Історико-культурний контекст

«Божественна комедія» — поема, яка була написана Данте Аліґ'єрі у період з 1307 по 1321 роки. Спершу твір мав назву «Комедія», епітет «божественна» вжив у своєму дослідженні про поему Данте італійський письменник-гуманіст Джованні Бокаччо. З того часу поему публікують з назвою «Божественна комедія».

Да́нте Аліґ’є́рі — видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. 

Світоглядно-культурний контекст

"Божественна Комедія" виникла в тривожні ранні роки XIX століття з вирували напруженою політичною боротьбою глибин національного життя Італії. «Божественна комедія» - плід всієї другої половини життя і творчості Данте. У цьому творі найбільш повно відбився світогляд поета. Данте виступає тут як останній великий поет середніх віків, поет, який продовжує лінію розвитку феодальної літератури.

Художня структура поеми «Божественна комедія» відображає уявлення про всесвіту, які були притаманні епосі Середньовіччя. А переживання, роздуми і міркування, які прозвучали в поемі, свідчать про наближення епохи Відродження. Свою поему Данте вважав святим твором, а головну мету людства поет вбачав в тому, щоб вирватися з полону егоїзму до світла нового життя.

Поема представляє цілу енциклопедію італійської життя на рубежі нового часу. У ній отримали відображення гострі протиріччя між старим , відживаючим феодальним світом і народжується буржуазним . Задумавши і побудувавши поему в дусі церковної проповіді , Данте в той же час

Жанр

Поема — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.  Комедія, як сам Данте пояснює в листі до Кангранде, - будь-який поетичний твір середнього стилю зі страшним початком і благополучним кінцем, написаний народною мовою. «Божественна комедія» - поема, яка була написана тосканським діалектом. Твір має три частини — «Пекло», «Чистилище», «Рай», кожна по тридцять три пісні, хоча «Пекло» містить у собі ще одну додаткову пісню, загальна кількість яких, в результаті, сто.

Художні засоби

Форма вірша поемы визначається числом 3. «Божественна комедія» написана терциною. Треба сказати кілька слів про мову “Комедії”, характерною рисою є безприсудкові конструкції, мова героїв здобуває епічно урочисте звучання.

• Розгорнуті порівняння

• Перифрази

• Персоніфікація

• Симовли: Образи людей символізують певні принципи або явища: Образ Вергілія , який супроводжує головного героя у подорожі колами пекла , є не тільки зображенням поета Вергілія , а збирає в собі принцип пізнання світу , позбавленого віри. Беатрічче є не тільки зображенням улюбленої жінки , а й алегорії любові , рятувальної та здатної вибачати .

• Алегорії: Звірі , які зустрічаються на шляху Данте в похмурому лісі , наділені традиційними для епохи Середньовіччя значеннями: рись символізує підступність , вовчиха - ненаситність , полювання , лев - гординю. Розгорнутої алегорією є і власне подорож - це пошук правильного духовного шляху для людини, оточеної гріхами , спокусами і пристрастями . Вибір дороги - це пошук сенсу життя.

Куртуазна лірика:Бертран де Борн. «Сирвента». Маркабрюн. «Пасторела». Гартман фон Ауе. «Кансона». Дітмар фон Айсте. «Альба», Вальтер Фон Дер Фогельвейде «Любовне кредо», «Мінливий світ».

1)Історико-культурний контекст

З утвердженням феодалізму закріплюється привілейоване становище феодального класу, в 12ст остаточно формується класова свідомість феодалів та їхня ідеологія. В результаті хрестових походів контакти з арабізованою Іспанією та країнами близького сходу сприяли зміцненню міжнародних зв*язків Європи, розширання кругозору європейців, знайомили їх з культурою арабських країн, з досягненням їхньої науки, філософії, поезії. Економічна стабілізація, культурний вибух 12ст. Це час піднесення Європейських міст, які стають центром світської освіти і вільнодумства. В Європі зростає інтерес до знань світського характеру, зокрема до античної спадщини – творів Арістотеля, Платона, Вергілія, Овідія, Стація та ін.. Все це призводить до послаблення церковно-релігійного впливу та поглиблення процесу секуляризації Європейської культури.

