- •Глава 1. Цивільне право як галузь права. Наука цивільного права
- •§ 1. Місце цивільного права в системі правових галузей
- •§ 2. Предмет та метод цивільного права
- •§ 3. Функції та принципи цивільного права
- •§ 4. Визначення та система цивільного права
- •§ 5. Цивільне право як наука
- •§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства
- •§ 2. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства
- •§ 3. Дія цивільного законодавства
- •§ 4. Застосування цивільного законодавства за аналогією
- •§ 5. Роль судової та арбітражної практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
- •§ 1. Система курсу "Цивільне право" — науково-методична база його вивчення
- •§ 2. Основні завдання курсу "Цивільне право"
- •§ 1. Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права
- •§ 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
- •§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн
- •§ 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
- •§ 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
- •§ 2. Елементи цивільно-правових відносин
- •§ 3. Види цивільно-правових відносин
- •§1. Правоздатність громадян
- •§ 2. Дієздатність громадян
- •§ 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим
- •§ 4. Ім'я та місце проживання громадянина.
- •§ 1. Поняття та ознаки юридичної особи
- •§ 2. Правоздатність юридичної особи
- •§ 3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб
- •§ 4. Види юридичних осіб
- •Глава 8. Держава як суб'єкт цивільного права
- •§ 1. Держава Україна — суб'єкт цивільного права
- •§ 2. Участь держави у цивільних правовідносинах
- •§ 1. Поняття та види об'єктів цивільних прав
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно
- •§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних прав
- •§ 4. Вексель як об'єкт цивільних прав
- •Глава 10. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин
- •§ 1. Поняття юридичних фактів
- •§ 2. Класифікація юридичних фактів
- •§ 1. Поняття та види угод
- •§ 2. Умови дійсності угод
- •§ 3. Недійсні угоди
- •§ 4. Види недійсних угод
- •§ 5. Умови і строки в угодах
- •§ 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві
- •§ 2. Види цивільно-правових строків (термінів)
- •§ 3. Позовна давність
- •Глава 13. Представництво і довіреність
- •§ 1. Представництво
- •§ 2. Довіреність
- •§ 1. Здійснення суб'єктивних прав
- •§ 2. Виконання цивільних обов'язків
- •§ 3. Забезпечення виконання обов'язків
- •§ 4. Захист суб'єктивних прав
- •Глава 15. Поняття та види особистих немайнових прав
- •§ 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими
- •§ 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
- •Глава 16. Захист особистих немайнових прав
- •§ 1. Поняття захисту особистих немайнових прав
- •§ 2. Захист честі, гідності та ділової репутації
- •Глава 17. Загальна характеристика права власності
- •§ 1. Поняття власності та права власності
- •§ 2. Право власності в об'єктивному і суб'єктивному значенні та його елементи
- •§ 3. Зміст права власності
- •§ 4. Способи набуття і припинення права власності
- •§ 5. Встановлення моменту виникнення права власності
- •§ 6. Правовстановлюючі документи власника
- •Глава 19. Право приватної власності
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Умови виникнення і припинення права приватної власності громадян
- •§ 3. Здійснення громадянами права приватної власності
- •Глава 20. Право власності юридичних осіб
- •§ 1. Загальні положення
- •§ 2. Власність кооперативів
- •§ 3. Право власності господарських товариств
- •§ 4. Право власності господарських об'єднань
- •§ 5. Власність громадських організацій
- •Глава 23. Захист права власності
- •§ 1. Поняття цивільно-правового захисту
- •§ 2. Основні цивільно-правові засоби захисту права власності
- •§ 3. Віндикаційний позов
- •§ 4. Негаторний позов
- •§ 5. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту)-
- •§ 6. Позов про визнання права власності
- •§ 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
- •Глава 24. Цивільно-правове регулювання відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •§ 1. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності
- •§ 2. Спільне в цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •§ 3. Відмінності у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю
- •Глава 27. Правові засоби індивідуалізації учасників товарного обороту, товарів і послуг
- •§ 1. Право на фірмове найменування (фірму)1
- •§ 2. Право на знаки для товарів і послуг
- •§ 1. Поняття та склад зобов'язання
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 3. Система цивільних зобов'язань
- •Глава 29. Цивільно-правовий договір
- •§ 1. Поняття, значення та функції договору в цивільному праві
- •§ 2. Система цивільно-правових договорів
- •§ 3. Зміст і тлумачення договору
- •§ 4. Укладення, зміна та розірвання договору
- •§ 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів. Не обов’язково
- •§ 6. Особливості концесійних договорів, угод про розподіл продукції, договорів лізингу, франчайзингу та консалтингу
- •§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язань
- •§ 2. Суб'єкти виконання зобов'язання
- •§ 3. Місце, строк та спосіб виконання зобов'язання
- •§ 4. Особливості виконання часткового та солідарного зобов'язання
- •§ 1, Поняття способів забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 3. Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф", "пеня"
- •§ 4. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
- •§ 2. Види цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності
- •Глава 33. Припинення зобов'язань
- •§ 1. Поняття та способи припинення зобов'язань
- •§ 2. Окремі способи припинення зобов'язань. Виконання зобов'язань
- •Глава 1. Цивільне право як галузь права. Наука цивільного права (д.В. Боброва) ........
§ 5. Умови і строки в угодах
Чинному законодавству відомі угоди, що укладаються за умовою (ст. 61 ЦК України), тобто з урахуванням різних обставин, які ще не відомо, стануться чи не стануться. Умови поділяються на відкладальні і скасувальні.
Угода визнається укладеною за відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав та обов'язків у залежність від настання цієї умови. Наприклад, угоду піднайму жилого приміщення укладено за такої умови: наймач надасть жиле приміщення піднаймачеві, як тільки його син переїде на постійне місце проживання до іншого міста.
Угода визнається укладеною за скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав та обов'язків у залежність від настання цієї умови. Наприклад, вищезазначену угоду піднайму жилого приміщення може бути укладено за умови: піднаймач може поселитися і проживати у жилому приміщенні доти, поки син наймача не повернеться із відрядження.
Угоди, що укладаються за відкладальною або скасувальною умовами, називаються умовними угодами. При цьому їхні учасники не повинні недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню умов.
Якщо настанню умови недобросовісно перешкодила сторона, якій настання умови не вигідне, вважається, що умова настала.
Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови вигідно, вражається, що умова не настала.
Умови, за яких укладаються угоди, слід відрізняти від строків. Виконання обов'язків, встановлених угодою, здійснюється, як правило, у певний строк. Ще не відомо, станеться чи ні умова, а строк неминуче настане. У цьому полягає різниця між умовами і строками в угодах. Строки можуть визначатися зазначенням конкретної календарної дати, певного проміжку часу, події, щодо якої відомо, що вона обов'язково станеться.
§ 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві
Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм (статті 67, 71, 72, 156 та інші ЦК України). У чинному ЦК України містяться лише норми, що регулюють дію позовної давності, але немає загальних положень про строки, які б стосувалися усіх інститутів цивільного права.
Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності тощо.
Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк об-.межує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу.
Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст. 78 ЦК);
пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 79 ЦК), тощо. Суд, арбітражний чи третейський суд за
наявності поважних причин пропуску строку позовної давності можуть відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі та свідомості.
Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.
Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма, час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не пред'явив позову до відповідача про захист порушеного права.
В українській правовій термінології поряд з поняттям "строк", що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому у проекті нового ЦК України запропоновано окремо визначення строку і терміну. Відповідно до ст. 240 строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.