13Визначення поняття «суспільство» (ф. Теніс)

Отже, за Тенісом, спільнота – це сукупність індивідів, у якій усі знають один одного, постійно зустрічаються, часом є близькими чи далекими родичами. Ознаки спільноти більш властиві сім’ї. Сімейне спілкування і повсякденне життя родичів значною мірою підпорядковані    емоціям,    перед    якими    відступають практичні або доцільні міркування, поведінка перебуває під впливом настрою, пристрастей, потягів.  Тут добровільно взяті    зобов’язання    домінують    над   розрахунком    й ефективністю, а підпорядкованість без користі та сподівань на винагороду грунтується на довірі й повазі. Утворення, подібні до  сім’ї,  –  це  теж  спільноти.  У  суспільстві (Gescllschaft) життя анонімніше, особисте знайомство не є обов’язковим та, мабуть, і можливим. Уміння знаходити найкращі засоби та найкоротші шляхи до мети, орієнтація на мінімізацію витрат, дотримання усталених правил і норм, лояльність щодо влади за умови чіткого усвідомлення вигідності цього, невпинне піклування про симетричність будь-яких обмінів – ось що заохочується в суспільстві й часто приречене на успіх. Раціональність тут явно домінує над  почуттями.   Подібними  „суспільствами”  є   сучасне індустріальне      суспільство,      держава,      промислове підприємство, велика установа, політична партія тощо.

14Основна думка праці «Ерос і цивілізація» (за г. Маркузе).

Основна думка "Еросу і цивілізації", що знайшла більш повний розвиток у моїй книзі "Одновимірна людина", полягала в тому, що життя в Державі Добробуту-через-війну зовсім не є долею людини, що остання потребує деякого нового життєвого начала для того, щоб, усунувши той "внутрішньо-мирський аскетизм", що створював базис для панування, перебудувати апарат виробництва, і слугує його пізнанню. Це був новий, такий, що рішуче заперечив надлюдину Ніцше, образ людини, достатньою мірою наділеної розумом і здоров'ям для того, щоб обійтися без героїв і героїчних чеснот, позбавленої потягу до життя, повного небезпек, для того, щоб прийняти виклик; людини, совість якої дає їй можливість розглянути життя як самоціль і прожити його в радості та без страху. "Поліморфна сексуальність" - такий термін я вжив для того, щоб вказати, що новий напрям прогресу буде цілком залежати від можливості активізувати приховані, загальмовані органічні потреби: перетворити людське тіло в інструмент не стільки праці, скільки задоволення. Мені здавалося, що стара формула розвитку потреб і здібностей перестала бути адекватною, а передумовою і змістом звільнення стають нові, якісно інші потреби і здібності.

15Характеристика «осьового часу» (к. Ясперс)

За ясперсівською традицією осьовий час розглядається в суто духовній площині^[1]. Ідейні зміни, що передували йому, фіксуються вже в давньоєгипетських текстах, в яких відображене почуття відчаю усамітненої людини, що втратила зв'язок із космосоціальним (саме в такій його первинній нерозділеній єдності) цілим під час суспільно-історичної катастрофи^[1]. Карл Ясперс пов'язував осьовий час з ідейно-світоглядними зрушеннями, що мали місце в центрах випереджаючого розвитку людства (Греція, Палестина, Іран, Індія та Китай) між VIII та III століттями до н. е. Тоді майже одночасно діяли такі «вчителі людства», як Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель, Єремія,Заратуштра, Гаутама Будда, Лао-цзи, Конфуцій, які висунули персоналістичні цінності та постулювали кінцеву причетність кожної конкретної людини до трансцендентно-сакральної першооснови буття — Логоса, Яхве, Брахми, Дао^[1]. Осьовий час відповідав, за Карлом Ясперсом, переходу людства від першої, ранньокласової стадії розвитку суспільств, до другої, традиційної (станово-класової), яка характеризується якісно вищим рівнем самосвідомості та можливостей самореалізації особи в різних сферах життєдіяльності за умов порушення однозначної кореляції між соціальним, політичним та економічним статусами індивіда^[1]. З осьовим часом пов'язані процеси створення світових імперій. Першими прообразами пізніших імперських структур осьового часу були держави Саргона Аккадського та III династії Ура у Дворіччі, давньоєгипетське Нове царство^[1]. Духовно-культурні зрушення осьового часу, як і утворення великих і відносно стабільних держав імперського типу зі строкатим у культурно-мовному плані населенням, істотно позначилися на етнічному процесі, бо в межах великих держав відбувалися змішання, культурна синкретизація та мовна нівеляція людей, різних за етнічним походженням^[1]. Останні віч-на-віч стикаються з такими проблемами буття у світі, на які в їхніх національно-релігійних традиціях продуктивних відповідей не було, тому створюються світові, космополітичні релігії.