2) Світоглядно-естетичний контекст

Створювалась нова культура, підтримувалися вишукані манери, витончений побут; поряд з колишніми широко культивуються захоплення музикою, літературою; стає модним меценацтво . Ключовими засадами куртуазії стають доблесть, радість, помірність (почуття міри, гармонія). Це поняття благородства знайшло найбільш повне вираження в інституті рицарства. Ідеальний рицар повинен бути ще й щедрим, вишуканим, ввічливм, вміти поводитися у товаристві, в оточенні жінок, здатним на ніжні почуття. Як наслідок пом*якшення звичаїв та естетизаці побуту стимулює зацікавленість проблемами інтимного плану. Помітну роль у придворно-лицарському колі починає відігравати жінка. Виникає культ «Прекрасної Дами» - складна куртуазна етика, згідно з якою рицар ідеалізує, звеличує даму, васально служить їй. На її честь здійснюються подвиги, влаштовуються турніри. Любов до неї, її краса та чесноти оспівуються у віршах.

3) Жанрова специфіка

Найвищим ліричним жанром була канцона (кансона) – вишуканий та оригінальний за будовою вірш, головним чином на любовну тему. Дама не помічає страждань, мук закоханого поета і це сповнює його серце і журбою і радістю.

Сирвента (сирвентес) – пісні на політичні й суспільні теми. Відомим майстром сирвентес був Бертран де Борн(1140-1215), якому приписують помітну роль у політичних подіях того часу. Цього апологета феодального розбрату Данте помістив у пекло, де він – сіяч смут і ворожнечі – стоїть, тримаючи в руках, як ліхтар, власну відсічену голову.

Близькою до народної поезії є пасторела – лірична пісня, яка зображує зустріч рицаря з простою дівчиною – пастушкою. Іноді дівчина піддається вмовлянням рицаря і потім гірко плаче.Але здебільшого це дуже дотепний поетичний діалог, в якому пастушка, вірна своєму другові (простому селянину), глузливо відхиляє залицяння рицаря. Добре всім відомі пасторели Маркабрюна (близько 1140-1185), трубадура-плебея, який, зневажливо ставлячись до платонічного схиляння перед дамою, оспівував красу і скромність простої дівчини.

Альба – пісня про прощання закоханих після ночі кохання.

Мінезанг – (рицарська лірика Німеччини) – любовна пісня. У любовній ліриці Вальтер Фон Дер Фогельвейде почав з прославлення «високого кохання», але пізніше, під впливом народних пісень і лірики вагантів, порушив куртуазну традицію. Він звеличував просту дівчину або жінку, яка ніжно і відверто відповідає на його почуття. Його поезія пройнята душевною простотою, щирістю, ліризмом. Він вводить у мінезанг фольклльорні традиції, народні мелодії, весняну пісню і танці, створює картини природи. Творчість Вальтер Фон Дер Фогельвейде останніх років овіяна смутком і глибоким розчаруванням, пов*язаними з початком кризи німецького рицарського суспільства.

Дітмер фон Айсте «Альба»

"Прокинься, милий, час наспів!

Досвітній в липах чути спів,-

Маленька пташка, про що вона

Співає нам біля вікна?"

"Не руш мене, я сплю - ще ніч.

Та ось вже серцем чую клич:

Меч і війна, кохання й біль -

їх не розняти, шкода й зусиль!"

Тихо зронила сльозу з-під вій:

"Щастя моє, чоловіче мій!

Доки ж тебе чекатиму я?

Радість з тобою зникає моя".

Історико-культурний контекст

Створено на початку 12 століття. Автор – австрійський поет Дітмер фон Айсте. Його лірика є ніби перехідною ланкою між звичайною і придворною формою лірики міннезанга. Він одним з перших почав використовувати у своїй творчості рефрен.

Світоглядно-естетичний контекст

Відноситься до періоду раннього міннезанга. Для якого характерним є свобода від впливу романської лірики і слідування німецькій фольклорній традиції. Пісні ранніх міннезінгеров є однострофними з парною рифмою. Перші міннезінгери, серед яких і Дітмер фон Айсте пишуть акцентним віршем, характерним для давньогерманської традиції.

Жанрова специфіка

Альба – жанр куртуазної лірики, для якого характерним сюжетом є прощання рицаря з його дамою після ночі кохання.

Поетикально-стильові особливості

Переважає діалогічна форма – обмін репліками між дамою та рицарем у стандартній ситуації – неминуче розставання перед світанком, що є характерним для жанру альби.

У вірші наявні такі тропи – епітети (досвітній спів), метафора (серцем чую), антитеза (кохання і біль), персоніфікація (їх не розняти), символіка (меч і війна – символи битви, а отже і скорої розлуки), порівняння (любов щаслива, чудовіша від співу).

