7.4. Еволюція валютної системи

Історія валютних систем дуже тривала і насичена подіями. Класифікація цих систем ґрунтується на тому, який саме актив визнається резервним, тобто за допомогою якого активу можна врегулювати|урегулювати| дисбаланси в міжнародних платежах. За цією ознакою стандарти валютних систем Розділяються на золотий, золотодевізний| і девізний.

Золотий стандарт. У міжнародній валютній системі він існував двічі – з 1880 по 1914 рр. і з 1925 по 1931 рр.

Золотий стандарт – міжнародна валютна система, заснована на офіційному закріпленні країнами золотого вмісту в одиниці національної валюти із|із| зобов'язанням центральних банків купувати|купляти,покупати| і продавати національну валюту в обмін на золото.

Оскільки золотий вміст кожної валюти було зафіксовано, валютні курси також були фіксованими, що називалося монетним паритетом. При золотому стандарті дефіцит платіжного балансу покривався золотом. Таким чином, за цією системою:

1) усі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

2) усі національні валюти мали фіксований вміст золота;

3) існувала вільна купівля-продаж золота.

З 1837 по 1934 рр. золотий вміст долара був офіційно зафіксований шляхом встановлення офіційної ціни на золото на рівні 20, 672 дол. за унцію. За цією ціною уряд купував|купляв,покупав| долари в обмін на золото в необмеженій кількості. Тільки|лише| в період громадянської війни в США уряд відмінив|скасував| офіційний обмін долара на золото, який було відновлено довоєнним паритетом в 1879 р. Водночас британський уряд встановив офіційну ціну золота в розмірі 4,248 ф.ст. за унцію. Співвідношення між ціною на золото, вираженою|виказаною,висловленою| в доларах і фунтах, складало валютний курс USD20,672/GBP4,248=USD4,866, тобто за 1 фунт давали 4,866 дол. Це співвідношення називалося монетним паритетом. Якщо валютний курс підвищувався понад монетний паритет, ставало вигідно купувати|купляти,покупати| золото США, пересилати його до Англії, там продавати за фунти і обмінювати на більшу, ніж раніше, кількість доларів, одержуючи|отримуючи| тим самим прибуток. Враховуючи вартість транспортування золота із США, яка дорівнювала|рівнялася| приблизно 0,02 дол. за унцію, вивозити золото із США ставало вигідно, якщо валютний курс піднімався вище 4,886 дол. Аналогічним чином, якщо курс у США падав нижче 4,886 дол., ставала вигідною зворотна операція з вивезення золота з|із| Англії. Тому курс приблизно 4,89 дол. називався експортною золотою точкою|точкою|, тоді як курс приблизно 4,85 дол. – імпортною золотою точкою|точкою|. Таким чином, валютний курс хоча і був практично фіксованим, але|та| міг все ж таки|все же| коливатися|вагатися| навколо|навкруг,довкола| монетного паритету.

На початку першої світової війни золотий стандарт розпався, валютні курси стали сильно коливатися|вагатися|, що неминуче позначилося на економічній стабільності країн. Разом з тим, суттєво зросла економічна потужність США і Франції, що підірвало конкурентні позиції Великобританії.

Середина і кінець 30-х рр. ХІХ ст. були хаотичними. Намагаючись|пробуючи| вирватися з|із| депресії країни стали наввипередки девальвувати свої валюти, але|та| в результаті до 1936 р. курси виявилися приблизно такими ж, як і в 1930 р., тобто жодна країна не одержала|отримала| переваги. Крім того, захищаючись від іноземної конкуренції, країни стали проводити політику протекціонізму і міжнародна торгівля скоротилася наполовину. Щоб покласти край цьому, в 1930-ті рр. провідні країни світу кілька разів збиралися на міжнародні конференції, щоб погоджувати|узгоджувати| параметри реформи міжнародної валютної системи, але|та| жодна з них не мала істотних|суттєвими| результатів.

Усі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об’єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. Така система домовно-фіксованих курсів і паритетів валют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944 р., внаслідок Бреттон-Вудської угоди і отримала назву “Бреттон-Вудської системи”.

Золотодевізний стандарт. У розпал другої світової війни, яка підірвала економіку більшості країн світу, виникла гостра необхідність в ефективнійній світовій валютній системі, а також в організації, яка могла б нею управляти. Такою організацією став Міжнародний валютний фонд (МВФ) (1944 р.). Започаткували цю організацію США та Англія.

Цілями МВФ, які залишилися практично незмінними з дня його заснування|основи,заснування|, є|з'являються,являються|:

– сприяння міжнародній співпраці|співробітництву| шляхом створення|створіння| постійного форуму для консультацій з міжнародних валютних проблем;

– сприяння збалансованому зростанню|зросту| міжнародної торгівлі з метою забезпечення зростання|зросту| виробництва і зайнятості;

– сприяння стабільності валютних курсів, платіжних угод і уникнення конкурентної девальвації валют;

– сприяння в організації багатосторонньої платіжної системи за поточними операціями та усунення валютних обмежень;

– надання тимчасового фінансування країнам для врегулювання платіжних дисбалансів, з метою уникнення використання в цих цілях засобів, які можуть бути руйнівними для міжнародної економіки;

– скорочення періоду і розмірів платіжних дисбалансів країн-членів.

За своїм характером|вдачі| Бреттон-Вудська валютна система була золотодевізною системою фіксованих валютних курсів. Сенс|зміст,рація| її полягав в тому, що США повинні були на першу вимогу обмінювати долари на золото в будь-яких масштабах і без яких-небудь обмежень. Решта країн повинна була зафіксувати курси своїх валют до долара і підтримувати цей курс у межах 1 % коливань відносно паритету.

