Конспект лекції

Вступ

Впровадження у життя радикальних економічних реформ, пов'язаних із переходом до нових економічних відносин, ставить перед суспільством важ­ливе завдання — використання людського чинника. Для України воно усклад­нюється двома проблемами: сьогодні у країні, за даними органів статистики, кожний четвертий — пенсіонер; узятий раніше курс на комерціалізацію еко­номіки втягнув значну частину висококваліфікованого персоналу державних установ у дрібну комерційну діяльність. Це негативно позначилось на про­фесійному складі кожної організації. Важливу роль відіграють фактори, що впливають на індивідуальну поведінку та успішність діяльності працівників у колективі. Основні причини: усталена звичка більшої частини населення працювати погано, але одержувати солідну заробітну платню, професійна непридатність часто поєднується з невихованістю, відсутністю чітких прин­ципів життя. До того ж, українська молодь, вихована на особистій безвідпові­дальності, на жаль, більшою мірою, ніж у США, Німеччині, Японії, втягнена у пияцтво та наркоманію.

Водночас, чинне в Україні законодавство не сприяє підвищенню мотивації праці, що ставить перед управлінцями завдання вироблення нових методів стимулювання персоналу та роботи з ним. Це зумовлюється ще й тим, що значна частина нинішнього керівництва організацій різних форм власності не володіє професійними навичками роботи з персоналом. Підвищення знань з основ політики роботи з персоналом, підвищення кваліфікації у сфері управ­ління персоналом сприятиме формуванню в них науково обґрунтованої роботи з людьми, підвищенню престижу роботи з персоналом, врешті — підвищенню ефективності використання людського фактора. Питання, які стосуються роботи з персоналом, достатньо повно викладені у численних працях українських дослідників.

Питання 1. Фінансування і забезпечення діяльності державної кримінально-виконавчої служби україни.

Фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Установи виконання покарань та слідчі ізолятори, де відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України "Про попереднє ув'язнення" засуджені та особи, узяті під варту, залучаються до суспільно корисної праці, спрямовують доходи, отримані від діяльності цих установ та слідчих ізоляторів, на фінансування їх діяльності.

Забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України

Забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування сприяють Державній кримінально-виконавчій службі України у виконанні її завдань, розв'язанні житлових та інших соціально-побутових проблем, забезпеченні транспортними засобами і зв'язком. Державна кримінально-виконавча служба України звільняється від передачі місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування частини житла, побудованого за рахунок цільових державних коштів. Житло державного житлового фонду, що звільняється особами рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, передається в установленому порядку її відповідним органам, установам, навчальним закладам, закладам охорони здоров'я, підприємствам і організаціям для його повторного заселення.

Державна кримінально-виконавча служба України має службові приміщення та інші споруди, об'єкти охорони здоров'я, навчального, науково-дослідного, господарського та соціально-культурного призначення.

Майно Державної кримінально-виконавчої служби України

Майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров'я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об'єктом застави.

Підприємства, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається.

Питання 2. Контроль та нагляд за діяльністю органів і установ ДКВС.

ДКВС України, будучи органом держави і провідником єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, наділяється для забезпечення її реалізації відповідними владними повноваженнями і здійснює передбачені законом правозастосовні та правоохоронні функції. Разом з тим, реалізуючи свої владні повноваження в сфері виконання кримінальних покарань, органи і установи ДКВС України повинні вживати вичерпних заходів для забезпечення законності та дотримання прав і свобод людини та громадянина, які проголошені основними принципами діяльності ДКВС України. Для забезпечення законності в діяльності органів і установ виконання покарань та запобігання будь-яким можливим порушенням прав і законних інтересів як засуджених, так і персоналу, чинним законодавством передбачені такі інституції як контроль та нагляд. Зокрема статті 27 та 29 Закону передбачають, що за діяльністю ДКВС України, у порядку визначеному Конституцією та законами України здійснюються контроль і нагляд.

В залежності від суб’єкту, який здійснює контрольні функції можна виділити наступні основні види контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань: міжнародний контроль; державний контроль; громадський контроль.

Міжнародний контроль здійснюється уповноваженими на те міжнародними організаціями та інституціями, на підставі міжнародних актів про права людини і передбачений Загальною декларацією прав людини (1948р.), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966), Конвенцією проти катувань та інших жорстоких або таких що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984), а також Факультативним Протоколом до неї, Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню (1987) та цілим рядом інших. Однією із основних форм міжнародного контролю є проведення інспекційних перевірок діяльності органів і установ виконання покарань кримінально-виконавчої системи України уповноваженими представниками міжнародних організацій, за результатами яких складаються доповіді, що містять рекомендації по усуненню виявлених порушень та поліпшенню захисту засуджених осіб. Міжнародний контроль може також здійснюватися шляхом розгляду і вирішення скарг засуджених на порушення їх прав уповноваженими міжнародними інституціями і зокрема – Європейським судом з прав людини, рішення якого за результатами розгляду таких скарг є обов’язковими для України.

Державний контроль здійснюється уповноваженими органами держави і може бути класифікований на наступні підвиди: контроль органів державної влади та місцевого самоврядування; відомчий контроль та прокурорський нагляд. Перелік посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями щодо здійснення державного контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань та мають право без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань закріплено у ст.24 КВК України і до них належать:

Президент України;

Прем’єр-міністр України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані;

народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами;

Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території;

сільський, селищний, міський голова – на території відповідної місцевої ради.

