4.3. Наслідки прямих зарубіжних інвестицій

Вплив ПЗІ| на розвиток міжнародних економічних відносин, на стан світового виробництва країни-інвестора і країни-реципієнта неоднозначний [5; 10]. Загальний|спільний| економічний ефект ПЗІ проявляється в тому, що переміщення інвестицій з однієї країни до іншої збільшує обсяг|обсяг| сукупного світового виробництва за рахунок ефективнішого перерозподілу і використання чинників|факторів| виробництва. При цьому в країні, що вивозить капітал, доходи власників капіталу зростають, а доходи власників інших чинників|факторів| виробництва (праці і землі|грунту|) скорочуються. У країні, яка ввозить капітал, навпаки, доходи власників капіталу зменшуються, а доходи власників інших чинників|факторів| виробництва збільшуються.

На окремі приймаючі країни-інвестори ПЗІ здійснюють як позитивний, так і негативний вплив. У країнах, що| приймають, ПЗІ здійснюють позитивний вплив на накопичення капіталу, приносячи одночасно з інвестиціями нову технологію виробництва й управління, зменшуючи розміри безробіття, стимулюючи внутрішню конкуренцію. Позитивно впливають ПЗІ| і на стан платіжного балансу, зменшуючи залежність країни від імпорту за рахунок внутрішнього виробництва і на певний час скорочуючи дефіцит за поточними операціях. Негативний вплив ПЗІ| на приймаючі країни полягає в тому, що вони створюють небезпеку:

– залежності від впровадження нових технологій;

– відпливу розуму|глузду| в дослідницькі центри головного підприємства в країні базування;

– усунення конкурентів;

– порушення трудового законодавства;

– збільшення імпорту товарів, необхідних транснаціональній корпорації;

– економічного і політичного втручання ТНК| у діяльність уряду приймаючої країни.

Негативні наслідки ПЗІ| досить|досить| істотні|суттєві|, особливо для країн, що розвиваються, однак за умов нестачі інвестиційних ресурсів більшість приймаючих країн прагнуть залучити|привабити,залучити,притягати| іноземний капітал шляхом надання податкових та інших пільг.

Для країн базування позитивний ефект ПЗІ| перевищує такі негативні наслідки, як втрата робочих місць для трудящих|працюючих|, виведення |із|з під оподаткування частини|частки| прибутку ТНК|, можливість|спроможність| втрати останніми конкурентних позицій на світовому ринку в наслідок недостатнього використання технологічних переваг. Для ТНК| ПЗІ| є|з'являються,являються| інструментом створення|створіння| системи міжнародного виробництва, розміщеного в багатьох країнах, але|та| контрольованого з|із| одного центру.

4.4. Сучасний міжнародний кредит

Міжнародні потоки капіталу набирають форми міжнародного кредиту. Міжнародний кредит визначається як рух позичкового капіталу у формі фінансових вимог між кредиторами і позичальниками різних країн, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів (активів) на умовах повернення, строковості і сплати відсотків. Беручи участь в кругообігу капіталу на всіх його стадіях, міжнародний кредит опосередковує його перехід з однієї форми до іншої: з грошової у виробничу, потім у товарну і знову в грошову.

Міжнародний кредит розглядають як особливий вид міжнародної торгівлі. Ця торгівля не є обміном товару на товар, а обміном сьогоднішнього товару на товар в майбутньому. Такий обмін називається міжчасовою торгівлею.

В економіці завжди існує проблема вибору між поточним і майбутнім споживанням. Як правило, виготовлена продукція негайно цілком не споживається, частина її використовується як виробничий капітал на розширення виробництва з тим, щоб збільшити обсяг споживання в майбутньому. Іншими словами, мова йде про вибір між виробництвом споживчих товарів нині і в майбутньому.

