Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

на радикальні, часом не виправдані, кроки. При скороченні контингенту школярів у 1970-75 рр. на 489 тис. було закрито 3753 школи. Звісно, у той період діяли жорсткі нормативи щодо наповнюваності класів, що давало підстави розформовувати клас, навіть при відхиленні від установлених нормативів усього на одного учня, а за відсутності демократії та інституцій громадянського суспільства, на думку громадськості не зважали. Нині, відповідно до національного законодавства, закриття школи зумовлено згодою територіальної громади. Тому вироблення сучасної політики щодо мережі закладів має відбуватися за безпосередньої участі громадськості, але за будь-яких обставин держава, органи місцевої влади і громадськість зобов'язані знайти баланс між потребами особистості у якісній шкільній освіті та потребою ефективного використання обмежених ресурсів, що формуються зі сплачених громадянами податків. <…>

Кожна четверта сільська школа, у порівнянні з проектною потужністю, заповнена школярами менше, ніж наполовину. Але зменшення учнівського контингенту шкіл не скорочує їхніх потреб на утримання приміщень, навпаки, становище ускладнюється, адже побудовані за радянськими технологіями приміщення не забезпечують збереження тепла та енергоресурсів, а надлишкові площі, в умовах морального і фізичного зношення, створюють додаткові проблеми щодо їх експлуатації, обтяжують місцеві бюджети та проблеми збереження здоров'я школярів. Водночас це не знімає потреби у будівництві нових шкільних приміщень, адже 817 шкіл є аварійними, а 3766 потребують капітального ремонту. Обставини вимагають переходу до принципово нових проектів і технологій будівництва навчальних закладів, що поєднуватимуть задоволення потреб навчального процесу, санітарногігієнічних та енергозбережувальних вимог. У сільській місцевості потрібні шкільні приміщення модульного типу, що легко можуть трансформуватися у залежності від потреб, а також нарощуватися, або зменшуватися з урахуванням демографічної поведінки населення. <…>

Нинішня ситуація особливо складна, адже освіта, як сфера формування сукупного інтелекту нації, потребує одночасного кардинального оновлення навчальних ресурсів, але з необхідності утримувати наявну мережу шкіл та півмільйонну армію учителів, коштів для цього не вистачає. І хоча діти мають можливість ходити до

31

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

школи, але здобувати якісну освіту в умовах відсутності відповідного навчального обладнання з інформатики, фізики, хімії, біології та інших предметів, а також конкуренції між учителями та між учнями, є неможливо. У результаті маємо масову школу, що відповідає потребам аграрно-промислового, але аж ніяк не сучасного інформаційнотехнологічного суспільства.

Демографічний виклик стає серйозним випробовуванням для педагогічних кадрів. <…> Учитель за нинішньої заробітної плати не вмотивований працювати, а тим більше переходити на нові методики і технології. Виходом із зазначеного становища може бути не тільки сумарне підвищення заробітної плати, що періодично робиться, але не вирішує проблему, а докорінна реформа системи оплати праці в освіті, що практично не змінилася з радянських часів. Але у ті роки інфляція не була настільки відчутною, комунальні тарифи не змінювалися десятки років, і не було такого розриву в доходах населення та заробітній платі, що спостерігається тепер. <…>

Зарплата учителя і професора, як і раніше, в основному залежить від кількості академічних годин роботи з класом, групою, курсом тощо. А де оплата індивідуальної наукової роботи професора зі студентами, а вчителя з учнями, які з певних причин відстають, або випереджають розвиток своїх ровесників? Коли учитель через існуючу систему оплати праці перестане бути «урокодавцем» і працюватиме на розвиток особистостей, а професор зможе спрямовувати самостійну роботу студентів-дослідників? А коли буде враховуватися кількість підготовок учителя до уроків? Адже за одного й того самого навантаження учитель, який веде уроки у паралельних класах, затрачає набагато менше зусиль у порівнянні з колегою, який працює в однокомплектній школі. Коли зрештою в оплаті праці буде враховуватися робота не з абстрактним класом, групою, а з реальною кількістю учнів і студентів, яких навчає педагог? Зазначені проблеми гальмують перехід шкільної освіти до якісно нових вимірів, а вищої – до вимог Болонської декларації, адже запровадження кредитно-модульної системи, розширення мобільності студентів і викладачів, зокрема широке використання можливості запрошувати кращих вітчизняних і зарубіжних учених, або, як це прийнято у багатьох країнах, професорів-візитерів, забезпечення взаємовигідних зв'язків вищої школи з дослідними центрами та

