1. працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

2. виборних працівників після закінчення строку повноважень;

3. працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

4. Усі вказані вище.

12. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду за загальним правилом:

1. в 1-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права;

2. в 2-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права;

3. в 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права;

4. У будь-який строк.

13. Працівник може звернутися із заявою у справах про звільнення до районного суду:

1. в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки;

2. в двомісячний строк з дня звільнення;

3. в тримісячний строк з дня видачі трудової книжки;

4. У будь-який строк.

14. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати:

1. в місячний строк;

2. в двохмісячний строк;

3. в тримісячний строк;

4. без обмеження будь-яким строком.

15. Для звернення власника до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, встановлюється строк:

1. в один місяць;

2. у шість місяців;

3. в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди;

4. без обмеження будь-яким строком.

16. До органів з розгляду колективних трудових спорів належить:

1. Міністерство юстиції;

2. Національна служба посередництва та примирення;

3. Міністерство праці та соціальної політики;

4. будь-який вказаний вище орган.

17. Функції Національної служби посередництва та примирення є наступні:

1. вивчає та узагальнює причини виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) і можливі їх наслідки;

2. виробляє пропозиції щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів;

3. здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів);

4. усі вказані вище функції;

18. Національна служба посередництва та примирення приймає рішення, які:

1. мають рекомендаційний характер;

2. мають виключно обов’язковий характер;

3. мають обов’язковий характер, якщо на цьому наполягають профспілки;

4. мають обов’язковий характер, якщо на цьому наполягає Міністерство праці та соціальної політики.

19. Повноваження примирної комісії та порядок її утворення регламентується:

1. Конституцією України;

2. Кодексом законів про працю;

3. Положенням про примирну комісію, затвердженим наказом НСПП від 4 травня 1999 р. № 36.

4. у всіх вказаних вище джерелах.

20. Повноваження трудового арбітражу та порядок його утворення регламентується:

1. Конституції України;

2. Кодексом законів про працю;

3. Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності;

4. Положення про трудовий арбітраж, затвердженого наказом НСПП від 4 травня 1999 р. № 37.

21. Трудовий арбітраж складається:

1. із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб;

2. із представників профспілок і трудового колективу;

3. із представників профспілок і роботодавця;

4. з усіх перерахованих вище.

22. Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення:

1. у 7-денний строк з дня його створення;

2. у 10-денний строк з дня його створення;

3. у 30-денний строк з дня його створення;

4. у будь-який вказаний вище строк.

23. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник:

1. повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір;

2. має надаватися вища посада порівняно із займаною раніше;

3. має бути переглянутий посадовий оклад;

4. будь-яке вказане вище право.

24. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується:

1. посадовий оклад за 6 місяців;

2. посадовий оклад за 12 місяців;

3. середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

4. будь-яке вказане вище право за вибором працівника.

25. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, підлягає виконанню:

1. негайно;

2. протягом 3-х днів;

3. протягом 5 днів;

4. протягом 30 днів.

26. Матеріальна відповідальність працівників регулюється:

1. Кодексом законів про працю;

2. Законом України від 06.07.1995 "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей";

3. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116 «Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей»;

4. усіма вказаними джерелами.

27. Обов’язок доказування умов матеріальної відповідальності працівника покладається на:

1. працівника;

2. власника підприємства;

3. трудовий колектив;

4. профспілку.

28. Умовами матеріальної відповідальності сторін є:

1. наявність прямої дійсної шкоди;

2. протиправність дії або бездіяльність;

3. причинний зв'язок та вина особи;

4. усі вказані вище умови.

29. Підставою матеріальної відповідальності є:

1. будь-яке майнове правопорушення;

2. трудове майнове правопорушення;

3. адміністративне правопорушення;

4. будь-яке із вказаних вище підстав.

30. Видами матеріальної відповідальності у трудових правовідносинах є:

1. обмежена і повна;

2. дольова та солідарна;

3. субсидіарна;

4. усі вказані види.