Міжнародний кредит дає можливість торгувати в часі. Якщо країна кредитор надає позику, то вона продає нинішнє споживання за споживання в майбутньому. Країна-позичальник, беручи позику, отримує можливість витратити сьогодні більше, ніж зароблено, в обмін на зобов’язання виплатити компенсацію в майбутньому за сьогоднішнє споживання. Які країни беруть позики, а які їх надають, визначається виробничими можливостями. Країни, які мають добрі поточні інвестиційні можливості, беруть позики в інших країн, котрі таких відносних інвестиційних можливостей не мають, але отримують великі поточні доходи.

Країни, які мають відносно великі фінансові ресурси порівняно з можливістю їх прибуткового застосування всередині країни, можуть збільшити свій національний дохід за рахунок надання кредиту країнам, в яких вища норма доходу на капітал (відсоток, дивіденд). Країна-імпортер капіталу отримує можливість збільшити свій національний дохід за рахунок зарубіжних інвестицій, одержаних на вигідніших порівнянні з внутрішніми умовами кредитування. У цілому за допомогою міжнародного кредиту відбувається максимізацію світового продукту за рахунок загального приросту світового виробництва.

Значення міжнародного кредиту саме і полягає в тому, що завдяки йому відбувається перерозподіл капіталів між країнами відповідно до з потреб і можливостей більш прибуткового його застосування. Кожна країна є імпортером і експортером капіталу. В якості кредиторів і позичальників виступають банки, фірми, державні установи, уряди, міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.

Ефективність кредиту досягається за умови:

– вільного переміщення капіталу;

– стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки;

– виконання позичальниками своїх зобов’язань, повної оплати своїх боргів.

Розвиток міжнародного кредиту на сучасному етапі значною мірою визначається діяльністю ТНК, зростанням їх ролі в розвитку міжнародних економічних відносин. Це проявляється:

– в інтенсивному розвитку єврокредиту, тобто кредитних зобов’язань банку в іноземній валюті, котра виступає вже як наднаціональна валюта. Частина "євро" вказує лише на іноземний характер валюти відносно місця здійснення кредитних операцій, а й про вихід міжнародного кредиту зі сфери національного валютного й податкового контролю;

– в появі синдикованих єврокредитів джерелом яких є ресурси євровалютного ринку;

– в сек’юриризації, тобто заміщенні традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів (облігацій, акцій, векселів);

– у виникненні нових форм кредитування – факторингу, форфейтингу, лізингу.

Особливістю сучасного міжнародного кредиту є світова криза забор­гованості, суть якої полягає у відмові від платежів по боргу суверенним боржникам з низки причин. Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються [10, с. 89-91].

В основу класифікації міжнародного кредиту можна покласти різні оз­наки: джерела, призначення, валюту позики, строки кредиту та ін.

Основними формами міжнародного кредиту вважаються:

– товарний, або комерційний кредит;

– валютний, що видається банками у грошовій формі [10, с. 96-98].

Міжнародний комерційний кредит надається на закупівлю певних то­варів або оплату послуг і має, як правило, “пов'язаний” характер, тоб­то суворо цільовий, закріплений в кредитній угоді. Міжнародний ко­мерційний кредит часто має вигляд “фірмового” кредиту. Ос­танній має місце тоді, коли фірма-експортер однієї країни надає імпорте­ру іншої країни відстрочку платежу при реалізації товарів і послуг. За нинішніх умов строки фірмових кредитів стали досить тривалими (за­звичай від двох до семи років) і визначаються кон'юнктурою світових ринків, видами товарів і послуг, зацікавленістю постачальника у збере­женні зовнішньоекономічних зв'язків і розширенні обсягів експортних поставок тощо. Фірмовий кредит зазвичай оформляється векселем або надається за відкритим рахунком.

За вексельним кредитом експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє перевідний вексель (тратту) на імпортера, котрий, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в зазначений в ньому строк.