32

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

сучасним виробництвом не є реальними. І якщо раніше, за наявності мільйонних боргів з виплати зарплати педагогам, ці питання не були настільки актуальними, то нині, при певному зарплатному спокої, затягування з їх вирішенням ще більше поглиблює проблему конкурентоздатної вітчизняної освіти. Низькооплачуваний учитель є проблемою не лише для власної сім'ї, а й для суспільства, адже ніщо так дорого не коштує, як дешева учительська праця. Будь-яке виробництво і технологію можна надолужити, але, навіть за десяток років, у чому ми маємо можливість переконатися, не можна створити нову націю. Тому суспільство має вирішити, що краще: вкладати гроші у розвиток людини чи й надалі утримувати напівпорожні, морально і фізично застарілі приміщення. При ньому слід враховувати, що скорочення кількості шкіл призведе й до скорочення учительських ставок. Дещо пом'якшуватиме ситуацію те, що майже 30% учителів мають пенсійний і перед пенсійний вік. Зазначені проблеми потребують системних та взаємопов'язаних змін з урахуванням не тільки економічних розрахунків, а й необхідності забезпечувати високу якість освіти, відповідний суспільний статус учителя та збереження здоров'я школярів. Що ж стосується більшості шкіл, то у силу об'єктивних обставин, вони не відповідають зазначеним вимогам. Низька якість знань з предметів спричинена відсутністю необхідного обладнання для вивчення предметів природничо-математичного циклу, що вводять школярів у світ фундаментальних наук та становлять світоглядну основу, а отже знижується мотивація до навчальної діяльності, адже у вік високих технологій крейда і класна дошка - не найкращі помічники в навчанні. <…>

Загалом, початкова, як і дошкільна освіта, у нових умовах потребують кардинального переосмислення. Насамперед необхідно враховувати, що інтелектуальний потенціал дитини, в основному, формується у перші шість років її життя. Відтак, надолужити втрачене у ці роки практично не можливо. Звідси висновок, що без адекватної вимогам часу дошкільної освіти та охоплення суспільним дошкільним вихованням хоча б 70 відсотків дітей, ефективність початкової школи істотно знижується. Водночас, варто опрацювати можливість переходу до 6-річної початкової школи. Такий перехід цілком можливий з урахуванням навчальних, економічних та соціальних аспектів, а також

33

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

досвіду багатьох зарубіжних країн. Виконання навчальних планів і програм у 5-6 класах загальноосвітньої школи, після їх коригування, цілковито можуть забезпечити учителі початкової школи. Що це може дати? Перше: подовження навчання у початковій школі гарантуватиме можливість для дітей 6-12 років навчатися у школі, що найближче розташована до місця проживання. Друге: відпадає потреба в організації підвезення учнів початкової школи, що позитивно вплине на стан здоров'я дітей, заощадить їхню енергію для навчальної діяльності. Трете: з урахуванням нових підходів до організації навчання та реформи оплати праці, 3 – 4 педагоги можуть повністю забезпечити якість навчального процесу 6-річної початкової школи. Четверте: навчальний процес не вимагатиме наявності вчителів-предметників та створення спеціалізованих кабінетів фізики, хімії тощо. П'яте: збережуться робочі місця для чисельної армії учителів початкових класів.

У результаті суспільство матиме можливість для забезпечення якісної початкової освіти, не збільшуючи, але розумно використовуючи наявні бюджетні асигнування. У контексті економіки і якості освіти варто виробити і нове бачення перспектив шкіл 1– 2 ступеня. За умови переходу до 6-річної початкової освіти потреба у цих школах, за винятком допоміжних та спеціальних, відпаде. Адже нинішні дев'ятирічки, як правило, однокомплектні, що не приваблює учителів із зазначених вище причин, які породжують вакансії, некваліфіковану заміну і спричиняють невиконання стандартів освіти. Частина шкіл 1– 2 ступеня у перспективі може трансформуватися у шестирічні початкові, інші – у школи 1– 3 ступеня, а частину доведеться закрити з причин відсутності дітей та невідповідності навчальної бази вимогам державного стандарту. <…>

Демографічні зміни істотно позначаться на старшій школі та кількості випускників, а отже і на ринку праці. <…> Починаючи з 2015 р., показник кількості учнів перевищить на 59 тис. рівень 2008 року й сягатиме 4 млн. 714 тис. Отже, мережа шкіл в Україні має розраховуватися на означену кількість учнів, звісно, що при цьому, необхідно враховувати диспропорції між мешканцями міст і сіл, а також потребу у школах різних типів та ступенів, але за будь-яких обставин оминути скорочення мережі шкіл навряд чи можливо. З урахуванням зазначеного, навіть при збереженні співвідношення між учителями і учнями 1:10 кількість учителів у найближчі роки

34

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

скоротиться щонайменше від 50 до 120 тис. Важливо, щоб процес упорядкування мережі та скорочення кількості учителів не був хаотичним і відбувався за наявності планованих компенсаційних заходів.

