5. Вирішення земельних спорів.

Земельне законодавство не містить визначення поняття земельних спорів. Однак в науці земельного права його формулюють на підставі змісту норм ЗК (а саме – Глави 25). Виходячи з цього,

Земельними спорами є розбіжності, пов'язані із застосуванням норм земельного законодавства щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, які виникають між громадянами, юридичними особами, державними органами та органами місцевого самоврядування.

Причини виникнення земельних спорів можуть бути різними. Найбільш поширеними з них є: неврегульованість або неповнота урегульованості відповідних відносин чинним законодавством; внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини; суперечності між нормами земельного права та нормами інших природноресурсових галузей права, які регулюють близькі за змістом положення; неузгодженість між нормами-принципами правового регулювання земельних відносин та нормами-правилами земельного законодавства; недостатня юридична кваліфікація посадових осіб, які застосовують земельно-правові норми; розбіжності у праворозумінні та недостатня правова поінформованість учасників земельно-правових спорів.

На основі аналізу змісту чинного ЗК можна виділити чотири види земельних спорів:

1) спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що являють собою власне земельні спори;

2) спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей, що, по суті, є адміністративно-територіальними спорами;

3) спори з правил добросусідства, встановлення обмежень щодо використання земель та земельних сервітутів;

4) спори, пов'язані з земельними відносинами.

Згідно зі ст. 158 ЗК є такі органи, що вирішують земельні спори: суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Причому зазначена норма передбачає певне розмежування компетенції цих органів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які знаходяться у власності та користуванні громадян, і додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Відповідно до ч. 5 ст. 158 ЗК у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. З цього випливає, що досудовий розгляд земельного спору зазначеними органами у межах їх компетенції є обов'язковим.

Вирішення земельних спорів судами загальної юрисдикції здійснюється згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" якщо учасником земельного спору є громадянин, то за заявою зацікавленої особи спір підлягає розгляду судом загальної юрисдикції.

Зазначена постанова Пленуму Верховного Суду України містить перелік земельних спорів, що розглядаються та вирішуються судами загальної юрисдикції.

Особливості вирішення господарськими судами земельних спорів, що виникають між підприємствами, установами та організаціями як юридичними особами, визначаються ГПК України.

Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування здійснюється радами відповідно до їх повноважень, що прямо передбачені у земельному законі. Повноваження обласних рад закріплені у ст. 8, Київської та Севастопольської міських рад – у ст. 9, сільських, селищних, міських рад – у ст. 12 ЗК. При цьому згідно з ч. З ст. 158 земельного закону органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які знаходяться у власності та користуванні громадян, тобто межові спори, спори щодо додержання громадянами правил добросусідства, а також щодо розмежування меж районів у містах.

Вирішення земельних спорів органами виконавчої влади покладене на Державний комітет з питань земельних ресурсів

Проте ст. 15 ЗК, яка присвячена повноваженням центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, не передбачає виконання ним функцій, пов'язаних з вирішенням земельних спорів. А повноваження місцевих органів виконавчої влади у галузі земельних відносин у земельному законі взагалі не визначені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вправі вирішувати усі земельні спори щодо меж земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів.

Умови та порядок розгляду і вирішення земельних спорів включають наявність низки передбачених законодавством правових вимог, що визначають правомірність започаткування земельного спору та правомочність участі в його розгляді.

До таких вимог належать: володіння суб'єктивним правом на конкретну земельну ділянку та його реальне порушення, перешкоджання задоволенню необхідних потреб та законних інтересів власника земельної ділянки або землекористувача, наявність предмета земельного спору та встановлення меж правових домагань з боку його сторін, звернення до компетентного органу за захистом порушеного суб'єктивного права тощо.

Вимоги до умов та порядку вирішення земельних спорів під час їх судового розгляду передбачені у відповідних нормах ЦПК та ГПК. Їх судовий розгляд здійснюється певним складом суду та у передбачені строки, а завершується прийняттям відповідного рішення із визначенням порядку набуття ним чинності, його оскарження та виконання з додержанням вимог, що пред'являються до судових рішень.

Згідно зі ст. 159 ЗК земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів на підставі заяви однієї зі сторін у місячний термін з дня подання заяви. Це відбувається за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї зі сторін при першому вирішенні питання та відсутності офіційної згоди на його вирішення розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відповідно до змісту зазначеної норми відсутність однієї зі сторін без поважних причин при повторному розгляді спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення. Рішення передається сторонам у п'ятиденний термін із визначенням порядку його виконання.

Права і обов'язки сторін при розгляді земельних спорів регламентуються ст. 160 ЗК.

Виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів є кінцевою метою їх розгляду та вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 ЗК рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування вступають в силу з моменту їх прийняття. Проте оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

Виконання рішення щодо земельного спору може бути призупинено або його термін може бути продовжений вище