Кредит за відкритим рахунком надається шляхом угоди між експорте­ром та імпортером, згідно з яким постачальник записує на рахунок покуп­ця як борг вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у визначений строк. Ця форма вигідна для імпортера, тому що в цьому випадку імпортер отримує можливість здійснити продаж до здійснення оплати. Експортер ризикує тим, що імпортер може не виконати своїх зобов'язань. Відтак розрахунки за мето­дом відкритого рахунку використовуються лише в тих випадках, коли між продавцем і покупцем встановились давні й міцні стосунки. За методом відкритого рахунку проводяться всі розрахунки за операціями продажів, котрі здійснюються між ТНК та їх зарубіжними відділеннями або філіями, а також торговельні операції з покупцями, які мають високий кредитний статус, між підприємствами держав зі стабільною економікою. За цим методом обидві сторони заощаджують свої кошти (комісійні, що надаються банком за відкриття акредитивів і перевірку документів).

Різновидом фірмових кредитів є оплата наперед (купівельний аванс), яка надається експортеру як самим імпортером, так і банком імпортера або банком експортера. Цей метод використовується лише тоді, коли кредитне становище імпортера вважається незадовільним або коли експор­тер не може отримати грошові кошти, необхідні для виробництва замов­лених імпортером товарів. В цьому випадку імпортер бере на себе всі ри­зики.

Фірмове кредитування здійснюється і за методом консигнації. За умов, застережених б угоді про консигнації, експортер транспортує то­вари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари до тих пір, поки імпортер не продасть їх і не розрахується з експортером (консиг­натором). В цьому випадку кредитування продажу товарів і ризики бере на себе експортер. Така угода укладається у випадках, якщо експортер повністю довіряє імпортеру або реалізації підлягає новий товар.

Хоча фірмовий кредит виражає відносини між фірмою-експортером і фірмою-імпортером, він, як правило, сполучається з банківським креди­том. Оскільки довгостроковий фірмовий кредит відволікає значні кошти експортера, останній, зазвичай, вдається до банківського кредиту або рефінансує свій кредит у банка.

Банківське кредитування експортера й імпортера виступає у формі позик під заставу товарів, товарних документів, векселів та обліку тратт. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам банківський кредит, тобто без формального забезпечення.

Експортний кредит – це кредит, який видається банком країни-експортера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин, ус­таткування тощо. Видається він у грошовій формі і має “пов'язаний” характер: позичальник зобов'язаний використати позику виключно для закупівлі товарів у країни-кредитора. Однією з форм експортного креди­ту є кредит покупцеві, за якого банк експортера безпосередньо кредитує фірми країни-імпортера та їх банки. Такі кредити пов'язуються з прид­банням товарів і послуг у певної фірми.

Банківський кредит дозволяє закуповувати товари на будь-якому ринку. Найчастіше він не пов'язаний з кредитуванням зовнішньої торгівлі, а призначається для погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу, поповнення рахунків в іноземній валюті.

Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом в деяких країнах є брокерський кредит. Як і комерційний кредит, він має справу з товарними операціями і одночасно з банківським кредитом, оскільки бро­кери зазвичай, беруть позику в банках.

Міжнародний кредит може надаватися у валюті країни-кредитора, країни-позичальника, третьої країни і в колективній валюті (євро, СДР тощо).

Міжнародний кредит може здійснюватись шляхом придбання облігацій, акцій та інших цінних паперів на міжнародному та національ­них ринках капіталу. В якості основного посередника між позичальника­ми і безпосередніми кредиторами-інвесторами, які вміщують свої кошти в цінні папери, виступають ТНБ. Останні можуть надавати позики під цінні папери брокерам і дилерам фондових бірж, фінансових компаній та інших кредитно-фінансових установ.

Останнім часом зросло значення облігаційних позик як форми залу­чення довгострокових коштів з міжнародного і національних ринків капіталу. Емісію і розміщення облігаційної позики організовує керівна група банківського синдикату – так звані менеджери. На чолі цієї групи стоїть провідний менеджер, котрий виступає контрагентом позичальника і несе відповідальність за організацію, передплату і розміщення позики се­ред інвесторів. Учасники синдикату (андеррайтери) разом з менеджерами гарантують розміщення всієї суми позики за погодженим курсом. Нерозпродані на ринку облігації вони зобов'язані взяти до свого портфеля.