Неоднозначними є наслідки демографічної кризи для вищих навчальних закладів 3-4 рівня акредитації. <…> Необхідно розглядати різні сценарії розвитку вищої освіти. Враховуючи сучасні реалії, певні традиції та українську специфіку вищої школи, найбільш імовірною видається перспектива некерованого і затяжного процесу боротьби за місце під сонцем з усіма можливими варіаціями суб'єктивного впливу. Існуюча практика розподілу державного замовлення між вищими навчальними закладами та практична відсутність впливу на цей процес реального замовника, невизначеність із суспільними потребами та показниками діяльності закладів, може розглядатися як підтвердження означеної тези. Адже при збереженні існуючого порядку перспективи навчального закладу значною мірою визначатимуться обсягами державного замовлення. Не варто забувати й про те, що навчальні заклади володіють чималими земельними ділянками та приміщеннями, які, за відсутності державної політики та законодавчого регулювання процесу використання вивільнених ділянок та будівель, унаслідок певних маніпуляцій, можуть швидко потрапити до рук ділків. Оскільки дефіциту на бажаючих поласувати частиною державного пирога у нас не буває, варто передбачити, що й зацікавлених у повільному вмиранні частини навчальних закладів, також буде багато. Найбільш бажаним сценарієм розвитку вищої освіти, на нашу думку, може бути законодавче врегулювання процесу реорганізації вищих навчальних закладів, а також підтримки конкурентоспроможних університетських центрів із зосередженням у них провідних наукових і науковопедагогічних кадрів, сучасних наукових лабораторій та оновлених матеріально-технічних ресурсів. Такий підхід дозволить вийти на нові параметри розвитку освіти, розширити можливості для навчання іноземних студентів, а також навчання та перекваліфікацію дорослого населення. Вища школа, за певних умов, насамперед за рахунок новітніх наукових розробок та їх упровадження, може стати рушієм інноваційного розвитку суспільства. Але для такого сценарію потрібна принципово нова освітня політика, філософією якої має стати

35

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

переконання, що якісна освіта завжди проростає сукупним інтелектом нації та валовим національним продуктом.

Сисоєва С.О.

ОСВІТА ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ СУТНОСТІ ТА СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА13

У майбутнього є одна велика перевага: воно виглядає у реальності не так, як собі його уявляєш. Спрямованість у майбутнє і сучасна тенденція до зростання інтенсивності життя людини вимагають від освітніх систем перебудови і модернізації. <…>

Кризу сучасної освіти можна розглядати як закономірну кризу старої освітньої моделі, що сформувалася в умовах індустріальної культури і вступила у протиріччя з новими культурними реаліями постіндустріального суспільства. Разом із тим за законами синергетики здатність соціальної матерії до самоорганізації виявляється в тому, що виникнення будь-якої проблеми породжує і засоби її вирішення. Їх тільки треба вміти побачити і використати.

Освіта перетворює і спрямовує життя суспільства, зберігаючи у ньому все те, що має цінність для людини; визначає стратегію і реалістичні умови розвитку суспільства, перетворюючи його із «суспільства сьогодні» на «суспільство завтра»; формує нове мислення, нове бачення смислу життя. Іншими словами, у такому контексті освіта виступає як засіб управління розвитком суспільства.

За таких умов процеси модернізації освіти вимагають:

пошуку нових шляхів розвитку освітніх систем;

розробки і експериментальної перевірки моделей випереджувального розвитку навчальних закладів відповідно до розвитку соціально орієнтованого постіндустріального суспільства;

знаходження рівноваги, оптимального співвідношення між «ринковістю» освіти і її головним завданням – навчанням, вихованням, розвитком особистості, які неможливо, на нашу думку, вимірювати виключно ринковими критеріями.

13 Сисоєва С. О. Освіта і особистість в умовах постіндустріального світу: монографія / С. О. Сисоєва.

– Хмельницький: ХГПА, 2008. – 324 с. – С.7 – 16.