Вальтер фон Дер Фогельвейде «Любовне кредо»

Що за скарги хтось питає

мов диявол шепче тихо: все в житті мана

дехто дні даремно гає

ради мук і втіх кохання, тож не дивина

що зневіривсь посумнів

хто ж гадав би

що з кохання мав би

хай послухає мій спів

Всі говорять про любов

правда тільки дехто зрідка знав солодку мить

до чеснот з любов'ю йшов

а без неї жодне в світі серце не горить

всемогутня пані ти,

о любове

почуття чудове

втіх без тебе не знайти

Вірю що любов моя

принести одвітну радість має в майбутті

та коли ясна зоря

лиш обман то мало втіхи буде у житті

хай мене пізнавши страсть

в ній заграє

серце запалає

хай мені блаженство дасть

В душу глянула б мені

то прихильною до мене стала би вона

та біда що в наші дні

чути лиш слова солодкі, всюди фальш одна

що й жінки не знають де

правда в слові

від любові

нас бува лиш мука жде

Хто ж лукавити готов

і жінок в оману вводить, робить зло для всіх

бо хіба бува любов

там де йдуть оманним шляхом до коротких втіх

Жінко, честь тобі й хвала

я співаю

і чекаю

ласк твоїх твого тепла

Історико-культурний контекст

Створена на початку 12 століття. Автор – австрійський поет та композитор, який у любовній ліриці зробив великий переворот – синтез куртуазної та вагантської поезії. Любов не є у нього безпредметним обожнюванням абстрактної жінки: любов повинна бути земна та взаємна.

Світоглядно-естетичний контекст

Відноситься до періоду класичного міннезанга. Творчість цього автора вважають періодом розквіту міннезанга.

Жанрова специфіка

Кансона – любовна пісня лицаря до дами.

Поетикально-стильові особливості

Крім любовної тематики, також наявні філософські мотиви (все в житті мана). Помітні елементи, що є характерними для всієї творчості автора – часткова відмова від куртуазної етики. Він створює образ коханої, який є близьким героїням народної любовної лірики, називаючи її не «дама», а «жінка» і звертаючись до неї на «ти» (Жінко, честь тобі й хвала). Вірш має перехресне римування.

Також у творі наявні різні художні тропи – епітети (солодка мить), порівняння (мов диявол шепче тихо), паралелізм (Вірю що любов моя принести одвітну радість має в майбутті та коли ясна зоря лиш обман то мало втіхи буде у житті), метафора (серце запалає), персоніфікація (любов погляне в душу), антитеза (фальш/правда).

«Мінливий світ»

Світе, хоч я твій слуга

ти тікаєш геть чомусь

наче дим і пилюга

я ж услід щосили в'юсь

вийся без упину

я свою годину

вижду і тебе покину

Світе, я зі справ твоїх

вибрав лиш одну свою

і не тільки для утіх

сили всі їй віддаю

я самим собою

завжди був з тобою

все життя твоїм слугою

Світе, я прошу, не злись

прагну ж бо і я платні

в вічі ти мої дивись

другом будь частіш мені

вмієш ти зогріти

горем отруїти

все в твоїх руках, о світе!

Любиш ти чи ні мене

не скажу та знаю я

що люблю усе земне

в тім уся любов моя

чи тобі замало

і мені пристало

більш співати ніж бувало?

Світе, вваж моє прохання

мудрих будь-коли нас любиш

вважиш дурнів побажання

то лише себе погубиш

поки є чесноти

стародавні доти

люди вчаться зло бороти

Історико-культурний контекст

Створена на початку 12 століття. Автор – австрійський поет та композитор, який у любовній ліриці зробив великий переворот – синтез куртуазної та вагантської поезії. Також для лірики цього автора характерними є філософські мотиви, підняття громадянських питань.

Світоглядно-естетичний контекст

Відноситься до періоду класичного міннезанга. Творчість цього автора вважають періодом розквіту міннезанга. Вальтера Фон Дер Фоґельвайде вважають одного із перших політичних співаків Німеччини.

Жанрова специфіка

Сирвента – пісня присвячена політичним та громадянським питанням.

Поетикально-стильові особливості

Для цієї поезії характерними є філософські мотиви, роздуми над певною проблемою (Світе, хоч я твій слуга…). У поезії перехресне римування.