У міжнародній практиці застосовуються різні види облігаційних позик. Класичні позики здійснюються шляхом публічної емісії іноземних облігацій на національному ринку цінних паперів синдикатами місцевих банків у відповідній валюті з котируванням на біржі даної країни. Нині переважа­ють міжнародні облігаційні позики, які імітуються на євроринку у валюті третьої країни інтернаціональними за складом учасників синдикатами.

У міжнародній практиці застосовуються також конвертовані облігації, котрі за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за за­здалегідь погодженим курсом. Протягом останніх років великою попу­лярністю в інвесторів користуються облігації з варіантом – окремим до­кументом, який дає власникові право купівлі протягом зазначеного строку акції за фіксованим курсом. Особливим різновидом таких цінних паперів є облігації з золотим варіантом, котрий дає можливість інвестору придба­ти золото за твердою ціною незалежно від кон'юнктури ринку.

Найбільш розповсюдженим видом міжнародного кредиту нині є син­диковані єврокредити, джерелом яких є ресурси євровалютного ринку. Як правило, такі кредити організують великі комерційні банки, які очо­люють консорціуми і погоджують з позичальником умови кредитування.

Строк позики найчастіше становить від 5 до 10 років. Єврокредити за­звичай надаються на умовах “ролл овер”. Це означає, що відсоткова став­ка не фіксується на весь строк кредиту, а регулярно переглядається (кожні 3 або 6 місяців) відповідно до змін вартості позичкових коштів на міжнародному грошовому ринку.

Міжнародний кредит за сучасних умов здійснюється і через посеред­ництво так званих нових фінансових інструментів.

До них відносяться короткострокові і середньострокові зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою, а також регулярно відновлювані га­рантії розміщення цінних паперів. Серед короткострокових фінансових інструментів чільне місце займають єврокомерційні папери – зобов'язан­ня приватних корпорацій, що випускаються на строк 3 – 6 місяців з неве­ликою маржею до відповідної базової ставки міжнародного грошового ринку.

При веденні міжнародного бізнесу управління рахунками до отриман­ня фірмою-позикодавцем і рахунками до оплати фірмою-боржником ут­руднене через те, що вартості валют постійно змінюються. Відтак міжна­родні фірми, з метою уникнути ризику великих витрат і вартості оформ­лення акредитиву використовують факторинг для фінансування експорту.

Факторинг – це операція з продажу зарубіжних рахунків до отриман­ня постачальниками експортної продукції комерційним банкам або спеціалізованим компаніям. Факторинг може здійснюватися з правом ре­гресу і без нього. Факторинг з правом регресу означає, що за невиконання умов угоди фінансова організація, яка купила рахунки, може відшкодува­ти збитки з компанії, що продала їх. Однак за звичаєм факторинг за­рубіжних рахунків до отримання здійснюється без права регресу.

Відмітні особливості факторингу: приймаються вимоги угод до 1 року, немає обмежень щодо суми; використовуються в основному на внутрішньому ринку; можливий регрес вимог на покупця; використо­вується широке коло валют; не завжди потребуються додаткові гарантії.

Факторингові послуги звичайно надають факторингові компанії, бага­то з яких належать банкам. Вони скуповують рахунки в експортерів зі знижкою. Вони можуть негайно сплатити готівкою до 85 % номінальної вартості рахунків експортерів. Решта суми виплачується після сплати ра­хунків імпортерам. Користь для імпортера полягає в тому, що він отримує можливість не мати справу з акредитивом.

Експортер уникає загрози кредитного і валютного ризиків. Він не по­винен очікувати моменту, коли імпортер оплатить товар.

Міжнародні факторингові операції координуються спеціально створе­ною міжнародною організацією “Фекторз Чейн Інтернейшенл”. Цією ор­ганізацією розроблено спеціальний кодекс проведення факторингових операцій, в якому визначені зобов'язання факторингової компанії в країні експортера і відповідної компанії в країні імпортера [10, с. 99].