36

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Стан освіти є показником якості життя суспільства, а тому у багатьох економічно розвинутих країнах саме держава лишається головним суб'єктом, який утримує систему освіти.

Кожне суспільство відтворює себе через систему освіти, транслюючи молодому поколінню ті знання, уміння, навички, які дозволяють йому включатися у структури суспільства, адаптуватися до їх змін, жити у суспільстві, реалізовуючи себе як в особистісному, так і в професійному напрямах. Система освіти є, взагалі, консервативною за власною суттю. Саме тому, не новації в освіті викликають суспільні зміни, а навпаки, тільки суспільні зміни відкривають шлях новому в освіті. Розвиток, як процес удосконалення будь-якої системи в нових умовах, у тому числі розвиток галузі, підприємства, особистості, починається з нової філософії, нової культури. Мова йде, з одного боку, про нову філософію і культуру організації, зумовлену політикою соціально-економічних відносин у країні, з іншого, – про необхідність інноваційних змін, що визначають можливість існування і розвиток організації в умовах ринку. Отже, нове бізнес-середовище визначає нову бізнес-культуру.

Перехід до ринкової економіки не тільки висвітлив істинну місію освіти, а й сприяв її десакралізації, оскільки стало очевидно: головна мета всіх суб'єктів освітньої політики і освітнього процесу в суспільстві полягає у тому, щоб сприймати дійсне соціальне замовлення, фіксувати його, відстежувати зміни і трансформувати їх у конкретні освітні програми. За таких умов важливого значення набуває знання тих факторів, які вимагають сьогодні від системи освіти змін.

На розвиток і модернізацію системи освіти в умовах соціальноекономічних трансформацій сучасного суспільства значною мірою впливають (як і визначають необхідність суттєвих змін в освітній сфері) такі чотири взаємопов'язані фактори:

швидкозмінність і швидкоплинність процесів суспільного розвитку;

соціально-економічні трансформації в суспільстві, які призвели до появи принципово нового для нашої економіки і соціального буття явища – ринку праці;

процеси глобалізації, які відгукнулися інтеграційними тенденціями в світі;

37

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

інформаційний «вибух» у суспільстві, зумовлений появою нових інформаційних технологій і мультимедіа.

Усі ці явища зумовили «виклик» системі освіти і, зокрема, системі професійної підготовки фахівців. <…>

У швидкозмінному світі з високим градієнтом динамічних перетворень збільшуються психічні навантаження на людину, кількість конфліктних і стресових ситуацій. Людина постійно знаходиться у ситуації вибору, невизначеності майбутнього, декількох потенціальних напрямів дій у теперішньому бутті. Система освіти, виконуючи свою гуманістичну місію, має підготувати молоду людину до життя у сучасному відкритому світі. <…>

Разом із тим, система освіти не може ігнорувати вимоги ринку праці. <…> Обговорення шляхів розвитку системи освіти в контексті вимог ринку праці є важливим, необхідним і своєчасним. Соціальноекономічна трансформація і зв'язане з нею явище безробіття, устремління різних країн до інтеграції з Європейським Союзом, реформи освіти, які проводяться в постсоціалістичних країнах – тільки окремі передумови, які вказують на необхідність усвідомленого аналізу взаємовідносин системи освіти і ринку праці. Р. Херлах виділяє такі основні напрями дослідження цієї важливої проблеми: дослідження взаємозв'язку і взаємозалежності між освітою і ринком праці; умови, критерії, можливості реалізації освітніх завдань у контексті ринку праці; тенденції розвитку системи освіти у XXI столітті і їх зв'язок із глобальними проблемами, регіональним і національним ринком праці; перспективи розвитку системи освіти на основі вивчення зарубіжного досвіду та інші. <…>

Система освіти за радянських часів була ґрунтовно продумана, успішно функціонувала, була значущою за результатами діяльності, оскільки була побудована на чотирьох, відомих принципах: фундаментальність, систематичність, послідовність, наступність. <…>

Таким чином, взявши найкраще із попередніх моделей (школи, те, що утворює фундамент і ніколи не застаріває, відмовившись від того, що не має ціни в сучасному світі, що докорінно змінилося, треба будувати нову сучасну систему освіти – дійсну мегамашину знань і людського капіталу, – що забезпечує своєю продукцією динамічний розвиток продуктивних сил сучасної цивілізації. <…>

38

РОЗДІЛ І. Трансформаційні процеси в освіті в контексті цивілізаційних змін

Процеси глобалізації викликають необхідність уніфікації норм і стандартів, які регулюють практично всі аспекти громадського життя, у тому числі економічну і політичну діяльність, право, структуру споживання і засоби проведення дозвілля, і навіть мистецтво. Суспільства, які не відповідають цим нормам, втрачають конкурентоспроможність, здатність до подальшого розвитку, опиняються в ізоляції від іншого світу, особливо від основних прогресивних тенденцій його розвитку. Тому будь-яке суспільство, яке прагне до прогресу, повинно постійно трансформуватися й адаптуватися. Проте уніфікація і «глобальна сумісність» не заперечує того, що успіх, розвиток й процвітання нації значною мірою залежать від того, наскільки повно характеристики національної культури і ментальності відповідають параметрам політичної й економічної систем.

