1Завдання практичної філософії Значимість практичної філософії випливає з того фундаментального факту, що думка може безпосередньо впливати на дію: або спонукати людину до дії, або, навпаки, гальмувати, зупиняти дію, відвертати від нього. Мета практичної філософії: спонукати людей за допомогою думки до правильних, хорошим діям і відвертати від помилкових, поганих дій. Говорячи більш точно, практична філософія - це філософія, що має на меті впливати на людей силою думки за посередництвом слова, переконання - в процесі живого спілкування (консультації-бесіди, співбесіди, дискусії, аналізу конкретної ситуації). Практичний філософ (подібно практичному психологу, психоаналітика, лікаря, священика, юристу) організовує службу консультування-співбесіди-сповідання. Його завдання: консультування та співбесіду з основних питань життя, розвитку, любові, творчості, здоров'я ...

Потрібно мати на увазі, що практична філософія не те ж саме, що практична роль філософії. Філософія в цілому надає певний практичний вплив на життя людей. І здебільшого опосередковано, через науку, винахідництво, політику, економіку, мистецтво, літературу. Практична філософія - це та частина філософії, яка намагається безпосередньо впливати на життя людей, через філософські тексти й мови, через живе спілкування філософів з людьми.

2Визначення філософської антропології

Філософська антропологія – це філософське вчення про сутність людини. Ф.а. займається вивченням людської природи та дослідженням взаємозв’язку людини з світом (поруч з вченнями про природу, соціум, свідомість, цінності тощо.); місця людини у світі; займається розкриттям і поясненням змісту людського буття. Її ціль – дати цілісне, а не часткове знання про людину, аналізуючи фізичне, психічне, духовне (і божественне) начала людини, відкрити ті сили і потенції, які “керують” нею, а головне – завдяки котрим, вона “рухається”. Знаменити фраза Сократа «Пізнай самого себе» дуже вдало розкриває основну проблему філософської антропології.

3Постановка питання «людина» у західно-європейській філософії

Античність. У Греції вважалось, що людина, яка має власність – вільна, а і накше – раб. Епікур. Епікуріанство – людина народжується для щастя. Людина повинна залишити пам’ять про себе, тоді вона буде жити вічно. Не треба боятися смерті, бо коли ти є – смерті нема, коли приходить смерть – людини нема. Софокл: Много чудес на свете, человек их всех чудесней. Всі античні філософи зосереджувались на душі і розумі людини. Можна втратити багатство, владу, здоров’я, і людина все одно залишиться люд. А якщо втратити розум, то люд перестає бути люд. В античній філософії людина одушевлена і розумна. В середньовіччі основою світу є Бог. Людина – раб Бога. Тіло – оболонка душі. Людина настільки людина, на скільки душа живе за заповідями божими. Адже Бог створив людину, але не керує нею. В середньовіччі існує надія на безсмертя – душа безсмертна. Відродження – гуманізм, тобто людина – вінець творіння, саме прекрасне, що може бути на Землі. Людина ідеал, а не Бог.Душа людини – основна складова людського життя, вона здатна відгукуватись на будь-які прояви природи, культури. Формування людини залежить від соц-політичних умов, в яких вона знаходиться. Новий час. Розум і діяльність – цінності. Бекхан: Знання це сила. Пошуки знання. Знання перевіряється діяльність, практикою. Кант – одушевленість і розумність поєднується з діяльністю. Відкрив основний закон людських дій: дій так, щоб закон твоєї власної поведінки став законом для всіх. Перевагу надає духовній діяльності.Філософія 20ст Екзистенціалізм. Людина сама створює світ і саму себе. Має атрибут – свобода вибору, тому сама вирішує, як жити. Втрачаючи свободу перестає бути людиною.Ввели поняття кат і жертва. Людина вибирає, ким бути.

4Визначення соціальної філософії

Соціáльна філосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина.

Соціальна філософія в цьому розумінні зближується з теоретичною соціологією. Відмінність полягає перш за все в тому, що соціологія займається аналізом суспільства і виявленням закономірностей в його існуванні тоді як філософія виконує критичну функцію. Соціальна проблематика у філософії сходить до античної традиції і перш за все до текстів Платона («Держава») і Арістотеля («Політика»).

Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами