2. Методи та форми управління державною службою

Методи управління державною службою — це способи здійснення завдань і функцій, обумовлених компетенцією відповідних органів влади в межах визначених організаційних форм.

Форма управлінської діяльності — це зовнішнє вираження управлінської діяльності в практичних діях. Залежно від характеру волевиявлення виділяють такі форми управління:

• стимулювання (заохочення до праці);

• дозвіл, який виражає конкретну зацікавленість органів державної

влади в певній поведінці державних службовців чи державних структур;

• охорона — забезпечення стабільності суспільних відносин;

• вимога, яка виражає необхідність дотримання певних правил

поведінки;

• заборона, яка виражає негативне ставлення держави до певних

подій;

• репресія — це антидемократична форма управління, яка вимагає

дотримання певної поведінки через приниженій гідності людини.

Методи управлінського впливу характеризуються такими

класифікаційними ознаками:

1. Залежно від змісту основних засобів державного впливу.

1.1 .Економічні (система винагород і пільг фінансового характеру).

1.2.Адміністративні (координація, планування, інструктування,

інспектування).

1.3 .Політичні (угоди, консенсуси, компроміси, комюніке). 1.4.Ідеологічні (підтримка певного стилю керівництва, проведення пропаганди).

1.5.Соціально-психологічні, які мають такі форми реалізації:

а) рекомендаційну, яка передбачає максимальне врахування інтересів суспільства при використанні важелів управлінського впливу;

б) науково-теоретичну — розробка концепцій управління суспільством;

в) прикладну — впровадження управлінських концепцій в практичну діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування.

2. З точки зору правової оцінки методів управління.

2.1 Правові.

2.2. Антиправові.

З. За характером управлінського впливу.

3.2 Демократичні. 3.3 Авторитарні.

Найважливішими методами управління в державній службі є адміністративні методи, які реалізуються через:

1. загальні методи:

• безпосереднє керівництво;

• організаційна координація;

• контроль;

2. конкретні методи:

• планування (розробка поточних планів-програм роботи державних службовців та організаційних підрозділів, розробка програм вдосконалення кадрового забезпечення державної служби);

• прогнозування (розробка стратегії розвитку державної служби);

• інструктування (розробка типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, які знаходять відображення в посадових інструкціях); інспектування (управлінський нагляд за своєчасним і правильним виконанням законодавчих та нормативних актів).

Організаційна робота в управлінні державною службою зводиться до:

• комплексних тематичних перевірок;

• функціональних обстежень;

• складання звітності з виконання управлінських рішень;

• створення груп контролю та інспекцій;

• вивчення та аналіз заяв, пропозицій, скарг;

• проведення нарад, семінарів, сесій, колегій серед державних службовців для набуття досвіду щодо виконання управлінських рішень.

Відповідно до чинного законодавства діяльність інститутів державної служби здійснюється за рахунок засобів, що надходять з бюджету, і додаткових доходів, отримання яких дозволене законодавством України. Тому можна стверджувати, що інститути державної служби належать до бюджетних установ.

Бюджетне фінансування — це виділення засобів з бюджету (державного чи місцевого) у розпорядження бюджетної установи для її безпосереднього функціонування і виконання покладених на неї функцій.

Бюджетні установи, що утримаються за рахунок коштів Державного бюджету, отримують фінансування через органи Державного казначейства України. Згідно зі статтею 48 Бюджетного кодексу казначейська форма обслуговування бюджетних організацій передбачає виконання Державним казначейством наступних функцій:

1. здійснення операцій із коштами державного бюджету;

2. організація розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3. контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань і здійсненні платежів;

4. бухгалтерського обліку й складання звітів про виконання державного бюджету.

Фінансування інститутів державної служби здійснюється з дотриманням наступних основних принципів.

1. У межах асигнувань, передбачених кошторисом бюджетної установи.

Це означає, що виділення коштів з бюджету на функції бюджетних організацій здійснюється тільки при наявності затвердженого кошторису доходів і витрат бюджетної установи та плану асигнувань.

Кошторис бюджетної установи — це плановий документ, що підтверджує повноваження щодо одержання доходів і здійснення витрат, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання функцій і досягнення

цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень бюджетної установи. Витрата бюджетних коштів без затвердженого у встановленому порядку кошторису бюджетної установи не допускається. Крім цього, здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи — це граничний рівень витрат, що може здійснювати установа тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів. При цьому здійснення витрат без затверджених у встановленому порядку кошторисів і плану асигнувань припиняється через ЗО календарних днів після затвердження річного розкладу призначень і щомісячного розкладу асигнувань відповідного бюджету. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства і фінансові органи проводять операції з фінансування витрат тільки відповідно до затверджених кошторисів і планів асигнувань.