7Провідні кола ідей, що визначають класичне поняття «людина» (м. Шелер)

“Протягом десятитисячолітньої історії ми вперше живемо в епоху, коли людина стала глибоко і безумовно «проблематичною» для самої себе, коли вона не знає, ким вона є, але в той же час знає, що вона цього не знає... Якщо запитати освіченого європейця, про що він думає, почувши слово «людина», майже завжди в його свідомості починають стикатися три несумісні між собою кола ідей. По-перше, це коло уявлень іудеохристиянської традиції про Адама та Єву, про творення, рай та гріхопадіння. По-друге, це греко-античне коло уявлень, у якому самосвідомість людини вперше у світі розвинулась до поняття про її особливе становище, про що говорить теза, що людина є людиною завдяки тому, що у неї є розум, логос, фронесіс, мислення тощо (логосом тут є і мовлення, і здатність до розуміння всіх речей). З цим поглядом тісно пов'язане вчення про те, що в основі усього універсуму знаходиться надлюдський розум, до якого причетна й людина, і тільки вона єдина з усіх істот. Трете коло уявлень — це сфера сучасного природознавства та генетичної психології, яке також давно стало традиційним, згідно з яким людина є достатньо пізнім підсумком розвитку Землі, істотою, яка відрізняється від форм, що передують їй у тваринному світі, тільки ступенем складності поєднання енергії та здібностей, які самі по собі вже зустрічаються в нижчій порівняно з людською природі. Між цими трьома колами ідей немає ніякої єдності. Таким чином, існують природничонаукова, філософська та теологічна антропології, які не цікавляться одна одною, єдиної ж ідеї людини ми не маємо. 8Завдання філософської антропології в світлі теорії М. Шелера

Головне своє завдання М.Шелер бачить у створенні цілісного вчення про людину, яке змогло б об’єднатинайрізноманітніші антропологічні концепції, що існували у європейській культурі: теологічну, філософську і природничо-наукову. Вивчення історико-філософських тлумачень людини дало підстави М.Шелеру для висновку, що мислителі минулого не виробили цілісного розуміння підвалин людського буття. Філософ шукає таку ідею людини, яка змогла бсинтезувати підходи трьох різних антропологій. Він хоче знайти “сутнісне поняття людини”. Важливо підкреслити, що особистість у філософії М.Шелера не є суб’єктом пізнання, розуму чи розумної волі.Особистість – це насамперед “любляче буття”, а не “мисляче” і навіть не “воліюче” буття. Серед найважливіших атрибутів людського буття філософ зазначив чуттєві вияви любові і ненависті як фундаментальні онтологічні визначення людини.

9Провідні риси агресії , запропоновані теоретичними дослідженнями 20 ст. (е.Фромм)

Фромм вводить розділення агресії "доброякісної" - філогенетично закладеного імпульсу до атаки (або втечі) у ситуації, коли виникає загроза життю, і агресії "злоякісної" (деструктивності і жорстокості). "Доброякісно-оборонна" агресія необхідна для виживання індивіда і роду, має біологічні форми прояву і затухає, як тільки зникає небезпека. "Злоякісно-деструктивна" агресія властива тільки людині і практично не спостерігається в інших ссавців; за Фроммом, цей вид агресії не має філогенетичної програми і служить біологічному пристосуванню. Фромм піддає критиці розуміння агресивності в інстінктівізмі (окремі положення вчення Фрейда, К.Лоренца тощо) і біхевіоризму (Б.Скиннер та ін.) 

В цілому, за Фроммом, войовничість є функцією цивілізаційного розвитку. Агресивність в суспільстві тим вище, чим вище ступінь поділу праці. Найбільш агресивними є соціальні системи, яким вже властиво поділ на класи. Фромм вважає, що основою перетворення людини в експлуататора і руйнівника стала "революція міст" 4-3 тисячоліть до н.е. Зростання продуктивності і розподіл праці, перетворення прибутку в капітал, необхідність централізованого обліку готової продукції зумовили класове розшарування суспільства. В цей же період виникає власне інститут воєн, спрямований на захоплення цінностей і на подолання політичної та династичної роздробленості. Соціальна система що виникла спочатку була експлуататорська; влада в ній спиралася виключно на силу, страх і підпорядкування. Міська цивілізація стає джерелом жадання влади (садизму) і пристрасті до руйнування життя (некрофілії). Таким чином, деструктивність і жорстокість не є сутнісними рисами людської натури, проте можуть досягати значної сили і поширеності.  Еріх Фромм вважає, що їх пояснення слід шукати не в успадкованому від тваринних предків руйнівному інстинкті, а в тих факторах, які відносяться до специфічно людських умов існування. Так, навіть у формі захисної реакції агресивність у людей зустрічається значно частіше, ніж у тварин.