2. Реферат

Реферат (від лат. “доповідаю”) – це: а) короткий виклад наукової праці, результат наукового дослідження, змісту книги тощо; б) доповідь на основі критичного огляду літературних та інших праць. Реферат готується за декількома джерелами. В ньому подаються як чужі, так і власні думки. У рефераті потрібно не тільки викласти все найсуттєвіше з обраної теми, а й дати власну оцінку і зробити висновки.

Мета написання реферату полягає у тому, аби підтвердити рівень опанування студентами в процесі навчання основних положень з вивченої тематики, продемонструвати знання відповідної літератури, вміння аналізувати матеріал, робити узагальнення та самостійні висновки.

Зміст реферату складається із вступу (обґрунтовуються актуальність та практичне значення обраної теми, мета та завдання роботи), розділів основної частини, висновків, списку використаної літератури, які виокремлюються в тексті.

Оформлюється реферат за таким зразком:

– Титульна сторінка (див. зразок).

• План.

• Текст з посиланням на джерела (структура реферату повинна відповідати плану).

– Список використаної літератури.

Реферат пишуть або друкують розміром шрифту 14 пунктів з одного боку аркушу паперу стандарту А 4 через 1,5 міжрядкових інтервали та нумерують, залишаючи поля таких розмірів: лівий - 30 мм, правий - 10 мм, верхній та нижній - по 20 мм. Загальний обсяг реферату – 10-12 сторінок.

Завершений та оформлений реферат студент підписує і здає викладачеві на перевірку. Роботи, які виконані несамостійно, а також такі, що не можуть бути оцінені позитивно, переписуються з урахуванням зауваження викладача. Захист реферату проводиться шляхом індивідуальної бесіди викладача зі студентом (протягом 5-15 хв.).

Тематика рефератів з української мови професійного спрямування

1. Поява письма у давніх слов’ян

2. Роль слов’янських просвітителів Кирила та Мефодія у творенні слов’янської писемності

3. Старослов’янська мова як літературна мова східних слов’ян

4. Перші словники і підручники з української мови

5. Умови розвитку української мови у ХІХ – на поч. ХХ ст.

6. Українська мова в добу українізації (20-і рр. ХХ ст.)

7. Українська мова у 30-50 рр. ХХ ст.

8. Українська мова в період русифікації (70-80-і рр. ХХ ст.)

9. Історія становлення українського правопису

10. Зміни українського правопису в наш час

11. Розвиток та функціонування української мови в українській діаспорі

12. Мова народу як універсальний спосіб пізнання світу і загальнолюдська цінність

13. Проблеми утвердження української мови як державної в Україні

14. Cучасна мовна ситуація в Україні

15. Мова як ознака громадянства і фактор державотворення

16. Мовний суверенітет і культурна цілісність нації

17. Шляхи відродження української мови і психологічні аспекти її впровадження

18. Концепції мовного розвитку України

19. Реалізація особистості в мовленнєвій поведінці

20. Мова і професія

21. Історичне формування мови професійного спілкування

22. Науковий, офіційно-діловий і розмовний стилі літературної мови як основа мови професійного спрямування

23. Точність, логічність, аргументованість викладу як визначальні риси мови наукового тексту. Мовні засоби їх реалізації

24. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-туризмознавця

25. Сучасна українська ділова мова: етапи становлення, проблеми та перспективи розвитку

26. Мова законодавчих актів Київської Русі

27. Специфіка мовного оформлення документів галузі туризму

28. Найважливіші зразки документів професійної діяльності фахівців сфери туризму

29. Культура мови. Шляхи удосконалення індивідуального мовлення

30. Основи культури мови усного професійного спілкування. 31. Роль орфоепічних й акцентуаційних норм в усному професійному спілкуванні

32. Основи культури мови писемного професійного спілкування. Нормативність як основна ознака наукового та ділового текстів

33. Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент культури особистості

34. Християнська духовність і народні традиції в мовному етикеті українців

35. Мовний етикет часів козацтва

36. Мовний етикет майбутнього фахівця туристичної галузі

37. Взаємодія мов та мовна інтерференція

38. Характеристика лексичного складу української літературної мови за походженням та вживанням, за динамікою

39. Точність слововживання як ознака мови професійного спрямування. Спеціальна лексика у фахових текстах

40. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах

41. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові та в туристичній термінології зокрема

42. Запозичення із західноєвропейських мов та їх роль у формуванні української туристичної термінології

43. Взаємодія національних та інтернаціональних елементів у процесі формування фахової терміносистеми

44. Грецькі й латинські терміноелементи у сучасному туристичному словнику

45. Складнощі перекладу професійних термінів з російської мови на українську

46. Професіоналізми галузі туризму та способи їх творення

47. Роль фразеологізмів в оптимізації професійного мовного спілкування

48. Роль і значення словників української мови у формуванні фахової і мовної компетенції майбутнього професіонала

3. Есе

Есе (фр. essai «спроба, проба, нарис», від лат. exagium «зважування») – твір-міркування невеликого обсягу з вільною композицією, що виражає індивідуальні враження, міркування з конкретного питання, проблеми й свідомо не претендує на повноту й вичерпне трактування теми.

Есе припускає вираження автором своєї точки зору, особистої суб'єктивної оцінки предмета міркування, дає можливість нестандартного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження емоцій та образність. Це також вільний стиль з можливими елементами імпровізації, певного пафосу, іронії.