Здійснення відомчого контролю за діяльністю підпорядкованих органів і установ виконання покарань ст.23 КВК України покладає на вищестоящі органи управління та ДПтС. Аналогічну норму містить і Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, стаття 7 якого передбачає, що центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань (ДПтС) координує і контролює діяльність всієї ДКВС.

Нагляд за виконанням кримінальних покарань відповідно до ст.121 Конституції України є виключною компетенцією прокуратури як державного органу і полягає у діяльності прокурора по забезпеченню додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Стаття 22 КВК України передбачає, що прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України “Про прокуратуру”. Органи і установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

Стаття 44 Закону України “Про прокуратуру” визначає, що предметом прокурорського нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Для здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісіє, які діють на підставі КВК України та Положення про спостережні комісії, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 1.04.2004р. №429 і утворюються виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад, місцевими держадміністраціями. До складу спостережних комісій входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни.

Крім того, громадський контроль може здійснюватися і спеціально створеними з цією метою громадськими організаціями. Зокрема на теренах України широко відомі такі громадські правозахисні організації, що спеціалізуються на захисті прав і законних інтересів засуджених як ”Донецький Меморіал”, Харківська правозахисна група, а також і цілий ряд інших.

Питання 3. Заходи заохочення та обмеження персоналу пенітенціарної служби.

Цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Речове майно придбавається ДПтС централізовано у порядку, передбаченому законодавством.

Речове майно ДПтС відпускається територіальним органам управління ДПтС, кримінально-виконавчій інспекції, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, воєнізованим формуванням, навчальним закладам, закладам охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби (далі - органи і установи) у порядку, встановленому Мін’юстом.

Речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, крім осіб рядового і молодшого начальницького складу, що навчаються у навчальних закладах Державної кримінально-виконавчої служби (далі - курсанти).

Інвентарне майно є державною власністю і перебуває на обліку в органі, установі, яка його видала в користування.

Кількість та строки носіння або експлуатації предметів речового майна, що видаються на одну особу, одне ліжко, пост чи пожежний автомобіль, визначаються згідно з нормами забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. № 578 (далі - норми забезпечення).

Строками носіння або експлуатації предметів речового майна є установлений згідно з нормами забезпечення час, протягом якого вони повинні перебувати у користуванні або експлуатації.

Строки носіння або експлуатації предметів речового майна особистого користування обчислюються з дня виникнення права на їх отримання.

Строки носіння або експлуатації предметів інвентарного майна встановлюються з дня фактичної їх видачі. Час зберігання інвентарного майна на складах до строку носіння або експлуатації не зараховується. Для предметів інвентарного майна сезонного використання строк носіння або експлуатації протягом одного сезону зараховується за один рік.

Речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13.

Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають:

особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади;

курсанти - з дня зарахування їх до списків навчальних закладів;

спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади.

Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об’єм грудей, шиї, голови, розмір взуття).

Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.

Предмети речового майна видаються особам у порядку планового забезпечення ним персоналу згідно з нормами забезпечення відповідно до строків їх носіння або експлуатації.

Видача предметів речового майна понад установлені норми, стороннім підприємствам, установам або організаціям чи особам, які не проходять службу чи не працюють у відповідному органі чи установі, забороняється.

Дострокова видача предметів речового майна дозволяється лише у разі:

зміни форми одягу за результатами переатестації;

присвоєння особам молодшого начальницького складу спеціального звання молодшого лейтенанта внутрішньої служби, лейтенанта внутрішньої служби (видача кашкета);

присвоєння чергового звання майора внутрішньої служби (видача брюк старшого начальницького складу);

присвоєння спеціального звання генерал-лейтенанта внутрішньої служби (видача кітеля та мундира з брюками);

присвоєння спеціального звання генерал-полковника внутрішньої служби (видача кашкета).

Речове майно особам із числа персоналу видається наперед для користування під час подальшого проходження служби чи роботи.

В органах і установах створюються у необхідній кількості перехідні запаси предметів форми одягу для забезпечення вперше прийнятих на службу осіб рядового і начальницького складу.

Чергова видача предметів речового майна особам із числа персоналу здійснюється після закінчення встановлених згідно з нормами забезпечення строків носіння або експлуатації раніше отриманих аналогічних предметів.

Курсантам речове майно (крім інвентарних речей, натільної та постільної білизни) видається в їх особисте користування.

Одночасно з отриманням нових предметів речового майна курсанти зобов’язані здати в установленому порядку аналогічні предмети, що були в їх користуванні, на склад навчального закладу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - навчальний заклад).

У разі присвоєння курсанту спеціального звання середнього начальницького складу або відрахування курсанта з навчального закладу попередньо видане речове майно особистого користування здається ним на склад навчального закладу.

Предмети речового майна, що були в користуванні курсантів, після чищення та ремонту переводяться у підмінний фонд.

У разі втрати предметів речового майна з вини курсанта йому видаються аналогічні предмети майна з підмінного фонду. Вартість втрачених предметів речового майна утримується з курсанта згідно з пунктом 64 цього Порядку з урахуванням їх зносу.

Особи, які звільняються із служби в Державній кримінально-виконавчій службі (далі - звільнення із служби) після закінчення навчальних закладів, речовим майном не забезпечуються.

Знаки розрізнення видаються особам рядового і начальницького складу одночасно з предметами форми одягу, на яких передбачено їх носіння. Зразки нарукавних знаків територіальних органів управління ДПтС встановлює ДПтС.

Особам начальницького складу у разі присвоєння чергового спеціального звання додатково видаються знаки розрізнення і погони у кількості, необхідній для предметів форми одягу, строки носіння яких не закінчилися.