Також наявні різні художні тропи – епітети (стародавні доти),порівняння (наче дим і пилюга), персоніфікація (світ тікає), метафори (горем отруїти), паралелізм (вмієш ти зогріти, горем отруїти), антитеза (мудрі/дурні), градація - своєрідне угруповання визначень або за нарос­танням, або за ослабленням експресивно-емоційної сили (я самим собою завжди був з тобою, все життя твоїм слугою).

Фарс «Паштет і торт»

А) Історико-культ.контекст

Середні століття (середньовіччя) — епоха панування в Західній і Центральній Європі феодального економічного і політичного ладу та християнського релігійного світогляду, що настала після античності. Хронологічні рамки: охоплюється період починаючи з V до XV століття.

У 14 -15 століттях середньовічна Європа переживала період глобальних змін і трансформацій. Основні гравці на політичній арені - Англія, Франція, Іспанія, Бургундія, політикою і війнами закріплювали свій суверенітет.

У період класичного, або високого Середньовіччя, Західна Європа почала переборювати утруднення і відроджуватися. Місіонери принесли християнство у країни Скандинавії, Польщі, Богемії, Угорщини, так що і ці держави увійшли в орбіту західної культури. Настала відносна стабільність, що забезпечила можливістю швидкого підйому міст і економіки. Життя стало змінюватися на краще, у містах розцвітали своя культура і духовне життя. Більшу роль у цьому відігравала церква, що теж розвивалася, удосконалювала своє навчання та організацію.

У цей час остаточно зложилися феодальні відносини, уже завершився процес становлення особистості (XII ст.). Істотно розширився кругозір європейців завдяки ряду обставин: епоха хрестових походів за межі Західної Європи - знайомство з життям мусульман, Сходу, з більше високим рівнем розвитку. Ці нові враження збагатили європейців, розширився їхній кругозір у результаті подорожей купців. Розширення кругозору веде до формування нового світосприймання. Завдяки новим знайомствам, враженням люди почали розуміти, що земне життя не безцільне, має велику значимість, світ природи багатий, цікавий, не створює нічого поганого, він божественний, гідний вивчення. Тому почали розвиватися науки.

Б)Світоглядно-естетичний контекст

Першим із сучасних нам учених, що звернув увагу на необхідність вивчення народної карнавальної культури, був М.М. Бахтін. Саме йому вдалося розкрити напівзабуту мову тих або інших карнавальних форм і символів, виявити глибинні, часом язичеські основи культури сміху. Культура сміху Середньовіччя неодʼємно повʼязана з театральними постановками. Театр у формі літургічної драми був відроджений у Європі Римською католицькою церквою. Коли церква шукала шляхи розширення свого впливу, вона часто пристосовувала язичеські і народні свята, багато з яких містили театралізовані елементи. Однією з форм театрального мистецтва раннього середньовіччя стала церковна драма. Здебільшого вважають, що театральні постановки в Середньовіччі виникли необхідністю роз’яснити складні для сприймання проповіді, що містили біблійні сюжети. Це була одна з форм донесення до простих людей християнських вірувань і переконань. Вже в IX столітті театралізується меса, виробляється ритуал читання в особах епізодів з легенд про життя Христа, про його поховання і воскресіння. З цих діалогів народжується рання літургійна драма. Існувало два цикли такої драми - різдвяний, який розповідає про народження Христа, та пасхальний, який передає історію його воскресіння. З часом літургійна драма ускладнюється, урізноманітнюються костюми "акторів", створюються "режисерські інструкції" з точною вказівкою тексту і рухів. Всім цим займалися самі священики. Не бажаючи відмовитися від послуг театру , церковні власті виводять літургійну драму з-під зведень храмів на паперті. Народжується напівлітургійна драма (середина XII в.). І тут церковний театр, формально знаходячись у володінні духівництва, підпав під вплив міського натовпу.  Перші паростки нового реалістичного напряму зв'язуються з ім'ям трувера ( трубодура) Адама де Ла-Аль (близько 1238-1287) з французького міста Арраса. Де Ла-Аль був пристрасно зосереджений поезією, музикою і театром. Він жив в Парижі і в Італії (при дворі Карла Анжуйського) і здобув досить широку популярність як поет, музикант, драматург. В творчості Адама де Ла-Аль народно-поетичний початок поєднувався з сатиричним. В його творах були зачатки майбутнього театру Відродження. Сатиричний початок народних видовищ драматургії Адама де Ла-Аль знайшло своє продовження у фарсах, героями яких були то ярмарковий закликальник, то лікарь-шарлатан, то цинічний поводир сліпця. Проте жанр фарсу досяг свого розквіту пізніше, в XV столітті. Разом зі світськими акторами в церковну драму проникають елементи світської драми, побутові й комічні сценки. Так відбувається зустріч перших і другий драматичних традицій. 

В) Жанрова специфіка

Комедія – один з жанрів драми, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні побутові та суспільні явища, представляється сміховий бік серйозного світу. Мета комедії – повчати, розважаючи. У центрі цього літературного жанру стоїть комічне (комізм) – категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення.

 Категорія "комічне" відображає суперечності життя у формі естетичного піднесення над негативними його проявами та долання вад його носіїв сміхом. В історії естетичної думки комічне характеризується як наслідок суперечності потворного — прекрасному (Арістотель), низького — піднесеному (І. Кант), хибного — значущому (Г. Гегель), нікчемного — великому (Ліппс) тощо.

Філософи одностайні втому, що комічне завжди виникає з певного конфлікту, протистояння, суперечки. Французький мислитель А. Бергсон у своєму дослідженні «Сміх»(1900) доводить, що комізм виникає внаслідок збігу, з одного боку механічного інертного, зашкарублого, а з іншого- живого, рухливого, такого, що постійно розвивається.

Фарс - маленька віршована комічна сценка на побутову тему. У центрі - дивний, безглуздий випадок. Це невеличкі п'єси анекдотичного характеру, в яких дотепно викриваються розпуста ченців, зажерливість заможних громадян, продажність суддів, висміюються феодальні грабіжницькі війни, папські індульгенції. Самі ранні фарси ставляться до XIII ст. Розвиваються до XVII ст. Фарс ставиться в народних театрах, площах. У Середньовіччі фарсом також називався вид народного театру і літератури, поширений в XIV-XVI століттях в західноєвропейських країнах. Фарс зробив великий вплив на подальший розвиток театру Западної Європи. В Італії з фарсу народилася комедія „Дель Арте"; в Іспанії - творчість "батька іспанського театру" Лопе де Руеда; а в Англії по типу фарсу писав свої інтерлюдії Джон Гейвуд, в Німеччині - Ганс Сакс; у Франції фарсові традиції живили мистецтво геніального Мольера. Саме фарс став ланкою між старим і новим театром.

Г) Поетикально-стильові особливості

Поняття:

• quiproquo - латинський вираз, який буквально означає щось за щось; плутанина, непорозуміння, часто з комічним присмаком. Відлуння quiproquo також можна знайти в епізоді розмови кондитера та жінки: «–Мне бы/ хотелось, чтобы никому,/ Не разузнавши, что к чему, / Не отдавали вы паштета:/ Здесь верная нужна примета./ –Спроста паштета не отдам./ Чужому?.. Разве это можно!/ Но нужен и гонец надежный». Герої сподіваються на відсутність будь-яких непорозумінь, проте глядач вже знає, що з цієї надмірної обережності обережно вийде щось неприємне.

• Повторення – рефрен, найпростіша стилістична фігура, яка вживається у фольклорній творчості, передовсім у народній пісні та поезії, зумовлена емоційними та смисловими чинниками.«–Брр!/ –Ты чего?/ –Я весь продрог!/ Моя одежка что ветошка», це зумовлене неуважністю співбесідника (другого шахрая) і це, у свою чергу, викликає сміх.

• Інверсія - стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним.(Персонаж готує для когось тенета й опиняється у них сам). Інверсію можна побачити в епізоді, де шахрай уперше просить милостиню у жінки кондитера, яка відмовляє йому зі словами, що вдома нікого немає, щоб дати йому їжі. Глядачеві стає смішно адже жінка, перебуваючи в кондитерській, придумує зовсім абсурдну відповідь. Відголоски інверсії також можна знайти в словах одного з шахраїв, коли його упіймали й він абияк намагається врятуватися, роблячи наклеп на власного друга: «К дружку я поспешил скорее./ Уж он пройдоха – нет хитрее./ С ним уговор у нас таков,/ Чтоб пополам делить улов./», а також «Клянусь святой Екатериной,/ И он спознается с дубиной.»

• Усі ці засоби – повторення, інверсія, інтерференція серій–, мають на меті одне: виявити те саме механічне, неприродне, набуте,про яке говорить сам Анрі Бергсон.

18