Форфейтинг – це операція купівлі банком-форфейтором на повний строк і за заздалегідь визначеними умовами векселів та інших боргових і платіжних документів. Згідно з угодою про форфейтинг імпортер зви­чайно надає простий вексель, який гарантується банком за дорученням імпортера. Експортер продає цей простий вексель форфейтинговому бан­ку зі знижкою. Банк-форфейтор бере на себе ризик несплати боргових зо­бов'язань без права регресу (обігу) цих документів на колишнього влас­ника. Форфейтори можуть перепродавати куплені в експортерів векселі на вторинному ринку, котрий отримав назву “а форфе” (від французько­го “a forfeit”, що означає поступитися правом).

Характерні ознаки форфейтингу:

– приймаються довгострокові векселі строком понад 1 рік;

– мінімальна сума, що використовується, становить не менше 500 тис. дол.;

– середня сума контракту 1-2 млн дол.;

– використовується в основному при міжнародних операціях;

– відсутнім є регрес вимог на експортера;

– купівля вимог лише у ВКВ;

– обов'язковим є банківський аваль.

Для експортера форфейтингова угода вигідна тим, що вона перетво­рює кредитну угоду на готівку; Не потрібно хвилюватися з приводу кредитоспроможності імпортера. Форфейтинг звільняє експортера від відповідальності за векселем після його продажу. Імпортер отримує това­ри в кредит, не піддаючись, як і експортер, ризику обмінних курсів.

Метод форфейтинга найчастіше застосовується при здійсненні середньострокового кредитування зовнішньої торгівлі засобами виробництва, насамперед з країнами Східної Європи і з країнами Азії та Латинської Америки, що розвиваються [10, с. 99-100].

Лізинг – це операція кредитування у формі оренди устаткування, су­ден, автомобілів, літаків тощо строком від 3 до 15 років. Оренда виступає як форма отримання кредиту і водночас як форма міжнародної торгівлі, що створює умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Лізин­гова компанія (лізингодавець) придбаває устаткування тощо за свій раху­нок і передає за контрактом оренди фірмі (лізингоотримувачу) на певний строк. Після закінчення строку оренди фірма-клієнт може його продов­жити або викупити орендоване майно за залишковою вартістю. Орендна плата встановлюється на рівні, що перевищує ціну об'єкта оренди, за якою його можна купити за звичайних комерційних умов [10, с. 100-103]. Лізингові операції мають різні види. Розрізняють операційний лізинг та фінансовий лізинг.

Операційний лізинговий контракт передбачає тимчасове використан­ня майна без наступного придбання його у власність. Фінансовий лізинг поєднує оренду з наступним викупом об'єкта за залишковою вартістю.

За методом кредитування розрізняються строковий та відновлюваний лізинг. Строковий лізинг – це одноразова оренда. Відновлюваний (ролловерний) лізинг – договір оренди, котрий відновлюється після закінчен­ня його першого строку.

За умовами експлуатації орендованого об'єкта розрізняють:

– договір чистого лізингу, за яким фірма-лізингоотримувач бере на себе

витрати по обслуговуванню орендованого майна;

– договір повного лізингу, за яким лізингова компанія бере на себе вит­рати з технічного обслуговування та інші витрати, які пов'язані з ек­сплуатацією об'єкта лізингу.

Розрізняють також лізинг рухомого і нерухомого майна. Різноманітними є і форми лізингових угод, застосовуваних у міжна­родній практиці.

Стандартний лізинг: фірма-виробник устаткування продає його лізин­говій компанії, котра здає його в оренду фірмі-споживачу. Технічне об­слуговування здійснюється за окремим договором і фірмою-виробником.

Зворотний лізинг (“ліз-бек”): власник устаткування продає його лізинговій компанії, а потім бере його в оренду. Така операція проводить­ся в тих випадках, коли фірма-власник устаткування, маючи потребу в коштах, продає устаткування, яке вже було в користуванні, а потім перетворюється в лізингоотримувача.

“Мокрий лізинг”: передбачає широке коло додаткових послуг лізингодавця лізингоотримувачу (ремонт, страхування, поставку пального, інколи управління виробництвом). Використовується стосовно висо­коточного і новітнього устаткування.