31. Працівник, який завдав шкоду майну власника, що перебував у нетверезому стані несе матеріальну відповідальність:

1. обмежену;

2. повну;

3. підвищену;

4. субсидіарну.

32. Працівник, що завдав шкоди діями, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, несе матеріальну відповідальність:

1. обмежену;

2. повну;

3. підвищену;

4. субсидіарну.

33. Покриття шкоди працівником в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться:

1. за рішенням суду;

2. за рішенням комісії з трудових спорів;

3. за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу;

4. за рішенням трудового арбітражу.

34. Повну матеріальну відповідальність несуть:

1. працівники, які завдали шкоди у нетверезому стані;

2. працівники, які завдали шкоди недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, виробів тощо;

3. службова особа, винна в незаконному звільненні працівника;

4. усі перераховані особи.

35. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність можливе:

1. на вимогу роботодавця;

2. на вимогу виборного профспілкового органу

3. на вимогу ради трудового колективу;

4. лише у спеціально передбачених законодавством випадках.

36. Договір про повну матеріальну відповідальність не можна укладати:

1. з неповнолітніми;

2. з особами передпенсійного віку;

3. з жінками;

4. з усіма перерахованими особами.

37. Правові наслідками відмови працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність полягають у:

1. накладенні штрафу;

2. оголошенні догани;

3. переведенні працівника за його згодою на іншу роботу;

4. звільненні працівника у разі відмови від переведення його на іншу роботу.

38. Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність можливе:

1. на вимогу роботодавця;

2. на вимогу виборного профспілкового органу

3. на вимогу ради трудового колективу;

4. лише у спеціально передбачених законодавством випадках.

39. Розмір заподіяної шкоди, за загальним правилом, визначається:

1. за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу;

2. за ринковими цінами на момент заподіяння шкоди;

3. за ринковими цінами на момент розгляду справи у суді;

4. на розсуд власника.

40. Трудовий договір є угода між:

1. працівником і власником підприємства, установи, організації;

2. працівником і уповноваженим власником органом;

3. працівником і фізичною особою;

4. працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

41. Обов’язки працівника за трудовим договором :

1. виконувати будь-яку роботу;

2. виконувати правила трудового розпорядку;

3. виходити на роботу на вимогу власника;

4. виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, установи, організації.

42. Обов’язки власника або уповноваженого ним органу чи фізичної особи за трудовим договором:

1. виплачувати мінімальну заробітну плату;

2. забезпечувати умови праці, передбачені законодавством;

3. забезпечувати умови праці, передбачені колективним договором;

4. виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

43. Трудовий договір на тимчасову роботу укладається на строк до:

1. 1 місяця;

2. 2 місяців;

3. З місяців;

4. 2 місяців, а для заміщення тимчасово відсутнього працівника до 4 місяців.

44. Трудовий договір на сезонну роботу укладається на строк до:

1. 2 місяців;

2. З місяців;

3. 4 місяців;

4. 6 місяців.

45. Фізична особа як сторона трудового договору - це:

1. суб’єкт підприємницької діяльності без права створення юридичної особи, але з правом найму працівників або інша особа, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг;

2. власник підприємства, установи, організації;

3. уповноважений власником орган;

4. суб’єкт підприємницької діяльності з правом створення юридичної особи.

46. Трудовий договір між фізичною особою і працівником укладається:

1. в усній формі;

2. як в усній, так і в письмовій формі;

3. у формі, визначеній за погодженням сторін;

4. обов’язково в письмовій формі.

47. Фізична особа зобов’язана зареєструвати трудовий договір у:

1. нотаріуса;

2. місцевому суді;

3. державній службі зайнятості за місцем свого проживання;

4. житлово-експлуатаційній організації.

48. Фізична особа зобов’язана зареєструвати трудовий договір у строк:

1. триденний;

2. тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи;

3. п’ятиденний;

4. десятиденний.

49. Обмеження спільної роботи близьких родичів і свояків на державних підприємствах, установах, організаціях встановлюється: