Державні видатки.

Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Державні видатки поділяються на:

- дві групи за економічною класифікацією (за терміном використання);

- чотири групи за функціональною класифікацією (за напрямком використання).

Розмежування видатків за економічними ознаками, з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визначенні поточних і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністерством фінансів України.

Поточні видатки – це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення. Вони включають:

- видатки на товари та послуги;

- оплату праці працівників бюджетних установ;

- нарахування на заробітну платню;

- витрати на відрядження;

- оплату послуг бюджетних установ;

- трансфертні платежі органом державного управління тощо.

Капітальні видатки (видатки розвитку) – це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме:

- капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення;

- фінансування структурної перебудови народного господарства;

- субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави.

Структура державних видатків за функціональною класифікацією:

- споживання в державному секторі (заробітна платня працівникам державного сектора, платежі за товари, які купуються для поточного споживання тощо);

- державні інвестиції (капітальні витрати: будівництво доріг, портів та ін.);

- трансферти приватному сектору (страхування на випадок безробіття, пільги ветеранам, допомога малозабезпеченим сім'ям);

- відсотки за державним боргом (внутрішні позики, зовнішні позики).

2. Вплив держави на формування економічної рівноваги

Рівновага моделі Кейнсіанського хреста за умови, що враховується вплив держави як збирача податків.

Y = AD = С₀ + І₀ + МРС (У – Т) + G_0,

де G - державні витрати; Т - податки, які держава вилучає з доходів фізичних та юридичних осіб; Y - реальний обсяг виробництва (пропозиція благ).

Цю модель можна проілюструвати на рис. 10.2 та 10.3.

На рис. 10.2 показано вплив зміни податкового тиску на макрорівновагу. Зростання податкового тиску на Т призвело до скорочення сукупного попиту (AD₂ < AD₁) і, відповідно, до зменшення рівноважного обсягу виробництва (Y₂ < Y_l).

Залежність між зміною податків (Т) та загальним випуском (У) визначається мультиплікатором податків (М_Т):

М_т = - МРС / (1 – МРС)

AD Y (AS)

M₁ AD₁

Т

AD₂ = AD₁ + Т

M₂

Y₂ Y₁ Y

Рисунок 10.2 – Вплив податкової системи на макрорівновагу

Податковий мультиплікатор показує, що зростання податків на певну величину зменшує (знак «-») обсяг виробництва на більшу величину і навпаки, у разі зменшення ставок оподаткування T(Y) на певну величину, рівноважний обсяг виробництва (У) збільшується на більшу величину. Сукупний ефект від зростання (зменшення) податків визначається за формулою

У = - М_т *Т

На рис 10.3 показано вплив зростання державних витрат (G) на макрорівновагу, що призвело до зростання сукупних витрат (сукупного попиту) і, відповідно, до зростання рівноважного обсягу виробництва (Y₂ > Y₁).

Залежність між державними витратами (G) та загальним випуском (У) визначається мультиплікатором державних витрат (М_G):

М_{G =} 1

1 – МРС (1 – Т),

де МРС - гранична схильність до споживання; Т - частка податків у сукупних доходах.

Як бачимо, рівновага товарного ринку змінюється під впливом обсягу податків та державних витрат.

Якщо державні витрати (G) та автономні податкові відрахування (Т) зростають на одну й ту ж величину, то і рівноважний обсяг виробництва зростає. У цьому випадку мова йде про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди менший або дорівнює 1.

Мультиплікативний ефект від зниження податків слабший, ніж від збільшення державних витрат, що є наслідком більш сильного впливу державних витрат на величину сукупного доходу і споживання, порівняно зі зміною податків.

Ці відмінності визначають переваги у виборі інструментів фіскальної політики з метою подолання циклічних криз.

AD Y (AS)

M₂ AD₂ = AD₁ + G

G

AD₁

M₁

Y₁ Y₂ Y

Рисунок 10.3 – Вплив державних видатків на сукупний випуск

Якщо фіскальна політика спрямована на розширення державного сектора, то під час:

- економічної кризи - збільшують державні витрати, що має сильний стимулюючий ефект;

- буму для стримування інфляційного підйому збільшують податки, що є відносно м'яким обмежувальним заходом.

Якщо фіскальна політика має за мету скорочення державного сектора, то під час:

- економічної кризи знижуються податки, що викликає незначний стимулюючий ефект;

- буму зменшуються державні витрати, що швидко знижує рівень інфляції.