етапі. У липні 1996 року в Україні було створено Міністерство по справам сім’ї і молоді, яке розробило масштабну програму: “Українська родина”, що передбачала концентрацію зусиль уряду, державних установ, громадських неурядових організацій з метою поліпшення соціального і духовного розвитку родини.

Останнім часом соціально-демографічні процеси формування сімейного складу населення України характеризувалися, особливо серед дівчат, високим рівнем інтенсивності та зростання ранньої шлюбності, поширенням свідомого материнства, регулюванням кількості та термінів появи дітей у сім’ях, орієнтацією на малодітну та середньодітну сім’ю, інтенсивним збільшенням сімей, зростанням повторної шлюбності. Це сталося в результаті формування сім’ї на якісно новій матеріальній основі та морально-правовій базі, в умовах свободи розлучень, економічної незалежності та рівноправності чоловіків і жінок.

Під впливом перелічених особливостей у сучасній сімейній структурі населення відбулися певні зрушення. Більшість членів сімей (88,6 %) проживає спільно.

Якщо в західній демографічній зоні (Закарпатська, Львівська, ІваноФранківська, Волинська, Тернопільська, Чернівецька області) середній розмір сільської сім’ї зберігся і становить 3-4 особи, то в центральній та південно-східній демографічній зоні він знизився до 2,9-3,1 осіб. У містах спостерігалося вирівнювання цього показника у всіх демографічних зонах. Загалом же у всіх типах поселень середній розмір сім’ї за останні 20 років зменшився з 3,3 до 3,2. Одночасно відбувається зменшення складу української родини. На 1965 рік вона складалася з чотирьох осіб, 1975 – 3,4; 1989 – 3,3; 1994 – 3,0.

Недостатня увага держави до проблем сім’ї є причиною того , що серед сімей з дітьми кожна друга має лише одну дитину, кожна третя – двоє дітей, трьох дітей мають тільки 6,4 %, чотирьох – 1,3 %, п’ять і більше – 0,7 %. Середня кількість дітей, яких народила жінка за весь дітородний період, становить 1,9 дитини, у той час як для простого відтворення цей показник має становити 2,2-3.

Однією з демографічних проблем є наявність великої кількості неодружених жінок і чоловіків у віці понад 25 років.

Тривожним є той факт, що в країні залишається низький відсоток вступу до шлюбу та високим – розлучень.

Сьогодні в Україні розпадається 40 % шлюбів. Їх тривалість залежить від

тривалості дошлюбного знайомства, так, 1-2 роки	були знайомі – 33,2 %
респондентів, інші від 3 до 11 місяців. Нетривалі (до	трьох місяців) близькі

стосунки привели до шлюбу 16,7 % пар. Люди, що мали такі стосунки протягом 1- 2 років стали подружжям у 7,2 % випадків. Лише 0,5 % пар створили сім’ю після п’яти років близького знайомства.

Збираючись жити разом 5,6 % молодих не обговорювали проблеми життя, 0,8 % - проблеми доходів, 15 % не замислювалися над тим, коли обзаводитися дітьми, 20,7 % – як розподіляти обов’язки, 37,2 % – хто з подружжя візьме на себе розпорядження бюджетом. Конфлікти, як правило, виникають через домашні обов’язки – їх ніхто не хоче виконувати. Молоде подружжя визначає, що не любить

109

прибирати	в квартирі	(28,2 % чоловіки, 35 % жінки), мити посуд (35,4 %, 42,6 %),
готувати	їжу (38,2	%, 44,8 %) прати білизну (42,5 %, 48,2 %). Не всі сім’ї

характеризуються довірливістю. 36,9 % чоловіків і 48,1 % жінок розповідають у сім’ї практично все. 32,9 % чоловіків і 28 % жінок – досить багато, 4,5 % чоловіків і 2,9 % жінок – мало, 1,6 % чоловіків і 1 % жінок – “практично нічого”. У 23,2 % родин прийнято, щоб чоловік віддавав заробіток дружині і вона розпоряджалася бюджетом , у 9,6 % сімей – сімейні кошти знаходяться в руках чоловіка, 58,5 % зберігають гроші в певному місці і при необхідності можуть взяти потрібну суму грошей. 7,2 % партнерів “зкидаються” на спільні витрати, витрачаючи інші кошти на свій розсуд.

Молода сім’я – подружня пара з дітьми, без дітей, вік подружжя – не старше 30 років, тривалість сімейного життя – до 5 років, шлюб – перший. Слід зазначити, що в багатьох випадках молоді сім’ї не готові до сімейного життя, не дозріли до нього ні в соціальному , ні в економічному плані; слабо підготовлені до виховання дітей, батьківських обов’язків, не мають необхідних санітарно-гігієнічних, педагогічних, психологічних знань для виховання дітей, мають низький дохід, про другу дитину не думають.

Статистика свідчить, що економіка та екологія не сприяють відтворенню жінкою її дітородних функцій. В Україні близько 27 % жінок дітородного віку. Жінки складають 52 % усіх працюючих. У промисловості працюють 40 %, сільському господарстві – 45 %, будівництві – 28 %, транспорті та зв’язку – 30 %. На важких роботах працює 70 % жінок; некваліфікована праця охоплює близько 100 тис. жінок; праця 70 % жінок, які зайняті в сільському господарстві, кваліфікується як важка; 40 % жінок у промисловості теж зайняті на важких роботах. Щодня внаслідок захворювання не працює 200 тис. жінок. Висока зайнятість жінок на виробництві в нічні зміни. Серед працюючих вночі 35 % складають жінки від 20 до 39 років.

Катастрофічно зростає кількість	абортів – 80 тисяч на рік або 70 на 1000
жінок дітородного віку (для порівняння	в Канаді 10 на 1000, в	Японії – 3,5 на
1000).

Розлучення: причини та наслідки.

Кожні 13 секунд у світі розлучається одна пара. Розлучення займає друге місце по силі стресу, поступаючись лише смерті коханої людини.

Вірогідність розлучень залежить від таких факторів:

∙вік – пари, яким до заключення шлюбу 20 років або менше, мають шанс для розлучення;

∙доходи – пари з низькими доходами більше розлучаються, ніж добре забезпечені.

∙релігія – у католиків і євреїв низький рівень розлучень порівняно з християнами.

Останнім часом розлучення стало лихом		для багатьох країн,	причиною може
бути будь-що. Так, в Японії приводом для		розлучення може бути	скарга чоловіка
на те, що жінка погано	готує або навіть спить у негарній позі. На Мадагаскарі існує
тимчасове розлучення,	якщо чоловік або жінка їдуть у тривалі відрядження. Після

повернення шлюб відновлюється урочисто. В Італії існує правило, згідно з яким

110

чоловік може вимагати припинення шлюбу, якщо жінка змушує виконувати хатню роботу. Австралійський абориген стане вільним, коли скаже дружині “іди геть”.

Види розлучень.

Розлучення-кара. Раніше існувала принципова нерозривність шлюбу, але коли в протестантських, а потім у католицьких країнах розлучення було визнано, то воно було виключним явищем, що має місце лише у випадку, коли один з подружжя нагрішив: розлучення було одночасно карою для винного і “компенсацією для невинного”.

Розлучення-крах. У цьому випадку немає необхідності доводити провину одного з подружжя, але потрібно навести докази того, що шлюб не може існувати. Тим самим розлучення за взаємною згодою досягається легко, але найчастіше причиною для його розриву стає тривалий час окремого проживання.

Розлучення-зцілення. Визволяє “невинних” від нещасного шлюбного життя, але не обов’язково повинно бути наслідком провини іншого з подружжя (хвороба).

Розлучення-підтвердження. Прийняте в швецькому законодавстві: при взаємній згоді розлучення здійснюється автономно, коли за розлученням звертається один з подружжя, йому дають термін для роздумів (шість місяців) і якщо після цього терміну він повторює своє прохання то отримує розлучення. Суд не з’ясовує причин розірвання шлюбу.

Наслідки розлучень: сотні тисяч дітей щорічно залишаються без одного з

батьків, психологічний стрес, зниження шансів на повторний шлюб тощо.
Позитивні моменти розлучення.
Засіб регулювання шлюбно-сімейних відносин як позбавлення	від
користолюбства.

Безвихідь ситуації буде відбиватися на життєдіяльності подружжя набагато

гірше, ніж розлучення. За дорученням Ради Європи було	досліджено,	як
змінюється співвідношення шлюбів і розлучень.

Виділили чотири групи країн:

1. Скандінавські країни та Великобританія. Частка розлучень досить висока була завжди, але зараз знижується і не перевищує 50 %.

2.Більшість соціалістичних країн. Розлучень стало менше, нові законодавства ускладнюють процес. Очікується зростання розлучень.

3.Країни Південної Європи та Польщі. Розлучень мало, що пояснюється релігійними та історичними традиціями.

4.Центральна Європа. Кількість розлучень з 1970 року лише збільшується.

Сучасна демографічна політика України

Суб’єкт демографічної політики – держава як засіб державного впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі. Об’єкт – складні і важкозавбачувані демографічні процеси – народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення най тривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість здійснюваних у сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлученість, міграція тощо були і залишаються, в основному, особистою справою

111

індивіда, подружньої пари, сім’ї. Тому управління демографічною поведінкою не може спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони. Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів тощо) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій тощо). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються.

Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям та ін. Концепція сімейної політики України включає:

∙створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтації молоді;

∙необхідність перегляду чинного законодавства відносно різних пільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічною ситуацією в країні;

∙врахування не лише материнства і пов’язаних з ним проблем, але й батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінного дитинства;

∙вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем. Розроблені масштабні програми.

“Діти України” (1995), що ввійшла складовою частиною в потужну

загальноєвропейську програму “Діти 90-х” і виконується в 14 країнах Європи за спільною методологією. Передбачає охорону здоров’я, виховання, соціальний захист знедолених, доплата сім’ям, трудове навчання .

“Українська родина” – розрахована на період до 2000 року передбачає концентрацію зусиль уряду, державних установ, громадських неурядових організацій з метою поліпшення соціального і духовного розвитку родини, ця програма допоможе підвищити авторитет родини, патріотичний дух українського суспільства консолідувати націю навколо національної ідеї.

Необхідність послідовного розв’язання проблем молоді сприяє зосередженню демографічної політики на молодих сім’ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких не беруть участі в суспільнокорисній праці та громадському житті. Регулювання міграційних процесів від масштабів та інтенсивності яких багато в чому залежить характер і розвиток демографічних процесів. Зміцнення здоров’я, збільшення тривалості життя.

З 1991	року	населення України скоротилося	на 1,15 млн. осіб. Смертність
населення досягла 14,5 на 1000 жителів. Цей			показник в Україні майже на
третину	вище	ніж в Європі і на 60 % вище	ніж у Канаді. Його збільшення

обумовлено зниженням народжуваності і накопиченням у складі населення осіб похилого віку. Кількість пенсіонерів зросла з 13 % до 22 % .

Середня тривалість життя зменшилася і складає	для чоловіків 61,2. На сьогодні
лише 20-25 % немовлят народжуються абсолютно	здоровими, в інших є дефекти

112

різного складу. В Україні 1,3 млн. інвалідів, серед яких 50 % працездатного віку, кількість дітей інвалідів – 135 тис.

Невпинно зменшується народжуваність, якщо в повоєнні роки народжувалося 22

дитини на 1000 населення, то в 1985 – 15,3, у 1990 – 13,3 а в 1995 році лише 10,1.

Досвід більшості розвинутих країн показує, що величезну допомогу в розв’язанні різних сімейних проблем можуть надати всілякі добровільні товариства, об’єднання тощо. Вони допомагають населенню усвідомлювати свої інтереси, активно відстоювати їх перед відомствами, сприяють утвердженню здорового способу життя, зміцненню сім’ї.

Питання для самоконтролю:

1.Які ви знаєте типи сім’ї?

2.Які тенденції характеризують сучасний розвиток сім’ї?

3.Назвіть основні напрями демографічної політики України?

4.Чи є в сім’ї майбутнє?

5.Чому держава зацікавлена в зміцненні сім’ї?

113

	ТИПОЛОГІЯ ШЛЮБУ
Критерій	Тип		Визначення
Вибір партнерів	Сорорат	Вдовець удруге одружується на молодшій
		сестрі покійної дружини
	Левірат	Удова вибирає партнера серед братів свого
		чоловіка
	Кузенний	Між двоюрідними родичами
	Морганатичний	Між партнерами різного статусу
	Ендогамія	Партнер вибирається тільки з представників
		своєї групи
	Екзогамія	Партнер	вибирається	тільки	поза
		спорідненою групою
Чисельність	Моногамія	Чоловік з жінкою
	Бігамія	Чоловік з двома жінками або жінка з двома
		чоловіками
	Полігамія	Більше одного нареченого (нареченої)
	(полігінія)
	Сероратна	Багато жінок
	полігінія
	Поліандрія	Кілька жінок, що є сестрами
	Братська	Багато чоловіків
	поліандрія
	Груповий	Кілька чоловіків, що є		братами,	кілька
		чоловіків з кількома жінками
Права	Патріархальний	Домінує чоловік
	Матріархальний	Домінує жінка
	Егалітарний	Рівні права у чоловіка і жінки
Юридичне	Громадянський	Юридично не засвідчений
	Офіційний	Юридично засвідчений документами
	ФІКТИВНИЙ	Юридично засвідчений, проте, реально не
		існуючий
Місце	Патрилокальний	У батьків чоловіка
	МатрілокальниЙ	У батьків жінки
	Нелокальний	Окремо один від одного
	(дислокальний
	)
	УнілокальниЙ	Усі разом

114