Таким чином, глобалізацію можна розглядати як нескінчений процес адаптації і пристосування. У результаті взаємодії на глобальному рівні змінюються норми, що неминуче призводить до змін у середині суспільства і його соціальних інститутів.

Глобалізація виявляється, зокрема, у швидкій інтеграції ринків, переміщенні капіталів і значному розширенні інвестиційних потоків в усьому світі, а тому виникають нові проблеми, можливості, небезпеки на шляху переходу до стійкого розвитку цивілізації. <…>

Необхідність переходу до моделі освіти для стійкого розвитку зумовлена, насамперед, фундаментальними протиріччями розвитку як суспільства, так і самої освіти.

По-перше, саме розуміння освіти, як передачі (а також накопичення, відтворення) знань і культури від минулих поколінь теперішнім, виявилося недієздатним щодо задоволення потреб сучасності: багато традиційного, застарілого існує сьогодні в школах і вищих навчальних закладах. <…>

По-друге, сучасний освітній процес знаходиться у протиріччі не тільки з сучасністю, але й із майбутнім, оскільки практично всі навчальні заклади не мають чіткої орієнтації на майбутнє, на створення такої моделі освіти, яка б могла забезпечити як виживання людського роду, так і зберігання біосфери. Система цінностей, цілей та ідеалів, що функціонують сьогодні в освітньому просторі, не адаптована до

39

ЧАСТИНА І. ОСВІТОЛОГІЯ: ВИТОКИ НАУКОВОГО НАПРЯМУ

майбутнього, яке б влаштувало усе людство, так і конкретну людину (тим більше – навколишнє середовище). Така система освіти відстає від реальності, а тому не вирішує проблеми виходу з глобальної соціоприродної кризи. Разом із тим саме освіта повинна «передбачати» і випереджати уявою життєво важливі інтереси і потреби майбутніх поколінь людей, реалізувати принцип «рівності поколінь» у темпоральному вимірі, враховувати й життєві потреби біоти, що стабілізує навколишню природу. Тому в освітній сфері світового суспільства повинен відбутися кардинальний поворот до майбутнього відповідно до цілей стійкого розвитку цивілізації. На майбутнє має бути зорієнтована і свідомість людей (індивідуальна і суспільна). <…>

Зміна суспільної свідомості людей можлива тільки в результаті використання найбільш масового соціального процесу, який називається освітою. Для освіти це є новим важливим завданням.

Слід погодитися з думкою, що роль освіти в суспільстві полягає не тільки у трансляції знань і взагалі соціальних результатів від покоління до покоління, але й у тому, щоб готувати людину до виходу з усіляких, насамперед, глобальних криз і катастроф, перебороти котрі можна, використовуючи не застарілі знання, а лише ті, що випереджають час і призводять до нетрадиційних дій.

Ось чому освіта для стійкого розвитку (модель освіти XXI ст.) – не просто чергова освітня модель, яких останнім часом з'явилося чимало. Ця модель синергетично змінює функції освіти в суспільстві, яка повинна виживати в умовах загострення глобальних проблем та криз, а

вперспективі – і забезпечити загальну безпеку цивілізації. Включення

восвіту функцій розвивального випередження і формування у людини антикризової поведінки змінює саме її розуміння і визначення. Із цього погляду освіта покликана не тільки транслювати знання, цінності і культуру від минулих і теперішніх поколінь до майбутніх, але й здійснювати підготовку людини до вирішення кризово-катастрофічних ситуацій, проблем переходу суспільства на шлях стійкого розвитку, а тому має носити випереджувальний характер. Саме в орієнтації людей на превентивні дії, пов'язані з творенням ноосфери, можна вбачати нову творчу функцію освіти для стійкого розвитку цивілізації, яка співзвучна глобальним перспективам третього тисячоліття, друга декада якого оголошена: «Освіта для стійкого розвитку».

40