“Чистий лізинг”: обслуговування й утримання устаткування в робо­чому стані покладається на лізингоотримувача. Він же несе відпові­дальність за дії, пов'язані з використанням цього устаткування.

Лізинг постачальнику: постачальник устаткування виступає в ролі і продавця, і основного орендатора, не будучи користувачем устаткування. Орендар повинен підшукати суборендарів і здати їм устаткування в суб­оренду. При цьому згоди орендаря не потрібно, а здавання устаткування в суборенду – обов'язкове.

Відновлюваний лізинг: періодична заміна раніше зданого в оренду ус­таткування досконалішим.

Вендор-лізинг (кооперація виробників): при просуванні на ринок особливо коштовного устаткування в ролі лізингової компанії виступає асоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією або банком. Виробник бере на себе пошук партнерів і технічне обслуговування, а лізингова компанія – розробку проектів, вирішення адміністративних питань та ін.

Лізинг вигідний усім учасникам цієї операції. Фірма-виробник отри­мує негайний платіж готівкою. Лізингодавець застрахований від ризику неплатоспроможності лізингоотримувача тим, що для погашення боргу з оренди він може відібрати об'єкт лізингу і передати його в оренду іншій особі або продати. Вигода для лізингоотримувача полягає в тому, що нема необхідності фінансувати торгівлю і негайно витрачати валютні кошти. Орендна плата сплачується періодично після того, як устаткування вста­новлено і досягло відповідної продуктивності. Лізинг дає можливість постійно модернізувати устаткування. З точки зору бухгалтерського обліку лізинг зручний тим, що орендоване устаткування не береться на ба­ланс підприємства, а орендні платежі розглядаються як поточні витрати.

Має лізинг і негативні сторони. Наприклад, лізинг може виявитись до­рожчим, ніж кредит на купівлю устаткування. Лізингодавець не має пра­ва затребувати своє майно у випадку банкрутства лізингоотримувача внаслідок прийняття на себе останнім додаткових боргових зобов'язань.

Рівень розвитку лізингових відносин є показником динамічності економіки держави.

У країнах, що розвиваються, він становить менше 1,5 %, водночас в роз­винутих країнах цей показник досягає 25 – 30 % і навіть більше. Напри­клад, лізинг в СІЛА є основним інвестиційним інструментом, на нього припадає понад 30 % інвестицій в устаткування. На частку американсько­го лізингового ринку припадає 39,5 % загального обсягу світового лізин­гу. Найбільш популярним є лізинг автотранспортних засобів, де діє 15 різних асоціацій, які об'єднують учасників лізингового ринку. За­гальна вартість наданих цією групою компаній зі США по міжнародному лізингу устаткування склала за 2000 р. 6498,89 млн дол. США, а середня вартість однієї лізингової угоди склала 43, 63 млн дол.

У 2001 р. 42,4 % американського устаткування в рамках міжнародного лізингу було поставлено до Європи, 19,8 % – до Азії. При цьому питома ва­га міжнародного лізингу транспортних засобів у загальному обсягу угод по міжнародному лізингу склала 55,4 % (в тому числі вантажівки і трейлери 13,6 %). В Європі однією з найбільших у світі лізингових асоціацій є Ра­да Європейської федерації асоціації лізингових компаній – “Євроліз” (створена у 1972 р.). Вона акумулює понад 90 % європейського лізингово­го ринку. Загальна питома вага лізингу легкових автомобілів і вантажних автомашин у 2000 р. в Європі склала 52,3 %. У провідних європейських країнах частка лізингу автотранспортних засобів найбільша в Швейцарії (80,6 %), Чехії (71,3 %), Норвегії (68,2 %), Австрії (64,4 %), Німеччині (63,3 %), Великобританії (49,4 %) [10, с. 103].

Міжнародний лізинг особливо важливий для країн, що розвиваються, оскільки дозволяє скорочувати відтік валютних коштів, які витрачають­ся на імпорт дорогих засобів виробництва, зменшує дефіцит платіжного балансу, сприяє введенню нових технологій в національну економіку.