Золотодевізний стандарт – міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених|установлених| фіксованих паритетах валют до долара США, який, в свою чергу, був конвертованим у золото за фіксованим курсом.

Основні принципи організації валютних відносин згідно з Бреттон-Вудською системою полягали в таку:

1. Бреттон-Вудська система ґрунтувалась на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати як резерв.

2. Один з основних принципів полягав у фіксованих паритетах, погоджених у рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювались валюти.

Щоб забезпечити відповідність реального курсу своєї валюти оголошеному паритету, кожна країна могла або:

– гарантувати конвертованість своєї валюти в золото по офіційному паритету (цей варіант обрали США, встановивши у 1945 р. такий паритет: 35 дол. за 1 унцію золота);

– підтримати на ринках курс своєї валюти відносно решти в межах коливань максимум в 1 % її паритету (вибрали решта країн).

Курси валют відхилялись від своїх паритетів несуттєво, оскіль­ки вони знаходились під державним і міждержавним впливом. МВФ контролював механізм міжнародних розрахунків, вдаючись до валютних інтервенцій, в основному в доларах США. При фундаментальних порушеннях рівноваги, за згодою з МВФ, проводи­лись девальвації (32) і ревальвації (5) валют розвинутих країн.

3. І нарешті, останній принцип: конвертованість валют, свобода і багатосторонність платежів по поточних операціях.

Бреттон-Вудський режим діяв протягом майже 30 років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, "еко­номічного дива", відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах.

Однак у міру зростання світової економіки, посилення конку­рентної боротьби, наростання інфляції, різкого збільшення обся­гу фінансових операцій, не пов'язаних з конкретними зовнішньо-торгівельними угодами, а також у зв'язку з кризою ключової ва­люти системи – долара США, Бреттон-Вудська валютна система дедалі менше задовольняла потреби міжнародної торгівлі і руху капіталу.

Справа в тому, що в рамках Бреттон-Вудської системи склалась нерівність валют. Долар США зайняв привілейоване становище. Це дозволило США покривати дефіцит платіжного балансу значною мірою за рахунок короткострокових зобов'язань американських банків перед зарубіжними державними організаціями і приватними особа­ми. США стали боржниками. Інвестиційний баланс (баланс руху капіталу) також складався не на користь США. Відбувався відплив капіталу, і, як наслідок, від'ємне сальдо платіжного балансу. Хро­нічний дефіцит платіжного балансу призвів до того, що кількість доларів за кордоном значно перевищила золотий резерв США. Ви­никла недовіра до долара і прагнення обміняти долари на золото. США почали втрачати своє панівне становище у світовому вироб­ництві і міжнародній торгівлі. Зростала роль ЄЕС, Японії та інших країн, платіжні баланси яких зводились з позитивним сальдо. У цій ситуації подолання дефіциту платіжного балансу США означа­ло б скорочення міжнародної ліквідності, що ускладнювало б міжна­родні розрахунки. США постали перед вибором: понести великі витрати або змінити всі валютні правила. США зробили вибір на користь зміни правил, розірвавши в 1968 р. зв'язок долара із золо­том, а потім увівши в 1971 р. плаваючий курс долара. Окрім того, принципи Бреттон-Вудської системи підривали розвиток євроринку і ринка євродоларів, на яких вільно циркулювала величезна кількість доларів, що практично випадали з режиму обмежень, вста­новлених національними валютними відомствами і МБФ. Все це сприяло для валютним спекуляціям. За цих умов система фіксованих валютних курсів уже не могла ефек­тивно функціонувати. Розпочався перехід до нової валютної систе­ми, що отримала назву "Ямайської" за назвою країни, де були ви­роблені основні принципи цієї системи.

Ямайська валютна система. У 1972 р. був створений Комітет з реформи міжнародної валютної системи у складі 20 країн (комітет двадцяти), пізніше перейменований в Тимчасовий комітет Ради|поради| керівників МВФ, у завдання|задачу| якого входило сформулювати принципи нової валютної системи, яка відповідала б потребам країн в останній чверті|четвертині| ХХ ст|віку|.

Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв кілька років. Після першого істотного кроку – припинення обміну доларів на золото – сталися такі події. У березні 1973 р. були введені плаваючі валютні курси. З 1974 р. усі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, ієна, фран­цузький франк) уже вільно плавали відносно один одного. У тому ж році "Спеціальні права запозичення" – "кошик СДР" став новим еталоном цінності валют. У 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши опе­рації з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд, і нарешті, у 1978 р. у статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.

Основні відмінності Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської полягають у такому:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-Вудська система використовувала в якості кінцевого засобу розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР – колективну валюту МВФ і ЕКЮ – колективну валюту ЄС. Ці види валюти стали елементом в структурі міжнародної ліквідності.

2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.

3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого – у середині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найбільш характерним прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) – породження ЄЕС.

4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, котрих повинні дотримуватись країни-члени МВФ при прове­денні курсової політики, з тим щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно. Суть цих принципів зводиться до такого:

– валютний курс повинен бути економічно обґрунтований. Країни повинні уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг;

– здійснювати інтервенцію з метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань;

– при проведенні інтервенції враховувати інтереси інших країн.

За своїм характером|вдачі| сучасна валютна система – це девізна система з|із| комбінацією фіксованих і плаваючих курсів, регульована як на двосторонній,|двобічній| так і на багатосторонній основі|багатосторонній| через механізми МВФ.

Таким чином, класифікація валютних систем ґрунтується на тому, який саме актив визнається резервним, тобто за допомогою якого активу можна врегулювати|урегулювати| дисбаланси в міжнародних платежах. Такими активами були: золото; долар, який обмінюється на золото за фіксованим курсом; будь-які валюти, що приймаються до міжнародних платежів, але,|та| перш за все,|передусім| вільно конвертовані валюти.